Напрямки корекційно-виховної роботи з дітьми із ЗНМ ІІ рівня

Зміст

Вступ

Розділ І.  Загальний недорозвиток мовлення як педагогічна проблема

            1.1.   Визначення ЗНМ

            1.2.   Структура та симптоматика ЗНМ

            1.3.   Характеристика ІІ рівня ЗНМ

Розділ ІІ. Логопедична робота у дітей з ЗНМ ІІ рівня  

          2.1.Робота с формування  фонетико-фонематичних процесів   

         2.2.Логопедична робота з формування  лексики     

        2.3. Граматична    

        2.4. Зв’язне мовлення

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Останнім часом значно підвищився інтерес фахівців до проблем раннього вивчення, діагностики та попередження порушень мовленнєвого розвитку дітей. Це пояснюється тенденціями до збільшення кількості дітей із тяжкими мовленнєвими порушеннями, зокрема, із загальним недорозвиненням мовлення. Загальне недорозвинення мовленняЦе різноманітні складні мовленнєві розлади, при яких порушені формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової та змістовної сторони мовлення. (Звуковимова, лексика, граматика, зв`язне мовлення) може виступати як самостійний мовленнєвий розлад, або як сукупність симптомів, що спостерігаються у дітей із тяжкими мовленнєвими патологіями (алалією, дитячою афазією, дизартрією, ринолалією). У дітей цієї категорії спостерігається відхилення у формуванні мовленнєвої діяльності в засвоєнні та використанні всіх компонентів мовленнєвої системи. Мовлення у дітей з'являється в 3-4, а іноді після 6 років.

ІІ рівень мовленнєвого розвитку дітей характеризується задатками загальновживаної мови. Діти використовуютьу спілкуванні прості за конструкцією або змінені фрази, володіють загальновживаним, переважно пасивним словниковим запасом, який відстає від вікової групи. У їхній мові диференційовано позначаються назви предметів, дій, окремих ознак, можливе вживання займенників, сполучників, деяких прийменників у елементарних значеннях можуть відповідати на запитання, вести бесіду за картиною, розповідати про свою сім’ю. (Діти виявляють обмежені можливості предметного словника, дій, ознак). Вони не знають назв кольорів, форми, розміру багатьох предметів.

Метою дослідження є аналіз системи корекційних вправ для занять з дітьми з ЗНМ ІІ рівня.

Об`єктом дослідження є навчально-виховний процес дітей з ЗНМ ІІ рівня.

Предметом дослідження є діти з ЗНМ ІІ рівня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І.  Загальний недорозвиток мовлення як педагогічна проблема

1.1.   Визначення ЗНМ

Мовлення - це складна функціональна  система, для формування якої потрібен своєчасний розвиток мозкових структур та їх узгоджена робота в поєднанні  з умовами соціально-психологічного впливу на розвиток дитини.

Мова - це система мислення та спілкування  з оточуючим середовищем. Виділяють  специфічні психологічні операції, які  забезпечують засвоєння мови і навички  її використання. Так, формування звукових образів слів пов'язане з розвитком  здібностей розрізняти за звучанням  складовий і фонематичний склад  слова, запам'ятовувати певну послідовність фонем у словах та звукові образи слів. Неабияку роль у цьому відіграє і здатність мозкових механізмів аналізувати м'язові відчуття, які виникають при імітації дитиною окремих звуків і слів, а також зберігати їх (рухова пам'ять). [10]

У формуванні мовленнєвої функціональної системи беруть участь мозкові анатомічні структури:

- акустичний аналізатор - зумовлює  гнозис мовлення - впізнавання різних звуків та звукових рядків. Він розміщується у задньому відділі верхньої скроневої закрутки (зона Верніке) провідної півкулі;

- кінестетичний аналізатор - відповідає  за праксис мовлення, розміщується  в задньому відділі нижньої  лобної закрутки (зона Брока), провідної півкулі.

Для організації мовленнєвого акту існують первинні, вторинні та третинні поля перекриття, які розміщені на межі аналізаторів, в основному це скронева та тім'яна частки.

В організації функції мовлення одночасно беруть участь ліва та права  півкулі, незалежно від їх домінування. У дитячому віці, приблизно до 5 років, провідною в організації мовленнєвого процесу є права півкуля (Симерницька Е. Г.).

Вимовна частина мовлення також  залежить від стану центральної  та периферійної інервації органів  мовлення (язика, піднебіння, губ, голосових  зв'язок). [4]

Функції мовлення:

- номінативна, змістова, позначальна  - проявляється у віці до 7 місяців, у період немовляти; вона визначає розуміння дитиною значення вживання нею чи іншими людьми звукосполучення або цілого слова, яке відображає конкретний предмет чи істоту, дію або явище навколишнього середовища;

- комунікативна, регулююча - з'являється  ще в перші місяці життя  дитини - це реакція на голос  матері - "комплекс пожвавлення"; пов'язує дитину з оточуючим  світом, живими істотами; її розвиток залежить від потреб дитини у спілкуванні, а мовлення стає одним із засобів реалізації цих потреб; у випадку відсутності потреби спілкування, дана функція мовлення не розвивається, чи формується із запізненням; оскільки комунікативна сфера тісно пов'язана із емоційно-вольовим розвитком дитини; тому мовлення як засіб спілкування має функції регулювання поведінки;

- ідеаторна (розумова) - розвивається пізніше, поряд з формуванням функції мислення.

Структура мовлення:

- фонетика - акустичні та артикуляційні  особливості звуків мовлення;

- фонематика - фонетичний, фонологічний, фізіологічний та психологічний  аспекти мовлення;

- граматика - устрій мови (форми  словозмін, словосполучень, типи  речень);

- лексика - уся сукупність слів  мови чи діалекту.

Виділяють такі порушення мовлення.

1. Порушення розвитку мовлення:

- затримка мовленнєвого розвитку (ЗМР) - характеризується загальмуванням темпу формування в основному експресивного мовлення відносно етапів його розвитку; виникає при депривації;

- загальний недорозвиток мовлення - зумовлюється порушеннями дозрівання мозкових систем (гностичного і кінетичного аналізатора); має три рівні: 1 - зародки загальнозастосовуваного мовлення (слова односкладної структури, міміка, рухи); 2 - більше слів, з'являються речення з неправильною граматичною структурою і спотвореною вимовою деяких звуків; 3 - страждає лексиграматична структура мовлення;

- алалія - характеризується відсутністю і вродженою нерозвиненістю аспектів мовлення, в якому є локальне ураження мовленнєвих аналізаторів: 1 - алалія моторна - хворий розуміє мову, але не в змозі висловитись, недорозвиток мовленнєвого праксису (зона Брока); 2 - алалія сенсорна - не розуміє мовних сигналів і мовлення не розвивається (зона Верніке), 3 - сенсомоторна алалія - і те, і друге;

- затримка мовленнєвого розвитку, в основі якої лежить вторинне недорозвинення мовлення, спричинене первинним ураженням аналізаторів (слух, зір) або тотальним недорозвиток психіки (розумова відсталість). [2]

2. Розпад мовлення:

- афазія - локальний розпад через ураження мовленнєвих та інших зон, причетних до формування та регуляції мовленнєвої функції. Характерна повна або часткова втрата мовлення. Залежно від місця локального ураження розрізняють:

- моторна афазія - характерна неспроможність до висловлення, побудови слів і речень (виражена апраксія), труднощі у відтворенні рухової програми мовлення;

- акустико-гностична афазія - порушення розуміння мови, її фонетики, предметності слова, "Мовленнєва окрошка" - хворий шукає слова для висловлення думки;

- акустико-мнестична афазія - порушення розуміння мови, дисоціація між відносно збереженою здатністю повторення окремих слів і порушення можливості повторення 3-4 слів - втрачається можливість сприйняття складних фраз; порушення експресивного мовлення, підбору речень, порушення читання і письма;

- семантична афазія - виникають специфічні мнестичні розлади - не може підібрати необхідне слово; важко скласти складні за змістом та граматичною побудовою речення, паралельно - порушення операцій лічби.

3. Порушення вимовної функції мовлення:

- дизартрія - це порушення вимовної сторони мовлення (звуковідтворюючої та просодичної) через порушення артикуляційного праксису внаслідок органічного ураження центральної та периферійної інервації органів мовлення (губ, піднебіння, язика, голосових зв'язок тощо) - судинного, травматичного, інфекційного, вродженого характеру;

- дислалія - порушення звуковимови, при цьому слух нормальний, збережена інервація мовленнєвого апарату.

4. Порушення ритму мовлення - заїкання - це порушення процесу мовлення: його темпу, ритму та комунікативної функції; переважно через судоми, які виникають в артикуляційному та дихальному апараті (тонічні заїкування - тягне звук, клонічні заїкування - "стрибає" звук).

5. Порушення комунікативної функції мовлення: недорозвинення комунікативної функції мовлення як засобу спілкування та організації поведінки дитини; розлад комунікативної функції мовлення - мутизм (повна німота). [8]

1.2.   Структура та симптоматика ЗНМ

 

Порушення мовленнєвого розвитку спостерігаються у дітей як з  нормальним психофізичним розвитком, так й з різними психофізичними вадами. Негативний вплив на розвиток їх мовлення мають ураження кіркових гностичних та моторних зон, зорової, слухової функцій, інтелектуальні порушення, несприятливі умови життя і виховання дітей.

Порушуються різні компоненти мовленнєвої діяльності: звуковимовна сторона, фонематичні процеси, лексична і граматична будова. Первинна патологія мовлення дітей з ЗНМ гальмує формування потенційно збережених розумових здібностей, перешкоджаючи нормальному функціонуванню інтелекту. Проте у міру формування словесного мовлення й усунення власне мовленнєвих труднощів їх інтелектуальний розвиток наближається до норми

      Усі порушення мовлення розглядають за двома класифікаціями: психолого-педагогічною та клініко-педагогічною

До порушень засобів спілкування  відносять фонетичний недорозвиток, фонетико-фонематичний недорозвиток та загальний недорозвиток мовлення, а  до порушень застосування засобів спілкування  відносять заїкання. Загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) включає в себе тяжкі порушення, такі як моторна та сенсорна алалія, складні форми ринолалії та дизартрії. При ЗНМ порушуються всі компоненти мовлення: фонематичні процеси, звуковимова, словниковий запас, граматична будова та зв’язне мовлення.

В етіології ЗНМ виділяються  різні фактори біологічного, психологічного і соціального характеру. До біологічних факторів відносять: інфекції або інтоксикації матері під час вагітності, несумісність крові матері та дитини за резус-фактором або груповій приналежності, патологія натального періода, постнатальні захворювання ЦНС і травми мозку в перші роки життя дитини та ін.

Разом з тим ЗНМ може бути зумовлене несприятливими умовами виховання і навчання, пов’язане з психічною депривацією в сензитивні періоди розвитку мовлення. У багатьох випадках ЗНМ є наслідком комплексної взаємодії різних факторів, а саме: обтяженої спадковості, органічної недостатності ЦНС, несприятливого соціального оточення. Найбільш тяжким і стійким варіантом вважається ЗНМ, зумовлене раннім органічним ураженням мозку лобових, скроневих, тім’яно-потиличних ділянок домінантної півкулі.

Дослідники виділяють групи дітей із ЗНМ.

І-ша група — необтяжений варіант ЗНМ, що характеризується наявністю лише ознак ЗНМ. У дітей з цим варіантом ЗНМ не виявляється локальних уражень ЦНС. В анамнезі цих дітей частіше всього відсутні вказівки на патологічне протікання вагітності й пологів у матері, лише інколи спостерігається не різко виражений токсикоз другої половини вагітності, нетривала асфіксія. В постнатальному періоді у цих дітей може відмічатися соматична ослабленість, часті інфекційні та простудні захворювання. З психологічної точки зору у цих дітей спостерігається загальна емоційно-вольова незрілість, несформованість регуляції довільної діяльності, недостатність тонких диференційованих рухів пальців рук, труднощі динамічної організації рухів та ін [6].

ІІ-га група — обтяжений варіант ЗНМ церебрально-органічного генезу. У дітей цієї групи ЗНМ зумовлюється більш складною симптоматикою і патогенезом. Порушення мовленнєвого розвитку супроводжується неврологічною і психопатологічною симптоматикою. Виражена неврологічна симптоматика у цих дітей свідчить не лише про незрілість ЦНС, але й про грубе ураження відповідних мозкових структур.

До ІІІ-ї групи дітей  із ЗНМ відносяться діти з алалією.

На сьогодні етіологія  алалії супроводжується ураженням  мовленнєвих зон як лівої, так  і правої півкуль. У дітей з  моторною алалією мають місце  складні дизонтогенетично-енцефалопатичні  порушення. Клінічні і енцефалографічні дослідження показують, що у дітей  з моторною алалією мають місце  не лише локальні ураження кори головного  мозку, але й ураження підкоркових  структур мозку.

 

1.3.   Характеристика ІІ рівня ЗНМ