Рекреаційне господарство України

     План

     Вступ

     1. Загальна характеристика  рекреаційних ресурсів

     2. Рекреаційне законодавство  України

     3. Забезпеченість регіонів  Україні рекреаційними  ресурсами

     4. Основні рекреаційні  регіони України

     4.1 Рекреаційні ресурси  Кримського півострова

     4.2 Рекреаційні ресурси  Приазовського регіону

     4.3 Рекреаційні ресурси  Закарпаття

     4.4 Рекреаційні ресурси  Донецької області

     Висновок

     Список  літератури

 

     

     Вступ 

     Останні роки розвитку економіки України  характеризуються розвитком сфери  рекреації, збільшення її значущості. Щорічно мільйони людей подорожують  по Україні з метою оздоровлення а також ознайомлення з історичними  та культурними пам'ятками. Саме тому пріоритетним завданням перед державою стоїть підтримка рекреаційної сфери, її розширення і розвиток.

     Метою даної роботи є дослідження рекреаційного  потенціалу України, її природно-географічних та історико-культурних ресурсів.

     У першому розділі дана загальна характеристика рекреаційних ресурсів: природно-рекреаційні  територій, рекреаційних соціально-побутових  ресурсів.

     Другий  розділ присвячений законодавчим аспектам рекреаційної діяльності в Україні.

     У третьому розділі проведено аналіз забезпеченості різних областей України  рекреаційними ресурсами.

     У четвертому розділі - більш докладний  опис основних рекреаційних територій  України.

 

     1. Загальна характеристика  рекреаційних ресурсів 

     Рекреаційними в науковій літературі прийнято називати суспільні відносини щодо задоволення  потреб громадян у відпочинку, відновлення  громадських і духовних сил, використанню для цього природних та інших  ресурсів.

     Рекреаційні ресурси - це сукупність природно-кліматичних, побутових, культурних, оздоровчих, пізнавальних, історичних та інших ресурсів, які  використовуються або можуть використовуватися  для надання рекреаційних послуг в процесі рекреаційної діяльності.

     Рекреаційні ресурси доцільно розділити на дві  групи:

     1.Природні рекреаційні території і ресурси (рекреаційні, курортні, лікувально-оздоровчі зони, інші природні території, об'єкти, комплекси, використання яких можливе в рекреаційних цілях);

     2.Рекреаційні соціально-побутові ресурси (будівлі, споруди, архітектурні та будівельні комплекси, інші об'єкти соціально-культурного призначення, що використовуються для рекреаційних цілей).

     Природні  рекреаційні території - це частина  простору навколишнього природного середовища, призначена для масового відпочинку населення, для відновлення  життєвих сил і здоров'я людей.

     До  них відносяться: рекреаційні, курортні, лікувально-оздоровчі зони; землі  рекреаційного, історико-культурного  та частково природоохоронного призначення; окремі ділянки земель лісового, водного  фонду; інші рекреаційні території, комплекси, придатні для використання з метою рекреації.

     Природні  рекреаційні ресурси - це природні курортні, лікувальні, оздоровчі ресурси і  фактори, придатні для використання з метою відновлення і зміцнення  здоров'я людей.

     До  природних лікувальних ресурсів належать родовища корисних копалин  мінерального і органічного походження, які надають на організм людини лікувальний ефект і придатні для промислового освоєння (мінеральні води, лікувальні грязі).

     До  природних оздоровчим ресурсів відносяться  природні утворення, що формують особливі ландшафтні та мікрокліматичні умови  в регіоні, які надають на організм людини оздоровчий ефект (парки, пляжі, лісопарки, лісові і гірські масиви).

     До  природних оздоровчим факторів належать природні явища, які присутні й відбуваються в конкретній місцевості на найбільш оптимальних для організму людини концентраціях і поєднаннях - тривалість та інтенсивність сонячного випромінювання, вологість повітря, температура  навколишнього середовища. 

     2. Рекреаційне законодавство  України 

     В даний час актуальність правових досліджень рекреаційних відносин обумовлена їх значимістю для оздоровлення населення, необхідністю збереження та раціонального  використання природних ресурсів. Рекреаційне  законодавство в даний час  перебувати в стані розвитку і  представлено безліччю нормативних  актів.

     Для правового режиму природних рекреаційних територій характерно:

• наявність загального та спеціального правового регулювання їх використання та охорони;
• спрямованість на забезпечення спеціальної мети - відновлення життєвих сил і здоров'я людини;
• заборона господарської та іншої діяльності, шкідливо впливає на навколишнє природне середовище, будь-які зміни природного ландшафту;
• заборона будь-яких дій, що порушують суспільні рекреаційні інтереси при їх використанні;
• встановлення спеціального порядку їх створення, обмеження права користування ними;
• загальнодержавний характер власності на них;
• встановлення додаткових обов'язків користування ними;
• змішаний характер їх правового режиму.

     У Законі України "Про охорону навколишнього  природного середовища" дано поняття  рекреаційної зони.

     Рекреаційна зона - це ділянки суші або водного  простору, призначені для організованого масового відпочинку і туризму.

     Створення рекреаційних зон на ділянках лісового фонду регулюється нормами лісового законодавства (Лісовий кодекс України, Положення Кабінету Міністрів України  від 21.07.1995 "Про затвердження порядку  поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захищеності та виділення  особливо захисних земель ділянок лісового фонду" та ін).

     Згідно  зі ст.3 Лісового кодексу України  рекреаційна функція лісу визнається за переважну, а рекреаційне лісокористування розглядається як обов'язкова умова  відновлення сил і здоров'я  людини, підвищення трудового потенціалу суспільства.

     Особливості режиму рекреаційного використання ресурсів (у т. ч. лісокористування) відображені в Законі України "Про  природно-заповідний фонд України", зокрема для зон регульованої та стаціонарної рекреації національних природних і регіональних ландшафтних  парків, експозиційних зон ботанічних садів, дендрологічних парків, рекреаційних зон зоологічних парків (ст.21-38 зазначеного  закону).

     Так, зона регульованої рекреації може використовуватися  для короткострокового відпочинку та оздоровлення населення, огляду особливо мальовничих і пам'ятних місць, пристрої й устаткування туристичних  маршрутів і екологічних стежок; зона стаціонарної рекреації - для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших  об'єктів обслуговування відвідувачів парку, крім здійснення будь-якої діяльності, яка може вести до погіршення стану середовища та зниження рекреаційної цінності.

     При користуванні окремими рекреаційними  територіями розробляються допустимі  межі рекреаційного навантаження. Допустимої рекреаційної навантаженням у науковій літературі вважається гранична місткість  території для забезпечення нормальних умов відпочинку без порушення відновлювальних  властивостей природних комплексів. Ці межі визначаються нормативами рекреаційного  навантаження щодо функціональних зон (лісовий, лісопаркової, паркової), або  в залежності від величини міста. За функціональними ознаками для  лісових територій визначено  нормативи від 1 до 10 чоловік на гектар; для лісопаркових - від 8 до 20 чоловік; для паркових - від 20 до 150.

     Крім  встановлення граничних розмірів рекреаційного  навантаження становить інтерес  лімітування, яке передбачено для  використання природних ресурсів у  межах територій та об'єктів природно-заповідного  фонду загальнодержавного значення. При цьому встановлення лімітів  на використання природних ресурсів в оздоровчих, рекреаційних та освітньо-виховних цілях передбачає визначення меж  територій та кількості рекреантів з урахуванням ступеня рекреаційного  навантаження на ці території. Ліміт  на даний вид використання природних  ресурсів може бути короткостроковим - до 1 року, і довгостроковим - від 1 до 10 років, в залежності від категорії  території чи об'єкта, встановленого  режиму його охорони, використання і  порушення його природних комплексів. У результаті всього вище сказаного  можна зробити висновок, що рекреаційне  право - це сукупність норм, що регулюють  рекреаційні відносини з метою  забезпечення ефективного функціонування рекреаційного господарства, раціонального  використання і охорони рекреаційного  фонду, реалізації прав громадян на відпочинок, відновлення основних життєвих сил. Рекреаційне право є підгалуззю господарського та екологічного права, тому що правові інструменти саме цих галузей є базовими для  її формування. Також у формуванні рекреаційного права значна роль належить науковим дослідженням. У цьому сенсі рекреаційне право являє собою сукупність теорій, наукових підходів, знань про рекреаційні відносинах.

     В останні 10 років питання рекреації  та її правового регулювання ставилися  неодноразово, визнавалася необхідність їх спеціального регулювання, проте  вирішені не були. Були прийняті окремі нормативні акти, які вирішували окремі питання в цій області, але  не проблему. У результаті була накопичена велика база нормативних документів, яка потребує систематизації та узагальненні.

     Основними етапами систематизації рекреаційного  законодавства є:

• прийняття концепції формування правового регулювання рекреаційної діяльності;
• прийняття Закону України "Про рекреаційному фонд України";
• внесення змін і доповнень до інших нормативних актів чинного законодавства;
• розробка правового регулювання здійснення рекреаційної діяльності на окремих територіях.
• Загальні положення законодавства про рекреаційну діяльність
• Конституція України;
• Закон України "Про власність";
• Закон України "Про природно-заповідний фонд України";
• Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища";
• Закон України "Про патентування окремих видів підприємницької діяльності";
• Декрет КМУ "Про стандартизацію і сертифікацію";
• Лісовий кодекс України;
• Водний кодекс України;
• Земельний кодекс України;
• Закон України "Про тваринний світ";
• Закон України "Про екологічну експертизу".

 

     3. Забезпеченість регіонів  Україні рекреаційними  ресурсами 

     Забезпеченість  природним туристично-рекреаційним потенціалом є важливою складовою  частиною розвитку туризму в регіоні. Особливу актуальність у зв'язку з  цим набуває стан екології території. Забруднене середовище обмежує розвиток туризму, навіть якщо територія має  високий туристично-рекреаційним потенціалом. Тому вивчення територіальних відмінностей впливу природно-туристського потенціалу на розвиток туризму в регіоні  представляється актуальним.

     Великий внесок у вивчення природно-рекреаційного  потенціалу України внесли А.А. Бейдик, А.П. Голіков, О.А. Любіцева, Я.Б. Олійник, В.П. Руденко, П.Г., Шищенко та ін. Однак  проблема характеристики і оцінки впливу природного туристично-рекреаційного  потенціалу на розвиток туризму і  тепер перебуває у сфері наукових досліджень.