Моральне виховання молодших школярів у процесі опрацювання казок на уроках читання

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Моральне виховання молодших школярів у процесі опрацювання казок на уроках читання

 

В умовах кризи виховання і девальвації суспільних цінностей у нашій країні; деформації природних почуттів любові до матері і батька, дідуся і бабусі, поваги до старших; девальвації совісті, доброти, правдивості, честі, гідності та інших основ моралі, необхідно зусиллями батьків, учителів, громадськості оволодіти важливими засобами морального виховання, серед яких для дітей молодшого шкільного віку на першому місці стоїть казка. Саме з казки діти черпають глибоку народну мудрість, емоційно-моральні та естетичні цінності. Почуття, переживання – це «ворота» пізнання, а казки без переживань не буває. Саме вона повинна через почуття і переживання виховувати такі моральні якості особистості, як совість, чуйність, чесність, правдивість, почуття справедливості, порядність, працелюбність тощо, які є основою загальнолюдської моралі.

Виховання моральних почуттів: любові до рідних, взаємоповаги і взаємодопомоги, милосердя, на жаль, у багатьох школах здійснюється через «словесне» моралізаторство, тобто перевага надається запам’ятовуванню моральних норм, правил, замість того, щоб естетично й емоційно пробуджувати почуття за допомогою казки.

Мораль як форма суспільної свідомості в процесі свого історичного розвитку набула різного характеру. Поняття “мораль” прийшло з Франції до Давнього Риму. У словнику В.Даля воно трактується як “правила для волі і совісті”.

Моральне виховання дітей у психологічній літературі – це цілеспрямований процес організації та стимулювання їх різнобічної діяльності, спілкування, спрямований на оволодіння моральною культурою поведінки, ставлення до навколишнього світу.

Моральна культура – це найголовніший компонент духовного життя людини, який передбачає оволодіння основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, що регулюють поведінку в усіх сферах життя.

Моральні норми – це система вимог, які визначають обов’язки людини по відношенню до оточуючого світу. Вони не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати і контролювати її.

Не виховавши моральних почуттів у молодших школярів, ми ніколи не матимемо моральних якостей у дорослих особистостей. Наука виходить з того, що в дітей з раннього віку треба цілеспрямовано формувати моральні почуття, хоч діти можуть ще не розуміти відповідних цим почуттям моральних понять, принципів. Дитина змалку повинна розуміти, що таке любов до людей, милосердя, доброта та ін. [5, 37 – 38]. Казка якраз і є тим джерелом, тим засобом, що допомагає вихованню моральних якостей дитини.

Прислухаймось до порад великого педагога В.О.Сухомлинського, який розумів велику перевагу жанру казки в початковій школі. “З казки бере дитина перші уявлення про справедливість і несправедливість... Казка для маленьких дітей – це не просто розповідь про фантастичні події; це – цілий світ, в якому дитина живе, бореться, протиставляє злу свою добру волю. Дитині хочеться не тільки слухати казку, а й самій розповідати її, хочеться не тільки слухати пісню, а й самій співати, не тільки спостерігати за грою, а й брати участь у ній” [7, 178 – 179]. Саме це спонукало нас детальніше розглянути цю дуже важливу проблему.

За визначенням Н. Волкової, “виховання – це процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних факторів" [2, 89 – 90]. У педагогічній літературі вирізняють такі основні напрямки виховання: громадське, розумове, екологічне, статеве, правове, трудове, естетичне, фізичне і моральне. Саме на останньому зупинимось детальніше.

Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, Вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства та інших чеснот. Воно характеризується поняттями: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості. У молодшому шкільному віці межа між дітьми-порушниками і дітьми, які дотримуються норм поведінки, пролягає швидше не в площині сформованості настанови совісті, а в площині адаптації до соціальних норм. Молодші школярі, які не мають сформованої настанови совісті, не порушують норм поведінки переважно через самоконтроль і здатність до ефективної емоційної фіксації поведінки.

Основні якості моральності формуються в ранньому дитинстві на основі так званого соціального успадкування. Вирішальною в цьому є роль батьків: їх поведінка, цілеспрямований вплив на особистість дитини. Але цю роль не можна розглядати однобічно, бо біля керма моральності школяра стоїть також учитель початкової школи, який формує якісні та кількісні характеристики моральності учня.

Важливою умовою розвитку моральних знань молодших школярів є позитивні зміни в їх мисленні. У цей період формуються такі операції мислення, як аналіз, синтез, порівняння та узагальнення. Поняття судження, умовисновки мають якісно іншу будову [6]. Потрібно соціально формувати у дітей прийоми аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення моральних явищ.

Тому, крім аналізу природних моральних операцій, що виникають у спілкуванні з однолітками і дорослими, необхідна цілеспрямована виховна робота, важливі такі форми: колективне читання і обговорення казок з моральним змістом, створення проблемних ситуацій, в яких ставляться завдання навчити дітей аналізувати поведінку і почуття героїв, порівнювати подану в творі моральну ситуацію з аналогічними життєвими ситуаціями. Завдяки цьому школярі вчаться здійснювати “перенос” морального змісту даного безпосередньо в творі на моральні явища реального життя.

Таким чином, ефективність процесу засвоєння моральних знань молодшими учнями, поряд із формуванням відповідних уявлень і понять, передбачає цілеспрямовану роботу, що сприяє формуванню в учнів:

- вміння правильно сприймати моральну ситуацію, подану в літературному творі або виділену із реального життя;

- вміння дати адекватну оцінку, адекватну моральній ситуації, що аналізується;

- вміння правильно визначити мотиви морального вчинку;

- вміння співпереживати, співчувати іншій людині;

- особистісного ставлення до тих чи інших моральних ситуацій;

- моральних потреб діяти певним чином, відповідно засвоєним моральним знанням.

Усе це сприяє поступовому формуванню у дітей уміння до самостійного морального вибору.

У початкових класах педагогу необхідно враховувати, перш за все, такі вікові особливості молодших школярів, як обмеженість їх особистого досвіду моральної поведінки, труднощі у виділенні головних компонентів у поведінці оточуючих, безпосередній характер емоційної реакції на вчинок.

У практиці роботи з молодшими школярами необхідно використовувати такі форми роботи, які б сприяли розвитку їх самостійності, самооцінки, привчали б до відповідальності за свої вчинки. Доцільно включати дітей у різні види самоконтролю. Це сприяє розвитку відповідальності у дітей.

Сформувати моральне почуття можна лише цілеспрямованою виховною роботою, шляхом стимулювання правильних мотивів адекватних форм поведінки (похвала, заохочення), гальмування негативних вчинків.

У молодшому шкільному віці важливо також формувати навички вольової регуляції поведінки, вміння керувати своїми емоціями. При цьому важливо враховувати вікові можливості саморегуляції дитини.

Щоб показати вплив казки на моральне виховання молодших школярів, ми повинні відштовхнутися від поняття “казка”. “Казки – це епічні оповідання героїко-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового характеру із своєрідною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних і сатиричному викриттю негативних образів, часто гротескному зображенню їх взаємодій” [3, 5]. Щодо класифікації казок, то за А. Нікіфоровим, це – фантастичні, чарівні, життєві та вуличні з соціальною композиційно-стилістичною будовою.

Казки – це художні твори, в яких закони краси виявляються у повній мірі. Народні казкарі заслужили славу тонких майстрів. Багато письменників (І.Франко, Леся Українка, В.Нестайко) відзначали моральну силу казок, визнавали їх взірцем національного мистецтва, наслідували казкарів, переймали у них прийоми художньої виразності, а головне, – цінували глибину змісту та естетику казок.

На відміну від міфу, казка – твір словесного мистецтва, побудований за певними законами композиції, поетики та стилістики. Казкар користується кращими фольклорними традиціями та водночас вільно виявляє індивідуальний хист.

Починаються казки, як правило, формулою-зачином: “Жив-був цар”, “Жили собі котик та півник”. Зачин вводить образи, предмети, події і потребує продовження. Крім того, зачин підкреслює, що події відбуваються за особливого, фантастичного часу, у фантастичному світі: “У якомусь царстві, в декотрому государстві жили-були...” Далі йдеться про дійових осіб і пригоди, що з ними відбуваються. Дійсність зображується у вигляді послідовного ланцюжка подій.

Закінчуються казки усталеними кінцівками: “І я там був, мед-вино пив, по бороді текло, а на душі не було...” або “...а в рот не попадало”, “Ось вам казка, а мені бубликів в’язка” тощо. Герой же долає всі перешкоди, щоб досягти бажаного.

У казках завжди торжествує добро над злом, утверджується оптимізм, вигадка і розважливість виконують ще й дидактичну функцію.

Сюжет складається з епізодів або низки функцій. Під функцією (В.Пропп налічує їх 31) розуміють вчинок персонажа, важливий для розвитку дії. Головні функції властиві майже всім казкам: “початковий стан”, “заборона”, “порушення заборон”, “одержання чарівних засобів”, “перемога”, “повернення” тощо. Поєднання функцій “перешкодництво”, “посередництво”, “протидія” та “споріднення” становить зав’язку казки, “ліквідація” (“перемога”) – кульмінацію, “повернення” – розв’язка.

Казковий час – невизначений, лінійний (на відміну від циклічного часу міфів), бо рухається лише в одному напрямі, і рухає його головний герой. Казка не знає екскурсів у минуле і розповідей про майбутнє. Головні герої непідвладні часові. Крім того, час може або прискорюватися, або уповільнюватися. Уповільнюють час повтори епізодів (зустрічей, завдань), найчастіше – тричі. Якщо у міфі число три “укомплектовує” будову Всесвіту, то у казці потроєння підкреслює якусь рису героя. Тричі стаючи на двобій із змієм, герой демонструє мужність і силу; тричі відгадуючи загадку – розум.

Для казкової поетики характерні особливі часові формули (“йшов день, йшов два, а на третій дійшов”, “чи довго, чи коротко, пройшов рік”).

Найголовніша особливість жанру – характер художньої вигадки – поєднує в собі дві функції: ідейну та естетичну. Естетична функція виявляється в яскравому, динамічному зображенні подій, розважальності, гіперболізації фізичних і духовних цінностей персонажів, психологічному впливові на слухачів, що викликає в них почуття співпереживання, тривоги чи радості.

Аналізуючи казки, ми використали класифікації В.Анікіна та Л.Дунаєвської, які виділили два типи казок: народні та літературні, що у свою чергу поділяються на казки про тварин, чарівні та побутові.

Образи чарівних казок, на думку багатьох учених, утворюються за ідейно-смисловим значенням та взаємодією трикатегоріальної системи, яка, на наш погляд, охоплює кожну казку, незалежно від варіантності сюжету і його повноти. Чарівні казки мають в ідейно-художньому плані багато спільного з іншими казками, хоч і мають специфічні риси.

Індивідуалізація характерів персонажів у казках проявляється в їхній зовнішності, мові, поведінці, розкривається в образно-художній системі твору. Відомий вислів О.Пушкіна: “Що за краса ці казки. Кожна є поема!” – надзвичайно влучно передає поетичне зачарування кожної казки, її художню довершеність і, головне, глибоко визначає ідейно-художню особливість казки як жанру: емоційність мови, ліризм переживань, зосередження уваги на головних рисах характерів, які виявляються у найгостріших зіткненнях двох протилежних типів.

До умовно-смислової групи добротворців у чарівній казці можна віднести дивним чином породжених богатирів, наділених чудодійною силою, старців, бабусь, провісників, домашніх та лісових тварин, птахів, риб, предмети побуту, які мають чарівну здатність.

Категорія злотворців охоплює образи усіх противників головного героя (одно-, дво-, три-, шести-, дев’яти-, одинадцятиголовий змій, орел, вовк, ведмідь, рак, розбійник, мачуха) та зрадників (старший або молодший брат та сестра, баба-яга та ін.). Всі основні риси цих образів сконцентровані, в тій чи іншій мірі, у світовому образі змія.

Серед знедолених персонажів – переважно образи жінок: наречена, викрадена змієм, “бідна невістка”.

Л.Дунаєвська вважає, що “художня сміливість ряду казкових персонажів – складна категорія розвитку поетичного мистецтва різних жанрів, їх мови, обрядовості, світобачення і втілюється найперше у словах певних образів, замовляннях, числах, яким приписувалися магічні властивості” [3, 6].

Якщо в чарівних казках особливе місце відводиться декільком яскравим гіперболізованим рисам зовнішності головного героя, то в казках про тварин персонажі одержують загальні лаконічні характеристики, що стосуються їхніх моральних, розумових та різних фізичних якостей.

На думку Л. Дунаєвської, у поетичній системі повчально-розважальних казок застосовуються художні засоби, притаманні жанру взагалі:

1) ретардація – наприклад, лисиця тричі вмовляє півника  відчинити віконце (“Котик та півник”);