Гра на уроці історії

Розділ І. Гра  на уроці історії.

1.1 Види ігор.

Серед різноманіття ігор, які використовуються в роботі з  дітьми, розрізняють такі  види:

1. Творчі: сюжетно-рольові, ігри-драматизації, ігри-імпровізації, ділові ігри.

2. Ігри з правилами: інтелектуальні (дидактичні, пізнавальні, електронні).

Сутність  інтелектуальних ігор полягає в переборюванні розумових труднощів. Зовні їх результатом є правильна відповідь або перемога у змаганні, а внутрішньо, і це головне – ті емоції й стани, які супроводжують інтелектуальний процес, набуття особистістю досвіду плідної розумової діяльності, інтелектуального самоствердження. В інтелектуальних іграх необхідність виконання досить складної розумової діяльності супроводжується емоційним задоволенням від самого процесу обдумування ігрових операцій. Інтелектуальні ігри учать багатьом необхідним у житті речам: вдумливості, рішучості, умінню будувати плани, які враховують всі істотні моменти, загартовують характер, є в один і той же час школою мужності і необхідної обережності. Інтелектуальні ігри учать міркувати не тільки над позицією, яка виникла, але і переносити потім цю логіку в життя. Також інтелектуальні ігри учать раціональним діям, що необхідні для людей всіх професій. Тому недивно, що в багатьох країнах робляться спроби ввести викладання інтелектуальних ігор у навчальний процес школи, щоправда, поки факультативно. Поза сумнівом залишається той факт, що інтелектуальні ігри привчають до відчуття відповідальності, підвищують допитливість, виховують самостійність думок.

Таким чином, інтелектуальна гра – це гра, в якій поєднання інтелектуальних емоцій і розумових операцій під час вирішення низки проблемних ситуацій, що виникають в процесі гри, дозволяє удосконалювати інтелектуальну самостійність індивіда.

Діапазон інтелектуальних ігор надзвичайно широкий. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури, враховуючи психологічні особливості ігрової діяльності, у яку включається дитина, пропонується така класифікація інтелектуальних ігор:

1) вікторини та конкурси типу „Що? Де? Коли?”, „Брейн-ринг”, „Своя гра” тощо. Умовно цей вид інтелектуальних ігор можна віднести до наймолодших, оскільки їх поява пов'язана з розвитком засобів масової інформації і в їх основі явне шоу-походження. Вважається, що на відміну від, наприклад, загадок як жанру усної народної творчості, де дається опис, іносказання предмету або явища, інтелектуальні ігри подібного роду ставлять за мету не тільки і не стільки перевірити, але і стимулювати подальший загальний, культурний, комунікативний розвиток, розширити ерудицію, збільшити знання; ведуть „в глибину” питання, яке досліджується, з метою безперервного розвитку учасника ігрового інтелектуального процесу. Проте для участі в таких іграх дитина має володіти достатнім рівнем необхідних знань у конкретній галузі (історія, географія і т.п.), оскільки в процесі ігрової діяльності необхідно дати точні відповіді на поставлені питання, просто сама форма подачі таких питань варіюється в іграх;

2) „розумові вправи”. До таких ігор можна віднести різноманітні головоломки і маніпуляції з цифрами: завдання-маршрути, в яких необхідно знайти шлях як у лабіринті; хитрі цифри: узори із цифр – цифри мають підкорятися певним правилам, спочатку потрібно визначити ці правила; логічні головоломки; повороти і перестановки – вправи для тренування просторової уяви, взаємного розташування в просторі; ігри із словами: словесне доміно, додати букву й одержати слово, прибрати букву й одержати слово, анаграма та інші; навчальне лото, навчальне доміно; ребуси числові, ребуси буквені, послідовності, кросворди, чайнворди, натворди і т.п;

На уроках найбільш поширеними є такі інтелектуальні ігри:

• «Даугавпілс» - так узагальнено називають низку конкурсів із найрізноманітнішими завданнями: анаграмами, ви кресленням зайвого, шарадами, завданнями типу «вірю – не вірю».
• «Аукціон». Наведемо один із варіантів проведення цієї гри. Учитель оголошує завдання: «Назвіть діячів Київської Русі та географічні об’єкти відповідно до теми». Діти називають свої варіанти відповідей. Гра закінчується, коли учитель вимовляє слова: «Такий-то об’єкт – раз, такий-то об’єкт – два, такий-то об’єкт – три! Продано!».
• «Перекрути». Вибирається поняття або крилата фраза, у якій всі слова замінюються на протилежні або зовсім інші. Завдання полягає в тому, щоб відновити оригінал. Наприклад: «Московський телефон» - «Київський телеграф», «Кличковський трикутник» «Валуєвський циркуляр».
• «Три мудреці й слон». Назва гри походить від відомої притчі, за якою кожний з трьох мудреців із зав’язаними очима торкався лише однієї частини тіла слона й намагався описати його за власними відчуттями.

     Команді  з трьох осіб необхідно назвати  одного й того ж               історичного діяча. Одному з учасників пропонується тільки портрет цього діяча, другому – цитату з його промови, третьому – факт із біографії. Гравці не радяться. Команда одержує стільки балів, скільки було правильних відповідей.

• «Дункан». Назва гри роходить від назви корабля «Дункан» з твору Ж.Верна. Екіпаж корабля знайшов у шлунку акули пляшку з посланням, у якому багато слів було відсутньо. Суть полягає в тому, щоб визначити історичну особу за фрагментом енциклопедичної статті. Кількість крапок відповідає пропущеним літерам у слові.
• «Своя гра» - це індивідуальна гра. Ведучий ставить запитання. Відповідь дає той, хто перший плеснув у долоні. Плескати можна й посередині запитання. Запитання розбиті як за очікуваними («Правління князя Володимира»), так і за несподіваними темами («Предмети одягу в історії»). У кожній темі має бути по 4-5 запитань.
• «Пентагон». Гра складається із 5 запитань про поняття, людину, об’єкт. Вони ставляться послідовно, від складного до легкого. Якщо гравець відповів після першої підказки, отримує 5 балів, після другої – 4 і т.д.
• «Логічні картинки». Це своєрідна ілюстративна евристика. Гравцеві пропонується зображення у вигляді колажу, задум якого потрібно розкрити, тобто перевести образну інформацію до текстової.
• «ЩДК» і «Брейн - ринг» - комплексні та командні ігри. Для знаходження відповідей на запитання цих ігор необхідно застосовувати знання з різних дисциплін, логіку, командну взаємодію, вміти систематизувати, аналізувати інформацію, проводити аналогії, генерувати ідеї, чітко висловлювати думки, переводити запитання в нову текстову форму, застосовувати образне мислення.

Ще одним видом гри є рольова  гра.

Рольова гра – це невелика п’єса, що ставиться учнями, в основі якої лежить імпровізація. ЇЇ мета – інсценувати незвичні для учнів ситуації. Рольова гра сприяє кращому розумінню цих ситуацій, формуванню співчуття до героїв п’єси.

Дидактичний потенціал  рольових ігор безпосередньо залежить від їх структурної особливості: по-перше, від впливу, який чинить на дітей зміст пізнавальної та етичної інформації, що закладено в тематиці, сюжетах і ролях; по-друге, через наслідування етичного взірця, що відтворюється; по-третє, власне процесом гри як діяльності, що вимагає досягнення мети, самостійного пошуку засобів, встановлення відносин. Рольові ігри є найбільш ефективним засобом організації проблемного навчання, яке досягається шляхом поетапного виконання системи проблемних завдань. Вони сприяють розвиткові навичок проведення дискусії, співробітництва; учні намагаються відстоювати різні позиції, знаходити аргументи і формулювати погляди; формується толерантне ставлення до інших думок. В результаті рольової гри у дітей народжується теоретична діяльність творчої уяви, що створює проект чого-небудь і що реалізує цей проект шляхом зовнішніх дій. Відбувається співіснування ігрової, навчальної та трудової діяльності.

Рольові (імітаційні) ігри діляться на два види:

1) Ділові ігри – передбачають імітацію діяльності, як правило, професійної (у деяких варіантах з «ефектом присутності» історичних осіб). Під час конструювання гри передбачається організація спільної діяльності гравців, що має характер рольової взаємодії відповідно до правил і норм, що полягає в організації дослідних груп (в судовому слуханні – суддя, звинувачуваний, секретар, захисник, прокурор, свідки; у дебатах – аналітичні групи). Це сприяє розвитку вміння орієнтуватися в конкретних обставинах, надавати об’єктивну оцінку власній поведінці, враховувати можливості інших людей, впливати на їхні інтереси, потреби та діяльність.

Види  ділової гри:

• Кінофестиваль – «режисерськими групами» в описовому вигляді презентуються фільми з визначеної теми членам журі, у кінці виступів проводиться прес-конференція з «представниками ЗМІ» для уточнення чи з’ясування окремих аспектів;
• Історична вітальня – моделюється інсценізоване спілкування «історичних героїв» з ведучим – організатором зустрічі, який готує тему бесіди, питання, цитати, посилання, та сучасними школярами, які в ході зустрічі можуть ставити запитання історичним особам;
• Прес-конференція – «кореспонденти» газет, теле- та радіопередач ставлять питання «запрошеним» гостям – історичним особам;
• Екскурсія – відвідуються зали уявного музею, в яких у вигляді зображень чи макетів презентуються досягнення у певній сфері;
• Круглий стіл – моделюється засідання науковців з розв’язанням проблемних питань.

2) Ретроспективні імітаційні ігри – передбачають відтворення конкретної історичної ситуації, але це не історичні вистави.

Під час розподілу  ролей учитель має враховувати  типаж учнів, які можуть поділятися на три категорії: «маніяки», «ігровими», «ключники». Перші обирають собі одну універсальну роль й удосконалюють  її від гри до гри. Другі ставлять за мету зіграти якнайбільше різноманітних ролей. Останні не виконують роль: вони в ній живуть, їхня мета – створення ігрового простору та занурення до нього. Тому врахування індивідуальних особливостей вимагають від учителя постійної рокіровки учасників у пропорції 2:1, де більша частина – гравці з досвідом.

Види  ретроспективних ігор:

• Театралізована вистава – має відбуватися за складеним вчителем сценарієм, із наявними декораціями та костюмами, що нагадує театралізоване дійство. Завданням учителя є поступове залучення учнів до підготовчого процесу за його допомоги. Під час складання сценарію вчитель має уникати незрозумілих для учнів термінів, робити акцент на ключових поняттях чи явищах.
• Театралізована гра – передбачає наявність сценарію, але самостійно створеного учнями. Учитель має контролювати цей процес настановами чи коментарями з метою уникнення помилок під час вистави. Важливим є виокремлення вузлових компонентів теми, що розглядається.
• Проблемно-рольова гра дискусійного характеру – передбачає наявність проблеми, яку «актори» мають розв’язати. Наприклад, гра на тему «Промисловий переворот в Англії» передбачає проблемне питання на зразок: «Науково-технічний прогрес в Англії – причина чи наслідок промислової революції?».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Особливості ігор.

За методикою проведення  гру логічно розподілити на чотири етапи, які визначать її послідовність: підготовчий, введення до гри, власне ігровий, підсумковий.

Підготовчий етап є вихідним в організації ігрових методів.

На цьому етапі відбувається ряд послідовних дій.

1. Учитель обирає тему гри, її вид, враховуючи програму, тематичне навантаження, наявність методичної літератури, готовність класу до проведення ігрових методів тощо.
2. Відбувається розподіл ролей (у імітаційних іграх), класу на групи чи учасників гри (у не імітаційних), враховуючи ігрові інтереси. Інколи постає проблема вибору учасників. Для цього вчитель має обрати алгоритм дій: або заздалегідь їх визначати, або керуватись успішністю виконання поставленого напередодні завдання.
3. Учителем з учнями обговорюється сам замисел гри, її стратегія, складається план, сценарій, проводиться інструктаж учасників. Педагогом пояснюється ігрове завдання, проводяться індивідуальні консультації стосовно підготовки до гри. Цей етап стосується, перш за все, рольових ігор, оскільки, наприклад, з'ясування ролі Мартіна Лютера потребує розуміння спонукальних мотивів його поведінки, а для цього необхідно уявляти, що собою являла Німеччина у п.п. XVI ст.; яку політику проводила католицька церква, індивідуальні особливості самого Лютера тощо. Отже, для учасників імітаційних ігор, що готуються заздалегідь, необхідно створити обстановку зацікавленості, подиву, бажання розв'язати дослідницьке чи творче завдання. Створення необхідної мотивації - обов'язкова умова в організації гри, невиконання якої призводить до того, що завдання виявляється незрозумілим для учня.
4. Спільне підготування необхідних атрибутів та декорацій (для імітаційних ігор) чи карток із завданнями (для не імітаційних). Зауважимо, що наявність костюмів та декорацій є обов'язковою, оскільки допомагає створити ефект достовірності відтворюваного. Однак це не означає буквальну костюмовану виставу, а передбачає наявність окремих елементів зображуваного персонажу.

Наступний етап введення до гри, вступний, або постановка проблеми і початку її розв'язання, це етап, де відбувається активізація резервних можливостей особистості учня.

Сутність цього етапу полягає в усвідомленні учнями змісту завдання й активізації їхньої пізнавальної діяльності на самому уроці, тому передбачаються ряд дій.

1. Учитель стисло та конкретно викладає сценарій гри, пояснює всьому класові її завдання і можливості, роль окремих учасників, визначає ігрові цілі, дає загальну спрямованість грі.
2. В імітаційних іграх з метою активізації пізнавального інтересу в учнів учитель може ставити проблемні питання, проводити мозковий штурм та дискусію, спонукати учнів до висунення різноманітних припущень та гіпотез, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки тощо.

Проблема перед учасниками може ставитися заздалегідь (як в діловій грі з теми «Італійське Відродження», в якій команди, що представляють мешканців міст звідки родом італійські митці, мають довести, що творчість їхнього «земляка» являв собою довершення епохи Ренесансу), або безпосередньо перед початком гри (як у театралізованій виставі з теми «Утвердження Ярослава в Києві» необхідно зробити припущення, чому більшість українців вважають Ярослава Мудрого вартим отримати звання Великого українця). Аналіз запропонованих відповідей відбувається на заключному підсумковому етапі.

Третій - ігровий етап - передбачає залучення всіх учнів класу до ігрової діяльності. Цей етап характеризується підвищеним емоційним станом з боку гравців, що сприяє «проживанню» ситуації в її ігровому втіленні. Цей етап включає ряд особливостей.

1. Розгортання ігрового сюжету передбачає наявність та дотримання ігрових правил, оскільки світ гри створюється в її процесі, а не до початку, і в цьому беруть участь усі гравці, незалежно від узятої на себе ролі. Саме тому «неігрова поведінка», тобто відступ від правил в ігровому світі, карається досить суворо, аж до зняття з гри.
2. Задачею вчителя на цьому етапі є координація ігрової діяльності, здійснення безпосереднього керівництва дій учасників, регулювання ходу заняття. Найбільшу увагу педагог має звертати не на акторів, а на весь клас. Вчитель має бути готовим втрутитися в будь-який момент в ігрове поле, відчуваючи спад активності, підсилити цікавість до гри (шляхом схвалювання окремих учасників, заохочення глядачів).
3. Завершення ігрового етапу в не імітаційних іграх має відбуватися з обережністю, коли вчитель вчасно припиняє гру, заздалегідь попереджуючи про це її учасників.