Педагогіка А. С. Макаренко – соціально-педагогічне відкриття ХХ ст

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В. Н. КАРАЗІНА

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Педагогіка А. С. Макаренко –

соціально-педагогічне  відкриття ХХ ст.»

 

 

 

 

Виконала 

 

 

 

 

 

 

 

Харків – 2010

 

Вступ

Для осмислення глибини педагогічних ідей А.С. Макаренка слід повернутися  у 20-ті рр. ХХ ст., в історичну точку  їх зародження. Це був час, коли постала  необхідність боротися з безпритульністю, безграмотністю, із втратою моральних  і соціальних орієнтирів у суспільстві, наслідком якої стала дитяча безпритульність  та злочинність. І сьогодні ми маємо  подібну картину – соціальна  незабезпеченість, сирітство, загальна деморалізація у суспільних поглядах провокують виникнення злочинів серед  дітей, безхатчину, різноманітні прояви девіантної поведінки загалом.

Як і раніше, все це стало результатом  дезінтеграції стійких форм суспільного  життя, поряд із розчепленням, взаємним відчуженням людей, а значить  – безвідповідальністю одне перед  одним, тобто розповсюдженим став принцип  «кожен сам за себе».

Перед А. С. Макаренко постали одразу дві нерозв’язні задачі – по-перше, повернути безпритульній дитині людське обличчя, тим самим дати йому можливість повноцінно жити у суспільстві, по-друге,експериментально спроектувати і утвердити головний сенс, специфіку, структуру нового людського суспільства. Потрібно було знайти обдуману, таку, щоб змогла реабілітувати і розвинути суспільство, форму спільного життя, форму повноцінного життя дорослих і дітей.

Усі типи соціальної організованості  детерміновані перш за все цільовими  орієнтирами. Організованість завжди зорієнтована на справу. Якою і є ціль об’єднання.

Суспільство існує не тому, що ми існуємо, а тому, що кожному з нас властива орієнтація на іншого. Природі людини властиве стремління вийти за межі самого себе, стремління бути собою з іншими. Тому проблема спільноти – не тільки соціальна або ж історична, але і особистісно-змістова.

Колектив, як його розумів Макаренко, – це і реальний життєвий простір, де відбувається становлення власне людського у людині. Істинна особистість  і навіть індивідуальність може зрости лише із матерії суспільного життя. Іншої матерії у руках дорослого-вихователя, педагога просто немає. Перед Макаренком-педагогом стояла задача зростити Людину у всіх її вимірах – тілесному, духовному, душевному, зробити його здатним до самостійності в універсамі людських зв’язків і стосунків.

Педагогіка Макаренка —  це не опис того, що є, не набір технічних ключів для різних педагогічних загадок. Це обдумана, змістово насичена програма діяльності для зрощення «людського в людині» через колектив.

 

Педагогіка Антона Семеновича Макаренко – соціально-педагогічне відкриття ХХ ст.

Постать Антона Семеновича Макаренка, видатного українського педагога і  письменника, є визначною у контексті  розвитку соціальної науки у цілому.

Антон Семенович Макаренко народився 13 березня 1888 р. в с. Білопілля (нині Сумська обл.) у сім’ї робітника залізничних майстерень. Закінчив міське чотирьохкласне училище в Крюкові (поблизу Кременчука) і педагогічні курси при ньому.

Вчительську діяльність розпочав у 1905 році з роботи у Крюківському училищі, потім працював у школі ст. Долинська, що на Херсонщині. У період 1914 – 1917 рр. навчався у Полтавському учительському інституті. Знову учителював у Крюкові і Полтаві. У 1920 р. Макаренку доручили організувати поблизу Полтави в с. Ковалівка колонію для неповнолітніх правопорушників. За період роботи у цьому закладі він створив принципово нову систему виховання, а сам заклад став відомим у всій країні. У 1921 р. колонії присвоїли ім’я Горького.

У 1927 р. Макаренко брав участь в  організації дитячої трудової комуни ім. Дзержинського в Харкові і згодом очолив її. Тут він також запроваджував свою виховну систему. У 1985 році залишив комуну. Його призначили заступником начальника управління дитячими виправними колоніями в НКВС. З 1937 р. переїхав до Москви, де займався літературною роботою та читанням лекцій на педагогічні теми для вчителів, батьків і громадськості. Помер видатний педагог 1 квітня 1939 року.

Макаренко залишив багату педагогічну  спадщину, написав понад 150 творів (романи, повісті, сценарії, науково-педагогічні  статті). Найбільш відомими є “Педагогічна поема”, “Книга для батьків”, “Методика організації виховного процесу” та ін.

Стрижнем педагогіки Макаренка  є соціально-педагогічне вчення про колектив.

А. С. Макаренко розробив теорію дитячого колективу, розкрив основні його ознаки, визначив стадії його розвитку, шляхи формування і методику використання виховних можливостей колективу. Згідно з вченням Макаренка, характерними ознаками стилю життя і діяльності дитячого колективу є: мажор, почуття власної гідності, здатність до орієнтування, почуття захищеності, здатність до гальмування, звичка поступатися товаришеві, єдність колективу.

Працюючи зі специфічним контингентом, видатний педагог приділяв велику увагу  розумовому вихованню дітей і  підлітків, а також удосконаленню  педагогічного процесу в школі, поліпшенню навчально-виховної роботи. А.Макаренко завжди попереджував своїх вихованців: ”Щоб я не чув таких розмов: навіщо мені школа, я й так учений”. Проводив зразкові уроки, часто відвідував уроки інших учителів, вивчав передовий педагогічний досвід.

Педагогічна система А.С.Макаренка  – це складна сукупність ідей і  практичних рішень, основними з яких є:

• Суть виховання як суспільного явища;
• Єдність виховання і життя;
• Мета виховання як розгорнута програма формування людської особистості;
• Колектив як метод виховання;
• Взаємовідносини колективу і особистості;
• Самоуправління у колективі;
• Виховання свідомої дисципліни;
• Зв’язок навчання із продуктивною працею;
• Праця як постійний компонент системи виховання;
• Залучення вихованців у різноманітні життєві сфери, виховання господаря життя;
• Традиції й їх виховна роль;
• Педагогічний колектив і його центр;
• Всебічний розвиток особистості;
• Роль сім’ї у вихованні дітей.

Під колективом розуміємо не випадкове зібрання людей, а таке, яке об’єднане спільною суспільно-цінною метою, спільною діяльністю із досягнення цієї мети, де наявні органи самоуправління і координації та існують відносини відповідальної залежності.

Крім цих суттєвих ознак колективу  важливою умовою його існування називаємо контактність: члени колективу повинні знати один одного і мати про кожного особисту думку.

Для правильної організації колективу  важливим є питання про його структуру. Макаренко вважав, що структура колективу  повинна бути багатоваріантною і  динамічною.

Важливою структурною ланкою загального колективу Макаренко називає первинний колектив. Первинний колектив це соціальне мікросередовище, яке створюється спеціально для зв’язку між окремою особою і колективом, у якому окремі його члени перебувають у постійному, діловому, товариському, побутовому та ідеологічному об’єднанні. Саме первинний колектив, на думку Макаренка, повинен першим представляти і захищати інтереси особи, першим реагувати на її вчинки і поведінку. До організації первинного колективу Макаренко ставив певні вимоги: повна керованість (вміщувати не більше 15 членів, щоб не виникали більш дрібніші об’єднання неформального характеру), соціальна нейтральність (бути не меншим 7 чоловік, щоб не перетворитись у групу друзів-приятелів), наступність поколінь і можливість нагромадження традицій (організація тісної взаємодії дітей різного віку).

У комуні ім. Дзержинського первинні колективи-загони організовувались за принципом об’єднання дітей різного  віку. Така організація давала більший  виховний ефект. У старших піклування про молодших і відповідальність за них виховувало необхідні для  радянського громадянина якості: увагу до людини, великодушність, вимогливість, якості майбутнього сім’янина та багато інших.

Завідуючи колонією „малолітніх злочинців” у Трибах, А. С. Макаренко організував колектив дітей у різновікові загони для трудової діяльності й навчання. Роки були тяжкі, після революції і громадянської війни. Треба було забезпечити елементарний матеріальний рівень, тому в колонії відразу почались сільськогосподарські роботи.

Зовсім незвичний випадок стався взимку 1920 р. коли збірний загін колоністів на чолі з Семеном Калабаліним пішов у ліс по дрова. Коли вони перейшли замерзлу річку Коломак, то опинилися на території покинутого маєтку баронів Трепке, які емігрували після революції за кордон. Це була місцевість із господарськими будівлями, житловими будинками. На території маєтку був великий сад, сорок гектарів землі, луки. Але все, що можна було винести з помістя, селяни розібрали. Повернувшись у Триби вихованці не могли не розповісти про знахідку Антону Семеновичу. На загальних зборах головним завданням було отримати дозвіл від властей на відбудування маєтку у Трепках і поселитися туди. В 1922 році почались будівельні роботи по відновленню Білого будинку, який був літньою резиденцією баронів. Поступово колоністи почали переселятись на нове місце. В цей час в колонії збільшується кількість вихованців, налагоджується господарство, вдосконалюється самоврядування, збагачується педагогічний досвід вихователів.

Організація первинних колективів здійснювалась у формі виробничих загонів.

Доволі цікавим є принцип  паралельної дії, використовуваний А.Макаренком, згідно з яким вихованцеві пред’являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування. А також цей принцип дуже впливає на згуртованість колективу. Цю методику можна застосовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи, і загальношкільний. Об’єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій кожного. Якщо учні, наприклад, самостійно розпочали певну діяльність, вони розподілять обов’язки між собою, охоче займатимуться конкретною роботою, переживатимуть радість від досягнутих успіхів. Ця методика дозволяє зняти опір дитини виховним впливам, оскільки позиція педагога є прихованою.

На згуртованість колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог до нього. А.Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованність загальношкільного колективу, відтак – про справи свого класу й лише потім – про власний успіх.

У структурній побудові колективу  Макаренко важливе місце відводив організації його керівництва. Це питання він вирішував перш за все через розвиток органів самоврядування, найголовнішою умовою існування яких була їх регулярна дієвість. Найвищим таким органом у колективах Макаренка були загальні збори колективу, які вирішували більшість питань. На цих зборах обиралися робочі органи самоврядування: рада колективу, санкомісія, господарська комісія та уповноважені. Раду колективу складали командири первинних загонів, які обиралися на загальних зборах, адміністрація закладу та представники комсомольської і піонерської організацій.

А.С. Макаренко запропонував класифікацію колективів за стадіями розвитку, виділяючи  при цьому наступні чотири стадії:

• перша колективу ще нема, керівник змушений виступати у ролі “диктатора”;
• друга виділяються активісти, які підтримують керівника і беруть на себе частину його повноважень;
• третя колектив повністю склався, більшість функцій керівника переходить до органів самоврядування;
• четверта кожний перебуває на рівні самовиховання, ставлячи колективну вимогу сам до себе.

Важливою умовою розвитку дитячого колективу Макаренко називав “закон руху вперед”. Цей закон означає те, що виховну роботу треба будувати так, щоб неперервно росла потреба творити щось нове. У цьому зв’язку Макаренко розробив систему перспективних ліній, яка ставила перед вихованцями далекі і близькі цілі, дозволяла жити колективу напруженим, цілеспрямованим життям. Ця система виглядала так: близька перспектива віра в завтрашню радість, середня перспектива проект колективної дії, дещо віддаленої в часі; далека перспектива майбутнє вихованця чи майбутнє закладу.

Велике значення у згуртуванні  колективу Макаренко віддавав традиціям, які дають змогу зберегти досвід минулих років і здійснити наступність поколінь. Вони є тим колективним законом, який регулює поведінку і позбавляє необхідності вирішувати щоразу, як діяти. Живучи за встановленими традиціями, вихованці почувають себе в обстановці особливого колективного закону, гордяться ним і намагаються його поліпшити.

Соціальні педагоги можуть використати на сучасному етапі ідеї А.С. Макаренка стосовно подолання негативних соціальних явищ, виправлення девіантної поведінки підлітків. Ним рішуче переслідувалися хуліганство і насилля над слабкішим. У таких випадках використовувались моральні форми осуду. У разі крадіжки, і в разі пияцтва загальні збори колективу могли винести ухвалу про затримання випуску із закладу до певного строку, про занесення до особистої справи. Проте в окремих випадках за крадіжки вихованців віддавали до суду. І негайно заарештовували.