Модернізація форм і методів навчання у контексті кредитно-модульної системи

Модернізація  форм і методів навчання у контексті  кредитно-модульної системи

Вища освіта України  нині характеризується динамікою поглиблення  процесів удосконалення змісту, форм і методів навчання студентської молоді. Запровадження ступеневої системи  вищої освіти й нових освітньо-кваліфікаційних рівнів "бакалавр" та "магістр" надає широкі можливості для задоволення освітніх потреб особистості, забезпечує гнучкість загальноосвітньої, загальнокультурної та наукової підготовки фахівців, підвищення їхнього соціального захисту на ринку праці та інтеграцію у світове освітянське співтовариство. З метою формування прозорих якісних показників освітньої діяльності відпрацьовано чіткий механізм її регулювання завдяки створенню Державної акредитаційної комісії, яка забезпечує дотримання вимог якості шляхом встановлення відповідних нормативних вимог до ліцензування та акредитації. Держава успішно здійснює контроль рівня якості фахової підготовки за допомогою показників якості вищої освіти, якої набуває випускник в результаті реалізації університетом освітньо-фахової програми підготовки за критеріями досягнення цілей вищої освіти.

Згідно з принципами Болонської декларації первинна відповідальність за якість одержуваних знань, умінь і навичок лежить на кожному навчальному закладі, а отже, саме університет, а в ньому — інститут чи факультет, в його межах — кафедра й окремий викладач несуть персональну відповідальність разом зі студентом за свою дисципліну, рівень її засвоєння. Так що все визначають зміст, форми і методи навчання, їх вибір, модернізація і вдосконалення. Перехід на кредитно-модульну технологію навчання дозволяє максимально якісно засвоювати навчальний матеріал за мінімальний термін, використовуючи структурно-логічний виклад найскладніших і найважчих елементів знань логічними частинами — модулями. Кредит спонукає студента добровільно вибирати ті чи інші навчальні дисципліни в структурно-логічній послідовності, визначає оптимальне навчальне навантаження, передбачене на вивчення обраного предмета, і зобов'язує студента проявити рівень засвоєння дисципліни під час заліку чи екзамену. Отже, введення до нової навчальної технології поняття кредиту висуває насамперед певні вимоги до формування освітньо-професійних програм.

В умовах традиційних форм навчання освітньо-професійна програма складалася з інваріантної та варіативної частин. Інваріантна складова включала цикли гуманітарної (15—20 %), природничо-наукової фундаментальної (40 %) і професійної підготовки (15 %). Варіативна складова становить 30 % і поділяється на цикл за вибором навчального закладу (~18 %) і цикл дисциплін на вибір студента (~12 %). Таким чином, у традиційній системі тільки 12 % навчального часу дається на вибір студента для поглиблення його знань у вузькій сфері певної спеціальності.

За кредитно-модульної системи студент має змогу обирати для послідовного вивчення усі навчальні дисципліни (інваріантну і варіативну частини), керуючись лише своїми інтелектуально-фізичними можливостями, й послідовністю їх вивчення (структурно-логічні схеми). Таким чином, кредитна система, з одного боку, дає змогу максимально демократизувати, диференціювати та індивідуалізувати навчальний процес, а з іншого — зобов'язує якісно засвоїти зміст вищої освіти й тим самим забезпечити визнання результатів навчання різними навчальними закладами і країнами. Навчившись обирати для послідовного засвоєння нормативну частину навчальних дисциплін і виконувати свої зобов'язання, студент тим самим готується до ще відповідальнішого вибору циклу навчальних дисциплін варіативної частини. До речі, її можна не ділити за способами вибору (навчальним закладом і студентом), університет має запропонувати максимальну кількість дисциплін на вибір і забезпечити демократичну процедуру вибору їх студентами залежно від їхніх уподобань, життєвих намірів та інтелектуальних можливостей.

Для безпосереднього управління процесом навчання студентів надзвичайно  важливим є модуль, тобто логічно  завершений елемент знань з конкретної дисципліни. Якщо в кредитах визначають оптимальний час повного навчального  навантаження студента для засвоєння змісту навчальної дисципліни чи курсу, то модуль як одиниця вимірювання змісту дає можливість змоделювати більш продуктивну технологію навчання, яка дозволяє засвоювати зміст навчального предмета не за семестрами, а логічно завершеними частинами — модулями. Кількість змістових одиниць модуля співвідноситься з виділеним часом на їх засвоєння, впродовж якого суб'єкти навчання спроможні реалізувати психолого-педагогічні та кібернетичні вимоги до цілісного процесу засвоєння модульної сукупності знань і тим самим досягти оптимального ефекту в навчанні.

Модульна технологія передбачає, згідно з кількістю виділених кредитів на вивчення предметів, поділ навчальної дисципліни на певну кількість логічно  завершених частин-модулів, визначення сукупності елементів знань модуля у структурних взаємозв'язках, а також визначення найголовніших, знань, тобто тих, які треба засвоїти. Особлива увага при цьому приділяється освітньо-професійній програмі, яка має максимально диференціювати зміст (навчальні дисципліни) професійної підготовки (ядро освітньо-професійної програми). Слід також на науково-дидактичних засадах оптимально інтегрувати дисципліни загальнопрофесійного та тематичного (ті, які забезпечують вивчення дисциплін ядра) спрямування, створюючи міждисциплінарні курси, максимально інтегрувати дисципліни гуманітарної підготовки. Наприклад, міждисциплінарний курс "філософія" (філософія, релігієзнавство, логіка, етика, естетика). Дидактична інтеграція навчальних дисциплін дасть змогу зменшити кількість елементів знань, збільшити час на вивчення міждисциплінарного курсу і кожної його субдисципліни, повніше використовувати можливості модульного навчання, що підвищить якість засвоєння, підсилить відповідальність викладачів за результати їхньої діяльності, розширити діапазон їхньої теоретико-методичної підготовки та забезпечити якіснішу підготовку фахівців. Модульна система змінює навчальну технологію, що розглядається як цілісний алгоритм організації ефективного засвоєння знань, умінь і навичок. Модуль як цілісна сукупність взаємопов'язаних знань має певну протяжність у часі (аудиторне навчання і самостійна робота). Оптимальна кількість часу модуля дає змогу реалізувати психологічні вимоги до засвоєння знань (сприймання, розуміння, запам'ятовування, узагальнення й систематизація, застосування), педагогічні вимоги (планування, мотивація, цільові настанови, організація засвоєння, оцінювання) і кібернетичні вимоги (планування, організація, мотивація, контроль). Основна увага в модульній технології навчання зосереджується на психолого-педагогічному забезпеченні організації засвоєння знань з урахуванням кібернетичних умов і паралельно відпрацьовуються ефективні підходи до контролю й оцінювання засвоєних знань.

До психолого-педагогічного забезпечення модульної технології належать: складання модульних навчальних програм і модульного планування; модульний розподіл навчальних дисциплін і визначення оптимального часу на засвоєння кожного модуля; структурування й генералізація навчального матеріалу кожного модуля, навчальної дисципліни, міждисциплінарних курсів; підготовка модульних посібників і підручників; визначення системи контрольних параметрів з кожної навчальної дисципліни; напрацювання адекватних до генералізованої структури знань, умінь і навичок, матеріалів для проведення контролю й оцінювання за допомогою комп'ютерних технологій.

Викладач вищої школи підходить  до вивчення матеріалу в дискретно-неперервному полі за програмою, яка складається  з логічно завершених частин-модулів  із структурованим змістом та цілісним навчально-управлінським циклом кожного модуля. Якщо модуль регулює в навчальній технології змістову компоненту з урахуванням кількості елементів знань модуля, рівня їх складності, методів навчання, то кредит передусім впливає на вибір форми навчання (колективна, групова, дрібногрупова чи індивідуальна).

Проблеми інноваційної перебудови навчального процесу  передбачають перехід до здійснення нових форм і методів навчання у вищій школі, коли викладач намагається  використовувати лекцію передусім  як психологічно-педагогічну технологію спільної освітньої діяльності. Звичайно, всі ті вимоги щодо високого науково-теоретичного і соціально-культурного рівня мають забезпечити не лише теоретичні знання (теорії, закони, закономірності, поняття тощо), а і впорядкувати соціально-унормовану (проекти, плани, програми, технології, методики) та культурно-ціннісну інформацію (ідеї, ідеали, переконання, мотиви, оцінки). На перший план у сучасній лекції виступають проблемні запитання для створення відповідного психологічного клімату та одержання оперативного зворотного зв'язку, щоб бути в курсі розуміння студентами змісту та налагодити професійну роботу з психоемоційним настроєм аудиторії, розкритися як науковець, педагог і громадянин.

Запровадження кредитно-модульної  технології навчання змінює і саму лекцію як основну форму і метод  навчання в сучасній вищій школі.

Лектор і нині, на початку  третього тисячоліття, є основною ланкою, головним суб'єктом в системі  вищої освіти, хоча це твердження піддається критиці не тільки з боку маститих вчених і відомих експертів у галузі освіти, а й з боку самих студентів.

Впровадження кредитно-модульної системи в Україні не можна розглядати однозначно як позитивно, так і негативно. З однієї сторони, впровадження цієї системи наблизить нас до розвинутих країн і дасть можливість мати загальні правила однакові для всіх і тому обмін досвідом, ідеями щодо вдосконалення та іншою інформацією яка буду стосуватися безпосередньо усіх - дасть можливість покращити рівень освіти нашої країни.  
З іншого боку, країна ще не готова до впровадження КМС, так як технічне, методичне і інформаційне забезпечення не на достатньому рівні, а як відомо, без створення необхідних умов, бажаного результату досягти дуже і дуже важко. 

Вивчаючи основні етапи  вступу України до Болонського процесу, ми можемо зазначити свою згоду з  умовами введення світових стандартів та планованими перевагами впровадження кредитно-модульної системи (КСМ) в  навчальний процес  вищого закладу освіти:

1) використання системи  кредитів, як уніфікацію вимог  до навчання в різних університетах, що дає змогу студентові без труднощів переміщатись з одного вузу до іншого, з однієї держави в іншу, обмінюючись науковим потенціалом;

2) навчальна програма відповідає бажанням та інтересам студентів  – так, окрім дисциплін обов'язкових для навчання, присутні також дисципліни за вибором студента;

3) Болонський простір  надає студентові можливість міжвузівського й міждержавного обміну, що відкриває нові можливості вивчення національних традицій європейських народів, сприяє покращенню знання іноземних мов, а це в свою чергу впливає на поліпшення міжнародних відносин.

Тобто, основні переваги впровадження кредитно-модульної системи у навчальний процес українських  вищого закладу освіти наступні: мобільність, демократичність, забезпечення якості. І з цим можна погодитися. Проте, мобільність може збільшити ризик відтоку найбільш обдарованої й талановитої молоді в Європу. Цими процесами, наприклад, вже стурбовано Міністерство освіти Росії й має намір вживати дії, щоб призупинити витік молодих фахівців за кордон. На цю проблему слід звернути увагу й в Україні. Демократичність може обернутися масовими відходами студентів з другого, третього курсів вищого закладу освіти через недолік самодисципліни самих студентів, або, навпаки, може призвести до затягування навчання на десятиліття. І, як наслідок, держава недоотримає якісних фахівців. З огляду на менталітет вітчизняних студентів, вищевказану демократичність можна назвати перевагою умовно. І останнє  – це забезпечення якості навчання. Цей пункт викликає найбільші побоювання, оскільки:

1) критерії оцінювання й методології всіх форм контролю повинні бути прозорими, зрозумілими й об'єктивними; на наш погляд, для цього необхідно порівняти та оптимізувати кредитно-модульні системи всіх  вищих закладів освітиУкраїни; при цьому найбільш реальні результати може дати розробка уніфікованих підсумкових тестових завдань по групі обов'язкових дисциплін;

2) вимоги до якості викладацького складу необхідно переглядати з урахуванням того, що знання, які отримують студенти, не повинні відрізнятися від того, що чекає

випускників  вищих закладів освітипри прийомі на роботу; вихід ми бачимо в залученні фахівців-практиків, як це роблять у європейських  вищих закладах освіти, де більшість викладачів – це успішно практикуючі фахівці, які одночасно працюють на підприємствах, у банках, лабораторіях та на виробництві.

 
Я вважаю, що дуже доречно було б  спочатку створити необхідні умови, поступово вводячи кредитно-модульної системи в процес навчання, давати можливість і викладачам і студентам, змінювати своє мислення, свій стиль роботи тощо. На мою думку, можна виділити такі проблеми впровадження КМС:  
1. під час оцінювання у великих групах важко забезпечити всім студентам одинакові можливості для одержання балів;  
2. накопичені бали не завжди свідчать про отриманий рівень знань, частіше це просто рівень активності студента протягом семестру;  
3. потрібно використовувати нові підходи до роботи зі студентами;  
Однак, впровадження кредитно-модульної системи дозволяє адаптувати навчальний процес до сучасних умов як з точки зору методології, також і технічного оснащення.  
Відміна іспитів, яка викликана специфікою новітньої системи, має підвищити мотивацію студентів до систематичної роботи на  
практичних заняттях, при цьому оцінка їхньої діяльності покладається на викладача.  
кредитно-модульної системи передбачає те, що самостійна робота студента повинна становити не менше половини кредиту ECTS, тобто половину матеріалу студент повинен засвоювати самостійно, що вимагає від нього високого рівня контролю і відповідальності. Нажаль сьогодні самостійна робота сприймається студентами як щось другорядне і те, що не потрібно робити. Цьому також сприяють і деякі викладачі, контролюючи лише засвоєння студентами того матеріалу, що був розглянутий під час лекцій.

Освіта України в  цілому і вища школа, зокрема, не можуть стояти осторонь, поза межами європейської інтеграції. Упродовж шести років  освітнє співтовариство мобілізується задля спільної мети – формування загальноєвропейського освітнього простору. Зона європейської вищої освіти повинна базуватися на спільних фундаментальних принципах і підходах в організації вищої освіти. Відкрита зона європейської вищої освіти несе багато нових позитивних спільних перспектив, і разом з тим зберігає повагу до національних особливостей функціонування освіти в кожній окремій країні. Країни Європи докладають максимум зусиль для ліквідації бар’єрів і вироблення таких умов викладання та навчання, які б розширили мобільність студентів та посилили б співробітництво суб’єктів вищої школи. На думку представників багатьох університетів, завдання полягає у запровадженні системи академічних кредитів, що сприятиме підвищенню мобільності студентів у межах спільного освітнього простору, слугуватиме засобом їх передачі вищим навчальним закладом. У більшості європейських країн один кредит складає 25 (астрономічних) годин навчального навантаження, а 60 кредитів є максимальним річним навантаженням студента. Спільна система кредитів та можливість їх перезарахування у країнах-учасницях Болонської декларації дасть можливість взаємовизнавати дипломи, що в свою чергу сприятиме трудовій міграції.