Готовність до сімейного життя

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи психолого-педагогічної підготовки молоді до сімейного життя

1. Поняття і функції сім’ї як соціальної одиниці суспільства та її роль у готовності молоді до сімейних взаємовідносин
2. Психолого-педагогічна готовність до сімейного життя
3. Психологічні аспекти мотивації вступу до шлюбу

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження стану підготовки студентів до сімейного життя

1. Вивчення рівня готовності молоді до сімейного життя
2. Шляхи і засоби виховання та розвитку майбутнього сім’янина

 

Вступ

Проблема сімейних стосунків  завжди привертала увагу вчених філософів, соціологів, психологів, педагогів. Широке коло питань пов’язаних з типологією сімей, формуванням шлюбно-сімейних стосунків, благополуччям шлюбного союзу досліджували В.П. Горелик, В.Д. Дмитровський, І.С. Волга,                       А.П. Хоменко та багато інших.

Юнацький вік - це період життєвого і професійного самовизначення особистості. Цей період життя людини характеризується активним становленням особистості, виникненням і розвитком  значимих психологічних новотворів, задіяних у всіх проявах когнітивного й емоційного відношення до світу, в  оцінці реальної дійсності й оточуючих  людей, у прогнозуванні своєї  соціальної активності, у плануванні майбутнього і самореалізації, у  формуванні власних уявлень про  світ і про себе самого.

На мою думку, дана тема є досить актуальною на даний час, адже досить довго вона взагалі вважалась ледве не забороненою. Раніше говорити про статевий розвиток, про культуру майбутнього сімейного життя було не те, щоб не прийнято, а навіть непристойно, тому питання, пов’язані з статевим вихованням та вихованням майбутніх сім'янинів, педагоги намагалися обходити стороною. Зараз ця тема, навпаки, стала модною і широко обговорюваною.

Сучасна родина перестала  служити монополістом у передачі досвіду старших поколінь. Нинішні  юнаки і дівчата поняття не мають уявлення про ту складну культуру взаємовідносин, якої вимагає шлюбне життя, адже їм ніхто не говорив, і вони не знають, що жити в шлюбі, жити день у день разом в одній кімнаті, не в щасливі години побачень, а все життя - це не стільки черпати воду з криниці щастя, скільки відкривати нові джерела - це великий ні з чим не порівнянна праця, напруження. Для цього потрібна величезна культура, моральна підготовка, та звана «школа мудрості».

Підготовка молоді до сімейного життя повинна здійснюватися повсякденно і систематично, цілісно і гармонійно на всіх вікових етапах розвитку особи. Не можна готувати окремо до виробничої, трудової, педагогічної чи будь-якої іншої діяльності. Але кожна окрема сфера людського життя має свою специфіку, усвідомлення якої допоможе не тільки посилити зусилля педагогічної громадськості у зазначеному напрямі, але й значно поліпшити їх результативність. Важлива роль відводиться не тільки сім’ї, родині, школі, вищим навчальним закладам, а й середовищу в якому зростають діти.

Мета дослідження: вивчити формування готовності до сімейного життя молоді (17-24 роки).

Об'єкт дослідження: готовність молоді до сімейного життя.

Предмет дослідження: формування готовності до сімейного життя у  молодих людей у віці 17-24 роки. 

Розділ І. Теоретичні основи психолого-педагогічної підготовки молоді до сімейного життя

1. Поняття і функції сім’ї як соціальної одиниці суспільства та її роль у готовності молоді до сімейних взаємовідносин

Сім’я являє собою об'єднання  людей, пов’язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, що грунтується на шлюбі та кровній спорідненості. Вона відіграє особливу і важливу роль в усій історії розвитку та функціонування людського суспільства. Сім’я є необхідним компонентом соціальної структури будь-якого суспільства, а також головним осередком організації побуту, найважливішою його виробничою та споживчою одиницею.(1.1.1)

 Історично родина з непорушним авторитетом батьків, старших поколінь, високим позитивним потенціалом духовно-моральних цінностей завжди відігравала визначальну роль у вихованні дітей і молоді.(1.1.2)

Серед незаперечних чеснот людини українці споконвіку виділяли ті, що характеризували її як хорошого сім’янина; розглядаючи соціальні  ролі, що їх покликана виконувати людина протягом життя, наші предки усвідомлювали  об’єктивну закономірність – будучи, насамперед, сином чи донькою свого  народу, кожен є водночас сином  чи донькою певного роду, окремої  сім’ї. Зміст діяльності сім'ї розкривається в її функціях. Під функціями вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім'ї та її членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільства й індивідів. (1.1.3)

Оскільки сім'я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а  з другого — з окремими особами (членами сім'ї), то ті функції, що вона виконує стосовно суспільства, називають  суспільними функціями, а ті, які  виконуються щодо окремих членів сім'ї, — індивідуальними.

 Суспільні функції  пов'язані з потребою суспільства в інституті сім'ї, а індивідуальні — з потребами особи, що належить до сімейної групи.

Функції сім'ї — історичні, зумовлені соціально-економічним  станом суспільства. Під впливом еволюції суспільства змінюються їх характер та ієрархія. (1.1.4)

Одна із сімейних функцій  є найважливішою, вона найбільшою мірою  характеризує сім'ю як соціальний інститут і наявна в усіх суспільствах без  винятку. Це репродуктивна функція, яка полягає у відтворенні населення — дітонародженні і духовно-моральному відтворенні людини в сім'ї. Вона має соціальний характер, оскільки не обмежується біологічним розмноженням, а передбачає відтворення людини, яка б відповідала сучасному рівню суспільства.

Ще одна дуже важлива функція  інституту сім'ї, яка зв'язана  з   репродуктивною функцією, — функція соціалізації, що полягає в навчанні і догляді за дітьми, їх соціальному захисті. Реалізація функції соціалізації відбувається через цілеспрямований вплив на людину з метою формування певних моральних і фізичних якостей, звичок, навичок, установок, цінностей, прищеплення відповідних взірців і норм поведінки.

Сімейне виховання — це засіб первинної соціалізації особи, залучення її до складних соціальних зв'язків і взаємодій суспільного життя. Виконуючи цю функцію, сім'я забезпечує спадковість у розвитку культури, збереження цінностей та трудових навичок. Сімейна функція виховання була й залишається актуальною на всіх етапах розвитку суспільства, незважаючи на те що вихованням дітей займаються й державні установи. Проте з часом відбувається певна трансформація виховної функції сім'ї — формується нова система цінностей, стандартів і норм поведінки. Так, знову посилюється роль релігії і церкви у вихованні людини.

Поряд з виховною функцією важливою є рекреативна функція, яка сприяє розвитку особистості в членів сім'ї. Ця функція набуває особливого значення за умов загального соціального напруження, збільшення стресових ситуацій у сфері професійної діяльності, у побуті.

Сім'я — це поєднання родинних, подружніх, батьківських і дитячих почуттів. Вона є тим життєвим осередком, де людина знаходить позитивні емоції, розуміння, заспокоєння, знімає психологічне напруження, душевно оздоровлюється, задовольняє потребу в особистому щасті, коханні.(1.1.4)

Водночас сім'я виконує  комунікативну функцію, тобто задовольняє  потребу людини в духовному спілкуванні, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці.

Сім'ї властива функція  первинного соціального контролю, реалізація якої передбачає здійснення моральної регламентації поведінки членів сім'ї у спілкуванні та взаємодії одного з одним.

У формуванні готовності молоді до сімейних стосунків величезна роль належить саме сім'ї, адже сім'я - первинний інститут соціалізації підростаючого покоління, який має в своєму розпорядженні унікальні засоби, найширший діапазон впливу на соціальне формування і розвиток особистості.

У сім'ї дитина отримує  первинні знання про світ, тут формується її характер, потреби, інтереси, етичні ідеали та переконання; у ній вона засвоює соціальні норми, формує світовідчування та ставлення до інших людей. Безпосередній досвід батьківської сім'ї визначає багато в чому процес особистісного самовизначення, ціннісні орієнтації у сфері сімейного  життя.

 Культура взаємин подружжя  є для дітей наочним і найголовнішим  уроком сімейного життя, і багато  в чому визначає їх установки  на шлюб та сім'ю. Умови та  спосіб життя сім'ї, особистісний  приклад батьків формує у дітей  уявлення, відчуття та необхідні  якості майбутнього подружжя  та батьків.

Так, відомий вчений в  цій галузі В. Сисенко наголошує, що „ на юнаків і дівчат, які виховувалися в конфліктних сім’ях, негативний досвід, винесений з батьківської сім’ї, може вплинути на характер подружніх взаємин у своїй власній сім’ї. Таким чином, хронічні конфлікти між батьками мають глибокі наслідки для молодого покоління ”.(1.1.6)

У численних дослідженнях психологів і соціологів ( Т. І. Димнова, Т. В.Зайцева, С. І. Голод, А. І. Антонов, В. М. Медков ) виявлено, що уявлення хлопців та дівчат про майбутнє сімейне життя стихійно формуються в самій батьківській сім'ї – або як прагнення до повторення, або як бажання зробити все інакше. Причому у багатьох випадках ці уявлення заповнюють те, чого не вистачало в батьківському домі, тобто мають своєрідний компенсаторний характер.

Отже, особливу увагу при  вихованні дітей батьки звертають  на підготовку їх до сімейного життя, не виділяючи той вплив, який надають  на задоволеність ним подружні стосунки. Батьки не завжди чітко орієнтують дітей на те, що їм в першу чергу  буде потрібно для того, щоб досягти  високої задоволеності родинним життям і тривалість самого шлюбу: уміння любити, співпереживати, співчувати, поважати іншу людину, розуміти її, бути добрим, уміти спілкуватися і обговорювати проблеми.(1.1.7)

 

2. Психолого-педагогічна готовність до сімейного життя

В останні десятиліття  чітко проглядаються негативні  тенденції у сфері сімейно-шлюбних  відносин серед молоді: погіршується морально-психологічний клімат у  молодіжних сім'ях; збільшується кількість  розлучень і кількість неповних сімей; спостерігається поширення  так званих вільних, «цивільних»  шлюбів; відбувається переважання професійно-кар'єрних  цінностей над сімейними. Все  це свідчить про наявність чинників, що знижують цінність сімейного способу  життя.

Однією з головних причин кризового стану інституту сім'ї  є дуже незадовільна підготовка молоді до подружнього та батьківського  життя. Теоретичний аналіз наукових джерел свідчить, що проблеми у молодої  сім`ї часто пов`язані з психологічною  непідготовленістю молодят: їхнім  низьким рівнем психологічних знань, невмінням вирішувати міжособистісні конфлікти, нездатністю виявляти емпатію, взаємоповагу, турботу. Все це призводить до розчарування, незадоволення, небажання налагоджувати сімейні відносини, зниження мотивації шлюбу.(1.2.1)

Готовність до сімейного  життя – найважливіший показник соціальної зрілості та психічного здоров'я  студентської молоді.

Студентство – це не тільки період для отримання вищої освіти, а й сприятлива пора для створення  сім’ї. В умовах навчального закладу  з’являються широкі можливості для  вибору шлюбного партнера. Студентський вік за фізіологічними, психофізіологічними  та психологічними показниками людини є найбільш придатним для шлюбного життя.(1.2.1)

Під психологічною готовністю студентської молоді до сімейного життя  ми розуміємо інтегральну характеристику, яка об'єднує психологічні знання, вміння, навички, мотиви і якості особистості, що забезпечують побудову відносин подружжя у шлюбі.

Поняття "готовність до сімейного  життя" включає соціально-етичну, мотиваційну, психологічну і педагогічну  готовність.

Розрізняють такі її види: тимчасова (ситуативна) й тривала (стійка); функціональна  й особистісна; психологічна й практична; загальна й спеціальна; готовність до розумової та фізичної праці тощо.(1.2.7)

Отже, готовність молоді до сімейного життя є багатоаспектною  категорією, елементи якої становлять певну структуру:

1. Загально-соціальна готовність — розуміння та прийняття молоддю політики держави у сфері шлюбно-сімейних стосунків та демографії.

2. Етична готовність — наявність у молодих людей таких якостей, як рівноправне ставлення до представників протилежної статі; повага до матері, батька; відповідальність, чесність, вірність, стриманість, доброта, поступливість; усвідомлення моральних основ шлюбно-сімейних взаємин; почуття обов’язку перед дружиною (чоловіком), сім’єю, дітьми; культура інтимних почуттів.

3. Психологічна готовність — сформованість уявлень про особистість як рівень розвитку індивіда; психологічні основи шлюбу та сімейного життя; процес розвитку почуттів, необхідних для шлюбного та сімейного життя; механізми спілкування тощо.

4. Правова готовність — ознайомленість молоді з основами законодавства про шлюб та сім’ю, обов’язками подружжя одного перед одним, перед дітьми, суспільством.