Особливості вживання іменників у діловому мовленні

1. Вступ

У діловому стилі викликають труднощі не лише пошуки потрібного слова, а й вибір найдоцільнішої граматичної форми в тих випадках, коли в мові налічується не один, а кілька паралельних способів висловлювання. Найбільш доцільне ви-користання морфологічних синонімічних варіантів пов’язане зі змістом тексту, його призначенням. Слід пам’ятати, що вибір тієї чи іншої частини мови, її граматичної форми на-кладає відповідний стилістичний або експресивний відбиток на сприйняття всього висловлювання.

Тому треба враховувати особливості синонімії різних граматичних форм залежно від їх смислових відтінків, рівня по-ширеності, функціонально-стилістичної приналежності та експресивно-емоційного забарвлення. Сучасна українська мова має у своєму розпорядженні велику кількість морфоло-гічних варіантних форм. Одні з них закріпилися в літературній мові і є нормативними, інші сприймаються як мовні помилки. Розглянемо ті з форм, які найчастіше бувають причиною по-яви помилок (огляд зробимо за частинами мови).

2. Особливості вживання іменників у діловому мовленні

 

Викликають труднощі в діловому стилі не тільки пошуки потрібного слова, а й вибір граматичної форми.

При виборі роду іменників бажано орієнтуватися на такі правила:

1. офіційними, основними назвами посад, професій, звань служать іменники чоловічого роду: секретар, директор, професор. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати тов. Іванову О.П. на посаду викладача);

2. текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова (це, звичайно, дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог Іванова О.П. дозволила);

3. не вживаються в офіційних ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи: сельчани, заводчани. Ці слова є розмовними варіантами офіційних найменувань (мешканець села, заводські робітники).

У ділових паперах зустрічаються випадки необґрунтованого вибору числа іменників.

Однина іменника може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (зібрано цукрового буряка на площі). У цих випадках однина служить засобом узагальнення, вона вказує на цілісність, нерозчленованість ряду однорідних предметів. Якщо ж якась невизначена кількість однорідних предметів є внутрішньо розчленованою (такою, що її можна рахувати або якось вимірювати), тоді слід використовувати форми множини (... партію дитячих трикотажних костюмів надіслано...).

Поява форм множини в абстрактних іменниках можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються), а не в літературній мові (рух поїздів).

Деякі речовинні іменники (масло, сіль, вино) набувають невластивих видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, сухі вина). Таке вживання форм множини в ділових документах не вважається порушенням норм літературної мови.

При відмінюванні іменників найбільше помилок випадає на форми давального відмінка однини іменників чоловічого й середнього родів.

Іменники чоловічого роду у давальному відмінку однини мають паралельні закінчення: -ові (-еві, -єві) і -у (-ю). У діловому стилі виразно переважає закінчення -у (-ю): директору, документу (хоч цілком можлива й така форма: директорові, документові). Перевага віддається закінченням -у (-ю), -і, оскільки вони, як правило, вживаються в усіх стилях, крім розмовного та художнього.

Проте бувають випадки, коли й у діловому стилі слід писати закінчення –ові(-ві, -єві). Це трапляється тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті документа, бо іменники - назви збірні, абстрактні, узагальнюючі - мають однакові закінчення в родовому і давальному відмінках:

Щоб уникнути цього, закінчення давального відмінка -ові (-еві, єві) у тексті документа стає обов'язковим.

Збіг форм родового і давального відмінків можливий і в іменниках жіночого роду. Тож слід так будувати речення, щоб уникнути двозначності.

Знижує загальну грамотність ділових паперів також неправильне вживання інших відмінкових закінчень.

Багато помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні з них мають закінчення -а (-я): абзаца, документа, а інші - -у (-ю): протоколу, факту; до того ж багатозначний іменник може мати дві різні форми в родовому відмінку: нема аркуша паперу - ділового папера. Закінчення родового відмінка фіксують, як правило, усі словники, тому це легко встановити.

У родовому відмінку множини іменників жіночого роду мають закінчення -ей: доповідей, галузей, статей.

 

 

3. Особливості вживання прикметників у діловому мовленні

 

СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ

Якісні прикметники виражають ознаку, яка може виявлятися більшою чи меншою мірою, тому їм властиві ступені порівняння – вищий і найвищий.

Прикметники, які показують, що в одному предметі більше тієї самої якості, ніж в іншому, є формами вищого ступеня порівняння.

Вищий ступень порівняння має дві форми: просту і складену.

Проста форма утворюється додаванням до твірної основи, яка береться від звичайного ступеня прикметника, суфікса -ш (-іш): довгий - довший, білий - білішій.

Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш або менш і звичайного ступеня прикметника: більш довгий, менш білий.

Вищий ступень може утворюватися зміною кореня (суплетивні прикметники): гарний - ліпший, великий - більший.

Прикметники, які показують, що в предметі найбільше тієї якості порівняно з іншими предметами, є формами найвищого ступеня порівняння.

Найвищий ступень порівняння прикметників також має дві форми: просту й складену.

Проста форма утворюється додаванням до простої форми прикметника вищого ступеня префікса най-: найменший, найдовший.

Складена форма утворюється сполученням слів найбільш, найменш і звичайного ступеня прикметника: найбільш видовий, або слів від усіх, за всіх і прикметника у простій формі вищого ступеня: рідніший за всіх.

Складені форми вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників уживаються в українській мові значно рідше, ніж прості.

 

ВІДМІНЮВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Прикметники змінюються за відмінками. Залежно від того, на твердий чи на м'який звуки закінчуються основи прикметників, вони поділяються на тверду й м'яку групи, які відрізняються тим, що в родовому, давальному та місцевому відмінку прикметників м'якої групи перед закінченням пишеться м'який знак (буквосполучення –ьо-): синього, синьому, на синьому.

 

У діловому стилі переважають відносні прикметники (якісних значно менше). Проте оскільки якісні прикметники все ж вживаються, то доводиться утворювати від них ступені порівняння (тобто форму для вияву більшої чи меншої міри якості). В українській мові ці форми можуть бути однослівними, синтетичними (високий, вищий, найвищий) і двослівними, аналітичними (високий, більш високий, найбільш високий).

У діловому стилі ступінь більшого чи меншого вияву якості передається, звичайно, аналітичною формою (за допомогою прислівників більш, менш, далеко, надто, дуже та ін.), оскільки утворення таких форм практично можливе від усіх якісних прикметників; ці форми вільно відмінюються й широко вживаються в ролі означень; вони сприймаються як стилістично нейтральні, в той же час як однослівні форми мають чітке розмовне забарвлення.

При вживанні ступенів порівняння треба враховувати смислову відмінність між прислівниками. Так, дуже і самий вказує на абсолютний ступінь вияву ознаки; найбільш - вказує на відносний ступінь вияву ознаки (менш - більш - найбільш).

 

4. Особливості вживання числівників у діловому мовленні

 

У ділових паперах доводиться мати справу з великою кількістю числових назв. Нагадуємо основні правила їх запису.

1. Простий кількісний числівник, який називає однозначне число (без вказівки на одиницю виміру) в запису відтворюється словом, а не цифрою (наприклад, дефектних виробів ...повинно бути не більше двох). Так само пишуться однозначні числівники, якими позначаються часові межі (наприклад, випробування повинні тривати три - п'ять місяців). Якщо однозначне слово супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами (наприклад, 7 центнерів сіна).

2. Складні і складені числівники, звичайно, записуються цифрами, крім тих випадків, коли ними починається речення (порівняйте: Було забраковано 28 виробів з цієї партії. Двадцять вісім виробів з цієї партії було забраковано.). Цілі числа, які виражаються кількома знаками, прийнято записувати, розбиваючи їх на класи з допомогою пропусків (наприклад, 735 000 крб.)

3. Запис порядкових числівників відрізняється від запису кількісних. Якщо запис ведеться арабськими цифрами, то порядковий числівник вводиться в текст з відмінковим закінченням (наприклад, по 3-му класу точності). При перерахуванні кількох порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться лише один раз (наприклад, вироби 1, 2, 3-го сортів).

4. Деякі порядкові числівники для розрізнення позначаються в документах за допомогою римських цифр, проте вже без відмінкових значень ( наприклад, подекуди записують порядкові номери місяців, кварталів).

5. Складні слова, перша частина яких - цифрове позначення, можуть писатися комбіновано: 100-процентний, 50-кілометровий, дозволяється другу частину таких назв скорочувати, якщо це одиниця виміру: 50-км.

6. Окремі види інформації передаються у вигляді змішаного запису, який складається з цифр і слів (наприклад, 275 000, а можна 275 тис.). Словесно-цифровий запис не лише дає можливість скорочувати написання великих і малих чисел, а й значно полегшує сприймання.

7. У діловому стилі приблизна кількість слів відтворюється обмеженим числом зворотів (понад, до, зверх, більш, менше).

8. Широко вживаються в діловому стилі дробові числівники.

9. Наявність чи відсутність іменника при числовій назві залежить від тексту документа (від його конкретного змісту).

 

5. Особливості вживання займенників у діловому мовленні

 

Переважна більшість документів пишеться від імені установи, підприємства, організації (тобто від першої особи множини). Проте займенник ми в цій ситуації, як правило, пропускається; ділові листи, наприклад, часто починаються дієсловом у першій особі множини (наприклад, просимо..., повідомляємо...). Паралельною до щойно розглянутої є форма третьої особи однини (наприклад, дирекція просить..., завод повідомляє). Хоча реальний діяч тут "я", проте виклад, як правило, ведеться від третьої особи. Мовець майже усунений від участі у мовленні, ніяк себе не проявляє, що й надає викладові нейтрального або офіційного характеру.

Займенник Вам у конструкціях типу надсилаємо Вам для ознайомлення опускається, що й створює загальне враження об'єктивності викладу, типової для ділового стилю.

Проте наявність чи відсутність займенника Вам, Вас, Вами змінює спрямування й тональність висловлення. Так, звороти типу пропоную з'явитись, прошу уточнити виражають більш категоричну й безапеляційну вимогу, ніж ці самі звороти з особовим займенником Вам, Вас, Вами; порівняйте пропоную Вам з'явитись, прошу Вас уточнити. Введення особового займенника пом'якшує категоричність вимоги.

Вживання займенника першої особи однини я також обминається; розпорядження й накази розпочинаються дієсловом у першій особі однини (наприклад, пропоную..., наказую...). Ця займенникова форма можлива лише в особистих паперах і в деяких видах документів (автобіографія, доручення).

У діловому стилі авторське ми застосовується в тих випадках, коли є потреба пом'якшити категоричність тону (наприклад, ми приходимо до таких висновків).

Займенник свій часто буває зайвим у діловому документі, він дублює вже наявне в тексті слово.

Прикметник окремий іноді вживається замість неозначеного займенника деякий (окремі підприємства, окремі товариші). Не слід забувати, що основне значення прикметника окремий - це "незалежний"; бувають випадки, коли це значення виходить на перший план, тоді текст документу стає двозначним, наприклад, тов. ... виконував окремі завдання (незалежні від завдань, що їх одержала група, деякі завдання, з тих, що одержала група?). Такої двозначності слід уникати.

 

6. Особливості вживання дієслів у діловому мовленні

 

Найпоширенішою дієслівною формою в ділових паперах є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке стоїть у першій або третій особі множини ( ми вимагаємо, дирекція звертається).

Теперішній час вживається ще на позначення майбутнього, коли підкреслюється обов'язковість (нарада розпочинається о 10 годині).

Недоконаний вид у ділових паперах, як правило, позначається складеними формами (будуть здійснюватися, буде розпочинатися).

Доконаний вид у ділових текстах ширше, ніж у будь-яких інших, твориться за рахунок префіксації (актувати - заактувати, проектувати - запроектувати). Таке широке вживання префіксованих дієслів у діловому стилі не повинне розглядатися як порушення норм літературної мови.

Наказовий спосіб в українській літературній мові виражається цілим рядом форм: власне наказовими формами, формами дійсного способу із значенням наказовості й відповідною інтонацією (ідемо! пішов!), інфінітивом (встати!), лексичними засобами (проїзд заборонено).