Адаптація до школи

ЗМІСТ

 

Вступ

 

Початок навчання в школі - один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей, як в соціально - педагогічному, психологічному, так і фізичному плані.

Поступивши в школу, дитина стає школярем далеко не відразу. Це становлення, входження, в шкільне  життя відбувається впродовж початкової школи, і поєднання рис дошкільного  дитинства з особливостями школяра  характеризуватиме важкий період молодшого шкільного віку. Всі діти, початківці навчання в школі, стикаються з тими або іншими труднощами.

Початок систематичного навчання в школі є стресовою  ситуацією в житті дитини, оскільки пов'язано з необхідністю адаптуватися до нових мікросоціальних умов. Цей процес супроводжується різноманітними зрушеннями у функціональному стані і значною мірою зачіпає психоемоційну сферу. Від благополуччя адаптаційного періоду під час вступу до школи значною мірою залежить успішність подальшої соціальної діяльності дитини. Шкільна дезадаптація призводить до зниження учбової мотивації, деформації міжособових відносин, розвитку невротичних станів, формування девіантних форм поведінки. Несприятливий перебіг адаптації свідчить про зниження функціональних резервів організму і перенапруження регуляторних систем, що супроводжується виникненням соматичних захворювань.

 

1. Особливості адаптаційного періоду першокласників

 

Адаптацію визначають не лише як процес пристосування до успішного функціонування в даному середовищі, але й як здатність до подальшого психологічного, особистісного, соціального розвитку людини.

Як і ми, дорослі, діти 6–7 років реагують на стан невизначеності всією своєю суттю: у них порушується  біологічна і психологічна рівновага, знижується стійкість до стресів, зростає напруженість. Можуть з'явитися стан тривоги, капризи, виявитися яскравіше будь-які труднощі характеру: впертість, незосередженість, замкнутість, демонстративність і тому подібне.

Для дитини прихід в школу  – це своєрідне “оформлення на посаду” (за влучним виразом Т.А. Нежнової). “Справжній школяр – це щасливий володар портфеля і старанний виконавець шкільних правил. Він слухає вчителя, піднімає руку і отримує відмітки” – зіграти в таку гру жадає практично будь-який майбутній першокласник. Через декілька днів або років дитина визнає себе обдуреною, а вчителя – обманщиком, з яким треба було, виявляється, грати зовсім в інші ігри. Годинами сидіти за партою виявилося не так цікаво, як очікувалося. Так другого вересня у дитини на все шкільне життя розійшлися  реальні інтереси і гра в шкільні атрибути, що швидко приїлася.

Соціально-психологічна адаптація є процесом активного  пристосування, на відміну від фізіологічної адаптації, яка відбувається як би автоматично. Стосунки з середовищем, до якого треба пристосовуватися, особливі. Тут не лише середовище впливає на людину, але і вона сама змінює соціально-психологічну ситуацію. Тому адаптувати доводиться не лише дитину до класу, до свого місця в школі, до вчителя, але і самого педагога до нових для нього учнів.

Деяка частина першокласників зазнає труднощі, перш за все, в налагодженні взаємин із вчителем і однокласниками, що нерідко супроводжується низьким рівнем опанування шкільної програми. У виразі їхніх облич можна побачити емоційний дискомфорт: печаль, тривога, напруженість типові для них.

Дезадаптованість у певної частини школярів пов'язана з поведінковими проблемами – низьке засвоєння шкільних норм поведінки. На уроках ці діти неуважні, часто не слухають пояснення вчителя, відволікаються на сторонні заняття і розмови. Якщо ж вони зосереджуются на завданні, то виконують його правильно. На перерві відбувається розрядка напруги: вони бігають, кричать, заважають іншим дітям.

Причини дезадаптації

За дослідженням Г.М. Чуткиної виокремлені такі несприятливі чинники дезадаптації дитини:

• “неправильні” методи виховання в сім'ї;
• функціональна неготовність до навчання в школі;
• проблеми у спілкуванні з дорослими;
• неадекватне усвідомлення свого статусу в групі однолітків;
• низький освітній рівень матері;
• конфліктна ситуація в сім’ї через алкоголізм;
• негативний статус дитини в колективі однолітків в дошкільному закладі; 
• низький освітній рівень батька; 
• конфліктна ситуація в сім'ї; 
• негативне ставлення до дітей вчителя;
• неповна сім'я тощо.

Дослідники виділяють  дві групи причин дезадаптації –  біологічні та соціально-психологічні.

Біологічні причини  шкільної дезадаптації: 

• соматична ослабленність дитини; 
• нейродинамічні розлади, пов'язані з психомоторною загальмованістю, з емоційною нестійкістю (гіпердинамічний синдром, рухова розгальмованість);
• функціональні дефекти периферійних органів мовлення (дислексія, дисграфія); 
• легкі когнітивні розлади (мінімальні мозкові дисфункції, астенічний синдром та ін.).

Соціально-психологічні причини:

• негативний виховний вплив сім'ї, що спричиняє недоліки підготовки до школи; 
• особливості стосунків з однолітками; 
• неадекватність самооцінки; 
• мотиваційна незрілість;
• особистісні якості (агресивність, тривожність);
• невірний педагогічний підхід вчителя.

Етапи адаптації

Згідно з дослідженням М.М. Безруких, процес адаптації дитини до школи можна розділити на декілька етапів, кожен з яких має свої особливості і характеризується різною мірою напруженості функціональних систем організму.

Перший етап – орієнтувальний, коли у відповідь на весь комплекс нових дій, пов'язаних з початком систематичного спілкування, відповідають бурхливою реакцією і значною напругою практично всі системи організму. Ця “фізіологічна буря” триває достатньо довго (2–3 тижні).

Другий етап – нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить якісь оптимальні (або близькі до оптимальних) варіанти реакцій на ці дії. На першому етапі ні про яку економію ресурсів організму говорити не доводиться: організм витрачає все, що є, а інколи і “в борг бере”. На другому етапі ця ціна знижується, буря починає затихати.

Третій етап – період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найбільш відповідні варіанти реагування на навантаження, що вимагають меншої напруги всіх систем. Яку б роботу не виконував школяр, будь то розумова робота щодо засвоєння нових знань, статичне навантаження, яке випробовує організм при вимушеній “сидячій” позі, або психологічне навантаження спілкування у великому і різнорідному колективі, організм, вірніше, кожна з його систем, мають відреагувати своєю напругою, своєю роботою. Тому чим більше напруги видаватиме кожна система, тим більше ресурсів витратить організм. А ми знаємо, що можливості дитячого організму далеко не безмежні, а тривала напруга та пов'язане з ним стомлення і перевтома можуть коштувати організму дитини здоров'я.

Тривалість всіх трьох фаз адаптації – приблизно 5–6 тижнів, а найбільш важким є перший місяць.

Рівні адаптації 

За рівнем адаптованості дітей  можна умовно поділити на три групи.

Перша група дітей (високий  рівень)  адаптується до школи протягом перших двох місяців навчання. Ці діти відносно швидко входять в колектив, освоюються в школі, знаходять нових друзів в класі, у них майже завжди гарний настрій, вони доброзичливі, сумлінно і без видимої напруги виконують всі вимоги вчителя. Іноді в них відмічаються складності або в контактах з дітьми, або у стосунках з учителем, оскільки їм ще важко виконувати всі вимоги правил поведінки. Але до кінця жовтня відбувається засвоєння і нового статусу, і нових вимог, і нового режиму. Ці якості дозволяють їм з перших днів відчути свої усіхи, що ще більше півдвищує навчальну мотивацію. Це легка форма адаптації.

Друга група  дітей (середній рівень) має тривалий період адаптації, період невідповідності їхньої поведінки вимогам школи затягується: діти не можуть прийняти ситуацію навчання, спілкування з учителем, дітьми. Як правило, ці діти зазнають труднощі в засвоєнні навчальної програми. Завдяки доброзичливому і тактовному відношенню вчителя до кінця першого півріччя реакції цих дітей стають адекватними шкільним вимогам. Це форма середнього рівня адаптації.

Третя група (“група ризику”) – діти, в яких соціально-психологічна адаптація пов'язана із значними труднощами. Вони не засвоюють навчальну програму, у них проявляються негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій. Саме на таких дітей найчастіше скаржаться вчителі, батьки. Постійні неуспіхи в навчанні, відсутність контакту з вчителем створюють відчуження і негативне відношення однолітків. Серед цих дітей можуть бути ті, хто потребує лікування — учні з порушеннями психоневрологічної сфери, проте можуть бути і учні, не готові до навчання в школі.

У таблиці показано, як найбільш важливі чинники впливають  на кількісні показники адаптації  дітей до школи.

Чинники, які зумовлюють високий рівень адаптації.

№ п/п	Сприятливі  чинники соціального мікросередовища  дитини	Кількість дітей з високим рівнем адаптації, %
1	Адекватне усвідомлення свого статусу  в групі ровесників	97,8
2	Правильні методи виховання в сім'ї	95,3
3	Відсутність (загалом) конфліктної  ситуації в сім'ї	94,4
4	Відсутність у сім'ї конфліктів через алкоголізм	91,1
5	Високий рівень освіти батька	87,9
6	Функціональна готовність до навчання в школі, шкільна зрілість	86,9
7	Високий статус дитини в групі до вступу в 1 клас	85,8
8	Високий рівень освіти матері	83,2
9	Повна сім'я	77,6
10	Задоволення від спілкування з  дорослими	74,3
11	Позитивний стиль ставлення  до дітей з боку вихователя   і  вчителя   під  час   підготовчого періоду	62,7
12	Позитивний стиль ставлення  до дітей учителя першого класу	59,8

Учні, яким важче призвичаїтися  до школи, потребують особливої уваги  та індивідуальної підтримки з боку як учителя, так і психолога.

З цією метою в школі  слід вести психологічне спостереження за першокласниками, проводити експертне оцінювання рівня адаптованості, учнів, в якому експертами виступають вчителі. 

 

2. Перші шкільні труднощі: проблема адаптації першокласника

 

Початок навчання дитини в 1-му класі - складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов'язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права і обов'язки дитини, її взаємостосунки з навколишнім середовищем.

Педагоги виділяють кілька проблем, які можуть виникнути у дитини в період «першокласної» адаптації. Перша з них, комунікативна, особливо актуальна для «домашніх» дітей. Випускники дитсадка вміють працювати спільно і розуміють, що вчителька - це та ж вихователька: вона вимагає дисципліни і може покарати за непослух. Дитині, який зустрічався з ровесниками лише зрідка, буває складно знайти спільну мову з незнайомцями. Він не вміє вписуватися в дитяче суспільство, на відміну від вихованців дитсадка не знає «законів зграї», соромиться знайомитися з іншими дітьми. А в школі так важливо знайти собі друга, з яким можна поговорити про все на світі, обмінятися цікавими книжками і зробити разом домашню роботу.

Відсутність мотивації до навчання - друга серйозна проблема «домашніх» дітей. В дитсадку готувалися до школи протягом останніх двох-трьох років. Вони знають, що йдуть туди вчитися.

«Домашні» малюки в першу чергу  прагнуть в школі до спілкування. Потрапивши у великий дитячий  колектив, вони намагаються подружитися  мало не з усіма відразу. А як ми вже говорили, для дитини, не відвідував дитячий сад, непросто заводити знайомства. Виходить, що всі емоції, думки і сили малюка спрямовані на придбання нових друзів, а не на навчання. У результаті - «двійка», окрик вчителя, догана від батьків. Витримати такий емоційне напруження малюкові неймовірно складно ...

Режим - третя за поширеністю проблема серед малюків, які виховуються виключно вдома. Навіть якщо батьки привчали своє чадо до режиму з пелюшок і вішали на стіну красивий «Розпорядок дня», в порівнянні з садом будинку - справжня вольниця. Ще вчора малюк жив - не тужив, а сьогодні, 1 вересня, раптом усе змінилося, причому на роки. Організм намагається захиститися від стресу і знизити темп життя - дитина стає повільним.