Адаптация первоклассников

При вступі до школи докорінно змінюються умови життя і діяльності дитини; провідною стає навчальна діяльність. У елементарних формах навчальна діяльність здійснювалася і

дошкільням, але для нього вона носила другорядний характер, як ведучої виступала гра; мотиви навчальної діяльності дошкільника також були переважно ігровими.

Режим шкільних занять вимагає набагато більш високого, ніж у дошкільному дитинстві, рівня довільності поведінки. Необхідність налагоджувати і підтримувати взаємини з педагогами й однолітками в ході спільної діяльності вимагає розвинених навичок спілкування. У зв'язку з цим особливої ​​важливості набуває готовність до шкільного навчання, яка повинна бути сформована у старших дошкільників. Діти, що мають достатній досвід спілкування, з розвиненою мовою, сформованими пізнавальними мотивами і вмінням довільно-вольової регуляції поведінки, легко адаптуються до шкільних умов.

Часто в більш виграшних умовах опиняються діти, які відвідували дитячий садок, оскільки там елементи готовності до шкільного навчання цілеспрямовано формуються педагогічним впливом. Діти, які не відвідували дошкільні установи, користувалися пильним і індивідуалізованим увагою батьків. Вони, як правило, володіють певними перевагами в пізнавальній сфері, але часто не мають достатнього досвіду взаємин і взагалі стоять на егоцентричній особистісної позиції. Ускладнення, що виникають внаслідок недостатньої готовності до школи, можуть бути причиною дезадаптації дитини. Нездатність до адекватної поведінки і невдачі в навчальній діяльності, закріплюючись, сприяють виникненню так званих шкільних неврозів.

У перші навчальні тижні може закладатися основа для розвитку в майбутньому слабкої успішності, тому багато дослідників велике значення надають питанням шкільної готовності, а також адаптації першокласника до нових умов систематичного навчання в колективі однолітків (М. М. Безруких, Л. І. Божович, А . Л. Венгер, Л. А. Венгер, І. В. Дубровіна, С. П. Єфімова, І. А. Коробейников, Н. Г. Лусканова, Р. В. Овчарова, Д. Б. Ельконін).

У більшості робіт констатується, що слабоуспевающих учнів характеризують такі особистісні властивості:

нездатність до узагальнення, слабка усвідомленість розумової діяльності;

інертність, відсталість, пасивність, наслідування розуму, явна невідповідність між рівнем інтуїтивно-практичного і словесно-логічного мислення.

Готовність дитини до школи визначається рівнем розвитку особистості в інтелектуальному, мотиваційному, комунікаційному та фізичних відносинах.

Сучасна наука виробила критерії готовності до школи, виходячи з рівня інтелектуальної підготовки (А. В. Запорожець та ін), розвитку мовлення (Л. Є. Журова, В. І. Логінова, Ф. О. Сохін та ін), математичного розвитку (А. М. Леушина та ін), морально-вольового виховання (Р. І. Жуковська, Т. О. Маркова, В. Г. Нечаєва та ін), виховання готовності до позиції школяра (І. А. Домашенко , В. А. Гелло, І. В. Імедадзе, М. І. Лісіна та ін.) Крім того, вивчаються взаємостосунки різних компонентів готовності (Н. І. Гуткіна, А. К. Маркова, Л. М. Цеханська); розглядається співвідношення понять "шкільна зрілість" і "готовність до школи", а також питання наступності дошкільного і шкільного виховання та освіти (Н. Ф. Алієва, С. В. Гаврилова, Ю. Ф. Змановский, А. А. Люблінська).

Відомі численні публікації, присвячені вивченню труднощів шкільної адаптації, її критеріїв, рівнів, етапів. Особливо відзначимо поняття "дезадаптація", яке займає важливе місце у педагогічній літературі та практиці. Це поняття тісно пов'язане зі слабкою успішністю, а причини їх часто збігаються. У свою чергу, дезадаптація сама в багатьох випадках є причиною слабкої успішності (Е. М. Александровська, Н. П. Вайзман, Є. В. Новікова та ін.)

Дезадаптація - це порушення пристосування особистості школяра до умов навчання у школі, яке виступає як окреме явище розлади у дитини загальної здатності до психологічної адаптації у зв'язку з якими - або патологічними чинниками.

Надходження до школи вносить великі зміни у життя дитини. Період адаптації до школи є дуже складним для першокласників. У цей період деякі діти можуть бути дуже галасливими, галасливими, без упину носяться по коридорах, відволікаються на уроках, навіть можуть вести себе розбещено з вчителями: грубити, вередувати. Інші дуже скуті, боязкі, прагнуть триматися непомітно, слухають, коли до них звертаються з питанням, при найменшій невдачі, зауваженні плачуть. У деяких дітей порушується сон, апетит, вони стають дуже примхливі, з'являється інтерес до іграшок, ігор, книг для дуже маленьких дітей. Збільшується кількість захворювань, які називають функціональними відхиленнями, вони викликані тим навантаженням, яку відчуває психіка дитини, її організм у зв'язку з різкою зміною способу життя, у зв'язку зі значним збільшенням тих вимог, яким дитина повинна відповідати.

Звичайно, не у всіх дітей адаптація до школи протікає з подібними відхиленнями, але є першокласники, у яких цей процес сильно затягується. Такі діти часто і довго хворіють, причому хвороби носять психосоматичний характер, ці діти складають групу ризику з точки зору виникнення шкільного неврозу. Деякі діти до середини дня виявляються вже перевтомленими, т.к школа для них є стресогенним фактором, вже дорога в школу для багатьох потребує підвищеної уваги, напруги. Протягом дня у них не буває можливості повного розслаблення, як фізичного, так і розумового, емоційного. Деякі діти невеселі вже вранці, виглядають перевтомленими, у них з'являються головні болі і болі в області живота: страх, тривога перед майбутньою роботою в класі, через розлучення з будинком, батьками такий великий, що дитина в деякі дні не може йти в школу.

Аналізуючи процес адаптації першокласників до школи, доцільно виділити ті його форми, знання яких дозволить реалізувати ідеї спадкоємності в роботі вихователя дошкільного закладу і вчителя загальноосвітньої школи.

1. Адаптація організму до нових умов життя і діяльності, до фізичних і інтелектуальних навантажень. У даному випадку рівень адаптації буде залежати від віку дитини, яка пішла в школу; від того, чи відвідував він дитячий сад або його підготовка до школи здійснювалася в домашніх умовах; від ступеня сформованості морфофункціональних систем організму; рівня розвитку довільної регуляції поведінки та організованості дитини; від того, як змінювалася ситуація в сім'ї.

2. Адаптація до нових соціальних відносин і зв'язків відноситься більшою мірою до просторово-часових відносин (режим дня, особливе місце для зберігання шкільного приладдя, шкільної форми, підготовка уроків, зрівнювання дитини в правах зі старшими братами, сестрами, визнання його "дорослості", надання самостійності та ін); особистісно-смисловим відносин (відношення до дитини в класі, спілкування з однолітками і дорослими, ставлення до школи, до самого себе як вчиться); до характеристики діяльності та спілкування дитини (ставлення до дитини в сім'ї, стиль поведінки батьків і вчителів, особливості сімейного мікроклімату, соціальна компетентність дитини та ін.)

3. Адаптація до нових умов пізнавальної діяльності залежить від актуальності освітнього рівня дитини (знань, умінь, навичок), отриманого в дошкільному закладі або в домашніх умовах; інтелектуального розвитку; від навченості як здатності оволодіти вміннями і навичками навчальної діяльності, допитливості як основи пізнавальної активності; від сформованості творчої уяви; комунікативних здібностей (уміння спілкуватися з дорослими, однолітками).

Створення сприятливих умов адаптації дитини до школи з урахуванням особливостей її прояву є найважливішим чинником забезпечення наступності в його розвитку. Від того, як протікає процес адаптації, багато в чому залежить психофізичний стан майбутнього учня. Терміни адаптації першокласників можуть бути різними. Зазвичай стійка пристосовність до школи наголошується в першому півріччі навчання. Проте встановлено, що у 20 - 30% шестирічних дітей цей процес не завершується протягом першого року навчання.