Навчання в срс

  З початку 19 ст розвиток  продуктивних сил і капіталістичних  стосунків вимагав створення  системи професійно-технічної освіти. При багатьох училищах і гімназіях відкривалися спеціальні класи і курси — комерційні, сільськогосподарські, морехідні і ін. Одночасно стали з'являтися і спеціальні професійні учбові заклади (комерційні, промислові, водні, землеробські, гірські і ін.). Технічні вищі учбові заклади в цей час відкрилися в Петербурзі (інститути — лісовий, 1803; корпуси інженерів шляхів сполучення, 1809; технологічний, 1828) і в Москві (Вище технічне училище, 1830, і ін.).  

 Під натиском суспільно-демократичного  руху 60-х рр. в Росії почалися  реформи в області освіти; створено 2 типи середніх шкіл — класичну  гімназію і реальну гімназію; збільшилося число дружин. гімназій  і училищ; покладений початок  вищому дружин. утворенню (див. Вищі жіночі курси ) ; земствам було надано право відкривати початкові школи в сільській місцевості (у 1864—74 відкрито понад 10 тис. земських шкіл). Політична реакція 70—80-х рр. відбилася на народній освіті. Замість земських шкіл уряд насаджував церковно-приходські, посилювався вплив на школу духівництва. У 1872 замість реальних гімназій засновані реальні училища, що були неповноправними, порівняно з гімназією, середніми учбовими закладами. У 70-х рр. стали відкриватися 2-класні початкові училища з 5-річним терміном вчення (перші 3 роки вчення іменувалися 1-м-коду класом, 4-й і 5-й рік — 2-м-код класом), а також міські училища з 6-річним терміном вчення (у 1912 реорганізовані у вищі початкові училища). Що склалася в 70—80-х рр. 19 ст система шкільної освіти зберігалася майже без зміни до Жовтневої революції 1917 і носила класово-становий характер. Управління народною освітою залишалося розосередженим по багатьом організаціям, головними серед яких були Міністерство народної освіти, Відомство православного сповідання і Відомство установ імператриці Марії. (Див. схему. )  

 По відношенню до  багаточисельних народів неросійської  національності царизм проводив  реакційну, русифікаторську політику, гальмував розвиток національних  культур: заборонялося викладання  в школах на рідній мові  учнів, обмежувався прийом дітей  неросійських національностей в  учбові заклади і так далі  В результаті антинародної політики  самодержавства в Росії, по  перепису 1897, грамотні у віці 9—49 років складали всього лише 28,4%; особливо низький рівень письменності  був серед киргизів (0,6%), туркмен  (0,7%), узбеків (1,6%), казахів (2% ). Десятки  народів і народностей не мали  своїй писемності. Біля ⁴ / ₅ дітей і підлітків не могли відвідувати навіть початкову школу; середнє і тим більше вище освіта була доступна майже виключно імущим верствам населення. Характеризуючи полягання освіти в Росії, В. І. Ленін в 1913 писав: «Такої дикої країни, в якої б маси народу настільки були пограбовані в сенсі освіти, світла і знання, — такої країни в Європі не залишилося жодній, окрім Росії» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 23, с. 127). У переджовтневий період більшовики очолювали боротьбу прогресивних сил суспільства за нову, демократичну школу, керуючись вимогами в області народної освіти, сформульованими в Програмі РСДРП (1903): загальна безкоштовна обов'язкова освіта дітей обох статей до 16 років; ліквідація станових шкіл і обмежень в освіті по національних ознаках; відділення школи від церкви; вчення на рідній мові і ін.  

Народна освіта після  Жовтневої революції 1917  

Основи політики Комуністичної  партії і Радянської влади в області  народної освіти були визначені Програмою  партії, прийнятої 8-м-кодом з'їздом  РКП(б) (1919), в якій поставлено завдання величезної соціальної значущості —  створити нову, соціалістичну систему  народної освіти, перетворити школу  із знаряддя класового панування  буржуазії в знаряддя комуністичного перетворення суспільства. «Лише перетворюючи корінним чином, справу учення, організацію  і виховання молоді, ми зможемо  досягти того, щоб результатом зусиль молодого покоління було б створення суспільства, не схожого на старе, тобто комуністичного суспільства» (Ленін Ст І., там же, т. 41, с. 301). 

 Першочерговим завданням  стала ліквідація масової неписьменності  населення. Відповідно до декрету  «Про ліквідацію неписьменності  серед населення РРФСР» (26 грудня 1919) в 1920 при Наркомпросе РРФСР  була утворена Всеросійська надзвичайна  комісія з ліквідації неписьменності, що керувала всією роботою  в цьому напрямі. Повсюдно відкривалися  школи дорослих і пункти ліквідації  неписьменності (лікпункти); масовими  накладами видавалися на рідних  мовах букварі і навчально-методична  література. До цієї роботи притягувалися  вчителі, працівники культурно-просвітницьких  установ і громадських організацій,  командири і політробітники Червоної  Армії, комуністи і комсомольці.  Активно працював керований Н.  До. Крупськой Главполітпросвет, заснований в 1920 при Наркомпросе. Декретом СНК(Рада Народних Комісарів) в 1923 було створено суспільство «Геть неписьменність». Систематично проводилися з'їзди і конференції з проблем позашкільної освіти дорослих. За 1920—40 було виучено грамоті близько 60 млн. чіл. дорослого населення. У 1939 (за даними перепису) грамотних серед населення у віці від 9 до 49 років склали 87,4%. Перепис населення 1959 показала, що неписьменність практично ліквідована повністю. 

 На основі декретів  СНК(Рада Народних Комісарів)  РРФСР, прийнятих в 1918—19, організація  справи народної освіти була  перебудована на нових, соціалістичних  початках: всі загальноосвітні школи  стали загальнонародними; існування  приватних шкіл заборонене; введено  безкоштовне вчення, спільне вчення  дітей обох статей; школа відділялася  від церкви, а церква — від  держави; заборонялося викладання  в учбових закладах якого б  то не було віровчення і  виконання обрядів релігійного  культу; відмінялися фізичні покарання  дітей; всі національності отримали  право вчення на рідній мові; покладений початок створенню радянської системи суспільного дошкільного виховання; вироблені і введені в дію нові правила прийому у вузи, що відкрили двері для робітників і селян трудящих. 

 Всеросійським органом  по керівництву і управлінню  народною освітою став Наркомат  освіти, у ведення якого перейшли  учбові заклади всіх відомств. У червні 1918 СНК(Рада Народних  Комісарів) РСФСР прийняв «Положення  про організацію справи народної  освіти в Російській республіці. Найважливіше значення мало «Положення  про єдину трудову школу РРФСР» (опубліковано 16 жовтня 1918), відповідно  до якого, створювалася заснована  на достовірно демократичних  принципах єдина трудова 9-річна  школа, що складається з 2 рівнів, обов'язкова для дітей і підлітків  у віці 8—17 років, з безкоштовним  і спільним вченням дітей обох  статей на рідній мові Величезне  значення для розвитку школи  на рідних мовах мало створення  в 20—30-х рр. писемності для  десятків народів і народностей  (киргизи, башкири, буряти, народи  Дагестану, Крайньої Півночі і  ін.), переведення старої писемності  окремих народів Середньої Азії  і Кавказу з арабською на  латинську а потім на російську  графічну основу (узбеки, таджики,  туркмени, казахи, азербайджанці і  ін.). 

 Корінним чином змінилися  вміст освіти і виховання, методи  учбово-виховної роботи, почалася  підготовка нових учбових планів, програм і підручників. Загальноосвітня  школа зближувалася з життям, учення ув'язувалося насилу і  суспільною роботою учнів. У  мові на 3-м-коді з'їзді РКСМ (жовтень  1920) В. І. Ленін як головні  завдання висував виховання підростаючого  покоління у дусі комуністичної  моралі, формування у молоді матеріалістичного  світогляду, комуністичних поглядів  і переконань, озброєння її достовірно  науковими знаннями про природу  і суспільство, з'єднання освіти  з практикою соціалістичного  будівництва, з суспільно корисним, виробляє. працею. Закликаючи молодь  вчитися, Ленін підкреслював, що  «комуністом стати можна лише  тоді, коли збагатиш свою пам'ять знанням всіх тих багатств, які виробило людство» (там же, т. 41, с. 305). Проведення в життя ленінських ідей в області народної освіти і культурного будівництва нерозривно пов'язане з діяльністю перших керівників Наркомпроса РРФСР — А. Ст Луначарського, Н. До. Крупськой, М. Н. Покровського. Створення радянської школи проходіло в скрутних умовах Громадянської війни і військової інтервенції, господарської розрухи. 

 На початку 30-х рр. видані постанови, що укріпили  організаційні і науково-педагогічні  основи радянської шкільної системи:  «Про початкову і середню школу» [постанова ЦК ВКП(б), вересень 1931], «О учбових програмах і режимі  в початковій і середній школі» [постанова ЦК ВКП(б), серпень 1932], «О підручниках для початкової  і середньої школи» [постанова  ЦК ВКП(б), лютий 1933], «Про структуру  початкової і середньої школи  в СРСР» [постанова СНК(Рада  Народних Комісарів) СССР і  ЦК ВКП(б), травень 1934], «О організації  учбової роботи і внутрішньому  розпорядку в початковій, неповній  середній і середній школі» [постанова  СНК(Рада Народних Комісарів)  СССР і ЦК ВКП(б), вересень 1935] і  ін. 

 Право громадян Радянського  Союзу на освіту закріплене  Конституцією СРСР. Радянська держава  створила міцні матеріальні гарантії, що забезпечують громадянам СРСР  реальні можливості використання  цього права. Вперше в історії  людства в СРСР здійснена істинно  демократична система виховання  і освіти, результати якої багато  в чому сприяли перемозі радянського  народу у Великій Вітчизняній  війні 1941—1945 проти німецько-фашистських  загарбників. У післявоєнний період  радянська система народної освіти  отримала подальший розвиток. В  найкоротший строк країна впоралася  з труднощами, залишеними війною. Вже в 1950 працювало понад 220 тис. шкіл. Посилено велося шкільне  будівництво. З 1950 по 1965 побудовано 30 тис. шкіл, крім того, введено  в дію 36 тис. шкіл за ініціативою  і на засоби колгоспів. Швидкий  соціальний і науково-технічний  прогрес пред'явив підвищені вимоги  до культурного і загальноосвітнього  рівня молоді, що вливається в народне господарство. Удосконалювалися вміст і методи роботи середніх і вищих учбових закладів. Гігантські плани перебудови всього народного господарства зажадали розширення вищого і середнього спеціального утворення, і це завдання успішно вирішується в країні. 

 В 1973 Верховною Радою  СРСР затверджені «Основи законодавства  Союзу РСР і союзних республік  про народну освіту». У цьому  документі знайшли віддзеркалення  досягнення радянського народу  в будівництві розвиненого соціалістичного  суспільства і завдання народної  освіти на сучасному етапі.  «Метою народної освіти в СРСР, — вказується в «Основах законодавства», — є підготовка високоосвічених,  всесторонньо розвинених активних  будівельників комуністичного суспільства,  вихованих на ідеях марксизму-ленінізму,  у дусі пошани до радянських  законів і соціалістичного правопорядку, комуністичного відношення до  праці, фізично здорових, здатних  успішно працювати в різних  областях господарського і соціально-культурного  будівництва, активно брати участь  в суспільній і державній діяльності, готових беззавітно захищати  Соціалістичну Батьківщину, зберігати  і умножати її матеріальні  і духовні багатства, берегти  і охороняти природу. Народна  освіта в СРСР покликана забезпечувати  розвиток і задоволення духовних  і інтелектуальних потреб радянської  людини» «Народна освіта в  СРСР. Сб. документів 1917—1973 гг.», 1974, с. 93). 

 «Основи законодавства»  направлені на подальше вдосконалення  справи народної освіти в розвиненому  соціалістичному суспільстві. У  них записані керівні принципи  народної освіти в СРСР: рівність  всіх громадян в здобуванні  освіти незалежно від расової  і національної приналежності,  підлоги, відношення до релігії,  імуществ. і соціального положення;  обов'язковість освіти для всіх  дітей і підлітків; державний  і суспільний характер всіх  учбово-виховних установ; свобода  вибору мови вчення (на рідній  мові або на мові іншого  народу СРСР); безкоштовність всіх  видів освіти вміст частини  що вчаться на повному державному  забезпеченні, виплата стипендій що вчиться і студентам; єдність системи народної освіти і спадкоємність всіх типів учбових закладів, що забезпечують можливість переходу від нижчих рівнів вчення до вищих; єдність вчення і комуністичного виховання; співпраця школи, сім'ї і громадськості у вихованні дітей і молоді; зв'язок вчення і виховання підростаючого покоління з життям, з практикою комуністичного будівництва; науковий характер освіти, його постійне вдосконалення на основі новітніх досягнень науки, техніки і культури; гуманістичний і високоморальний характер освіти і виховання; спільне вчення осіб обох статей; світський характер освіти, що виключає вплив релігії. Система народної освіти в СРСР включає: дошкільне виховання; загальна середня освіта; позашкільне виховання; професійно-технічне освіта; середня спеціальна освіта; вища освіта. Комуністична партія і Радянський уряд проявляють постійну турботу про народну освіту, мобілізують сили суспільства для його поліпшення. Виховання і освіта в СРСР стало справою загальнонародним, в його вдосконаленні беруть участь всі громадські організації; використовуються засоби масової інформації, література і мистецтво. При місцевих Радах працюють постійні комісії з народної освіти науці і культурі. 

 ЦК КПРС і місцеві  партійні органи в своїх апаратах  мають відділи науки і учбових  закладів. Розвиток народної освіти  в СРСР спирається на передовий  педагогічний в досвід і досягнення  радянської педагогіки.  

  Загальноосвітня школа — основна форма здобування загальної середньої освіти. З перших років Радянської влади вона розвивається як єдина, трудова і політехнічна. Її єдність забезпечується спільністю принципів організації учбово-виховного процесу, єдиним в своїй основі вмістом освіти і виховання національних особливостей народів Радянського Союзу, що вчаться при обліку. Політехнічне і трудове вчення ведеться в процесі вивчення що вчаться основ наук, а також в процесі позаурочної, позакласної і позашкільної роботи.