Методи контролю. Оцінювання успішності навчальної діяльності учнів початкової школи

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ, СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ І МИСТЕЦТВА

 

Кафедра соціальної педагогіки, дошкільної та початкової освіти

                                        

 

Реферат на тему:

 

«Методи контролю. Оцінювання успішності навчальної діяльності учнів початкової школи»

 

 

 

 

                         

 

                              Підготувала:

                                                                                        студентка 1-ДО курсу

                                                                                        Парубченко Марина

                                                                                        Перевірила:

                                                                                         ст. викладач

                                                                                       Зобенько Н. А.

 

 

«Черкаси – 2013»

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………..3

1. Оцінювання в історії розвитку педагогіки……………………………4
2. Сутність, функції та основні види контролю успішності учнів……..6
3. Методи контролю та самоконтролю………………………………….9
4. Оцінювання навчально-пізнавальної діяльності учнів

початкових класів……………………………………………………...12

Висновок …………………………………………………………………..14

Список літератури………………………………………………………...15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Контроль, оцінювання, облік  знань учнів – важлива проблема теорії і практики навчання. Без перевірки або самоперевірки засвоєних знань, набутих умінь і навичок неможливе якісне здійснення цієї проблеми. Тому контроль знань учнів завжди був, є і буде важливою складовою частиною навчального процесу, хоч і ставлення до нього зазнавало певних змін. Змінюються окремі форми і способу контролю знань, але його головна суть – знати, наскільки вдало відбувся процес засвоєння вивченого матеріалу, – залишається незмінною. Вона визначається самою природою процесу навчання.

Тому у зарубіжній педагогіці ця проблема далеко не нова. Ще 100 років назад були прибічники та супротивники бальної системи, використовувались багаточисельні спроби її реформування або заміни більш довершеною системою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Оцінювання в історії розвитку педагогіки

Звернемося до історії. Перша  система оцінювання виникла у  Німеччині. Вона складалася з трьох  балів, кожен з яких означав розряд, до якого слід віднести учня (перший – кращий, другий – середній і третій – гірший). Бали вказували на місце учня серед інших. З часом середній розряд, до якого належала найбільша кількість учнів, поділили на два класи; отримали 5-бальну шкалу оцінювання, яку і запозичила тодішня Російська імперія. Тут бали виконували трохи інше значення. Вони не просто означали розряд, а за їх допомогою вже намагались оцінити, власне, знання, уміння і навички учнів. Вважається, що такий погляд на оцінювання встановився внаслідок впливу 12-бальної системи оцінювання німецького педагога Й.-Б. Базедова. З моменту введення балів у шкільну практику виникло питання про правомірність оцінювання, недоліки, достоїнства, «за» та «проти» оцінювання висунуто ряд аргументів, багато з яких актуальні і сьогодні [1, 124].

Відомий український діяч і вчений М. І. Пирогов у своїх педагогічних статтях, розпорядженнях наголошував на негативному впливі контролю та оцінювання у їх загальноприйнятих формах. Він на власному досвіді переконався у недоцільності і формалізмі практики оцінювання знань учнів. Головним у оцінюванні він вважав не формальний чинник – сам бал, а його мотиваційний і змістовий компоненти. Запропонував замінити щомісячний звіт перед батьками учнів із зазначенням оцінок і успіхів школяра і ввести загальний відгук про задовільність чи незадовільність успіхів, якщо це батькам було потрібно. На перший план виходили не оцінки-бали, а характеристика якості навчання. Таким чином робилася спроба перенести акценти з оцінки на потребу у знаннях. Наведені пропозиції не передбачали створення нової, оригінальної системи оцінювання, а були спрямовані на спрощення, забезпечення більшої дидактичності, чіткості і меншої довільності оцінювання знань школярів [2, 149].

Обговорення проблеми оцінювання активізувалося у 80 х – 90 х роках ХІХ століття. Воно було пов’язане із реформуванням гімназій і проблемою втомлюваності учнів. Школа «навчання», зорієнтована на передачу знань, а не на виховання особистості учня, виконує формальні вимоги суспільства, – така була думка критиків чинної системи контролю. Школа не задовольняє природних інтересів і запитів кожного учня, а повідомляє готові знання, хвилюючись тільки про їх кількість. Учневі доводиться приймати на віру те, що дає йому книга, а це не привчає до самостійної роботи думку, що обумовлює відрив навчання від життя.

Таким чином, у школі другої половини ХІХ століття панувало зазубрювання, а у кожній науці учні бачили перш за все підручник, а у будь-якому уроці – певну кількість сторінок, яку слід було завчити. Формальний характер оцінювання і оцінка-бал сприяли розвитку таких негативних явищ у шкільному житті, як гіпертрофне самолюбство встигаючих учнів, нездорові змагання у навчанні, прагнення будь-яким чином одержати гарну оцінку. Учень починає ставитися до оцінки-балу як до гонорару за працю.

У 2000 році на зміну п'ятибальній системі, яка довший час існувала у вітчизняній школі, прийшла дванадцятибальна система, але концептуальних змін у контрольно-оцінній діяльності не відбулося [2, 162].

 

 

 

 

 

 

 

2. Сутність, функції та основні види контролю успішності учнів

Обов’язковим компонентом навчально-виховного процесу у школі є контроль знань, умінь і навичок тобто перевірка його результатів.

Головною метою контролю як дидактичного засобу управління навчанням є забезпечення ефективності формування знань, умінь, навичок учнів, використання їх на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти. Елементами контролю знань  учнів є: перевірка – виявлення  рівня знань, умінь та навичок; оцінювання – вимірювання рівня знань, умінь  і навичок; облік – фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденнику учня, відомостях. У процесі навчання контроль дає змогу зясувати готовність учня до сприйняття, усвідомлення та засвоєння нових знань [1, 142].

Основні функції контролю, які передбачені системою аналізу та оцінки знань, умінь і навичок учнів:

· навчальна;

· стимулююча;

· діагностична;

· виховна;

· оціночна.

Навчальна функція виявляється в забезпеченні зворотного зв'язку як передумови підтримання дієвості й ефективності процесу навчання. У ньому беруть участь два суб'єкти - учитель та учень. Тому система навчання може ефективно функціонувати лише за умов дії прямого і зворотного зв'язків. В переважній більшості в процесі навчання добре проглядається прямий зв'язок (учитель знає, який обсяг знань має сприйняти й усвідомити учень), але складно, епізодично налагоджується зворотній зв'язок (який обсяг знань, умінь та навичок засвоїв кожен учень) [5, 154].

Діагностична функція контролю й оцінки знань, умінь та навичок передбачає виявлення прогалин в знаннях учнів. Якщо на нижчих рівнях учіння траплялися прогалини, то буде порушено закономірність його спіралеподібної структури. Тому так важливо виявити своєчасно ці прогалини, працювати над їх усуненням і лише потім рухатися вперед.

Стимулююча функція контролю та оцінки навчальної діяльності учнів зумовлюється психологічними особливостями людини, що проявляється в бажанні кожної особистості отримати оцінку результатів певної діяльності, зокрема навчальної. Це викликано тим, що у процесі навчання школярі щоразу пізнають нові явища і процеси. Учитель своїми діями має допомогти учням усвідомити якість і результативність навчальної праці, що психологічно стимулює школярів до активної пізнавальної діяльності.

Виховна функція полягає у впливу контролю та оцінки навчальної діяльності на формування у учнів ряду соціально-психологічних якостей: організованості, дисциплінованості, відповідальності, сумлінності, працьовитості, наполегливості, дбайливості та ін. [5, 155- 156].

За місцем у навчальному процесі  розрізняють попередній, поточний, періодичний, підсумковий види контролю.

Попередній контроль здійснюють переважно з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на початку уроку, семестру для зясування загального рівня підготовки учнів з предмета, щоб намітити організацію їх навчально-пізнавальної діяльності.

Поточний контроль використовують у повсякденній навчальній роботі. Він полягає у систематичному спостереженні вчителя за навчальною діяльністю учнів на уроці. Метою його є отримання оперативних даних про рівень знань учнів і якість навчальної роботи на уроці, оптимізація управління навчальним процесом.

Періодичний (тематичний) контроль передбачає виявлення й оцінювання засвоєних на кількох попередніх уроках знань, умінь учнів з метою визначення, наскільки успішно вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання програмі. Різновидом періодичного є тематичний контроль, що полягає у перевірці та оцінюванні знань учнів з кожної теми і спрямований на те, щоб усі належно засвоїли кожну тему.

Підсумковий контроль здійснюється наприкінці семестру або навчального року. Підсумкову оцінку за семестр виставляють за результатами тематичного оцінювання, за рік – на основі семестрових [1, 144-145].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Методи контролю і самоконтролю

Методи контролю і самоконтролю забезпечують перевірку рівня засвоєння  учнями знань, сформованості вмінь  і навичок. З цією метою використовують методи усного, письмового, тестового, графічного, програмного контролю, практичної перевірки, самоконтролю, а  також методи самооцінки [5, 151].

Метод усного контролю. Він є найпоширенішим у шкільній практиці, використовуючи його, учні вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обстоювати свою точку зору. Усне опитування здійснюється у певній послідовності: формування вчителем запитань, підготовка учнів до відповіді та викладу своїх знань,корекція та самоконтроль викладених знань у процесі відповіді, аналіз і оцінка відповіді. Для усної перевірки знань важливо визначити, які запитання і завдання дати учневі. За рівнем пізнавальної активності вони є:

• репродуктивними (передбачають відтворення вивченого);
• реконструктивними (застосування знань у змінених ситуаціях);
• творчими (застосування знань у нестандартних умовах) [1 c, 147-148].

Запитання для перевірки  поділяють на: основні, додаткові  та допоміжні. Основне запитання  формулюють так, щоб учень міг  дати на нього самостійну, розгорнуту відповідь. Додаткові запитання  ставлять для уточнення, як учень  розуміє певне питання, формулювання, формули та ін. Допоміжні питання  часто є навідним, допомагають учневі виправити помилки, неточності. 

Проте цей метод не позбавлений  недоліків: він приводить до неефективного  використання часу на уроці [2 c, 193].

Письмова перевірка порівняно с усною більш ефективна,оскільки всі учні класу отримують завдання для підготовки письмових відповідей на них. Це сприяє підвищенню пізнавальної діяльності учнів, формування культури писемного мовлення, ефективності використання навчального часу [3 c, 193].

Метод тестового  контролю. Передбачає відповідь учня на тестові завдання за допомогою розставлення цифр, підкреслення потрібних відповідей, вставлення пропущених слів, знаходження помилок тощо. Це дає змогу за короткий час перевірити знання певного навчального матеріалу учнями всього класу. Зручні тести і для статистичного оброблення результатів перевірки [4 c, 152].

Тестова перевірка дає  змогу ефективно використати  час, висуває до всіх учнів однакові вимоги, усуває суб’єктивізм, не настроює учня проти вчителя [3 c, 194].

Однак така перевірка дозволяє виявити лише знання фактів, але  не здібності, вона заохочує механічне  запам’ятовування, а не роботу думки, до того ж потребує багато часу для складання програм [4 c, 152].

Графічна перевірка спрямована на виявлення вмінь і навичок у процесі виконання різних видів графічних робіт з різних дисциплін навчального плану. Це робота з контурними картами, побудова таблиць,  схем, графіків, діаграм та ін.. Такий метод набув широкого використання у середніх і особливо у старших класах, оскільки спрямований на узагальнення знань, систематизацію певних процесів, технологій. Все це сприяє підвищенню самостійності учнів у процсі учіння, оволодіння методами навчальної діяльності [3 c, 194].

Метод програмного  контролю. Полягає у висуванні до всіх учнів стандартних вимог, що забезпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів [4 c, 154].