Моральне виховання молодших школярів у процесі опрацювання казок на уроках читання

2) градація, яка досягається  ретардацією з наступною гіперболізацією  часу і простору: козу-дерезу виганяє  із зайчикової хати спочатку  лисичка, потім вовк, потім ведмідь (“Коза-дереза”);

3) гіпербола – лисиця  скидає і з’їдає цілий віз риби (“Лисичка”); в рядовій рукавичці вміщається мишка, жабка, зайчик, лисичка, вовк і кабан (“Рукавичка”);

4) числова символіка, яка  найчастіше виявляється через  ретардацію і зрідка – в  кількісній структурі образної  системи – 3, 7, 9, 12 образів.

Конфлікт повчально-розважальної казки ґрунтується на взаємодії двох персонажів або одного та групи персонажів (лисички і вовка, вовка та козенят тощо).

Цей різновид жанру казки розрахований переважно на учнівську аудиторію, тому її етично-естетична система дуже тонко враховує особливості дитячої психології. Ці казки виробляють певне ставлення до різних персонажів: до домашніх – доброзичливе, до хижих, лісових – осудливе. Цю властивість казки варто використовувати при роботі з дітьми саме молодшого шкільного віку.

Соціально-побутові казки за темою провідного конфлікту поділяються на:

1) про багатих і бідних;

2) антипанські;

3) антицарські;

4) антипопівські;

5) антирелігійні.

У всіх цих казках діють три смислові групи образів: добротворці, злотворці та знедолені. Конфлікт у цих казках виникає у сфері побутових або соціальних відносин між добротворцями і злотворцями, які у стародавніх казках втілюються в образах Долі, Недолі, Щастя, Злиднів тощо, а в побутових оповіданнях – представників роду, сім’ї (чоловіка і жінки, розумних та дужих братів), у казках соціальних – в образах трудящого люду і пригноблювачів (царів, панів тощо).

Крім наведеної вище класифікації казок, існують інші класифікації. Наприклад, відомий учений В. Пронн виділяв: чарівні казки (причому, не за означенням фантастичності, а за особливостями побудови), кумулятивні (або ланцюгоподібні, які в композиції повторюють певні функції), казки про тварин (часто діалогічні), побутові (або реалістичні – про чоловіків та жінок, наймитів, солдатів), небилиці (побрехеньки про неймовірне в реальному житті) та надокучливі (приповідки та потішки).

Спробуємо розглянути два типи, які ще не були попередньо проаналізовані. Архаїчні казки – це невеликі епічні твори, близькі до міфів. Їхня подвійна природа ілюструє перехід міфу у казку. Такими є казки американських індіанців, африканських племен, ескімосів, австралійських аборигенів, які вірили у залежність добробуту від духів та богів. Ці казки розповідають про міфічний час першотворення, коли кордони між тим (потойбічним) і цим світом були прониклі та прозорі. Багато з них пояснюють виникнення тварин, рослин, зірок, місяця, сонця, наприклад: “Дівчина перетворилася у камінь” та “Звідки узявся місяць” (ескімоські казки). Архаїчні казки докладно змальовують ритуали, магічні дії, опис житла, одягу, хатнього начиння, а також містять розповіді про те, як люди добувають їжу, будують житло.

Календарні казки відображають календарні обряди та уявлення про природу стародавніх землеробів. Ці казки (спадкоємниці календарних місяців) розповідають про походження культурних рослин, пояснюють природні явища. Наприклад, у казці “Золота пшениця” Золота Панна, яка уособлює сонце, віддячуючи за допомогу, подарувала селянинові мішок золотої пшениці. Це ліричний мотив, який пов’язує виникнення пшениці з сонцем.

У календарних казках природні явища і стихії завжди уособлені: Мороз, Вітер, Весна, місяці року (російська казка “Як Весна Зиму здолала”, болгарська – “Великий Січень, Маленький Січень та бабуся Марта”, словацька – “Про дванадцять місяців” у переказі Б.Нємцової – стала основою п’єси С.Маршака “Дванадцять місяців”). Уява пращурів малювала місяці року братами різного віку: зимові – найстарші, весняні – наймолодші. Відомо, що зиму асоціювали зі смертю, бо взимку вся природа завмирає, а весну – з молодістю, бо все оживало, буяло, цвіло. Тому й кликати весну мусила молодь, особливо діти.

Для відродження інтересу вчителів і учнів до казки багато зробив В.Сухомлинський, чимало сам написав казок. Він вважав, що без казки – живої, яскравої, яка заволоділа свідомістю і почуттями дітей, – неможливо уявити мислення і дитяче мовлення. Через казку дитина не тільки пізнає, але й оживляє навколишній світ. “Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість – вірний шлях до серця дитини, – писав Василь Олександрович Сухомлинський. – Я буду так вводити малюків у навколишній світ, щоб вони кожного дня відкривали в ньому щось нове, щоб кожний наш крок був мандрівкою до джерел мислення й мови – до чудової краси природи” [7, 32]. Вчений-педагог разом з дітьми створив Кімнату казок, Острів чудес, Куточок мрії; стимулював дитячу творчість: створення казок, малювання. Він систематично спонукав дітей писати казки, надихав їх тим, що сам їх творив (“Троянда і Сонце”, “Троянда і Свиня”). Дружина педагога видала збірку казок “Гаряча квітка”. Великі педагоги завжди писали для дітей. Пригадайте К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, Януша Корчака. І в цьому є своя закономірність, зв’язок між талантом вихователя і його літературною творчістю.

В.Сухомлинський вважав, що створення казок дітьми – це один із засобів пробудження в них пізнавального інтересу, розвитку моральних якостей особистості. З казки починаються перші уявлення про добро і зло, про справедливість і несправедливість, казка виховує любов до рідної землі. Завдяки казці учні оволодівають різноманітними знаннями у сфері щоденної практики, моральності, естетичних відносин. Для молодших школярів вона стає засобом осмислення, обмірковування та пояснення явищ дійсності.

Педагогічна функція казок полягає і в можливості використати їх для розв’язання багатьох моральних проблем. Впливаючи на поведінку дитини, вчителеві не завжди достатньо пояснити певні правила і норми. Знання про те, як поводитися, мають перетворитися на переконання, а для цього їм треба пройти через почуття дитини, “включити” її емоційний досвід. Свого часу С.Русова наголошувала, що знайомлячись із казкою, діти звикають вірити в добро і красу. А саме цього і не вистачає нашому молодому поколінню.

Яку б з казок В. Сухомлинського ми не взяли, вони всі високоморальні. У казці “Віл і Садівник” автор підкреслює, що тільки вільна творча праця може породжувати чудеса. В уста Садівника педагог вкладає мудрі слова: “Той, кого заставляє працювать хомут і батіг, не може бачити майбутнього” [4, 38]. Проблема взаємозв’язку природи і людини, бережливе ставлення до навколишнього світу – це казка “Соловей і Жук”; любов до рідної землі – “Деркач і Кріт”. Казка “Деркач і Ластівка” виховують у школярів терпіння, працелюбність, адже перемога не буває легкою. Про любов до матері йдеться у “Казці про гуску”. “Горбатенька дівчинка” – це зразок того, що тільки любов’ю можна виховати любов, а ще потрібно дорожити вірністю у взаєминах між людьми.

Отже, зміст казок значною мірою впливає на моральне виховання молодших школярів. Саме казка є тим відправним пунктом, який формує особистість школяра. Доречно буде згадати мудрі слова В.Сухомлинського: “Я поставив перед собою завдання вчити такого читання, щоб дитина, читаючи, думала. Читання має стати для дитини дуже тонким інструментом оволодіння знаннями і водночас джерелом духовного життя” [7, 102].

Слова великого педагога можна проповідувати як заповіді. Вони для тих, хто хоче стати Справжньою людиною. Ось вони: “Не будь байдужим до зла, обману, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям. Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним... товаришу в біді. Поважай і шануй Матір і Батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею. Без праці не можна чесно жити”. Хіба це не моральний кодекс для нашого суспільства, яким ми повинні дорожити і виконувати його?

Література:

1. Анікін В.П. Русская народная сказка. – М.: Худож. лит., 1984. – 176 с.
2. Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2001. – 576 с.
3. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. – К.: Вища школа, 1987. – 82 с.
4. Кіліченко Л.М. Українська дитяча література. – К.: Вища школа, 1988. – 262 с.
5. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д. Основи національного виховання. Концептуальні положення. – Умань, 1993. – С.37 – 38.
6. Рубінштейн С.П. Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1976. – 203 с.
7. Сухомлинський В.О. Повне зібр. творів у 5-ти томах. – 1977. – Т.3.