Основні морфологічні ознаки ґрунту

Рис.2.4.Найголовніші види структури ґрунту ( за С.О. Захаровим):

I тип: 1 – крупно грудкувата; 2 –  грудкувата; 3 – дрібногрудкувата;

4 – крупногоріхувата; 5 – горіхувата; 6 – дрібногоріхувата; 7- крупнозерниста; 8 – зерниста; II тип: 9 – стовпчаста; 10 – призматична; III тип: 11 –сланцювата; 12 – пластинчаста; 13 – листова.

 

Ґрунт може бути структурним і безструктурним. При структурному стані маса ґрунту розділена на відмінності тієї чи іншої форми та величини. При безструктурному стані окремі механічні елементи, що складають ґрунт, не з'єднані між собою, а існують окремо або залягають суцільною зцементованою масою. Структурні відмінності в горизонті не бувають одного розміру і форми. Частіше структура буває змішаною, при описі зазначають це двома або трьома словами в послідовності зростання кількості відповідних агрегатів: грудкувато-зерниста, грудкувато-пластинчато-пилувата і т. ін. Для різних генетичних горизонтів ґрунтів характерні певні форми структури: грудкувата, зерниста – для дернових, гумусових горизонтів, пластинчато-лускувата – для елювіальних, горіхувата – для ілювіальних у сірих лісових ґрунтів тощо.

При оцінці ґрунтової структури потрібно відрізняти морфологічне поняття структури від агрономічного. В агрономічному розумінні оптимальною є тільки грудкувато-зерниста структура розміром від 0,25 до 10 мм.

 

   2.4. Складення ґрунту

Складення ґрунту ( за С. І. Долговим) – це характер взаємного розташування в просторі елементарних ґрунтових часточок і ґрунтових агрегатів, що притаманні цьому розташуванню об'єм і конфігурацію порового простору ґрунту. Основні показники складення ґрунту: щільність, пористість.

За ступенем щільності ґрунти поділяються на злиті (дуже щільні), щільні, пухкі та розсипчасті. Злитий стан характеризується дуже щільним приляганням часток, які утворюють здебільшого зцементовану масу; ніж у неї входить важко, його можна тільки увігнати. Характерний для ілювіальних горизонтів солонців і зцементованих озалізнених горизонтів підзолистих ґрунтів. Щільний стан (консистенція) потребує значних зусиль для вдавлювання ножа в ґрунт. Вона типова для ілювіальних горизонтів суглинкових і глинистих ґрунтів. Пухка консистенція спостерігається в добре оструктурених гумусових горизонтах, а також в орних, якщо ґрунт обробляли в стиглому стані. Розсипчаста консистенція характерна для орних горизонтів, піщаних і супіщаних ґрунтів, у яких частинки ґрунту не зв'язані між собою.

Пористість (шпаруватість) характеризується формою та величиною пор усередині структурних відмін та між ними. За розташуванням пор усередині структурних відмін розрізняють такий стан ґрунту:  
             ● тонкопористий – ґрунт пронизаний порами діаметром менше 1 мм;  
            ●пористий – ґрунт містить пори діаметром 1-3 мм;  
            ●губчастий – зустрічаються пустоти розміром від 3 до 4 мм;  
           ●ніздрюватий – є пустоти діаметром 5-10 мм;        
           ●комірчастий– пустоти перевищують 10 мм;   
           ●трубчастий – пустоти у вигляді каналів, проритих землерийками.

Залежно від геометрії порового простору одні й ті ж типи ґрунтів можуть мати дещо неоднакові водно-повітряні властивості. Це пов'язано з тим, що в більш крупних за розміром порах зосереджується повітря, а в дрібних, які ще називаються капілярами – вода. Оптимальні умови складаються, коли в едафотопі поровий простір гармонійно розподілений за розміром: і крупних, і дрібних пустот удосталь. Складення – важливий показник при агрономічній оцінці ґрунту, від якого залежить можливість обробітку сільськогосподарськими знаряддями, а також проникнення води й коренів рослин на потрібну глибину.

 

2.6. Новоутворення і включення

Новоутворення – це нагромадження речовин різної форми й хімічного складу, які формуються і відкладаються в горизонтах ґрунту в процесі ґрунтоутворення.

За походженням виділяють новоутворення: біологічні - найчастіше плями, затіки, кірочки та язики гумусу, коренериї або дендрити (відбитки коренів), червориїни, заповнені грудочками ґрунту і просякнуті органічною речовиною, кротовини, заповнені ґрунтом з інших горизонтів; органомінеральні - кірочки та затіки залізисто-гумусових колоїдних сполук; кірочки мають глянцювату, блискучу поверхню від чорного до буро-сірого кольору; мінеральні - з різних хімічних елементів.

Хімічні новоутворення за формою поділяються на такі групи:  
         1) вицвіти та нальоти – хімічні речовини виступають на поверхні ґрунту або на стінці розрізу в вигляді тонесенької плівки; 

 2) кірки, примазки, патьоки – виступають на поверхні ґрунту або по стінках тріщин і утворюють шар невеликої товщини; 

  3) прожилки та трубочки – речовини займають ходи черв'яків або коренів, пори та тріщини ґрунту; 

  4) конкреції та стягнення – скупчення різних речовин більш-менш округлої форми; 

 5) прошарки – речовини накопичуються у великих кількостях, насичуючи окремі шари ґрунту.

Включення - це тіла, що механічно втягнуті в товщу ґрунту, які не беруть участь в активних ґрунтоутворюючих процесах. Найчастіше це камені, валуни, галька, вугілля (в лісових ґрунтах), кістки та хітинові панцирі тварин, уламки штучних речовин, зокрема будівельних

.До включень належать: 

1) літогенні (кам'янисті) включення – уламки гірських порід;  
          2) біогенні – залишки тварин і рослин у вигляді раковин, кісток, коренів, уривків листя, хвої; 

3) антропогенні – уламки цегли, черепки посуду і таке інше, зумовлені діяльністю людини.

 

2.7. Гранулометричний склад ґрунту

Гранулометричний склад – це вміст у ґрунті елементарних частинок різного розміру.

Первинні ґрунтові часточки, представлені мінеральними зернами, органічними та органо-мінеральними гранулами, що вільно суспендуються у воді після руйнування клейких матеріалів, називаються механічними (гранулометричними) елементами або елементарними ґрунтовими частинками (ЕҐЧ).

Гранулометричний склад переважної більшості ґрунтів приблизно на 90% представлений ЕГЧ мінеральної природи. ЕГЧ можуть мати будь-яку геометричну форму: шар, куб, призма тощо. Умовно форму їх приймають за кулеподібну, враховуючи так званий ефективний діаметр. Механічні частинки приблизно однакового діаметра об'єднують у фракції, оскільки вони володіють подібними властивостями. У ґрунтознавстві відомо кілька класифікацій механічних елементів, проте загальновизнаною є класифікація Н.А. Качинського, яку широко використовують у навчальній і науковій літературі:

     

Таблиця 2.1. Класифікація елементарних ґрунтових

 частинок (за Н. А.   Качинським)

Крім того, М. М. Сибірцев усі механічні елементи ґрунту поділив на дві групи фракцій: фізичний пісок (>0,01 мм) і фізичну глину (<0,01 мм), відокремивши в складі ЕГЧ скелет (часточки крупніші 1 мм) і дрібнозем (менші 1 мм).

Кожна фракція володіє певними характерними властивостями, по-різному впливає на властивості ґрунтів, що пояснюється неоднаковим мінералогічним і хімічним складом, фізичними та фізико-хімічними її властивостями: фракція каміння представлена переважно уламками гірських порід; гравій – складається з уламків первинних мінералів; піщана фракція – складається з уламків первинних мінералів, перш за все кварцу та польових шпатів; крупнопилувата фракція мало чим відрізняється від піску, тому її властивості дуже схожі;  середньопилувата фракція збагачена слюдами, що значно підвищує пластичність і зв'язність; пил дрібний – досить високодисперсна фракція, що складається з первинних і вторинних мінералів; мул складається переважно з високодисперсних вторинних мінералів; колоїдна частина – найважливіша з точки зору формування обмінних властивостей та структури ґрунт.

 

 

                            Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              Список використаної літератури

1.Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів: підручник. У двох частинах. Ч. 1/ С. П. Позняк.- Лбвів : ЛНУ імені Івана Франка, 2010.- 270с.

2.Назаренко І. І., Польчина С. М., Нікорич В. А. Ґрунтознавство: Підручник. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2004. – 400 с.

3.Полянський С. В. Ґрунтознавство з основами географії грунтів: понятійно-термінологічний словник: [ словник-довідник для студ. віщ. Навч. закл.] / Сергій Володимирович Полянський, - Луцьк: Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2014. – 136 с.

4.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: geoknigi.com/book_view.php?id=692