Організаційна культура

Як і будь-яка формальна організація, школа має свою структуру, систему управління, керує складним поєднанням людських та матеріальних ресурсів. Проте, на відміну від більшості формальних організацій, продуктом шкіл є люди. За рахунок цього виникають специфічні проблеми в організації та менеджменті, суттєво змінюються процеси формування внутрішньої культури організації. Кожен педагогічний колектив по-своєму сприймає одні і ті ж впливи, по-різному розвиває і, з рештою, формує власну культуру. Цим зумовлюється багатство і різноманітність загальнопедагогічної культури освітнього закладу.

Школи, у яких панують доброта, гуманізм, правда, а особистість вільна, духовно збагачена, творчо працює тощо, мають багато спільних ознак, але разом з цим культурні засади у кожній з них виявляються по-різному. Більше того, у типових школах внутрішня культура неповторна, тому що культурний розвій кожного вчителя проходить у процесі постійних взаємовідносин з педагогічним колективом. Чим більше педагогічний колектив сприйме, перетворить, розів'є далі культурних впливів своїх учителів, тим педагогічний колектив стає культурнішим, а внутрішня культура школи збагачується.

Шкільна культура вирізняється характерними для неї елементами, наприклад, історією, очікуванням з боку громади, традиційним стандартом досконалості та оцінювання роботи вчителів тощо.

Викладачі та учні мають свої інтереси та здібності, керуються умовними цілями і застосовують неоднозначно визначені методи навчання, оскільки якось потрібно зв'язати докупи «розкидану в різні боки» шкільну діяльність. Така ситуація і є підґрунтям шкільної організаційної культури .

У тісному спілкуванні і спільній праці вчителів, учнів, батьків формується внутрішня культура школи, розвиваються здібності і таланти кожного учня і вчителя, духовно, особистісно зростають усі учасники навчально-виховного процесу, набувають головних і персональних, характерних особистісних ознак:

Міцна шкільна культура – запорука міцної школи. Але буває, що це перешкоджає впровадженню змін і негативно впливає на ефективність роботи школи.

Організаційну культуру характеризують стабільність і послідовність. Спроби значно модифікувати вихідний результаті довести його до вищого рівня обов'язково наштовхуються на ускладнення.

Слід враховувати, що організаційну культуру має будь-яке виробниче об'єднання, заклад незалежно від сфери функціонування та розмірів. При цьому членам організації їх культура здається абсолютно природною та єдино з можливих. Наприклад, в школі може бути прийнято наступне:

• з'являтися на роботі в строгій одежі;
• тримати дистанцію при спілкуванні з дітьми;
• не критикувати на загальних зборах керівництво школи, а робити це тільки в кабінеті керівника;
• вітатися с колегою обов'язково за руку;
• ні в якому разі не затримувати початок уроку;
• не відміняти занять заради будь-яких заходів;
• не приймати ніяких важливих рішень без попереднього обговорення;
• вважати, що місцева влада не розуміє всій глибини та гостроти проблем, які стоять перед школою;
• відмічати дні народження працівників та свята в учительському колективі;
• вважати, що підготовка дітей в школі по фізиці та математиці вимагає особливої уваги;
• звертатися до дітей на «ви»;
• учителям не уходити додому відразу після закінчення уроків;
• керівництву школи здійснювати суворий контроль за її діяльністю;
• вважати, що батьки некомпетентні в питаннях навчання та виховання;
• вважати, що диференціація дітей по класах з різним рівнем інтелектуальних здібностей аморальна та ін.

Ці або інші правила, норми, заборони, очікування, цінності є основою шкільної культури. При тому осмислення цих елементів культури надзвичайно складне явище для самих працівників організації. Їм здається, що цей або інший набір уявлень повинен поділятися усіма іншими організаціями.

Що визначає організаційну культуру школи?

По-перше, це фактори позаорганізаційні, такі як національні особливості, традиції, економічні реалії.

По-друге, внутрішньоорганізаційний досвід організації, особистість керівника, місія, цілі та задачі організації, кваліфікація, освіта, загальний рівень педагогів.

Освітні системи, до речі, так само, як і інші організації, змушені проводити свою діяльність, зважаючи на вплив владних зовнішніх, політичних, економічних, демографічних та законодавчих сил. До того ж із середини шкільної системи діють сили, які спричиняють невпевненість. Ці внутрішні сили потужні, оскільки, як вважають учені, «не існує добре відрегульованої чи загальноприйнятої системи знань, яка б чітко казала їм, як вони мають поводитися в кожній ситуації.

Висновки

Найважливіша мета організаційної діяльності полягає в тому, щоб домогтись організаційної єдності шкільного колективу на основі спільних цілей та задач. Організація в системі внутрішньо шкільного управління визначає місце та роль кожного члену колективу.

Культура управління є складовою частиною організаційної культури. Основними елементами організаційної культури є місія організації, базові цілі та кодекс поведінки. У різних організаціях ці три елементи можуть бути представлені по-різному. Для того, щоб ці елементи були реалізовані, потрібно, щоб вони були прищеплені кожному співробітнику та стали його особистою ціннісною орієнтацією. Для виховання культури велике значення мають традиції та зразки поведінки: наставництво, адаптація новачків та проводи ветеранів, поведінка керівників та управлінська етика.

Організаційна діяльність зумовлює специфіку управлінської поведінки керівника, ступінь керівництва та підлеглості, особливості розподілу повноважень та обов’язків та в цілому обумовлює взаємодію керуючої та керованої підсистем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Культурологія (учебное пособие) / Составитель и отв. ред. А.А. Радулин. – М.: Центр, 1998. – 370 с.
2. Шейн, Э.Х. Организационная культура и лидерство / Пер. с англ. под ред. В.А. Спивака. – СПб: Питер, 2002. – 336 с.
3. Казачінер, О.С. Управління організаційною культурою навчального закладу // Управління школою. – 2006. – №19–21. – С. 17–21.
4. Мармаза, О.І. Менеджмент в освіті: дорожня карта керівника. – Х.: Видав. група «Основа», 2007. – 448 с.
5. Андрушків Б.М. Основи теорії та практики управління. – Л.: Світ, 1993. – 201 с.
6. Коломінський Н.Л. Психологія менеджменту в освіті (соціально-психологічний аспект): Монографія. – К.: МАУП, 2000. – 286 с.
7. Смолкин А.М. Менеджмент: Основы организации. — М., 2000.