Особливості спілкування молодших школярів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Кабінет інтернатних закладів

 

 

Курсова робота

Особливості спілкування

молодших школярів

Виконала

Грянка Тетяна Адамівна

Слухачка курсів підвищення кваліфікації вихователів шкіл-інтернатів

спеціаліст «вищої категорії» вихователь КЗ «Клеванська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №1 І-ІІІ ступенів» Рівненської обласної Ради

дата проходження курсів 08.04-03.05.2013 р.

Форма навчання стаціонарна

Науковий керівник Медведєва Л.О

 

 

 

Рівне – 2013

 

План

1. Вступ.

а) Спілкування - необхідна умова розвитку особистості.

2. Основна частина.

1. Рівні спілкування.

2. Темперамент і його значення при спілкуванні.

а) особливості спілкування екстравертів та інтравертів.

3. Слухання - одне з важливих компонентів спілкування.

а) визначення вміння слухати;

б) роль статі;

в) соціальне і експресивне спілкування;

г) теорія Е. Бьорна.

4. Характерні риси спілкування молодших школярів.

а) інтуїція;

б) соціонічні функції;

в) адаптації і дезадаптація;

г) ознаки спілкування молодших школярів;

д) співробітництво і спілкування.

5. Конфліктні ситуації спілкування.

а) конфлікт;

б) методика ведення суперечки;

в) відокремлення і спілкування.

6. Вплив дорослих на особливості спілкування дітей.

а) сім’я.

  7. Практична частина. Як спілкуються діти?

3. Висновок.

1. Значення спілкування.

Використана література.

 

 

Вступ.

Початкова ланка освіти – фундамент шкільного навчання., адже саме тут закладається основа для формування особистості. Як створити умови для того, щоб кожен учень набув міцних знань, як викликати в нього задоволення своїми результатами, почувати себе впевненими, а відтак бажання вчитися? Необхідною умовою всебічного розвитку особистості –спілкування Важливим елементом людського співжиття взаємин є психічні контакти і спілкування. Потреба у контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування - це величезний дар набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через масові засоби комунікації й безпосередні контакти на вулиці, у театрі й кіно. Спілкування — багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.

Відомий французький письменник Антуан де Сент– Екзюпері назвав людське спілкування найбільшою розкішшю на світі. Спілкування людей — досить складний і тонкий процес. Кожен із нас вчиться цього все життя, здобуваючи досвід, часто за рахунок помилок і розчарувань

Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну роль: супроводжувало й обслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє про себе як особистість

Дефіцит спілкування, дружніх відносин викликає ускладнення і навіть напруженість, конфлікти між людьми, а то й захворювання. У спілкуванні дуже важливим є необхідність зрозуміти, що кожна людина - найбільша цінність суспільства. А тому слід поважати кожного, з ким спілкуєшся.

ІІ Основна частина

1. Американський психолог Е. Т. Шостором вважає, що існує 2 основних рівні (типи) спілкування - маніпуляція і актуалізація.

Маніпуляція - це відношення і поводження з людьми, як з речами.

Актуалізація - це визнання незалежності іншого і його права бути іншим, природність, повнота емоційного життя у дану конкретну мить спілкування.

Російський дослідник В. М. Сагаговський визначає чотири таких рівні:

1. маніпуляція;
2. “рефлексивна гра” - взаємовідносини, коли людина прагне “обіграти” партнера, показати неспроможність його планів;
3. правове спілкування. Тут головним є узгодження “проектів поведінки”, визнання норм і правил на основі справедливості;
4. моральне спілкування па основі єдності внутрішніх, духовних начал.

Американський психолог Е. Ю. Бьорн вважає, що є шість основних рівнів (або способів) спілкування.

Перший - це так би мовити “нуль спілкування” - “заглиблення в себе” (наприклад, мовчазна черга перед кабінетом лікаря або пасажири одного вагона метро). Тут слід зауважити: якщо це і “нуль”, то не “абсолютний”. За власним досвідом кожен знає, що навіть, коли не висловлено жодного слова, люди все одно придивляються один о одною, виникають гіпотези і оцінки про того чи іншого, складається “орієнтовна основа” спілкування, хоча ми про неї і забудемо, коли вийдемо з черги чи вагону.

Другий рівень - це ритуали - формалізовані варіанти спілкування, що визначаються прийнятими суспільством нормами (привітання, прощання, подяка за послуги).

Третій рівень - робота. Гут не треба особливих пояснень, бо кожен знає, що таке плідне, конструктивне робоче спілкування.

Четвертий - розваги. Є певні правила, тон, доречний для спілкування у різних за характером і складом компаніях, товариствах.

П’ятий рівень - “ігри” в концепції Е. Бьорна одне з центральних понять. Ця книга, що одержала всесвітнє визнання гак і називається: “Ігри, в які грають люди”. Що ж таке гра? Це - спілкування на двох рівнях, коли людина зображує одне, а насправді має на увазі зовсім інше. Будь-яка гра має свого роду пастку, яка спрацьовує при наявності у противника слабкого місця (сентиментальність, дратівливість), на якому можна зіграти. Результат “гри” завжди обопільний і полягає у почуттях, інформації. Багато чого загадкового у людських стосунках зумовлено саме іграми. Беручи на себе певну “роль”, попадаючи в неї, людина зв’язується нею, у спілкуванні відбувається своєрідний психологічний біг на місці... Ось достатньо типова ситуація: дитина одержала двійку і від неї вимагають запевнень що надалі вона “старатиметься", або “добре вчитиметься”. Нарешті запевнення цьому одержане, але як воно власне, виконуватиметься, що для цього для цього потрібно - лишається за рамками, “гра закінчена”. Для мами її можна було назвати “я так для неї стараюся!”, а для дитини - “Не засмучуй маму!”. Наступного разу гра почнеться з дебюту “Тобі не можна вірити!”, а відповідь буде “Я забув...” або “До мене чіпляються!”. У фіналі такої гри обох учасників чекає розрив, відчуження гіркота, взаємна образа, втілені у формулах: “Це безнадійна дитина...” і “Я ні на що не здатний...”

І останній і найвищий рівень спілкування близькість. Тут людина відверта щира, безкорислива, коли вона звернена до іншої всіма силами душі. Однак близькість у спілкуванні може проявлятися тільки з одного боку від однієї людини.

Співставляючи ці й інші існуючі класифікації, можна все звести до трьох основних рівнів спілкування, або “ліній спілкування”:

1. маніпулювання;
2. конкуренція, змагання, суперництво;
3. співробітництво.

1 а). Соціально-комунікативна активність дитини як фактор розвитку ї індивідуальності.

Вивчення взаємин дітей у молодшому шкільному віці. Знання їхніх особливостей вкрай необхідне, оскільки потрібні умови та спрямування для розвитку їх особистості в товаристві ровесників.

Розуміння суті соціально-комунікативної активності дитини, що є наслідком водночас передумовою подальшого розвитку спілкування, неможливе без: визначення змісту і структури, знання яких дає змогу визначити особистості функціонування даного феномена на різних етапах онтогеничного розвитку вихованця в конкретній навчально-виховній ситуації.

Як відомо система вибіркових ставлень особистості започатковується на етапі дошкільного дитинства. Вона розвивається від ситуативних до більш узагальнених стійких. У процесі їх розвитку у дитини формуються стереотипи поведінки та способи взаємодії з людьми, що є підґрунтям її моральної вихованості. Моральні ставлення до ровесника передусім продукуються позитивною емоційною спрямованістю дітей одне на одного, яка виступає початковим етапом становлення і розвитку соціально-комунікативної активності, формування у них гуманістичної спрямованості на широкий загал людей. З цього приводу американський філософ Дж. Льюіс зазначає, що особистість, яка розвивається не та, що замикається, а яка постійно розширює коло спілкування. Особливо це стосується молодших школярів, в яких у цей час іде розвиток особистості.

Проте, спілкування не існує без відособлення - якщо надмірне спілкування веде до розчинення особистості в масі, то надмірне відособлення - до індивідуалізму.

1. б). Таким чином, соціально-комунікативна активність, як цілісне утворення є складною категорією, що містить у собі певну систему якостей властивостей індивіда.

а) емоційне ставлення до ровесників навколишніх людей, уміння епатувати, співпереживати, співчувати, відчувати чужий біль і чужу радість, уміння ставити себе на місце іншого, бачити світ його очима, уміння володіти своїм емоційно-почуттєвим станом;

б) знання норм і правил спілкування з навколишніми і здатність осмислювати процес спілкування (спостерігати і розуміти), прогнозувати ситуації спілкування і вміння інтуїтивно визначати стан іншого, здатність до рефлексії, заглиблення у свій внутрішній світ, зіставлення індивідуальних особливостей за вимогами довкілля;

в) ціннісні орієнтації особистості в сфері спілкування, що виступають критеріальною основою емоційного ставлення до навколишніх (симпатія чи антипатія); здатність до об’єктивної оцінки поведінки і вчинків навколишніх та своїх власних, уміння оцінювати ситуації спілкування;

г) вияв турботи про навколишніх, самостійність та ініціатива у наданні допомоги творче ставлення до спілкування.

Таким чином у структурному плані соціально-комунікативної активності містить чотири компоненти: афективний, когнітивний, аксіологічний та праксеологічний. Така структура дає змогу зрозуміти суть його, але й динаміку протягом навчання.

У життєдіяльності молодших школярів є три проблеми пов’язані з адаптацією в навчальному колективі:

а) пр. адап. навч. - пізнавальної д-сті опанування прийомів, методів.

б) пр. соц. психологічної адап. входження в стосунки з іншими.

в) проби до формальної орг-ї, що пов’язані в систему безособових формалізованих зв’язків - норм, стосунків, які регул, його поведінку в таких “Правил для учнів”

4. У світі людських взаємин відносини, як правило, розвиваються не виключно за однією з цих ліній, а реалізуються у системі взаємодій. Так, у сім’ї є й управління дітьми, і спроби дорослих керувати між братами і сестрами, між дорослими за домінування.

Отже, всюди переплітаються ці 3 начала спілкування, але моральна ціна їх, звичайно, нерівнозначна. Можливості і першого і другого шляху обмежені. Більше того в якийсь момент вони виявляються гальмом навіть у тих ситуаціях, до яких здавалося, були і передбачені. Найчіткіша програма і чіткі вказівки губляться у пасивному опорі тих, чиєю поведінкою намагаються маніпулювати. Зрозуміло, що тільки справжнє співробітництво і спілкування, в яких, за словами Е. Канта, до іншої людини ставляться як до мети і ніколи, як до засобу, може зробити людські взаємини і стабільними, і здатними до розвитку.

Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише інших, але й себе саму, свідомо й активно регулювати власну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їх прагнення, інтереси.

Потреба в позитивних взаєминах з’являється дуже рано. Вони необхідні вже немовляті. Перші переживання емоційною задоволення виникають у дитини, передусім при контактах з батьками. Спеціальні дослідження свідчать про те, що дефіцит належних емоційних контактів у перші роки життя може спричинитися до виникнення деяких вад у наступному психічному розвитку дитини. Нерідко це бувають підвищена нервозність, скованість, боязкість, замкненість.

З віком значення взаємин з оточуючими для дитини стає дедалі вагомішим. Стосунки з близькими не лише забезпечують їй позитивні емоційні переживання і хороше самопочуття, а й стають головним джерелом її зростання, як особистості. Неможливо, наприклад, уявити собі формування у дитини таких рис, як доброзичливість, співчутливість, самовідданість та багатьох інших, у відриві від відповідних взаємин, що складаються у неї у сім’ї, в дитячому садку чи в період її шкільного навчання.

В роки юності, в період зрілості і взагалі протягом усього наступного життя людини значення взаємин не зменшується. Погреба в них завжди залишається невід’ємною сутністю особистості.

В процесі взаємин люди постійно виявляють те чи інше ставлення один до одного і повагу, доброзичливість, готовність допомогти. В них також проявляється взаємне оцінне ставлення до людей, що конче необхідне для самоствердження особистості, для розвитку її самосвідомості і діяльності з метою самовдосконалення.