Миколаївській області

Промислове значення мають  поклади вапняків, гнейсів, кварцових  пісків і глини для виробництва  вапна, цегли, дорожніх матеріалів. На території області розвідані  запаси кобальтово-нікелевих руд, мінеральної  води, лікувальної грязі.

Отже, у Миколаївській  області немає значних корисних копалин. Мінерально-сировинні ресурси  на території області представлені запасами будівельних матеріалів. Республіканське  значення мають родовища різнобарвних гранітів, що відзначаються широкою  гамою кольорів і високими декоративними  якостями, з них виготовляються декоративно-оздоблювальні вироби. Розвідані запаси чотирьох родовищ гранітів досягають 20 млн. м3, що становить близько 10% запасів України.

2.3 Кліматичні умови та агрокліматичні ресурси.

Клімат помірно континентальний з м’якою малосніжною зимою і жарким посушливим літом. Пересічна температура січня становить -4єС (із висотою снігового покриву в 9–11 см, при чому сніг вкриває землю у середині грудня і тане на початку березня), липня – +27єС. Період з температурою понад +10єС становить 180–185 днів, а тривалість без морозного періоду (не нижче 6єС) коливається від 200–210 днів. Річна кількість опадів – від 300–330 мм на південь до 450 мм на півночі. Середня кількість днів з опадами становить 5–9 на місяць. Максимум випадає влітку, переважно у вигляді злив. З несприятливих кліматичних явищ на території області спостерігаються суховії (у теплий період року – 15–20 днів), пилові бурі (від 5 на заході до 9 днів на сході), посухи (вересень-жовтень), град (4 дні). Північна частина Миколаївської обл. належить до посушливої, дуже теплої, південна – до дуже посушливої, помірно жаркої з м’якою зимою. Море у купальний сезон (червень-серпень) прогрівається біля берега до +24єС. Діє 6 метеостанцій (Первомайськ, Вознесенськ, Баштанка, Миколаїв, Березанка, Очаків).

Кліматичні умови, що склалися на території області, можуть використовуватися  як у оздоровчих цілях (лікування  органів дихання, загальне оздоровлення організму тощо), так і для задоволення  рекреаційних потреб населення.

2.4 Земельні ресурси.

Сільськогосподарське освоєння території області в порівнянні із земельними фондами інших регіонів надзвичайно високе (86,6%). Тому всі  землі потребують захисту та охорони  від негативних процесів, забруднення  й погіршення екологічного стану. Загальний  рівень забруднення земель області  можна оцінити як слабо- та середньозабруднений.

Основними джерелами забруднення  ґрунтів внаслідок антропогенного впливу є сільське господарство, промисловість  і транспорт. Характерними забруднювачами земельних ресурсів виступають важкі  метали та пестициди.

Істотним фактором техногенного забруднення ґрунтів є, перш за все, транспорт. Викиди вихлопних газів  підвищують вміст свинцю у ґрунтах  біля автотрас та в ґрунтах придорожньої смуги уздовж доріг з інтенсивним  рухом.

Має місце значна деградація ґрунтів. Основними факторами деградації земель в області є:

• порушення екологічно допустимого співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту;
• інтенсивне сільськогосподарське використання земель, що призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення, втрати грудко-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності;
• значну шкоду землі завдає водна та вітрова ерозія. По області об’єм змитого ґрунту дорівнює 13459,8 тис. тонн, або 524,9 тис. т гумусу;
• інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, необґрунтоване та некваліфіковане застосування засобів хімізації, меліорації та механізації призводить до погіршення агрономічних якостей ґрунту через знищення гумусу в ньому.

Забруднення ґрунтів області  екологічно небезпечними пестицидами (хлорорганічними препаратами), має  стійку тенденцію до зниження. За останні 5 років відсоток забрудненості ґрунтів  пестицидами не перевищував 0,1-0,2%.

За результатами еколого-агрохімічної паспортизації вміст в ґрунтах  області ртуті, кобальту та цинку  не перевищує максимально допустимих рівнів (2,1 мг/кг для ртуті, 5,0 мг/кг для  кобальту і 23 мг/кг для цинку). Навпаки, в ґрунтах області спостерігається  дефіцит цинку, який є мікроелементом і стає токсичним лише у великих  концентраціях.

Охорона земель включає систему  правових, організаційних, економічних  та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання  необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних  впливів, а також на відтворення  й підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного  призначення.

Основними напрямами в  реалізації обласної Програми охорони  довкілля та раціонального природокористування  на 2000–2010 рр., Програми соціально-економічного розвитку Миколаївської області  на 2000–2010 рр., Регіональної програми захисту  земель від водної та вітрової ерозії, інших видів деградації земель в  Миколаївській області є:

• відновлення стану та функцій засолених, еродованих і порушених земель, запобігання заростанню бур’янами, чагарниками сільськогосподарських угідь;
• підвищення родючості ґрунтів (внесення добрив, регулювання водного режиму, удосконалення технології обробітку ґрунту, запровадження екологобезпечних систем землеробства);
• розкорчування полезахисних і багаторічних насаджень, які втратили свої функціональні властивості або використовуються з низькою ефективністю;
• проведення моніторингу земель за агрохімічними показниками забруднення пестицидами, важкими металами, радіонуклідами;
• усунення причин та наслідків негативного впливу на земельні ресурси (ґрунти), а також заходів щодо попередження безповоротної втрати ґрунтового покриву та ліквідації негативних процесів;
• будівництво та реконструкція протиерозійних гідротехнічних споруд, систем і мереж для зрошення, створення нових і реконструкція існуючих захисних лісонасаджень.

Практично всі земельні ресурси  в області придатні для сільськогосподарського використання. У порівнянні з 2008 роком  в Миколаївській області збільшилися  площі ріллі — на 1,42 тис.га, сіножаті — на 0,15 тис.га, спостерігається  зменшення площ сільгоспугідь, пасовищ, багаторічних сільгоспнасаджень.

2.5 Водні ресурси.

Водозабезпечення Миколаївщини дуже обмежене – у 35 разів нижче  середньодержавного рівня. Найбільшими  споживачами води залишаються промисловість  – 49,4%, об’єкти житлово-комунального господарства – 32,5% та зрошення – 9,5%.

Якість води по водосховищам та річкам в місцях питних водозаборів  задовільна і є придатною для  питного та культурно-побутового водокористування.

Найбільшим забруднювачем  у області є МКП «Миколаївводоканал», скид забруднених вод якого складає 97,53% від загального скиду забруднених  вод по області.

Всі очисні споруди області  здійснюють скид недостатньо очищених стічних вод. Крім скидів стічних  вод після очистки, періодично відбувається скид неочищених стоків МКП «Миколаївводоканал». Це аварійні стоки через зливову  каналізацію, стоки після промивки фільтрів з очисних споруд Інгулецького водопроводу.

Нафтопродукти залишаються  найбільш поширеним забруднювачем  вод р. Південний Буг та Бузького лиману.

Гідрохімічний режим р. Інгулець як і раніше знаходиться під впливом  шахтних вод Кривбасу.

Отже, водні ресурси Миколаївської  області знаходяться під багатофакторним  впливом агропромислової діяльності. Експлуатація водоносних горизонтів, зрошення земель, будівництво водоймищ відносяться до техногенних факторів площинного або регіонального впливу на гідрогеологічні умови області. До факторів лінійного впливу відносяться  будівництво каналів, водопроводів. Негативні техногенні процеси, що розвиваються під їхнім впливом, підсилюються факторами місцевого (локального) значення (водойми, склади мінеральних добрив, отрутохімікатів і пально-мастильних матеріалів, тваринницькі комплекси, скотомогильники, смітники побутових і промислових  відходів, кар’єри, водозабірні свердловини, що знаходяться в незадовільному санітарно-технічному стані тощо).

2.6 Біологічні ресурси.

У складі місцевої флори  та фауни спостерігається значна кількість ендемічних, рідкісних  і зникаючих видів рослин, що перебувають  під охороною, відзначено близько 60 видів тварин, що занесені до Червоних списків України, Європи. Південь  області є природним міграційним  шляхом багатьох видів птахів, місцем їх годування, гніздування, зимівлі.

Рослинність. У північній та північно-західній частинах області на звичайних чорноземах ростуть: типчак, ковила, калерія і велика кількість степового різнотрав’я як перекотиполе, адоніс, в значних кількості кореневище, а також злаки, особливо степовий стоколос та інші сухолюбні злаки.

Тваринний світ. Найбільш характерні види для цієї території є: заєць-русак (170 тис.), лиса (4 тис.), кабан (1,5 тис.), єнотовидна собака, косулі та куниці. З птахів зустрічаються перепел, жайворонок, сіра куріпка, кулик та журавель.

2.7 Лісові ресурси.

Загальна  площа лісів Миколаївської обл. становить 127,4 тис. га (3,9% території області). По районах вона досить не однорідна й коливається від 2% у Березанському районі до 6,3% у Вознесенському. Всі ліси віднесені до лісів першої групи. В породному складі переважають твердолистяні (68,2%) і хвойні породи (33%). Для вікової структури характерне переважання молодняків і середньовікових насаджень, стиглі та перестояні площі складають всього 1,8%. Ліси виконують захисні, серед яких протиерозійні, водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. На схилах у верхів’ях річкових долин і балках зростають байрачні ліси, в яких переважають дуб, клени татарський і гостролистий, в’яз, липа, груша, яблуня, в чагарниковому ярусі – бересклет, крушина, терен, глід, шипшина. Трапляються заплавні ліси.

Існуючі тут лісові масиви штучного походження і промислового значення не мають, а виконують в  основному середовище захисні й  санітарно-гігієнічні функції. Загальна площа під лісами та іншими лісовкритими землями складає 120,4 тис. га або 5,2% за-гальної  площі земель (суші). В породному  складі переважають твердолистяні (62,8%) і хвойні (33%) породи. На півночі  області зустрічаються буєрачні ліси — насадження з дуба, тополі, акації, клена, на берегах Бугського  лиману — невеликі ділянки соснових лісів.

Для вікової структури  характерне переважання молодняків і середньовікових насаджень, стиглі і перестояні площі склада-ють  всього 1,8%. За народногосподарським значенням  більшість лісів (92%) віднесені до категорії захисних і лише 8% використо-вуються  для оздоровлення.

 Потреби області в  деревині за рахунок власних  ресурсів задовольнити не можна,  тому майже 98% лісової сировини  вво-зиться в область з північних  та Карпатського районів України,  а також з Росії.

Особливо цінними для  відпочинку та рекреації є лісові масиви та урочища природно-заповідного  фонду, які виконують оздоровчі  функції. Хоча по площі зайнятої лісами область посідає лише передостаннє місце в Україні, на Миколаївщині нараховується 14 значних лісових  масивів, переважно дібров.

2.8 Рекреаційні ресурси

Регіон характеризується тривалим теплим періодом з температурою більше 15°С. Основними природними рекреаційними ресурсами області є морські піщані пляжі, протяжністю більш як 70 км, живописні ландшафти берегів Південного Бугу та багаточисленних водосховищ, джерела мінеральної води з затвердженими експлуатаційними запасами до 1,0 тис. м3, запаси лікувальних грязів, особливо Тілігульського та Бейкушського лиманів з геологічними запасами понад 2 млн. м3. Як рекреаційне джерело в області використовується понад 11 тис. га лісних масивів, у тому числі 4 тис. га зелених зон навкруги міст. В області нараховується понад 120 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, 0регіональні ландшафтні парки "Кінбурська коса" та "Гранітно-степове Побужжя", частина Чорноморського біосферного заповідника, 45 заказників, 42 пам'ятки природи, біля 19 парків тощо. Миколаївський зоопарк є один з найкрасивіших в Україні.

Миколаївська область  має значний рекреаційний потенціал, раціональне використання якого  сприятиме покращанню як здоров’я, так і матеріального стану  людей.

Відповідно до статті 7 Закону України від 19 вересня 1996 року «Про плату за землю», постановою Кабінету Міністрів України затверджено  перелік населених пунктів, віднесених до курортних: села Василівка, Покровка, Чорноморка Очаківського району, місто  Очаків, села Вікторівка, Коблєво, Морське, Лугове, Рибаківка Березанського  району.

Відповідно до постанови  Кабінету Міністрів України від 11.12.1996 р. № 1499 «Про затвердження переліку водних об’єктів, що відносяться до категорії лікувальних» затверджено  перелік водних об’єктів, родовищ  мінеральних вод – Очаківське, Коблєвське, Казанківське, родовищ  лікувальних грязей – Бейкушське, Тилігульське.