Дошкільна освіта за кордоном

Дошкільна освіта за кордоном  

 У багатьох країнах світу  дошкільна освіта є первинною  ланкою єдиної системи виховання  і навчання. Нею опікуються місцеві  органи влади, промислові та сільськогосподарські  підприємства, релігійні та громадські  організації, приватні особи. Як правило, у більшості країн функціонують стаціонарні та сезонні ясла, садки з різною тривалістю роботи, дошкільні відділення при початкових класах, материнські школи, майданчики. Виховна робота, метою якої є гармонійний розвиток дітей, формування навичок життя в суспільстві, здійснюється відповідно до програм виховання та навчання. У всіх країнах існують системи підготовки педагогічних працівників (курси, середні спеціальні, вищі навчальні заклади). Кожна національна система дошкільної освіти має свої особливості та власний передовий досвід. 
   Болгарія. Систему суспільного дошкільного виховання в Болгарії було сформовано після Другої світової війни. До неї належать дитячі садки (повного дня, цілорічні, сезонні, цілодобові), ясла, ясла-садки з денним і напівденним перебуванням дітей (садки при школах). Дошкільні заклади відвідують майже всі діти. Існує державна програма виховання дітей дошкільного віку. Значну увагу в дошкільних закладах зосереджують на фізичному вихованні (спортивні свята, навчання плавання, загартування). 
   Для системи суспільного дошкільного виховання Болгарії характерні: 
— широка мережа дошкільних закладів, наявність спеціальних норм їх проектування і будівництва; 
— державний характер системи дошкільного виховання і підготовки педагогічних кадрів; 
— визнання дошкільного виховання частиною системи народної освіти, її первинною ланкою; 
— державна програма виховання дітей в дошкільних закладах. 
   На сучасному етапі триває реформування суспільного дошкільного виховання, як і всієї системи народної освіти. 
   Велика Британія. Тривалий час у Великобританії функціонували заклади суспільного догляду дітей із небагатих сімей. Нині вони трансформувалися в сучасні типи дошкільних закладів, які забезпечують диференційований підхід до виховання дітей. Формування і розвиток системи дошкільного виховання відбувалося під впливом ідей Ф. Фребеля, М. Монтессорі, Р. Штейнера, Ж. Піаже, Дж. Брунера. 
   Дошкільних закладів у країні недостатньо для забезпечення доглядом усіх дітей до вступу до школи, навчання в якій починається з 5-ти років. Основними їх типами є муніципальні та приватні денні ясла, ясельні школи, ясельні класи, ігрові групи, клуби матері і дитини, групи “можливостей” . За змістом роботи їх можна об'єднати в три групи: 
— денні ясла, які забезпечують догляд за дітьми; 
— ясельні класи і школи, що працюють як заклади інтелектуального розвитку дітей, підготовки їх до школи; 
— ігрові групи, клуби матері та дитини, групи “можливостей”. 
   Муніципальні денні ясла відкривають місцеві органи влади для дітей віком від кількох місяців до 4-х — 5-ти років. Працюють вони протягом року з 8 до 18-ої години. Призначені для виховання дітей батьків з невисоким рівнем доходів. 
   Приватні денні ясла створюють різні приватні особи, організації, благодійні товариства, релігійні організації тощо. До них належать церковно-общинні денні ясла; ясла, які відкривають для дітей своїх працівників фабрики, компанії, корпорації, банки; комерційні ясла; кооперативні ясла; ясла психолого-педагогічного профілю при науково-дослідних центрах. їх метою є надання матерям, які мають малих дітей, кількох годин вільного часу на день. 
   У країні є багато приватних вихователів, які за бажанням батьків працюють із дітьми віком від народження до 5-ти років протягом усього робочого дня. 
   Особливо популярні безкоштовні муніципальні ясельні школи і класи для дітей 3-х — 5-ти років. Переваги мають ясельні центри — своєрідні об'єднання денних і ясельних шкіл. їх небагато. При початкових школах часто організовують ясельні центри, які займаються розумовим, фізичним, моральним, естетичним, трудовим розвитком дітей, формуванням їхніх індивідуальностей. Організовують їх батьки, як правило, ясельні центри забезпечують найвищий рівень всебічного виховання. 
   Найпоширенішим типом дошкільних закладів є ігрові групи, об'єднані в Асоціацію дошкільних ігрових груп. Фінансуються вони частково з державного бюджету, за рахунок благодійних внесків, а найбільше — батьками дітей. У них виховується до 70 відсотків дітей віком 2—3 років. Групи налічують від 6 до 40 дітей, працюють 2—3 години від двох до п'яти днів на тиждень. Керівники ігрових груп (часто ними є матері вихованців групи) обов'язково повинні мати спеціальну психолого-педагогічну підготовку. 
   Лікарняні ігрові групи призначені для виховання дітей, які перебувають на лікуванні. “Групи можливостей” мають на меті виховання дітей з відхиленнями в розвитку. Працюють вони за зразком ігрових груп, однак у їх складі значно менше дітей. На заняттях використовують спеціальний ігровий і навчальний матеріал. Клуби матері та дитини передбачають обов'язкову присутність матерів протягом усього перебування дітей у групі, робота якої мало чим відрізняється від роботи ігрової групи. 
   Оскільки англійська система освіти передбачає отримання дозволу на прийом трьох-чотирьохрічних дітей до початкової школи, органи освіти організовують підготовчі класи (групи) для п'ятирічних дітей. 
   Різноманітність типів дошкільних закладів і програм відображає особливість концепції дошкільного виховання у Великобританії: дитина є активним суб'єктом пізнання навколишнього середовища. Взагалі, концепції д/о притаманна перш за все особистісна спрямованість та індивідуальний підхід до дітей. Тому виховання має на меті розвиток індивідуальності дитини, її самостійності в оволодінні різними видами діяльності. Програми виховання і навчання дітей спрямовані на цілісне бачення особистості дитини, орієнтують на використання мотиваційних чинників до навчання, розвиток ініціативи. У дошкільних закладах на одного дорослого припадає не більше трьох малюків і п'яти дітей від 3-х до 5-ти років. Для полегшення адаптації до дитячого садка дитина в перші дні відвідує його разом з мамою. 
   Данія. Найпоширенішими типами закладів суспільного дошкільного виховання Данії є денні ясла, садки, ясла-садки, ігрові майданчики та цілодобові дошкільні заклади, призначені для виховання і лікування дітей із проблемами фізичного та психічного розвитку, надання їм психолого-педагогічної допомоги і здійснення корекції вад. Педагогічний персонал отримує трирічну підготовку з психології, фізіології, педагогіки. Кожен п'ятий працівник датських дошкільних закладів є чоловіком. 
   У Данії знаходиться центр Міжнародної Монтессорі-асоціації. 
   Ізраїль. Освіта в державі – добре відрегульована система. Освітніми послугами можуть користуватися не тільки громадяни країни, але й іноземці. Багатьма своїми економічними успіхами Ізраїль зобов’язаний стародавнім традиціям навчання, які збереглися у єврейських общинах.

Перші кроки у створенні бази для майбутньої кар’єри ізраїльтяни роблять ще в ранньому дитинстві. Деяких дітей віддають до дошкільних закладів вже у дворічному віці, більшість потрапляє туди у трьох-чотирьох річному віці. А у 5-6 років відвідування с є обов’язковим для всіх. Дитячі садки в Ізраїлі перебувають на утриманні муніципалітетів, релігійних і жіночих організацій. Працюють цілорічно, за винятком невеликих канікул у серпні. Діють платні приватні садки і групи по 5—10 дітей раннього (з 3-х місяців) і дошкільного віку. Дітей з трьох місяців (в деяких яслах – з шести місяців) до трьох років приймають в ясельні групи дитячих садків. Таких груп порівняно небагато. Найбільше поширення в Ізраїлі отримали приватні ясла і групи для самих маленьких (5-1о дітей в кожній). Відкриття приватних дитячих садків дозволяється лише фахівцям з педагогічною освітою. 
   Як і муніципальні, приватні дитячі садки контролюються Міністерством освіти. Усі діти обов'язково мають відвідувати старшу групу в дитячому садку, яка безплатно готує їх до школи. Вони опановують різні види художньої діяльності, слухають оповідання і казки, вчаться читати і рахувати, працюють з комп'ютером, ознайомлюються з народними традиціями.

Дитячі садки, що належать муніципальним і місцевим радам, приймають дітей від трьох до п’яти років, Працюють вони з восьмої ранку до 13.00.

Дитячі заклади, що належать жіночим організаціям, різним релігійним організаціям та великим підприємствам, працюють, як правило, до 15-16 годин дня. Дітей до них приймають з двох років. При прийомі перевага надається дітям з багатодітних родин та сімей, де мати працює.

Заняття тривають з 8 ранку до 13.00. Дітей вчать порядку, прищеплюють гігієнічні навички. Для того, щоб привчити дітей до посидючості та уваги на заняттях, їм щодня влаштовують так званий час «концентрації уваги», який триває 15 хв. В цей час навіть сама жвава дитина повинна сидіти тихо і уважно слухати розповідь вихователя. Крім цього, дітей у вільній формі вчать основи рахунку та читання, намагаються розвинути творче мислення і , використовуючи ігрові програми, знайомлять з початками комп’ютерної грамотності. Два рази в тиждень проводяться уроки ритміки та співу. На момент вступу до школи дитина вже вміє писати, читати і рахувати. У школу дітей приймають з 6 років.

 
   Китай. Дошкільна освіта і навчання дітей з трьох до шести років є обов’язковим. Дошкільні заклади є державні і приватні. Дошкільні заклади в Китаї великі (270 вихованців і 60 педагогів та обслуговуючого персоналу). Групи нараховують 25—26 дітей переважно денного перебування, 5 % груп дошкільних закладів — цілодобові, з яких батьки забирають дітей у середу і суботу. Китайську систему дошкільного виховання критикують за суворість, жорстку регламентацію поведінки і т.ін. Вихователі та їхні помічники мають бути різного віку, вміти чітко організовувати поведінку дітей, не надавати багато часу на вільну діяльність, виховувати звичку до порядку, прищеплювати навички колективного життя, уникаючи покарань, виховувати працелюбність, наполегливість, відповідальність перед батьками, вихователями, однолітками, країною. Головне – щоб дитина не була егоїстом. Патріотичне виховання є основою навчально-виховного процесу. Значна увага приділяється розвитку музичних здібностей.

Діти на заняттях пасивні, підкорюються волі дорослого, дисципліні – це сприймається як вияв турботи і уваги. Освіта і навчання антиавторитарне, у вищому ступені відповідальне, професійне і ненасильницьке. Форми і методи роботи педагога характеризуються гнучкістю, йому надається можливість розробляти власну концепцію, відмовляючись від жорсткого планування. Створюється атмосфера, що стимулює дитину радісно знайомитися з навколишнім світом, здійснювати відкриття, бути максимально самостійними, виявляти допитливість і здатність до самовираження. 
   Німеччина. У країні надається перевага сімейному вихованню, д/о  не  є обов’язковою. Д/с не мають відповідної програми, а головне в їх діяльності є розвиток мови, гра, соціальне виховання. Традиції суспільного дошкільного виховання в Німеччині є одними з найдавніших. З 1957 р. діє закон про вільне відвідування дитячих садків, 20 % з яких утримує держава, 80 % належать церковним общинам, профспілкам, німецькому Червоному Хресту, службі молоді, іншим благодійним товариствам. Батьки оплачують 50 % утримання дітей, інші витрати відшкодовує власник дошкільного закладу. 
   У Німеччині існують такі типи дошкільних закладів: 
— дитячі садки з повним або неповним днем, призначені для дітей 3-х — 6-ти років; 
— одногрупові дошкільні заклади (переважно для старших дошкільників); 
— пришкільні групи (для п'ятирічних дітей); 
— підготовчі класи основної школи. У них виховують і навчають п'ятирічних дітей; 
— цілодобові інтернати для здорових дітей віком від 3-х до 6-ти років; 
— інтернати для дітей із проблемами здоров'я і розвитку; 
— материнські центри. У них матері разом з дітьми займаються цікавою і корисною діяльністю, спілкуються між собою та спеціалістами з педагогіки і психології. 
   Головні концептуальні засади виховання дітей реалізуються у дитячих садках вільного і відкритого типів. Найпоширеніший тип вільного дитячого садка — штейнерівські дитячі садки і дитячі садки Монтессорі. 
   Відкритий дитячий садок організовано на ситуативно-орієнтованій концепції дошкільного виховання, для якої характерні: відкрите планування з участю дітей; навчання на базі реальних життєвих зв'язків; єдність гри і навчання; різновікова організація життя та діяльності; зв'язок із громадськістю; співробітництво батьків і дошкільного закладу. 
   Вихователь повинен бути здатним до систематичних і тривалих спостережень, аналізу результатів педагогічної діяльності, прогнозування. 
   Республіка Польща. Систему дошкільного виховання у Польщі утворюють дитячі садки, ясла-садки з повним (міста) та неповним (сільська місцевість) днем перебування дітей. Діють також цілодобові двотижневі ясла-садки і тимчасові дитячі садки типу сімейних мікросадків, розташовані у квартирах багатоквартирних будинків. 
   США. На розвиток американської системи дошкільного виховання вплинула реалізація програми “Хад Старт” (1965), яка передбачала збільшення асигнувань на створення дошкільних закладів (передусім для дітей із малозабезпечених сімей). Якщо у 1965 р. дитячі садки відвідували 10 % трьох-чотирьохрічних дітей, то у 1985 р. — 40 %, а 5—6-річних дітей — 96 %. Нині відвідування дошкільних навчальних закладів є нормою підготовки до школи. 
   Потреби сімей спричинилися до формування різноманітних типів закладів дошкільної освіти: 
— групи дітей 4-х — 5-ти років при школах. Ці державні дитячі садки працюють 2—3 години зранку, дбаючи передусім про інтелектуальний розвиток дитини; 
— школи-ясла для дітей раннього віку (з 3-х років). Окремі з них діють при наукових центрах і педагогічних коледжах, використовуючи програми розвиваючого навчання; 
— приватні центри. Функціонують протягом дня переважно при підприємствах і організаціях для дітей робітників і службовців. 
   Кожен штат США має свої освітні стандарти, а кожен заклад працює за власною програмою. 
   У звичайних групах займається 1—2 дошкільняток із проблемами розвитку. З ними працюють спеціальний педагог на основі індивідуальної програми і вихователь, чиї повноваження поширюються на всю групу. Неповноспроможні діти беруть участь у спільному житті групи, за необхідності їм надають відповідну допомогу. Спільна діяльність із здоровими дітьми має сприяти розвитку їхніх умінь. Як правило, це забезпечує позитивні результати як для неповноспроможних дітей, так і для здорових їхніх однолітків. Діти вчаться жити в інтегрованому суспільстві, з дитинства здобуваючи соціально-комунікативний досвід, виховуючи в собі милосердя і гуманність. 
   Концепція дошкільного виховання у США полягає у розвитку особистості дитини через набуття нею досвіду. Значна увага приділяється розвитку дитячої творчості та обдарованості. У процесі залучення до мистецтва у дітей розвивають здатність до спілкування. 
   Приміщення групової кімнати, як правило, поділене на зони (куточки) для організації різних видів діяльності: центр соціодрами (сюжетно-рольової гри), лялькового театру, мистецтва, кулінарії, науково-математичний центр, куточок будівництва і конструювання тощо. Це створює умови для самостійної роботи дітей за їхнім бажанням. Система дошкільного виховання вчить дитину бути вільною, незалежною особистістю. При цьому йдеться про рівність можливостей, а не рівність здібностей, що потребує створення у процесі навчання і виховання умов для врівноваження свободи і порядку, вимогливості й поблажливості щодо кожної дитини. 
   Туреччина. Певною мірою на дошкільне виховання впливають традиційні для ісламу цінності багатодітного родинного виховання та ролі жінки в сім'ї. У системі суспільної дошкільної освіти (ясла, приватні, фабричні, експериментальні дитячі садки) виховується 10 % дітей від народження до шести років. Однак її матеріальна, науково-методична бази потребують суттєвого поліпшення. 
   Мета і зміст дошкільної освіти відповідають загальному спрямуванню національної освіти: фізичний, розумовий, емоційний розвиток дітей; формування соціальних навичок поведінки; розвиток мовленнєвої компетенції; підготовка до навчання у школі. 
   Фінляндія. Дошкільні заклади у цій країні існують з 50-х років XIX ст. Певний час вони працювали за фребелівською системою. У пошуках раціональних моделей роботи дошкільних закладів апробуванню були піддані монтессорівська, американська, шведська системи. 
   У Фінляндії існують такі типи дошкільних закладів: 
— народні дитячі садки. Вони виникли найдавніше, будучи покликаними допомагати у вихованні дітей сім'ям, у яких батьки працюють. Поширеними є денний догляд за дітьми у сім'ях, відкриті дитячі садки, пересувні дитячі садки (на зразок сезонних), дошкільні заклади для дітей із проблемами фізичного і психічного розвитку; 
— сімейні дитячі садки. їх призначення полягає в організації сімейного догляду за дітьми. Вихователі повинні мати спеціальну підготовку; 
— відкриті дитячі садки. Працюють за типом ігрових майданчиків, куди батьки приводять дітей для прогулянок, спільних ігор з однолітками; 
— дошкільні дитячі будинки. Робота їх розгортається за принципом життя великої сім'ї. 
   Суспільне дошкільне виховання у Фінляндії здійснюється у тісному зв'язку із сім'єю. Кожна третя дитина до 3-х років і майже всі діти дошкільного віку (за рік до школи) виховуються у закладах системи дошкільної освіти. Батьки мають широкі можливості щодо безпосередньої участі у роботі дошкільних закладів. Кількість дітей у групах має чіткі обмеження: віком до року — не більше 6-ти осіб, від року до 2-х років — не більше 12-ти, після 3-х років — не більше 20-ти вихованців. Графік роботи педагогічного персоналу побудований так, щоб удень з дітьми працювали всі вихователі і няні. Заборонено продаж іграшок військової тематики. У виховній роботі значну увагу приділяють проведенню свят: Дня ООН, Дня незалежності Фінляндії, Дня тата, Дня мами, Дня друга, Різдва, Пасхи, Дня фінської мови, Дня “Калевали” (карело-фінського національного епосу). 
   Вихователями можуть працювати особи, які здобули спеціалізовану вищу освіту. 
   Франція. За кількістю дітей, залучених до системи суспільного дошкільного виховання (історія сягає до 200 років), Франція посідає одне з перших місць у світі. її дошкільна педагогіка увібрала кращі теорії виховання вітчизняних (П. Кергомар, С. Френе) і зарубіжних педагогів (М. Монтессорі, Ж.-О. Декролі, Ж. Піаже). 
   Основними типами дошкільних закладів, у яких виховують дітей від 2-х до 6-ти років, є материнські школи, класи для малят при початкових школах, дитячі садки. 
   Головною формою занять у материнській школі є гра. У 1975 р. у Франції було прийнято закон про школу, який передбачав заходи щодо забезпечення наступності між дошкільним вихованням і шкільним навчанням. Діє єдина, обов'язкова для всіх навчальних закладів державна освітня програма. Навчання дітей у материнській і початковій школах здійснює один педагог, що свідчить про тісний зв'язок між дошкільним і шкільним навчанням. Завдяки цьому в материнських школах і класах для малят при школах навчаються всі дошкільники 5—6-ти років, а молодші діти забезпечені дошкільними закладами на 75 %. 
   Загальною метою дошкільного виховання є розвиток фізичних, соціальних, поведінкових та інтелектуальних навичок, необхідних для формування уміння жити в сучасному суспільстві. Перевагу надають не накопиченню знань, а розвитку дитячої ініціативи, вихованню соціальної компетенції. Робота дошкільних закладів спрямована на те, щоб увести дитину в життя колективу, розвинути навики різних видів діяльності, сформувати прагнення до знань, навчити вибудовувати стосунки з іншими дітьми. Дошкільнята повинні набути відповідних моторних навичок, здобути певний рівень інтелектуального і мовленнєвого розвитку, оволодіти малюванням та іншими видами зображувальної діяльності. 
   Роль вихователя полягає у спрямуванні розвитку, створенні розвиваючого середовища, вивченні поведінки та психології дітей, організації їхнього дозвілля. Виховання найменших дітей має на меті розвиток ігрової діяльності, органів чуття, моторики. У роботі з 4—5-річними дітьми сенсорне виховання ускладнюється, для чого використовують різні види ручної праці (малювання на тканині, вітражі, виготовлення декорацій для інсценізацій тощо). У графіку занять багато часу відводиться фізкультурі, музиці. Діти шостого року життя готуються до шкільного навчання на обов'язкових для них заняттях з читання, письма, графіки, математики, однак розпорядок їх проведення визначається на основі вільного вибору дитини. 
   Чехія. У країні майже всі діти охоплені суспільним дошкільним вихованням. Дошкільне виховання у Чехії базується на широкій і добре організованій мережі дошкільних закладів. Перші дитячі садки були відкриті у 1832 р. (Прага), згодом створені материнські школи — народні дитячі садки. Крім них, функціонують ясла, дитячі садки з неповним днем, підготовчі класи при школах. Нині у Чехії функціонують державні і приватні д/з. Є і цілодобові д/с, як правило, приватні. Плата за утримання дитини в д/з залежить, по-перше, від його приналежності (державний, відомчий чи приватний), а по-друге, від району розташування самої дитячої установи. Харчування дітей оплачується додатково. Дитину можна віддати в садок на один із двох режимів: до обіду (до 12.00) чи на цілий день. У чеських садках обов’язкові щоденні прогулянки, часто бувають екскурсії, спектаклі, проводяться розвиваючі ігри, заняття з іноземної мови.  
   Педагогічні кадри для системи дошкільного навчання і виховання готують у вищих навчальних закладах. Часто їх керівники працюють вихователями груп дітей. 
   Подібна система дошкільного навчання і виховання функціонує і в Словаччині. 
   Швейцарія. Дошкільні заклади Швейцарії (дитячі садки або дитячі школи) призначені для виховання дітей 4— 6-ти років. Крім державних, існує багато приватних дошкільних закладів, які протягом п'яти днів на тиждень працюють по кілька годин на день і розміщені переважно в одноповерхових котеджах з майданчиками для прогулянок і занять фізичною культурою. Історично склалися дві концепції виховання дітей дошкільного віку: у німецькій частині країни концепція заснована на ідеях Ф. Фребеля, у романській — женевського напряму (Е. Клапаред, А. Фер'єр, Ж. Піаже) та монтессорівського типу. Німецькомовні і романомовні дитячі садки працюють за різними програмами. Вони мають багато спільного завдяки ідеям гуманізації та збагачення розвитку дитини шляхом організації її предметного оточення, педагогічного середовища та досвіду. Швейцарські дошкільні заклади добре обладнані, в них багато дидактичного, ігрового матеріалу для занять і самостійної діяльності дітей. Наповнюваність груп в д/з різна – в середньому 27 дітей. В густо поселених міських районах кількість д/з часто не відповідає потребі, тому в дитячі садки приймають лише дітей старшого дошкільного віку. 
   Постійно триває пошук ефективних шляхів взаємодії дошкільних закладів і початкової школи, організовуються комплекси “дитячий садок — школа” для охоплення дітей дошкільним вихованням і підготовки їх до школи.

Вихователів (весь персонал д/з жіночий) готують середні спеціальні навчальні заклади. У німецькій частині країни навчання продовжується 2-3 роки, але приймають лише тих, кому виповнилося 17-18 років і хто має практичний стаж роботи. В романській частині країни до такого закладу можуть вступити особи у віці 15- 16 років, і навчання тут триває 3-4 роки.

 
   Японія. Освіта в Японії має особливий характер і структуру. Тут прагнення до знань завжди було рисою національного характеру. Відомо, що після значної поразки у ІІ-ій світовій війні, японці не вважали за сором вчитися у переможців в економіці, науці, техніці, спорті, мистецтві, досягнувши за короткий час значних успіхів майже у всіх галузях. Однак, переймаючи світовий досвід, Японія робить це досить вибірково, адаптуючи його до особливостей і традицій національної культури.

Характерно, що роблячи акцент на науково-технічний процес і науково місткі технології, Японія будує освіту на вагомій загальнокультурній базі, де значне місце займають національні традиції. Навіть промислові фірми при прийомі на роботу вимагають не моментальну придатність, не вузько конкретні знання, а різнобічний розвиток, «підготовку до життя». По суті, робота є реалізація принципу «освіта – все життя». Не випадково, що і «майстром» у будь-якій професії японець визнається тільки у віці 30-40 років, продовжуючи вчитися і після цього.

Існує постійно діючий «зворотній зв'язок» між сімейним вихованням і навчанням на всіх його етапах: традиції сімейного виховання крок за кроком переносяться у д/з, потім у школу, а самодисципліна, що виховується у школі, впроваджується і в сімейне життя.

Японське виховання спрямовується в першу чергу на слухняність і виконавчість, а не на вміння вести полеміку і подавати ідеї. Не заохочується диференціація учнів за здібностями. Надзвичайним авторитетом користується вчитель. Слово «сенсей» - знак найвищої поваги

У сучасній Я. близько 90% дітей віком від 5 років відвідують д/з різних типів. Дошкільна освіта у Я. не є обов’язковою ланкою освіти. Дошкільні заклади для дітей віком від народження до 6-ти років (ясла, дитячі садки, ясла-садки) перебувають у підпорядкуванні муніципалітетів, приватних організацій та осіб і працюють від 2—3-х до 10—12-ти годин на день. У приватні д/з прийом проводиться напряму, в муніципальні заклади – через муніципалітет. Існують також однорічні заклади для повноцінної підготовки дітей 5—6-ти років до школи. Крім муніципальних, усі дошкільні заклади платні й за бажанням батьків забезпечують програму індивідуального розвитку кожної дитини. Виховательками працюють переважно молоді неодружені жінки, які обов'язково повинні мати університетську освіту.

Серед приватних д/с особливе місце займають так звані елітні заклади, що знаходяться під опікою університетів. Досягнувши відповідного віку по закінченню такого з, дитина переходить в університетську школу, а звідти без екзаменів в університет. Потрапити в такий садок – дороге задоволення для батьків дитини, а сама дитина повинна пройти занадто складне тестування.  
   Японська система виховання зорієнтована на раннє виявлення задатків і природний розвиток здібностей. Групи у дитячих садках є досить чисельними — у середньому по 40 осіб. Виховне середовище дбайливо, зі смаком організоване. Дітей залучають до участі у створенні затишку і краси в помешканні: вони вирощують і оранжують квіти, конструюють, виготовляють панно і гобелени тощо. Участь дітей у художній праці є обов'язковою, оскільки, на думку японців, лише рукотворна краса підносить людину до філософського розуміння прекрасного як доцільності буття.  
   Завдання педагогів полягає і в тому, щоб навчити дітей спілкуватися, дбати, щоб кожна дитина відчувала комфорт, рівноправність, а група розвивалася на основі товаришування і співробітництва. Педагог не робить дітям зауважень. Японські вихователі, навчаючи дітей взаємодії, об’єднують їх у маленькі групи (хан), які є відмінною особливістю організації дошкільної освіти і виступають своєрідним розподілом дітей для спільної діяльності. Склад груп в д/з не постійний. Кожний рік вони формуються заново. Часта зміна дитячого складу пов’язана зі спробою надати малюкам як можна більш широкі можливості для соціалізації. Вихователів також міняють часто, щоб діти не прив’язувалися до них надто сильно, так як  це, на думку японців, породжує сильну залежність дітей від своїх наставників, а останніх зобов’язує до надто серйозної відповідальності за долі дітей. 
   Основою виховання є національні цінності японського народу, що виявляється навіть в організації індивідуального харчування. Стверджується, що доля людини залежить не так від обдарованості, як від терпіння, працездатності, посидючості, старанності. У зв'язку з цим важлива роль відводиться дотриманню режиму життя і діяльності (рано вставати, бути акуратним, багато працювати, правильно харчуватися, володіти формами ввічливості, вітання, вдячності). Схвалюються повага до старших, уміння розуміти іншу людину, підкорятися загальним правилам, бути толерантним. Дітям розкривають суть поняття “смерть”, їх привчають до миролюбності. Діти повинні оволодіти багатьма формулами етикету і знати, коли їх треба застосовувати. 
   У вихованні дітей тісно співпрацюють вихователі та батьки. Традиційними є відвідування дітей батьками, спортивні дні, дні спостережень, спільні занотовування цікавих думок педагогів і батьків про розвиток дитини, батьківські збори. 
   Багато дошкільних закладів опираються у своїй роботі на досвід відомого японського скрипаля і педагога Синьїті Судзукі (“Система виховання таланту”), який вважав талант максимальним рівнем розвитку здібностей дитини, а вік до 6-ти років — періодом, коли вирішується її доля. Ранній розвиток музичних і мовленнєвих здібностей поступово стає системою цілісного розвитку особистості, а музика і рідна мова — провідними її засобами. Про популярність дитячих садків Судзукі свідчить те, що заяви про прийом дитини до них батьки подають за 3—4 роки до її народження. Сюди приймають дітей без будь-якої попередньої перевірки задатків. Вихователі працюють з різновіковими (від 3,5 до 5-ти років) групами дітей (до 60-ти осіб). їхня роль полягає у створенні середовища для саморозвитку особистості дитини. Йдеться про розвиток пам'яті, сприймання (візуального, слухового, тактильного), комплексних видів художньої діяльності дітей. З двох років дитину вчать гри на скрипці, для чого компанія “Судзукі” виготовляє маленькі скрипки на 1/32 повного розміру. Виховання у цих садках має гуманістичний зміст (підкреслюється краса природи, мистецтва) і форму (дитину ні до чого не змушують, а створюють розвиваюче педагогічне середовище). 
   Проблемами розвитку дитячих талантів переймаються не лише педагоги і батьки. Відчутно впливають на функціонування системи дошкільних закладів Асоціація раннього розвитку, організація “Навчання талантів”. Слова автора популярних праць про виховання здібностей у дітей, засновника фірми “Соні” Масари Ібуки про те, що основою розвитку розумових здібностей дитини є її особистий досвід пізнання у перші три роки життя, коли активно розвивається структура мозку, що жодна дитина не народжується геніальною або відсталою, кожна може вчитися добре — все залежить від методу навчання, який повинен бути гуманним і враховувати можливості, нахили та інтереси дитини, вичерпно і влучно характеризують особливості японської системи дошкільного виховання і навчання. 
   Якими б своєрідними, оригінальними не були національні системи освіти і виховання дітей дошкільного віку, всі вони мають у своїй основі універсальні засади і принципи, репрезентують єдину і цілісну систему дошкільного виховання і навчання як загальноцивілізаційний феномен.