Підготовка майбутнього вчителя до самоосвітньої діяльності

«Підготовка магістрів початкової освіти до самоосвіти»

 

Сучасна школа потребує вчителя нового типу, який володіє  високою фаховою кваліфікацією  та професійною культурою, здатний  об'єктивно осмислювати педагогічні  явища і факти, критично оцінювати  й творчо перетворювати педагогічну дійсність. Це пов'язано, насамперед, із проблемами саморозвитку особистості та творчою самореалізацією педагога, новими концептуальними підходами до реформування загальної середньої освіти.

 

Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» і «Державного стандарту початкової загальної освіти», що передбачає реалізацію принципів індивідуалізації та гуманізації освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, визначення її самобутності та самоцінності, формування компетентності учня як загальної здатності до суспільної діяльності на основі знань, досвіду системи цінностей, здібностей, добутих у процесі навчання.

 

Значення майбутнього педагога в суспільстві є визначальним: він не тільки сприяє розвиткові учня як громадянина, а й фактично будує засади громадянського суспільства в повсякденній праці класу та школи. Потрібне усвідомлення суспільством важливої місії педагога для динамічного розвитку суспільства. Проте в Україні зберігається невідповідність між суспільним значенням майбутнього педагога та його статусом у суспільстві, що визначається на рівні заробітної платні педагогічних працівників. Недостатнє фінансове забезпечення вчителів спричинило зниження мотивації вчительської праці і, відповідно, якості викладання.

 

Поряд із цим професійна діяльність магістра початкової освіти як майбутнього учителя наповнюється дедалі глибшим творчим змістом: йому надана можливість вносити зміни не тільки до окремого уроку, а й навчальної програми загалом; використовувати як традиційні, так і нові форми роботи, розробляти і впроваджувати власні підходи до навчання й виховання учнів.

 

Отже, у майбутнього вчителя з'явилася реальна можливість виявити себе справжнім творцем навчального процесу, реалізувати свій духовний потенціал. Нові завдання, поставлені перед сучасною школою, вимагають перегляду змісту педагогічної освіти, яка є ядром професійної компетентності вчителя. Зрозуміло, що освіта не тотожна обсягу засвоєної інформації, а набуті протягом навчання знання та вміння не завжди є запорукою успішної професійної діяльності.

 

Тому в школі в  нових умовах потрібен передусім  інтелігентний (знаючий, розуміючий, культурний) вчитель, володіючий необхідним фаховим  знанням та вмінням, усвідомлююючий шлях до їх набуття, володіючий принципами й методами пізнання теорії й практики своєї педагогічної діяльності.

 

Тільки за таких умов вчитель буде здатний творчо мислити, самостійно орієнтуватися в найрізноманітніших проблемних ситуаціях педагогічної дійсності, критично їх оцінювати й оперативно знаходити шляхи подолання суперечностей, що виникають. Тобто сенсом та метою освіти є постійний розвиток людини та її становлення.

 

Тому метою цієї статті є висвітлення шляхів самоосвіти та самореалізації майбутнього вчителя, а на даний час магістра, як складової його професійного зростання у сучасних умовах.

 

Ідея саморозвитку особистості  накладена в основу гуманістичної  психології, засновниками якої є А. Маслоу, Ш. Мюлер, К. Роджерс та ін.. В  основі особистості, вважав А. Маслоу, закладена мотиваційна сфера, тобто те, що рухає людиною, що робить її особистістю. Цю сферу утворює ряд взаємозалежних потреб: фізіологічні потреби, потреби в безпеці, повазі та ін.. Але вище місце займає потреба в само актуалізації: людина прагне реалізувати весь свій потенціал здібностей «щоб бути тим, ким він може стати».

 

Прагнення до саморозвитку К. Роджерс розглядає як природну потребу особистостей. Більш того, він вважає, що ця потреба мала б  зберігати свою актуальність протягом усього життя людини. Людина готова вчитися тільки тому, що для неї є значимим. Тому вирішальним у навчанні є той досвід, що уможливлює прийняття людиною нової для неї інформації, нових ідей.

 

 Т. Селевко вважає, що потреба в захищеності,  у самовираженні, в само актуалізації  є визначальним для розвитку особистості. На їх основі може бути сформована основна ідея самовдосконалення особистості (поліпшення самого себе).

 

Педагогічний словник  так визначає поняття «самоосвіта»: «Самоосвіта, цілеспрямована пізнавальна  діяльність, керована самою особистістю; придбання систематичних знань у будь-якій галузі науки, техніки, культури, політичному житті й т.д. В основі самоосвіти лежить цікавість того, хто навчається, в поєднанні з самостійним вивченням матеріалу».

 

Важливою рисою самоосвіти є те, що результатом його роботи виступає не лише власне самовдосконалення в особистісному й професійному плані, а й розвиток учнів. Майбутній учитель повинен досягти успіху, щоб його досягли учні. Самоосвітню діяльність вчителя можна розглядати як сукупність декількох «само-»:

 

- самооцінка - вміння  оцінювати свої можливості;

- самооблік - вміння  брати до уваги наявність своїх  якостей;

- самовизначення - вміння  вибрати своє місце в житті,  суспільстві, усвідомлювати свої  інтереси;

- самоорганізація - вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;

- самореалізація - реалізація  особистістю своїх можливостей;

- самоконтроль - здатність  контролювати свою діяльність;

- самокритичність - вміння критично оцінювати перевагу та недоліки власної роботи;

- саморозвиток - результат  самоосвіти.

 

Саме формуючи цю сукупність «само-» можна передбачати свідомо  самоосвітню діяльність вчителя.

 

Таким чином, узагальнена  концепція самореалізації особистості не може не позначатися на підході до сучасних технологій навчання та виховання.

 

Усвідомлення основних положень вимагає дещо переглянути  на сучасному етапі освіти саму мету освіти в навчальному та виховному  процесі. У визначенні діяльності вчителя варто пам'ятати, що основний шлях розвитку людини - це її самореалізація, само будівництво й розгортання індивідуальних здібностей.

 

Зміст освіти з культурологічної точки зору І.Я. Лернер визначає як педагогічно-адаптований  соціальний досвід, що складається з 4-х компонентів:

- знання про природу,  суспільство, техніку, мислення, способи діяльності, засвоєння яких  забезпечує формування світогляду, методологічний підхід до пізнавальної  та практичної діяльності;

- досвід здійснення  відомих способів діяльності, який втілюється разом зі знаннями в навичках і уміннях особистості;

- досвід творчої діяльності, який втілений в особливі інтелектуальні  процеси;

- досвід емоційно-ціннісного  ставлення до світу, людей один  до одного, тобто відношення до  дійсності, яка стала об'єктом або засобом діяльності.

 

Відтворення соціально-історичного  досвіду в знаннях, уміннях та навичках забезпечується навчанням, відтворення  індивідуальних здібностей досягається  в навчанні. Відтворення та засвоєння  знань, вмінь, навичок повинно максимально відповідати еталону (нормативу). Пізнавальні здібності з'являються у процесі оволодіння діяльністю у тому на скільки індивід при міцних і рівних умовах швидко і ґрунтовно, легко та міцно засвоює засоби її здійснення та реалізації.

 

Важливим і важливим завданням є переведення змісту освіти у якій створюються умови для внутрішнього світу особистості. У діяльності двох рівнозначних у відношеннях суб'єктів: викладач-учень і створюються умови для самореалізації особистості.

 

Самореалізація в освітній системі, на думку І.А. Зязюна, має чіткі психологічно орієнтовані моделі, які ґрунтуються на розробках зарубіжних і вітчизняних дослідників. Класифікацію цих моделей можна представити таким чином: вільна, особистісна, розвиваюча, активізуючи, формуюча, збагачуюча.

 

Вільна модель передбачає, що особистість разом з викладачем визначає інтенсивність і пролонгованість  у часі навчальних занять, вільно планує час, самостійно обирає засоби навчання. Відсутня жорстка система педагогічних впливів, підтримується імпровізація особистості учня й викладача у виборі змісту й способів учення. Ключовий психологічний компонент моделі - свобода індивідуального вибору.

 

Психологічна мета особистісної моделі полягає у тому, щоб дати загальний розвиток особистості, в  тому числі пізнавальний, емоційно-вольовий, моральній, естетичній сфері. Навчання відбувається на високому рівні складності, створюються умови для формування атмосфери довірливості, варіативності навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей і нахилів до навчання учасників процесу. Ключовий психологічний елемент - цілісне психологічне зростання.

 

Розвиваюча модель націлена на перебудову навчальної діяльності особистості для забезпечення теоретичного мислення, рефлексії, самостійності  у вирішенні навчальних задач. Ключовий психологічний елемент - «способи діяльності».

 

Активізуюча модель спрямована на підвищення рівня активності за рахунок включення у навчальний процес проблемних ситуацій, опори  на пізнавальні потреби і естетичні  почуття. Ключовий психологічний елемент - «пізнавальний інтерес».

 

Збагачуюча модель має  за ключовий психологічний елемент - «індивідуальний неповторний досвід учня». Це система психічних механізмів, які визначають тип пізнавального  відношення до світу особистості, її сприйняття розуміння і пояснення  того, що відбувається. Саме особистісний досвід є психологічною основою самореалізації особистості в системі освіти.

 

За таких умов важливого  значення набуває реалізація цих  моделей в післядипломній освіті, надає можливості для самореалізації особистості.

 

Але насамперед необхідно розглянути умови формування та розвитку потреби в саморозвитку та в самоосвіті:

- розширення обсягу  пізнавальної інформації та джерел, способів її отримання, збагачення  програмного матеріалу новітніми  фактами та висновками, використання  у викладанні різних засобів навчання, використання додаткової літератури, залучення позапрограмних джерел інформації;

- перехід від репродуктивної  до творчої діяльності: дії за  зразком, звичайний переказ матеріалу,  самостійне доведення, порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, самостійне творче застосування отриманих знань, розв'язання нестандартних завдань;

- урахування пізнавальних  можливостей учнів: диференційований  підхід до учнів, урахування  їхніх об'єктивних пізнавальних  можливостей, урахування суб'єктивних уявлень школярів про свої можливості;

- усвідомлення особистої  та суспільної значущості самоосвіти  та саморозвитку: розкриття значущості  загальної середньої освіти, демонстрація  значущості системи знань, розуміння  значущості кожного окремого  завдання, заняття.

 

   В основу організації  самоосвіти педагога покладені  такі принципи:

- системність та послідовність  самоосвіти;

- зв'язок самоосвіти  з практичною діяльністю педагога;

- взаємозв'язок наукових  і методичних знань у самоосвітній  праці вчителя;

- комплексне вивчення психолого-педагогічних і науково-методичних проблем;

- відповідність змісту  самоосвіти рівню підготовки  педагога, його інтересам та нахилам.

 

Самоосвіта педагога здійснюється за наявності таких  ознак:

1. Самоосвіта як процес  пізнання передбачає не просте закріплення професійних знань, або засвоєння вже відомої наукової інформації, а має за мету придбання нових наукових і методичних знань, практичних навичок.

2. Самоосвіта повинна  бути неперервною, поповнення  і оновлення нових знань, має здійснюватись на підставі попередньої професійної підготовки педагога. Систематичність і безперервність цієї діяльності регулюються планами та програмами самоосвіти.

3. Самоосвіта має сприяти  оволодінню педагогом засобами  застосування професійних знань  у його практичній діяльності.

 

Шляхом досконалої організації  самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність вчителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Таким чином, творчо працюючий вчитель сам собі створює особистий імідж.

 

Імідж, який сприймається - це той образ, який бачать інші.

 

Становлення творчого вчителя-професіонала повинно відбуватися не стихійно, а за індивідуальним цілеспрямованим  планом самоосвіти. При складанні  планів доцільно враховувати такі принципи самоосвіти вчителя:

 

- принцип цілісності (системність самоосвітньої діяльності);

 

- принцип діяльності (практична спрямованість роботи);

 

- принцип мобільності  (відповідність змісту самоосвіти  рівню професійної компетентності);

 

- принцип самореалізації (впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей);

 

- принцип самоорганізації  (здатність особистості раціонально  організувати свою діяльність).

 

Досконала організація  самоосвіти залежить від багатьох факторів:

1. Стартовий інтелектуальний потенціал - це певний обсяг знань, умінь та навичок, набутих учителем (базові знання, науково-теоретична підготовка, методична підготовка тощо). При постійному саморозвитку вчителя постійно удосконалюється рівень інтелектуальної компетентності вчителя, а саме: стан науково-технічної, психолого-технічної, методичної, технологічної підготовки.

2. Мотиви формування  безперервної освіти (прагнення  до постійного самовдосконалення,  професійне зростання, наявність  пізнавальної зацікавленості). Мотивація саморозвитку обумовлена професійними освітніми потребами - бажанням удосконалити педагогічну діяльність або уникнути зайвих проблем, для того, щоб стати більш професійним.