Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Июля 2015 в 01:07, курсовая работа
Сучасний стан цивілізаційного розвитку висуває нові вимоги у системі виховання й освіти підростаючого покоління. І це цілком природно, адже процес виховання характеру людини не може бути стереотипним для всіх часів. Річ у тім, що мірою розвитку суспільства, переходу його від одного якісного стану до іншого змінюється й людина: її риси характеру, моральність і світогляд, інтелектуальні показники та інші особистісні параметри.
Вступ…………………………………………………………………………… 3
Розділ І. Поняття про характер і інші сторони психіки особистості……....... 5
1.1 Поняття про характер………………………………………………………. 5
1.2 Взаємозв’язок характеру і темпераменту………………………………… 6
1.3 Провідні риси характеру………………………………………………… .. 9
1.4 Типове й індивідуальне в характері…………………………………….... 11
Розділ ІІ. Формування та розвиток рис характеру у дітей різного віку……. 13
2.1 Фактори формування характеру…………………………………………. 13
2.2 Психологія періоду немовляти. Новонародженість. Розвиток характеру у дітей від народження до трьох років………………………………………… 14
2.3. Особливості формування характеру у дітей передшкільного (3-4 роки) та дошкільного (5-7 років) віку………………………………………………… 17
2.4 Розвиток характеру у дітей молодшого шкільного віку (6-11 років)…. 23
2.5 Формування характеру у дітей середнього та старшого шкільного віку.. 27
2.6 Формування характеру дітей старшого шкільного віку (15-18 років)…. 30
Розділ ІІІ. Методичний інструментарій дослідження рис характеру особистості та діагностика психічного розвитку підлітка за методикою Р. Б. Кеттела………………………………………………………………………… 34
3.1 Особистісний опитувальник для дітей від 8 до 12 років (CPQ)………… 34
3.2 Особистісний опитувальник для підлітків від 12 до 16 років (HSPQ)…. 35
3.3 Переробка і інтерпретація отриманих даних. Висновки………………… 37
Висновок………………………………………………………………………. 42
Бібліографія…………………………………………………………………….. 43
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут післядипломної освіти
«Формування та розвиток рис характеру
у дітей різного віку»
Курсова робота
Виконавець:
студент 2-го курсу
Науковий керівник:
кандидат психологічних
наук, доцент
Київ-2014
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
Розділ І. Поняття про характер і інші сторони психіки особистості……....... 5
1.1 Поняття про характер…………………………
1.2 Взаємозв’язок характеру і темпераменту………………………………… 6
1.3 Провідні риси характеру…………………
1.4 Типове й індивідуальне в характері…………………………………….... 11
Розділ ІІ. Формування та розвиток рис характеру у дітей різного віку……. 13
2.1 Фактори формування характеру……
2.2 Психологія періоду немовляти. Новонародженість. Розвиток характеру у дітей від народження до трьох років………………………………………… 14
2.3. Особливості формування
2.4 Розвиток характеру у дітей молодшого шкільного віку (6-11 років)…. 23
2.5 Формування характеру у дітей середнього та старшого шкільного віку.. 27
2.6 Формування характеру дітей старшого шкільного віку (15-18 років)…. 30
Розділ ІІІ. Методичний інструментарій
дослідження рис характеру особистості
та діагностика психічного розвитку підлітка
за методикою Р. Б. Кеттела……………………………………………………………
3.1 Особистісний опитувальник для дітей від 8 до 12 років (CPQ)………… 34
3.2 Особистісний опитувальник для підлітків від 12 до 16 років (HSPQ)…. 35
3.3 Переробка і інтерпретація отриманих даних. Висновки………………… 37
Висновок…………………………………………………………
Бібліографія………………………………………………
Вступ
Сучасний стан цивілізаційного розвитку висуває нові вимоги у системі виховання й освіти підростаючого покоління. І це цілком природно, адже процес виховання характеру людини не може бути стереотипним для всіх часів. Річ у тім, що мірою розвитку суспільства, переходу його від одного якісного стану до іншого змінюється й людина: її риси характеру, моральність і світогляд, інтелектуальні показники та інші особистісні параметри.
Отже, є всі підстави стверджувати, що нинішнє суспільство ХХІ століття в цілому і виховну сферу, зокрема, не задовольняє той науковий рівень, на якому розв’язуються сучасні проблеми виховання і розвитку духовно досконалої особистості. Суттєвої модернізації у цьому зв’язку мають зазнати виховні цілі, зміст, задачі і способи їх реалізації, тобто нові підходи і методи формування та розвитку рис характеру у дітей різного віку.
Напрям такої пошукової роботи має задаватися фундаментальною соціокультурною вимогою і повернути стосунки між дітьми і батьками, дітьми і педагогами, вихователями, психологами до витоків Любові, Прийняття, Розуміння – тієї духовної першооснови, без якої не може утверджуватися Людина. Особистісно орієнтоване формування і виховання таких рис характеру, що ставить за мету розвиток вищих моральних і духовних цінностей особистості, має зважати, з одного боку, на диференційований аспект розвитку дитини і специфіку, а з другого – на культурно нормативні характеристики розвитку дитини у кожному віковому періоді.
Логіка цих нових методів формування і розвитку рис характеру у дітей передбачає повноцінний інтелектуально-духовний розвиток кожної особистості, її всебічну творчу самореалізацію, закладену генетично, і свідомо підкоректовану вихователями і батьками. Зрозуміло, що основний тягар у розв’язанні цієї фундаментальної проблеми лягає на психологічну і педагогічну науки, а також педагогічну генетику, яка в останні роки відкриває неосяжні горизонти в психопедагогіці.
Видатний генетик В. П. Ефраїмсон писав, що для епохи науково технічного прогресу необхідна нова педагогіка. «Науково технічна революція не може не супроводжуватися Революцією Педагогіки. Треба розуміти НТР не тільки як революцію в техніці, а насамперед як революцію в педагогіці» (Ефраїмсон, 2003р).
Між тим «викладачі-природознавці спостерігають в освітній царині безліч фактів, що свідчать про неврахування природних, біологічних нахилів учнів…» (Аносов, 2004р).
У процесах формування і розвитку рис характеру дітей різного віку необхідно мати на увазі встановлений генетиками факт, що кожна дитина – унікальність, яка формується в результаті реалізації генотипу в процесі індивідуального розвитку при взаємодії з факторами середовища.
Розділ І. Поняття про характер і інші сторони психіки особистості
1.1 Поняття про характер
В складному психічному житті особистості визначне місце займають ті риси, які в сукупності і взаємодії, взаємозв’язку називаються характером.
Характер відіграє важливу роль у житті і діяльності людини. Говорячи про людей, ми вказуємо, що одна людина має хороший характер, а інша ‒ поганий, що в однієї людини характер сильний, а в іншої ‒ слабкий, що є особистості з твердим характером, а є й з м’яким.
Тоді який же зміст ми вкладаємо в поняття «характер»?
Слово «характер» грецького походження (лат. печать або чеканка), що означає сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, яка формується і визначається в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи способи поведінки. Спочатку воно охоплювало сукупність всіх тих ознак, які відрізняють одну людину від інших. Охарактеризовувати людину ‒ означало виділити ті істотні риси, в яких виявляється її індивідуальна своєрідність. Пізніше в поняття характер стали включати не всі істотні риси людини, а лише ті, що характеризують властивий їй спосіб дій, спосіб поведінки в суспільстві, тобто не лише те, що вона робить, а й те, як вона робить.
Особливо важливе значення для формування характеру людей мають відмінності в нервовій системі, з якими вони народжуються. За І. П. Павловим, люди народжуються з різними типами нервових систем, які і є природною основою для розвитку характерів, але самі по собі характерів людей вони ще не визначають. Характер кожної людини формується індивідуально в процесі її розвитку, її взаємин із зовнішнім світом, навчання і виховання. Це наче сплав із вродженого типу нервової системи (генотипу) і тих нових нервових зв’язків, умовних рефлексів, які виробляються в процесі життя (фенотип).
Вроджені особливості нервової системи людини, звичайно, впливають на процес вироблення нею нових нервових зв’язків. Вони позначаються на швидкості, з якою ці зв’язки утворюються, на їх більшій чи меншій стійкості, проте провідну роль в утворенні цих зв’язків відіграють зовнішні впливи на людину. Вони визначають характер і зміст зв’язків, їх різноманітність і поєднання у певні системи. На думку академіка І. П. Павлова, лише за певних умов життя, при певному режимі у людини виробляються ті системи нових нервових зв’язків, ті динамічні стереотипи, які лежать в основі всієї поведінки і діяльності людини. Вони лежать і в основі формування її характеру.
Характер – це сукупність сталих психічних індивідуальних особливостей особистості, які виявляються у діяльності і спілкуванні, визначаючи поведінку. Характер включає волю й самооцінку і виявляється в особливостях поведінки та у ставленні до довкілля і самого себе. Характер є стрижнем особистості. Природною основою характеру є темперамент. На формування характеру і розвиток його рис впливають соціальні умови, виховання та самовиховання.
1.2 Взаємозв’язок характеру і темпераменту
Характер людини тісно пов'язаний з усіма сторонами її психічного життя. Насамперед це тісний зв'язок характеру з темпераментом.
Так, кожна особистість неповторна, але це не означає, що в неї не може бути рис, притаманних багатьом людям. Такі риси називаються типовими. Люди поділяються на певні типи, незалежно від свого віку, здоров’я, розуму, здібностей, багатства, суспільного становища та ін., і називаються такі типи темпераментами.
Темперамент – це генетично-типологічна характеристика людини, що виявляється у силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу психічних процесів. Це загальна характеристика особистості, що накладає відбиток на всі сторони її психічного життя та діяльності.
Темперамент зумовлюється типом нервової системи. Цей тип характеризується певними особливостями основних нервових процесів. Такими основними процесами є збудження і гальмування.
У різних людей характеристика цих процесів різна і відрізняється між собою:
Сила нервового процесу – це насамперед здатність нервової системи без зривів переносити сильні подразники. Це здатність нервової системи до тривалої інтенсивної роботи, тобто працездатності.
Рухливість збудження і гальмування є складним процесом. Це швидкість, з якою відбуваються нервові процеси і реакції, а отже і психічні процеси. Тобто, можна сказати, що рухливість – це швидкість, з якою ми реагуємо на зовнішні подразники. Це швидкість нашого сприймання, наших рухів, нашого мислення.
Врівноваженістю нервових процесів називається їхнє співвідношення між собою за силою. Скажімо, в однієї людини переважає збудження, в іншої – гальмування, а є і такі, в яких обидва ці процеси перебувають у приблизній рівновазі.
У Павловській лабораторії було встановлено такі чотири типи вищої нервової діяльності:
1. Сильний врівноважений рухливий (жвавий) – сангвінік.
2. Сильний неврівноважений (нестримний) – холерик.
3. Сильний врівноважений
4. Слабкий (гальмівний) – меланхолік.
Цю класифікацію приписують давньогрецькому лікареві Гіппократу, але в його творах знаходимо опис лише деяких з цих темпераментів. Ця чотиритипова схема темпераменту описана Галеном, а створена, вірогідно, колективним античним генієм.
У наш час доведено, що в основі кожного типу нервової системи лежить відповідний тип обміну речовин, певна біохімічна індивідуальність. Тому можна сказати, що дещо наївна антична гіпотеза про те, що темпераменти породжуються тим чи іншим співвідношенням основних рідин тіла і саме припущення, в ті далекі часи, про наявність хіміко-гуморальної основи темпераменту було плідним.
Тут не можна не зазначити ще однієї обставини. Досить поширеною в наш час є думка, що чистих типів темпераменту майже немає, що більшість з них є змішаними. З огляду на це чотиритипова теорія темпераментів або ж взагалі ставиться під сумнів, або ж вважається схематичною, тобто в житті ці чотири типи без ліку варіюють, іншими словами, кожен темперамент виступає зовсім не обов’язково у класичному вигляді. В житті є безліч варіацій сангвініків та інших темпераментів. Деякі з них наближаються до сусідніх типів. Скажімо, можлива варіація сангвініка, у якого нервові процеси хоч загалом і врівноважені, але збудження дещо переважає над гальмуванням, тому такий сангвінік у деяких своїх рисах може нагадувати холерика або він може бути не достатньо рухливим і уподібнюватися флегматику. Так само варіюють й інші типи.
З вище сказаного можна зробити наступний висновок. Темперамент людей безпосередньо залежить від типу їх нервових систем, які відзначаються силою, рівновагою та рухливістю процесів збудження та гальмування в корі великих півкуль головного мозку. Коли ці процеси у нервовій системі людини сильні, врівноважені і рухливі, то за своїм темпераментом вона є сангвінік, коли ці процеси сильні, врівноважені, але мало рухливі, інертні, вона – флегматик, коли сильні, але не врівноважені, вона – холерик. Слабкі процеси збудження та гальмування дають тип меланхоліка. Загальне визначення темпераменту за підручником «Психологія» за ред. Г. С. Костюка: «Темперамент – це індивідуальні особливості людини, що виявляються в певні її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і швидкості перебігу її психічної діяльності».
Темперамент особистості, в якому виявляється тип її нервової системи, становить собою динамічну сторону її характеру. Він визначає такі характерологічні особливості людини як врівноваженість або неврівноваженість її поведінки, рухливість або інертність, підвищений або знижений тонус активності людини, легкість чи складність пристосування до нових умов, нових обов’язків і т.д., але, впливаючи на характер людини, темперамент сам змінюється під впливом тих чи інших рис характеру. Соціальні настанови, моральні поняття, звички і навики людини можуть або посилювати деякі риси темпераменту, наприклад, підносити життєвий тонус людини, або знижувати чи маскувати їх. Наприклад, вихована дисциплінованість зменшує неврівноваженість, невитриманість холерика, а систематичні фізкультурні вправи роблять рухливішим флегматика.
Информация о работе Формування та розвиток рис характеру у дітей різного віку