Методика використання ситуативного підходу у розвитку діалогічних умінь учнів основної школи

Висновки до Розділу 1

В цьому розділі ми розглянули ряд теоретичних положень, які необхідно знати і застосовувати при навчанні різними шляхами діалогічного мовлення. Важливі пункти цього розділу висвітлені у параграфах, які стосуються психологічних особливостей учнів у процесі навчання діалогічного мовлення; у параграфах, в яких розглянуто особливості діалогічного мовлення та його функціональні типи.Для кращого забезпечення навчання учнів різним шляхам діалогічного мовлення слід звернути увагу на вимоги до навчання діалогічного мовлення у середніх класах, які визначені у державній навчальній програмі. Дані вимоги необхідно враховувати у розробці завдань для ведення діалогу або дискусії: Навчання різним шляхам діалогічного мовлення неможливо без знання особливостей комунікативного підходу у навчанні іншомовного спілкування. Комунікативний напрямок передбачає самостійну роботу учнів в режимі «учень – учень»; учні самі відповідають за свої успіхи та невдачі; спілкування на уроці іноземної мови проходить інтегровано без використання рідної мови.

Розділ 2. Методика використання ситуативного підходу у розвитку діалогічних умінь учнів основної школи.

Досвід школи показує, що тільки шляхом заучування мовних зразків і готових діалогів не можна опанувати діалогічну промову саме тому, що вона ситуативна. Тому необхідно вчити учнів переносу засвоєного матеріалу і його вживання в іншій ситуації. Це можна зробити за допомогою мовних вправ, які повинні бути мотивовані і засновані не лише на тематиці програми, але і на окремих ситуаціях, на які може бути розкладена тема. Ситуація, з одного боку, є умовою мотивації висловлювання, тобто створює потребу, яку можна задовольнити, відповівши на запитання, чи висловивши свою думку, або звернувшись із проханням до співрозмовника. З іншого боку, ситуації, вірніше, ряд різноманітних ситуацій, пов'язаних однією темою, створюють умови для розвитку мовних навичок вищого порядку, тобто навичок, які можуть бути перенесені на аналогічні ситуації [12]. Уявімо, що у вас спрага. Якщо ви прийшли додому, то звичайно підете на кухню й вип’єте води (соку, чаю тощо). Але коли ви прийшли в гості, то потреба випити води стане стимулом до мовлення, в даному разі – прохання до господарів дому: “Would you give me a glass  of water ? I am thirsty”. Реакція співрозмовника буде як вербальною (“of course , take please”, “with pleasure ”), так і невербальною: він/вона наллє вам склянку води або пригостить чашкою чаю. З вашого боку буде висловлена вдячність.

У реальному процесі спілкування комунікативні ситуації виникають, як правило, самі собою. Це так звані природні ситуації. Чи можна їх використовувати у процесі навчання іноземної мови? Безсумнівно, можна, але їх кількість, на жаль, надзвичайно обмежена. Наприклад, у школі напередодні уроку іноземної мови відбулися спортивні змагання – їх результати не лише можна, але й слід обговорити на уроці, якщо учні вже володіють відповідним мовним і мовленнєвим матеріалом; учень спізнився на урок – в цій ситуації має відбутися коротка розмова між учителем та учнем, до того ж виучуваною мовою. Перелік можна продовжити, але це не збільшить кількість природних ситуацій на уроці. Тому автори підручників і вчителі спеціально створюють комунікативні ситуації, моделюючи природні комунікативні ситуації. Спеціально створені (або штучні) комунікативні ситуації потребують певної деталізації зовнішніх обставин і умов, в яких має місце діалогічне спілкування, наявності вербального стимулу, визначення ролей, в яких комуніканти виступатимуть, стосунків між ними тощо. Питання ситуативності мовлення і створення навчальних комунікативних ситуацій займалося багато вчених (Е.П.Шубін, Й.М.Берман, В.Л.Скалкін та багато інших). Проте ніхто доступніше за В.О.Артемова не сформулював компонентний склад навчальної комунікативної ситуації, аналізуючи комунікативні ознаки мовленнєвих вчинків: “... для сценічної актуалізації мовленнєвого вчинку важливо враховувати: хто, кому, що, навіщо, в яких обставинах і з яким відношенням повідомляє (наказує, пропонує і т.п.).

Комплекс вправ для розвитку діалогічного мовлення іноземною мовою стосовно до шкільних умов включає три послідовні серії навчальних дій:

1) аспектно-тренувальні вправи  на відпрацювання мовного (фонетичного, лексико-граматичного) матеріалу,

2) вправи для розвитку  вмінь,

3) вправи в комунікативному  діалогу ванні.

 Вправи першої та  другої серії - підготовчі. Розглянемо  третю  серію вправ, яка в обробці  граматичного матеріалу займає  головне місце на прикладі  відібраних типових ситуацій. Підстановочні  вправи. В якості вихідного матеріалу  для цього виду вправ рекомендується  використовувати пропозиції-кліше . [див. дод.1]. Виробляючи різного  роду зміни, учні переконуються  в тому, що перед ними не  застигла мовна одиниця, а пропозиція, що є моделлю для побудови  подібних за змістом висловлювань [18, c. 83]. Трансформаційні вправи являють  собою трансформацію сприйманих  форм і можуть виглядати наступним  чином [див. дод. 2]. У реплікових комунікативних  вправах учні самі створюють  зміст висловлювання і вибирають  форму його вираження, спираючись  на раніше засвоєний мовний  матеріал. [див. дод. 3].

Дискусія. Дискусія з даної теми може бути організована на базі наступної експозиції з вираженою проблематикою. [див. дод. 4].

2.1.Ефективність  використання ситуативного підходу.

Враховуючи вищевказану інформацію про природу діалогічного мовлення, можна зробити висновок , що однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Ситуативним діалогічне мовлення є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється. Іншими словами, існує чітка співвіднесеність діалогічного мовлення з ситуацією, що, однак, не можна зрозуміти буквально. Справа в тому, що самі зовнішні обставини ситуації можуть у момент мовлення не бути наявними, проте вони є у свідомості комуні кантів і обов’язково включені в неї. Що ж це за обставини? Це можуть бути якісь минулі події, відомі лише співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості тощо.Слід зазначити, що у процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації називають мовленнєвими або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення. Існують різні підходи до навчання діалогічного мовлення, з яких можна виділити два основних. Відповідно до першого –навчання діалогічного мовлення розпочинається зі слухання діалогу-зразка з його наступним варіюванням, а згодом і створенням власних діалогів в аналогічних ситуаціях спілкування. Другий – передбачає шлях від засвоєння спочатку елементів діалогу до самостійної побудови діалогу на основі запропонованої навчальної комунікативної ситуації, що не виключає прослуховуваннядіалогів-зразків. 
Ситуативний підхід використовується у навчанні інтонації. Метою навчання інтонації є формування: 
1)рецептивних ритміко-інтонаційних навичок або інтонаційного слуху в аудіюванні; 
2)продуктивних ритміко-інтонаційних навичок (в говорінні та при читанні уголос).На відміну від слухо-вимовних (артикуляційних) навичок, які є мовленнєвомоторними, інтонаційні навички – це мовленнєві навички: мовлення є ситуативним за своєю природою, тому й наша інтонація завжди залежить від мовленнєвої ситуації: з ким ми розмовляємо, де ми знаходимось, який комунікативний намір ми хочемо здійснити за допомогою інтонації. Насамперед це стосується таких компонентів інтонації як логічний наголос і мелодія. Обидва компоненти можуть змінити зміст[див . дод 6].

2.2. Етапи роботи з діалогом.

Система вправ для навчання діалогічного мовлення складається з трьох основних етапів: І етап – початковий, на якому відбувається презентація матеріалу;

 ІІ етап – середній, на якому відбувається практика сформованих вмінь та навичок діалогічного мовлення;

 ІІІ етап – останній, креативний – на цьому етапі відбувається творча, самостійна робота учнів у процесі діалогічного мовлення. Розглянемо типи вправ, які притаманні кожному з зазначених нами етапів.

Етап І. Вправи першого етапу умовно – мовленнєві, рецептивно – репродуктивні. Вони можуть бути імітативні, підстановчі, трансформаційні, запитання – відповіді, вправи на обмін репліками. Усі вправи на цьому етапі виконуються послідовно в таких режимах: «вчитель – учень», «учень – вчитель», «фонограма - учень», «учень – фонограма», «учень – учень». [див. дод. 9].

Етап ІІ. Вправи другого етапу спрямовані на розвиток умінь складати мікродіалоги і паралельно вдосконалювати навички оволодіння діалогічними єдностями. Використовуючи засвоєні раніше діалогічні єдності, учні складають діалоги із двох – трьох діалогічних єдностей.Вправи другого етапу відбуваються у певних навчально – мовленнєвих ситуаціях і з комунікативним завданням. Учням пропонують слухові вербальні опори (фонограма діалогу – зразка) і зорові вербальні опори (мікродіалог – підстановчу таблицю і мікродіалог – схему), які складаються на основі мікродіалогу – зразка. Після перевірки розуміння мікродіалогу – зразка учні слухають його вдруге і в паузах повторюють кожну репліку за диктором або вчителем. [див. дод. 10].

Етап ІІІ . Вправи третього етапу направлені на навчання учнів складати і вести власні діалоги згідно з навчально – мовленнєвими ситуаціями на рівні вимог програм. Вправи третього етапу продуктивні. Усі опори зняті, вправи мають самостійний характер. На цьому етапі пропонується навчально – мовленнєві ситуації для учнів, ступінь розгорнутості кожного з компонентів поступово змінюється – зменшується – залежно від набутих учнями діалогічних умінь. Наведемо приклад вправи даного етапу.

Як було зазначено нами у попередніх параграфах дослідження, існують різні шляхи навчання діалогічного мовлення: навчання діалогічній єдності, навчання мікро діалогу та макродіалогу (самостійна робота учнів). Ми також відокремили і інші шляхи навчання діалогічного мовлення за допомогою тексту – зразка, на основі складання діалогу «Крок за кроком», створюючи певну ситуацію спілкування та використовуючи рольову гру. Розглянемо умови навчання діалогічного мовлення за даними засобами та наведемо приклади формулювання завдань до таких вправ.

Навчання діалогічного мовлення відбувається у комплексі, що передбачає собою вправи для кожного етапу формування вмінь і навичок ведення діалогу. Існує три етапи, на яких відбувається формування вміню і навичок діалогічного спілкування. Кожному етапу притаманні певні типи вправ. Розглянемо кожний етап формування вмінь і навичок діалогічного мовлення і наведемо приклади.

Етап 1.На першому етапі використовуються умовно-мовленнєві, рецептивно-репродуктивні вправи. Вправи можуть бути імітативні, підстановчі, трансформаційні, запитання-відповіді тощо.На даному етапі використовуються всі види опор: вербальні і невербальні, підстановчі та блиці, зорові опори та слухові опори. Наведемо приклади[.див. дод. 10]

2.3 Перевірка запропонованих  методик.

Під час проходження практики в гімназії с. Рижани Володарськ – Волинського району нами було проведено дослідження в ході якого було доведено ефективність використання ситуативного підходу до розвитку діалогічних умінь учнів основної школи. За час проходження практики було використано багато вправ для розвитку діалогічного мовлення учнів[ див. дод.12].

На першому уроці в  учнів було завдання розіграти діалог на запропоновану тему, ось якими були результати:

Для проведення дослідження і перевірки ефективності досліджуваної методики, після проведення методик представлених роботі під  час останнього уроку учням класу було дано завдання розіграти діалог на запропоновану тему, і результати були наступними:

Після перевірки запропонованих методик було виявлено, що використання методики ситуативного підходу добре впливають на запам`ятовування учнями матеріалу, а також розвивають діалогічні уміння.

До використання методик для розвитку діалогічного мовлення у 70% класу був середній рівень знань, у 13% - низький, 17%- високий. Після дослідження показники змінились- 83%- середній рівень, 17%- високий рівень знань, отже можна зробити висновок що ситуативна методика навчання діалогічного мовлення є дієвою і корисною у вивченні іноземної  мови.

Висновки до Розділу 2.

У другому розділі нашого дослідження ми розглянули шляхи навчання діалогічного мовлення та надали їм характеристику. Нами була створена систем вправ для навчання діалогічного мовлення. Система вправ складається з трьох етапів: вправи першого етапу умовно-мовленнєві, рецептивно-репродуктивні, направлені на засвоєння діалогічних єдностей; вправи другого етапу-реподуктивні, спрямовані на розвиток вмінь учнів складати мікродіалоги; вправи третього етапу – продуктивні, метою їх є розвиток навичок складати і вести самостійний макродіалог без допомоги будь-яких опор (які застосовувались на першому і другому етапах).

Дослідження показало, що тільки шляхом заучування мовних зразків і готових діалогів не можна опанувати діалогічну промову саме тому, що вона ситуативна. Тому необхідно вчити учнів переносу засвоєного матеріалу і його вживання в іншій ситуації. Це можна зробити за допомогою мовних вправ, які повинні бути мотивовані і засновані не лише на тематиці програми, але і на окремих ситуаціях, на які може бути розкладена тема. Ситуація, з одного боку, є умовою мотивації висловлювання, тобто створює потребу, яку можна задовольнити, відповівши на запитання, чи висловивши свою думку, або звернувшись із проханням до співрозмовника. З іншого боку, ситуації, вірніше, ряд різноманітних ситуацій, пов'язаних однією темою, створюють умови для розвитку мовних навичок вищого порядку, тобто навичок, які можуть бути перенесені на аналогічні ситуації. Після проведення дослідження можна зробити висновок , що однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Ситуативним діалогічне мовлення є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється. Іншими словами, існує чітка співвіднесеність діалогічного мовлення з ситуацією, що, однак, не можна зрозуміти буквально. Справа в тому, що самі зовнішні обставини ситуації можуть у момент мовлення не бути наявними, проте вони є у свідомості комуні кантів і обов’язково включені в неї. Це можуть бути якісь минулі події, відомі лише співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості тощо. Слід зазначити, що у процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації називають мовленнєвими або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення. У реальному процесі спілкування комунікативні ситуації виникають, як правило, самі собою. Це так звані природні ситуації. Чи можна їх використовувати у процесі навчання іноземної мови? Безумовно, можна, але їх кількість, на жаль, надзвичайно обмежена. Під час проходження практики в гімназії с. Рижани Володарськ – Волинського району нами було проведено дослідження в ході якого було доведено ефективність використання ситуативного підходу до розвитку діалогічних умінь учнів основної школи.