Макаренко про роль виховання в родині

Розділ  І. Макаренко про роль виховання  в родині

Розділ 2. Основи сімейного  виховання. Виховний потенціал 

родини 

Розділ 3. Проблеми сімейного виховання. Типові помилки  батьків 

3.1. Помилки виховання,  викликані мотивацією батьків 

3.2. Конфлікти, що  виникають у зв'язку з неправильними  стратегіями виховання 

3.3. Батьківські  директиви як прояв помилок  сімейного виховання 

Висновок 

Список використаної літератури:

Вступ

Сімейне виховання  має величезне значення у вихованні, освіті і становленні будь-якої людини. Можна сказати, що це фундамент на якому будуватиметься все подальше життя. І від того наскільки добротний, і твердий цей фундамент залежить дуже багато чого в долі людини.

Не можна залишити без уваги роботи таких найвідоміших педагогів як Макаренко А.З, Пестолоццій, Лесгафта П.Ф., Толстого Л.Н. які стали  класикою педагогічної науки.

Національні звичаї і культура накладають відбиток і  на сімейний уклад життя людей, і  на сферу освіти.

Ціль курсової роботи - визначити основні проблеми сімейного  виховання в розрізі сучасності.

Основними задачами курсової роботи є основні проблеми сімейного виховання і дати оцінку способам і прийомам виховання з  погляду відомих педагогів, оцінити  вагомість внеску сімейного виховання  в становленні людини як особистості. Окремим розділом є дослідження  сучасних проблем виховання дітей  у сім’ї тощо.

Розділ  І. Макаренко про роль виховання  в родині

У старому суспільстві  кожна родина належала до якого-небудь класу, і діти цієї родини звичайно залишалися в тому ж класі. Син  селянина і сам звичайно був селянином, син робітника теж ставав робітником. Для наших дітей надані дуже широкі простори вибору. У цьому виборі вирішальну роль грають не матеріальні  можливості родини, а винятково здатності  і підготовка дитини. Наші діти користуються досить незрівнянним простором. Про  це знають і батьки, про це знають і діти. За таких умов стає просто неможливим ніякий батьківський розсуд. Батькам тепер потрібно рекомендувати  набагато більш тонке, обережне і  вміле керівництво.

Родина перестала  бути батьківською родиною. Сучасна  жінка користається такими ж правами, як і чоловік, наша мати має права, рівні правам батька. Наша родина підкоряється не батьківському єдиновладдю, а  являє собою сучасний сімейний колектив. У цьому колективі батьки мають  відомі права. Відкіля беруться ці права?

У старий час вважалося, що батьківська влада має небесне  походження: так завгодно богу, про  шанування батьків існувала особлива заповідь. У школах панотця тлумачили  про це, розповідали дітям, як бог  жорстоко карав дітей за неповагу до батьків. …І наші батьки мають деяку  владу і повинні мати авторитет  у своїй родині. Хоча кожна родина складає колектив рівноправних членів суспільства, усе-таки батьки і діти відрізняються тим, що перші керують  сім’єю, а другі виховуються в  сім’ї.

Про всім цьому  кожне батько повинен мати чітке  представлення. Кожний повинний розуміти, що в родині він не повний, безконтрольний хазяїн, а тільки старший, відповідальний член колективу. Якщо ця думка добре  буде зрозуміла, то правильно піде і  уся виховна робота .

Тільки в родині, де є трохи дітей, батьківська  турбота може мати нормальний характер. Вона рівномірно розподіляється між  усіма. У великій родині дитина звикає з малого років до колективу, здобуває досвід взаємного зв'язку. Якщо в  родині є старші і молодші діти, між ними встановлюється досвід любові і дружби в найрізноманітніших формах. Життя такої родини представляє  дитині можливість вправлятися в  різних видах людських відносин. Перед  ними проходять такі життєві задачі, що єдиній дитині недоступна: любов  до старшого брата і любов до молодшого  брата — це зовсім різні почуття, уміння поділитися з чи братом сестрою, звичка поспівчувати ім. Ми вже не говоримо, що у великій родині на кожнім кроці, навіть у грі, дитина звикає бути в  колективі. Усе це дуже важливо для  виховання.

Бувають і інші випадки неповної родини. Дуже болісно  відбивається на вихованні дитини, якщо батьки не живуть разом, якщо вони розійшлися. Часто діти стають предметом  звади між батьками, що відкрито один одного ненавидять і не приховують цього від дітей.

Необхідно рекомендувати  тим батькам, щоб або залишали один іншого, або щоб у своїй  сварці, у своїй розбіжностях вони більше думали про дітей. Які завгодно незгоди можна вирішити більш  делікатно, можна сховати від  дітей і свою ворожість і свою ненависть до колишнього чоловіка. Важко, зрозуміло, людині, яка залишила родину, як-небудь продовжувати виховання  дітей. І якщо вона не може благотворно  впливати на свою стару родину, то краще  постаратися, щоб вона зовсім її забула, це буде більш чесно. Хоча, зрозуміло, свої матеріальні зобов'язання стосовно покинутих дітей така людина повинна  нести як і раніше.

Питання про структуру  родини — питання дуже важливий, і до нього потрібно відноситися  цілком свідомо.

Якщо батьки по-справжньому  люблять своїх дітей і хочуть їх виховати якнайкраще, вони будуть намагатися і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити  дітей у самий скрутний стан.

Наступний питання, на який потрібно звернути сама серйозна увага,— це питання про мету виховання. У деяких родинах можна спостерігати повна бездумність у цьому  питанні: просто живуть поруч батьки і діти, і батьки сподіваються на те, що все саме собою вийде. У  батьків немає ні ясної мети, ні визначеної програми. Звичайно, у такому випадку і результати будуть завжди випадкові, і часто такі батьки потім  дивуються, чому це в них виросли  погані діти. Ніяка справа не можна  гарна зробити, якщо невідомо, чого хочуть досягти.

Розділ 2. Основи сімейного виховання. Виховний потенціал родини

Традиційно головним інститутом виховання є сім’я, родина. Те, що дитина в дитячі роки здобуває в родині, вона зберігає протягом усього наступного життя. Важливість родини як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться  протягом значної частини свого життя, і по тривалості свого впливу на особистість жоден з інститутів виховання не може зрівнятися з родиною. У ній закладаються основи особистості дитини, і до надходження в школу він уже більш ніж наполовину сформувалася як особистість.

Родина може виступати  в якості як позитивного, так і  негативного фактора виховання. І разом з тим ніякий інший  соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні  дітей, скільки може зробити родина. Родина – це особливого роду колектив, що грає у вихованні основну, довгострокову  і найважливішу роль. У тривожних  матерів часто виростають тривожні діти; честолюбні батьки нерідко так  придушують своїх дітей, що це приводить  до появи в них комплексу неповноцінності; нестриманий батько, що виходить із себе по найменшому приводі, нерідко, сам  того не відаючи, формує подібний же тип  поводження у своїх дітей і  т.д.

У зв'язку з особливою  виховною роллю родини виникає питання  про те, як зробити так, щоб максимізувати  позитивні і звести до мінімуму негативні  впливи родини на виховання дитини. Для цього необхідно точно  визначити внутрісімейні соціально-психологічні фактори, що мають виховне значення.

Саме в родині дитина одержує перший життєвий досвід, робить перші спостереження й  учиться як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чому батьки учать  дитину, підкріплювалося конкретними  прикладами, щоб він бачив, що в  дорослих теорія не розходиться з  практикою. Головне у вихованні  маленької людини – досягнення щиросердечного єднання, морального зв'язку батьків  з дитиною. Батькам ні в якому  разі не варто пускати процес виховання  на самоплив.

Конфліктна ситуація між батьками – різні підходи  до виховання дітей. Перша задача батьків – знайти загальне рішення, переконати один одного. Якщо прийдеться іти на компроміс, то обов'язково задовольнити основні вимоги сторін. Коли один батько приймає рішення, він обов'язково повинний пам'ятати про позицію  другого. Друга задача – зробити  так, щоб дитина не бачила протиріч у позиціях батьків, тобто обговорювати ці питання краще без нього. Виховання  дитини складається з численних  форм взаємодії і народжується в  спільному житті в родині. Батьки, приймаючи рішення, повинні на перше  місце ставити не власні погляди, а те, що буде більш корисним для  дитини.

Дитина може прийматися батьками такою, яка вона є (безумовна  любов). Можливо, батьки люблять її, коли дитина відповідає їх сподіванням, коли добре учиться і поводиться. але якщо дитина не задовольняє тим  потребам, то дитина як би відкидається, відношення міняється в гіршу  сторону. Це приносить значних труднощів, дитина не упевнена в батьках, він  не почуває тієї емоційної безпеки, що повинна бути із самого дитинства (обумовлена любов) . Дитина може взагалі  не прийматися батьками. Вона їм байдужа  і може навіть відкидатися ними (наприклад, родина алкоголіків).

Чи можна назвати  гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди упевнені у своїй  правоті? Чи можна назвати гарними  тих батьків, що перебувають у  постійних тривожних сумнівах, губляться  при зіткненні з чимось новим  у поводженні дитини? І підвищена  батьківська впевненість, і зайва  тривожність не сприяють успішному  батьківству.

Майбутні батьки задумуються про те, як краще сформулювати для самих себе мету роботи з виховання  своєї дитини. Мета і мотив виховання  дитини – це щаслива, повноцінна, творча, корисна людям життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне  бути спрямоване сімейне виховання.

Зв'язок виховання  з іншими видами діяльності, підпорядкування  виховання тим чи іншим мотивам, а так само місце виховання  в цілісній особистості людини –  усе це і додає вихованню кожного  батька особливий, неповторний, індивідуальний характер.

У педагогічній діяльності абсолютної норми не існує. У батьківській праці, як у всякому іншому, можливі  і помилки, і сумніву, і тимчасові  невдачі, поразки. Виховання в родині – це те ж життя. Відносини з  дитиною, так само як і з кожною людиною, глибоко індивідуальні  і неповторні.

Наприклад, якщо батьки в усьому досконалі, знають правильна  відповідь на будь-яке питання, то в цьому випадку вони навряд чи зможуть здійснити саму головну  батьківську задачу – виховати в  дитині потреба до самостійного пошуку, до пізнання нового.

У кожній родині об'єктивно  складається визначена система  виховання. Під системою виховання  розуміються мети виховання, формулювання його задач, більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, облік того, що можна і  чого не можна допустити у відношенні дитини. Можуть бути виділені 4 тактики  виховання в родині й відповідаючі їм 4 типи сімейних взаємин, що є і  передумовою і результатом їхнього  виникнення: диктат, опіка, «невтручання»  і співробітництво. Диктат у родині виявляється в систематичному придушенні одними членами сімейства ініціативи і почуття власного достоїнства  в інших його членів. Опіка в  родині – це система відносин, при  яких батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, обгороджують його від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Система міжособистісних відносин у родині, що будується на визнанні можливості і навіть доцільності  незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою «невтручання». Співробітництво як тип взаємин у родині припускає  опосередкованість міжособистісних  відносин у родині загальними цілями і задачами спільної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації переборюється егоїстичний індивідуалізм  дитини. Родина, де ведучим типом  взаємин є співробітництво, знаходить  особливу якість, стає групою високого рівня розвитку – колективом.

Батьки складають  перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву  роль у житті кожної людини. Специфіка  почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків  необхідна для підтримки самого життя дитини. Любов кожної дитини до своїх батьків безмежна, безумовна, безмежна. Причому якщо в перші  роки життя любов до батьків забезпечує власне життя і безпеку, то в міру дорослішання батьківська любов  усе більше виконує функцію підтримки  і безпеки внутрішнього, емоційного і психологічного світу людини. Батьківська  любов – джерело і гарантія благополуччя людини, підтримки тілесного  і щиросердечного здоров'я.

Саме тому першою й основною задачею батьків є  створення в дитини впевненості  в тім, що його люблять і про  нього піклуються. Сама природна і  сама необхідна з всіх обов'язків  батьків – це відноситися до дитини в будь-якому віці любовно й  уважно. І проте підкреслення необхідності створення в дитини впевненості  в батьківській любові диктується поруч  обставин. Психологами доведено, що за трагедією підліткового алкоголізму  і підліткової наркоманії часто  коштують не люблячих своїх дітей  батьки. Головна вимога до сімейного  виховання – це вимога любові. Тільки при впевненості дитини в батьківській любові і можливо правильне формування психічного світу людини, тільки на основі любові можна виховати моральне поводження, тільки любов здатна навчити  любові.

Багато батьків  вважають, що ні в якому разі не можна  показувати дітям любов до них, думаючи  що, коли дитина добре знає, що його люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму, себелюбності. Навпаки –ці  несприятливі особистісні риси саме виникають при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності.

Глибокий постійний  психологічний контакт із дитиною  – це універсальна вимога до виховання, що в однаковому ступені може бути рекомендовано всім батькам, контакт  необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути  й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу. Основа для  збереження контакту – щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті  дитини.

Коли говориться про взаєморозуміння, емоційний  контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого  один з одним. Як будувати педагогічний діалог? Головне у встановленні діалогу  – це спільне устремління до загальним  цілям, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку спільних дій. Першорядне значення має сам факт спільної спрямованості до дозволу  проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керується батько в  спілкуванні з нею. Дитина, навіть у найменшому віці, повинний ставати  не об'єктом виховних впливів, а союзником  у загальному сімейному житті, у  відомому змісті її творцем. Коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її мети і плани, настає справжній діалог. Ще важливо дотримати  рівність позицій – тобто визнання активної ролі дитини в процесі його виховання. Людина – завжди активний суб'єкт самовиховання. Рівність позицій  у діалозі складається в необхідності для батьків постійно учитися  бачити світ у самих різних його формах очима своїх дітей.