Биография В. Сухомлинського

Навчання  й виховання дітей із високими розумовими здібностями не викликає особливих труднощів. А що робити з дітьми, які мають знижену  здатність до навчання? Як вчити  і виховувати таких дітей? Впоратися  з цим завданням можна, на думку  В.О.Сухомлинського, лише за умови використання для навчання і виховання таких  дітей особливих заходів, тонкого  і делікатного індивідуального  підходу.

Звідси  випливає четвертий принцип особистісно-орієнтованого  підходу до навчання й виховання  – принцип індивідуалізації навчально-виховного  процесу.

Індивідуалізація  навчально-виховного процесу –  це, по суті, навчання і виховання  кожного учня за індивідуальним планом. “Досвід переконує, - пише В.О.Сухомлинський у статті “Народний учитель”, - якщо в школі, скажімо, шістсот учнів, то це означає, треба шукати шістсот індивідуальних стежок.

Природні  задатки, нахили, обдарування складають  зміст індивідуальних особливостей учнів, а їх виявлення – зміст  п’ятого принципу особистісно-орієнтованого  підходу до навчання й виховання  – принципу врахування індивідуальних особливостей учнів.

Розкриваючи суть індивідуального, диференційованого  підходу до навчання й виховання  учнів, В.О.Сухомлинський постійно використовує поняття особистість дитини.

Отже  шостим принципом особистісно-орієнтованого  підходу до навчання й виховання. що випливає із педагогічних ідей В.О. Сухомлинського, є принцип визначення кожного учня особистістю.

 

Василь Олександрович  хомлинський народився у неза¬можній  селянській родині 28 вересня 1918 року в  с. Василівна Онуфріївського району Кірово¬градської області .Навчався Су¬хомлинський у Василівській семирічці (1926-1933). Влітку 1934 р. .він розпочав навчання у Кременчуцькому педагогічному інституті, проте  через хворобу мусив залишити навчання. З 1935 року працював вчителем української мови й літератури у  школах Онуфріївського району. 1936-1938 р.р. навчався на заоч¬ному відділі Полтавського педагогічного інституту, де здобув ква¬ліфікацію вчителя української  мови та літератури.

З 1938 року і до початку  Великої Вітчизняної війни Сухомлин¬ський працює вчителем української мови й  літератури і завідую¬чим навчальною частиною Онуфріївської середньої  школи. У липні 1941 року він був  призваний до лав Червоної Армії. 9.02.1942 року в бою під Ржевом був  тяжко поранений і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.

З червня 1942 року по березень 1944 року Сухомлинський пра¬цює  директором і вчителем російської мови та літератури в смт. Ува Удмурської АРСР.

Навесні 1944 року Сухомлинський  разом з дружиною переїж¬джає  до смт. Онуфріївка Кіровоградської  області, де протягом чо¬тирьох років  очолює Онуфріївський районний відділ народної освіти та викладає у школі  за сумісництвом.

1948 року його  призначають, у зв'язку з особистими  клопотан¬нями, директором Павлиської  середньої школи.

 

 

 

302

 

303

 

Починаючи з 1949 р., він періодично виступає зі статтями на сторінках республіканських та всесоюзних журналів.

У 1955 р. В.Сухомлинський  захищає кандидатську дисертацію "Директор школи — керівник навчально-виховної роботи" у Київ¬ському університеті ім. Т. Шевченка. Через рік виходить з друку його перша монографія "Виховання колективізму у школярів".

У 50-х роках В.Сухомлинський  написав ще кілька монографій: "Педагогічний колектив середньої школи", "Виховання  патріоти¬зму у школярів", "Виховання  комуністичного ставлення до праці". Починаючи з 1960 р., виходять з друку  його праці: "Духовний світ школяра", "Праця і моральне виховання", "Як ми виховали мужнє покоління", "Виховання особистості в радянській школі", "Павлиська середня  школа ".

У 1957 р. його обирають членом-кореспондентом АПН РСФСР, а  в 1958 р. Міністерство освіти УРСР присвоїло  йому звання заслуженого вчителя  школи УРСР.

У другій половині 60-х Василь Олександрович готує  трилогію з проблем формування особистості  у загальноосвітній школі: "Сер¬це віддаю дітям", "Народження громадянина", "Листи до сина". Щодо першої частини  трилогії, то вона була вперше надрукована  в тодішній Німецькій Демократичній  Республіці, а у 1969 р. - в Україні. Пізніше (1974) книга була удостоєна  Державної премії УРСР.

У 1968 р. В.Сухомлинського обирають делегатом Всесоюзного  з'їзду вчителів і присвоюють звання Героя Соціалістичної праці. Останніми  роботами вченого стали "Батьківщина  в серцГ та "Ба¬тьківська педагогіка", які вийшли друком у 70-ті роки. 2 вересня 1970 року Василя Олександровича не стало.

2. НАВЧАННЯ Й  ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ 6-РІЧНОГО

ВІКУ

У 1951 році, як писав  В.Сухомлинський у книзі "Серце  віддаю дітям", він розпочав навчання шестирічних першокласників. Ідея більш  раннього навчання дітей постійно супроводжувала педагогі¬чні пошуки вчених. Однак, на терені колишнього СРСР довготри-

304

 

валий експеримент  з навчання шестирічок було розгорнуто саме у Павлиші.

Вчений називав  свій експеримент підготовкою дітей  до систе¬матичного навчання. Однак  навіть короткий аналіз "школи радос-тГ дозволяє вважати, що це була цілісна  система навчання дітей шестирічного віку. При цьому педагог враховував такі особливості дитячого мислення, як образність, пластичність, емоційна збудли¬вість думки. Саме на них спирався вчений, коли проводив з дітьми уроки "живої думки".

Звичайно, спостереження  дітей у навчанні достатньо викорис¬товували Ж.-Ж. Руссо, Л.М.Толстой, ^ К.Д.Ушинський. Але В.О.Сухомлинський по-новому використовує природу як широкий  засіб загального розвитку дитини. Головним завданням таких уро¬ків  серед природи був розвиток у  дітей здатності до кольорового  та просторового відчуттів. Педагог  не просто вчив дітей спостерігати, але й спонукав помічати у звичайному - незвичайне, відчувати й емоційно переживати гаму різноманітних кольорів і відтінків. По¬дібні досліди проводяться  у школах сучасної Японії, де учні розрі¬зняють до 300 кольорів і відтінків.

Щодо виховного  впливу казки на особистість шестирічного школяра, то В.Сухомлинський, природно, є новатором. Тому у Па-влиській школі  вперше у ті роки була обладнана  дитяча кімната казки. При цьому  кімната була незвичною не лише за інтер'єром, але й за змістом діяльності дітей у ній.

Поступово у процесі  занять серед природи та у кімнаті  казки накопичувався позитивний досвід дітей, на основі якого дітей  спонукали до усного складання казок. Загалом ця робота у Павли¬ші продовжувалась до 7-го класу (старші школярі щорічно  склада¬ли не менше двох казок). У  меморіально-педагогічному музеї  В.О.Сухомлинського нині зберігається 70 томів дитячих казок. По¬ложення та досвід вченого у цьому аспекті  у наш час використо¬вуються  у багатьох школах України та за кордоном.

Принципово по-новому впроваджував вчений і методику на¬вчання  грамоти, використовуючи при цьому  образні порівняння природи. У наш  час цей метод у технології навчально-виховного процесу називають  адитивним. Поступово Василь Олександрович  підводив дітей до сутності людських взаємин. Суттєво, що всі

305

 

20"

шестирічні учні оволодівали вміннями читати, мали достатній словниковий запас  і творче особистісне самовираження .

3. В. СУХОМЛИНСЬКИЙ  ПРО ФОРМУВАННЯ ГУМАННОЇ ОСОБИСТОСТІ

Новаторським за своєю суттю є положення педагога про гар¬монію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистос¬ті. У тогочасній педагогіці згадане  положення зводилось до того, що особисті інтереси мають підпорядковуватися потребам колек¬тиву, суспільства. Тому кардинально змінюється і саме співвідно¬шення  особистості і колективу. Зазначимо, що домінуючим стилем взаємин у тоталітарній державі (СРСР) був конформістський (як всі, так і я).

В.Сухомлинському вдалося його замінити нонконформістсь¬ким, за яким дитина і в школі може виявляти власні найнеповтор-ніші грані  діяльності та поведінки. Суттєвим є  те, що у системі В.Сухомлинського дитина наділялася значною автономією. Але вчений, розуміючи різницю  рівнів задатків і здібностей дітей, про¬довжував удосконалювати гуманний стиль взаємин у колективі, підсумовуючи, що саме формування моралі поведінки у школярів дозволяє мати рівні можливості для гуманного, морального зрос¬тання.

Загалом, виховання  гуманності, на думку педагога, починаєть¬ся з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних. У книгах "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Павлиська середня  школа" педагог розкриває конкретні  форми становлення гуманної поведінки  дітей. Серед них: створення ліка¬рень  для пташок І тварин, допомога немічним, участь в естетизації школи і  селища тощо. Формуванню гуманізму  дітей сприяло також створення  галереї портретів матерів найвідоміших людей світу.

У програмі роботи школи порад із загальними категоріями  етики (моральний ідеал, гідність, чесність, працьовитість, справед¬ливість) достатньо  реалізуються й такі, як щастя, радість, совість, співчуття, духовність. Саме останні  і відображають зміст гуманно¬сті  як інтегральної риси підростаючої особистості. Проте заслуга вченого полягає  не лише в тому, що він включив  ці поняття до

306

 

 

 

програми, але, насамперед, в реалізації цих понять у практиці ро¬боти Павлиської школи.

У школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і пова¬ги до вихованців, за переконанням В.Сухомлинського, будь-які розмови  про гуманність і людяність стають порожнім звуком, Природно, що формування гуманності школярів здійснювалося  у Павлиші шляхом використання "Хрестоматії  моральних ціннос¬тей людства" та "Хрестоматії з етики". Ці рукописні  матеріали постійно поповнювалися  вченим та його колегами і слугували  роз¬витку у дітей людяності, доброти, гідності.

В умовах гуманізації  виховання вчений по-новому осмислював суть взаємин колективу і кожного  вихованця, розвивав ідеї А.С.Макаренка  щодо виховного впливу колективу  на дитячу осо¬бистість. У роботах "Виховання  колективізму у школярів", "Духо¬вний  світ школяра", "Розмова з молодим  директором школи" він встановлює принципи взаємозалежностей особистості  і колективу. На думку педагога, колектив лише тоді позитивно впливає на ста¬новлення кожного вихованця, коли сам має  насичене духовне жит¬тя та складається  з яскравих особистостей. За цих  умов кожен ви¬хованець здатен впливати на загальний стиль взаємин у  колективі, збагачуючи при цьому  один одного, що дозволить гармонізувати  взаємини у дитячому співтоваристві.

4. МОРАЛЬНО-ТРУДОВЕ  ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

У праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистос-тГ В.О.Сухомлинський пише: "Праця  і тільки праця - основа все¬бічного  розвитку особистості. Не може бути й  мови про всебічний розвиток, якщо людина не пізнала радості праці". Заслугою вчено¬го є розроблення  ним, у книзі "Павлиська середня  школа", принци¬пів трудового виховання: єдність трудового виховання  і загального розвитку особистості - морального, інтелектуального, естетичного, фізичного; розкриття та розвиток індивідуальності в праці; раннє включення у продуктивну працю; різноманітність видів праці; по¬стійність, неперервність праці; елементи продуктивної праці доро¬слих у дитячій праці; творчий характер праці, поєднання зусиль розуму і рук; спадкоємність змісту трудової діяльності; цілісний

307

 

характер продуктивної праці; посильність трудової діяльності; єд¬ність праці та багатогранного духовного  життя.

У процесі організації  продуктивної праці педагогічний колек¬тив  враховував особливості об'єктивних (зміст праці, її характер та цілі підготовки, час виконання трудових завдань) та суб'єктивних (рівень усвідомлення учнями необхідності участі в трудовій діяль¬ності, відповідний емоційний  настрій) факторів. Враховуючи осо¬бливості даних факторів, у школі прагнули, щоб виконання за¬вдань поєднувалася з включенням у повний цикл сільськогоспо¬дарських робіт (колективно або невеликою  групою), щоб потижне¬во кожен учень  трудився 4-6 годин, а трудові процеси  здійснювали¬ся під керівництвом вчителів, кращих спеціалістів чи колгоспників.

Центральною у педагогічній системі В.О.Сухомлинського є ідея гармонійно розвиненої особистості. Незадовго  до відходу у небуття вчений підготував доповідь для захисту докторської  дисе¬ртації за сукупністю робіт  під назвою "Проблеми виховання  всебіч¬но розвиненої особистості", де вчений розкриває складники всебі¬чного  розвитку особистості учня у період його навчання. За тради¬ційного підходу  до компонентів всебічного розвитку вчений, разом з тим, по-новому окреслює власне розуміння змісту виховання  та шляхів його реалізації.

У розвитку особистості  першорядного значення він надавав  розумовому вихованню. Ідеалом школи  є те, щоб у життя не всту¬пала  жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігла¬си небезпечні для  суспільства, незалежно від того, освічені вони чи ні. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя  іншим. Той, хто вийшов зі стін школи, може чогось і не знати, але він  має бути розумною людиною. Розумова вихованість, на думку Сухо-млинського, нерівнозначна обсягу набутих знань: "Уся суть у тому, як відбувається життя знань у складній і багатогранній  діяльності людини".

Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань вихованців. Знання стають переконаннями за умови, коли у школі живуть ці переконання - у  взаємовідносинах між ви¬хованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах і прикрощах. Моральний розвиток, писав педагог, є складне життя

 

 

 

переконань - їх народження, розвиток, зміцнення, вираження у  вчинках.

Центральним у розвитку дитячої особистості, на думку вчено¬го, є трудове виховання. Особливого значення, у зв'язку з цим, він  надавав єдності трудової культури і загального розвитку - мораль¬ного, розумового, естетичного, фізичного; розкриттю, виявленню і розвитку індивідуальності в праці, високій моральній сутності праці, її суспільно-корисній спрямованості. Педагог вважав за не¬обхідне широко залучати дітей та молодь до різноманітних видів продуктивної праці. Природно, що трудове виховання розпочина¬ється за шкільною партою, оскільки навчання є найважчою працею для школяра.