Методи і принципи виховання

Міністерство освіти і  науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра педагогіки

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Методи і принципи виховання»

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                        Підготувала:

                                                                                        студентка ІІI курсу

                                                                                        історико- соціологічного

                                                                                        факультету

                                                                                        групи ІЮ-31

                                                                                        Василишин М.Р.

 

                                                                                        Перевірила:

                                                                                        Баліка Л.М.

 

 

Рівне - 2013

План

Вступ

1. Загальна характеристика педагогічного процесу виховання.

2. Поняття методу виховання.

3. Принципи виховання та їх класифікація.

Висновки

Список використаних джерел та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Мета реферативного повідомлення – на основі доступної літератури розкрити значення поняття «метод виховання» та «принцип виховання» та охарактеризувати їх основні види.

Актуальність теми полягає  у тому, що виховання завжди було,є  і буде ключовим елементом розвитку дитини, а так як основними складовими процесу виховання є методи та принципи, то їх знання та розуміння є особливо важливими для педагогів та батьків.

Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для  її формування. Людина — багаторівнева  система, особливості якої виявляються  у діалектичній взаємодії біологічних  і соціальних факторів. Вступаючи  в життя через соціальну і  трудову діяльність, вона вливається у світ соціального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства  і стає основною школою становлення  її як особистості. Процес діалектичної взаємодії біологічного і соціального, які впливають на формування особистості, вимагає науково обґрунтованої  системи виховних впливів.

Виховання — соціальне  і педагогічно організований  процес формування людини як особистості.

Суспільство як соціальне  об'єднання людей може функціонувати  і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої  роботи з виховання кожної особистості. Зупинення цього процесу —  катастрофа для суспільства, внаслідок  якої людина не змогла б піднятися  до рівня особистості. Ще Я.-А. Каменський зауважував, що зневага до виховання є кроком до загибелі людей, сімей, держав і всього світу. Тому виховання з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.

 

 

1 . Загальна характеристика  педагогічного процесу виховання

 

Поняття виховання одна з  центральних у педагогіці. Трактування  його змінювалася з часом і  сьогодні є кілька визначень. На думку  педагогів, в т. год. Полякова С.Д., існує  менше трьох значень поняття  виховання: широке, середнє і вузьке (професійне).[ 3, c. 20 ]

У широкому значенні виховання тлумачать як впливом геть зростаючого людини довкілля – природної, соціальної чи, трішки конкретніше, передача від "старшого покоління молодшому досвіду, накопиченого людством, тобто. знань, умінь, навичок, моральних цінностей, культури.

У середньому значенні виховання сприймається як цілеспрямоване створення умов розвитку людини (Мудрик А.В.). Під такий визначення підходить всяке педагогічне вплив.

У вузькому трактуванні виховання це цілеспрямоване впливом геть розвиток дитині.

Виховання - основна категорія  педагогічної науки і практики. З  первісних часів виховання було першою формою передачі досвіду попередніх поколінь наступним. Кожна цивілізація  розглядала процес виховання з точки  зору постановки мети, відбору змісту, вибору методів, форм, засобів виховання. [6, c. 24]

Школа XXI століття вимагає  від вчителя:

- новітніх знань в аспекті науки, які він буде викладати;

- інформованості про висновки і гіпотези, про ідеї та практичні рішення психолого-педагогічної науки;

- розуміння складних законів Дитинства.[7, c. 35]

Структура процесу виховання передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами  і правилами поведінки. Це перший  етап входження в систему виховного  впливу, на якому діють норми,  правила, особливості життєвої  поведінки. Людина (дитина) стає членом  певної соціальної системи (сім'ї,  колективу), де вже діють певні  правила, норми, яких їй доведеться дотримуватись.

2. Формування почуттів (стійких  емоційних відношень людини до  явищ дійсності). Вони сприяють  трансформації певних дій особистості  із сфери розумового сприймання  у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, та активізації психічних процесів людини;

3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення  суб'єкта до будь-якого знання  як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на  істинних знаннях, будуть, з одного  боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого — «стрижнем»  поведінки особистості. Тому виховання  дітей і є формуванням у  них психологічного «стрижня»,  без якого особистість буде  безвольною, позбавленою власного «Я».

4. Формування умінь і  звичок поведінки. Формування  умінь (засвоєного способу виконання  дій, основаного на сукупності  набутих знань і навичок) і  звичок (схильності людини до  відносно усталених способів  дій) потребує поступовості й  систематичності вправляння, доцільності  поставлених вимог, їх відповідності  рівню розвитку учнів. Воно  пов'язане з активною діяльністю  особистості у сфері реальних життєвих ситуацій. [ 3, c. 23 ]

Виховання є складним, багатогранним  процесом, у якому тісно переплетені  внутрішні (стосуються особи вихованця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) суперечності.

На процес виховання впливають (безпосередньо або опосередковано) об'єктивні (особливості суспільного  устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, національна самобутність, природне середовище) та суб'єктивні (соціально-педагогічна  діяльність сім'ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів, засобів  масової інформації, закладів культури і мистецтва) чинники. [3, c. 29 ]

Структурними елементами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, методи, засоби, результати виховання та їх коригування.

 

2. Поняття методу виховання

Методи виховання —  способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої  на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.[5, c. 56]

Виховна ефективність методів  підвищується, якщо під час застосування методу використовують педагогічні  прийоми.

Прийом виховання —  частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Окрім методів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби виховання.

Засоби виховання —  вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному  напрямі.

До засобів виховання  відносять працю, мистецтво, засоби масової інформації, шкільний режим  та ін.

Методи виховання поділяють  на загальні (їх застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовуються переважно в одному з них —  правовому, економічному чи фізичному).

Класифікація методів  виховання випливає з логіки цілісного  педагогічного процесу, необхідності безпосередньої організації всіх видів  діяльності дітей, їх взаємин з педагогами і між собою, стимулювання самодіяльності та самоосвіти. Щодо функціональної залежності розрізняють такі групи методів  виховання: методи формування свідомості; методи формування суспільної поведінки; методи стимулювання діяльності та поведінки; методи контролю й аналізу рівня  вихованості.[8, c. 103]

Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен  є структурним елементом цієї системи і у взаємозв'язку з  іншими забезпечує ефективність виховного  процесу, їх використовують у тісному  взаємозв'язку і взаємозалежності. А. Макаренко зауважував, що кожний виховний засіб слід розглядати як частину виховної системи. Методи виховання  змінюються, вдосконалюються із зміною мети виховання, умов, у яких воно здійснюється, віку дитини та ступеня її вихованості.

Методи  формування свідомості

Ця група методів виховання  охоплює методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів  з метою формування у них поглядів і переконань. До неї належать: а) словесні методи (роз'яснення, бесіда, лекція, диспут); б) метод прикладу, їх ще називають методами переконування, оскільки за їх допомогою не лише розвивають і доводять до свідомості учнів сутність норм поведінки, а й долають помилкові  погляди й переконання, негативні  прояви поведінки.

Роз'яснення. За його допомогою  вихователі впливають на свідомість учнів, прищеплюють їм моральні норми  і правила поведінки.Метод роз'яснення часто використовують як прийом виховання під час бесіди, лекції, диспуту.

Бесіда (фронтальна або індивідуальна) — поширений метод виховання. При підготовці й проведенні фронтальних бесід на будь-яку тему враховують вікові особливості учнів. Фронтальну бесіду з класом можна проводити на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статевого виховання, естетичну та ін.

Найскладнішою для вчителя є індивідуальна бесіда, яку проводять за заздалегідь наміченим планом у спокійній обстановці.

Лекція відкриває для учня можливості живого спілкування з людиною, ґрунтовно обізнаною з певними питаннями, проблемами, готовою відповісти на запитання, що можуть його цікавити. Успіх лекції передусім залежить від особистих якостей лектора, який повинен мати належну теоретичну підготовку, добре знати матеріал, володіти прийомами донесення його до слухачів.

Лекції читають головним чином у старших класах, зрідка — в середніх.

Диспут — ефективний у вихованні передусім старшокласників. Як метод формування свідомості особистості він передбачає вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють учнів. Під час диспуту учні обстоюють власну позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів, розкриваються їх ерудиція, культура, темперамент, розвивається логічне мислення, вміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки.

Приклад використовують передусім як самостійний метод виховання і як прийом при застосуванні інших методів.

Як метод виховання приклад дає конкретні зразки наслідування і, отже, активно впливає на свідомість та поведінку школяра. Прикладом для виховання можуть бути педагоги, батьки, рідні й близькі люди, однокласники; історичні національні герої; літературні персонажі, діячі науки і культури; відомі політики, підприємці. [1, c. 62]

Методи формування суспільної поведінки 

Друга група методів виховання передбачає організацію діяльності та формування досвіду суспільної поведінки. До неї належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправлення, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.

Педагогічна вимога — це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його-негативних дій і вчинків.

Громадська думка — за своєю сутністю цей метод є колективною вимогою. Обговорювати чи критикувати треба не особистість вихованця, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника. Розмова має бути такою, щоб учень сам назвав причину свого вчинку.

Вправляння як метод полягає у поступовому створенні умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.

Привчання як метод виховання ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії.

Доручення як метод виховання також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. З цією метою педагог, учнівське самоврядування чи учнівський колектив дають йому конкретне завдання, виконання якого потребує певних дій або вчинків. Застосовуючи цей метод, враховують індивідуальні особливості учнів.

Створення виховуючих ситуацій — важливий чинник формування суспільної поведінки. Кожна з таких ситуацій передбачає визначення педагогом умов, необхідних для здійснення запланованого, продумування ним своїх дій і поведінки в новій ситуації, виникнення в учнів нових почуттів, зумовлених новою педагогічною ситуацією, які стають підґрунтям нових думок, мотивів поведінки і подолання недоліків.[1, c. 70]