Педагогіка А. С. Макаренко – соціально-педагогічне відкриття ХХ ст

Макаренко попереджав, “за правило треба взяти таке: жоден вчинок вихованців не повинен бути непомічений. У навчально-виховній частині треба постійно реєструвати всі порушення дисципліни” .

Отже, підсумовуємо основні ознаки колективу у педагогічній системі  А.С.Макаренко:

• Загальна мета, загальна праця, загальна організація цієї праці;
• Органічний звязок з іншими колективами;
• Наявність органів кординування і управління, відносини відповідальної залежності;
• Колектив повинен стояти на принциповій позиції світової єдності трудящого людства.

А.С.Макаренко розглядав колектив як динамічне об’єднання, яке у  своєму розвитку проходить ряд стадій:

• Перша стадія – вимагає педагог, він же вивчає вихованців, організовує різноманітну колективну діяльність;
• Друга стадія – вимагає педагог і актив. Робота з активовм. Різноманітні форми колективної діяльності, розвиток активності;
• Третя стадія – колектив висуває до окремої особистості.

А. С. Макаренко виходив з того, що сім’я є природним людським колективом. Виховання – це процес соціальний, у якому беруть участь люди, речі, явища, але перш за все і більше всього, люди. Із них на першому місці, як підкреслював Макаренко, батьки і педагоги.

Розвиваючи вчення про цілі виховання, Макаренко вказував, що педагог повинен  мати перед собою програму людської особи, яка охоплює весь зміст  особистості (зовнішня поведінка, внутрішні  переконання, громадянське і політичне  виховання та знання). Виходячи з  умов часу і будучи його продуктом, Макаренко мету виховання вбачав у підготовці культурної людини, активного  громадянина, який повинен отримати освіту, бажано середню кваліфікацію, бути політично розвинутим, дисциплінованим  із розвинутим почуттям обов’язку  і поняттям честі, господарем і організатором.

Соціальний педагог в особі  Макаренка проявляється у його глибокому  переконанні, що в його країні “вихованню підлягає не тільки дитина, не тільки школяр, а кожен громадянин на кожному кроці. Підлягає вихованню або в спеціально організованих формах, або у формах широкого суспільного впливу. Кожна наша справа, кожна кампанія, кожний процес у нашій країні завжди супроводжується не тільки спеціальними завданнями, але й завданнями виховання”.

А.С. Макаренко приділяв увагу вихованню  громадянських якостей дітей  у сім’ї. Він наголошує на тому, що у сім’ї росте майбутній  громадянин, майбутній діяч, майбутній  борець. Треба ясно усвідомлювати  свої власні батьківські бажання. А.С. Макаренко застерігає батьків, що якщо вони виховають погану людину, горе від цього буде не лише їм, але  й багатьом людям і всій країні. Соромно повинно бути давати суспільству  поганих або шкідливих людей.

У “Книзі для батьків” міститься багато корисних порад щодо виховання працелюбства у сім’ї, здійсненні статевого виховання, формування культурних навичок тощо.

А. С. Макаренко розглядав питання сімейного виховання з державної точки зору. Кожна сім’я повинна виховувати дітей відповідно до державних завдань. Батьки повинні добре знати і розуміти, що вони виховують дитину не тільки для своїх радощів. У сім’ї під їх керівництвом росте людина, яка повинна стати гідним громадянином своєї Батьківщини.

Об’єктом для наукових узагальнень  А. С. Макаренка була жива практика виховання дітей у трудових сім’ях, яку він вивчав через власні спостереження, розмови, листування. Завдяки цьому в його творах змальовано цілу галерею різних сімей, на прикладі яких яскраво і переконливо розкриваються різні сторони народної педагогіки.

Відчутним є виховний вплив домашнього середовища, тобто сімейного оточення, а також оточення дитини поза школою (двору, вулиці), сусідів. Підтримуючи  з ними добрі стосунки, батьки вводять  дітей у громадське життя, навчаючи їх жити з людьми і для людей.

Родинна педагогіка вчить дітей  вибудовувати розумні взаємини з  однолітками у дворі. Тут дитина шліфує свій характер, позбувається недоліків, що не можливо за перебування її тільки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти. Тому в цій справі необхідно  виявляти обережність. Однак надмірна обережність може зашкодити, оскільки взаємодія з однолітками сприяє фізичному, розумовому, духовному розвитку дитини і далеко не завжди псує її.

Водночас спеціальної виховної роботи потребує профілактика таких  патологічних явищ суспільного життя, як пияцтво, наркоманія, куріння, хабарництво, злодійство, рекет, проституція.

А. С. Макаренко вважав, що хороших людей можуть виховати лише щасливі батьки. Якщо до шести років дитина виховувалася правильно і в ній виховані певні звички активності і гальмування, то на таку дитину ніхто не вплине погано. Дуже шкідливо впливають на дітей сварки і роздратованість у сім’ї – ознака розпущеності, відсутності дисципліни, недоліків у світогляді. Повинна бути не лише чітка мета виховання, а й продумана деталізована програма виховання.

Педагогам і батькам слід мати на увазі, що окремі телепередачі, статті у газетах негативно впливають  на розвиток неповнолітніх. Найчастіше школяр обирає сам, який телефільм дивитися, проте йому не завжди легко розібратися  в побаченому на екрані, зробити  правильні висновки. Тому не рідко  він схвально сприймає те, що заслуговує осуду, намагається наслідувати  „телегероя”.

У період статевого дозрівання підліткам, на думку А.Макаренка, особливо потрібен душевний контакт з батьками. Неприпустиме „шпигування” за дітьми, підозріле ставлення до дружби дітей різної статті. Це робить їх потайними, замкненими, позбавляє дорослих можливості благотворно впливати на їхню психіку і поведінку.

На думку А. С. Макаренка, педагогіка є найбільш діалектичною, рухливою, дуже складною і різноманітною наукою. Основними характеристиками макаренківської педагогіки є діалектичне розрізнення методики навчання і методики виховання, єдність вивчення дитини та її виховання, єдність виховання дітей і організація їхнього життя, поєднання вивчення основ наук з продуктивною працею учнів, науково організована система всіх впливів, посилення уваги до дитячого колективу. Психологія має бути не основою педагогіки, а продовженням її у процесі реалізації педагогічних закономірностей та ін. Мету виховання А.Макаренко розумів як програму особистості, програму людського характеру („Методи виховання”). На його думку, у виховному процесі має бути загальна програма виховання й індивідуальна коректива до неї залежно від особистості конкретного учня.

А.С. Макаренко намагався кожну  дитину переконати, що він не стільки  педагог, скільки навчає, щоб вона була грамотною, працювала на виробництві. Найменше Антон Семенович намагався  показати вихованцеві, що він лише вихованець, тобто явище тільки педагогічне, а не суспільне й не особисте. Його підопічний це перш за все громадянин, а він, педагог, керує життям з  його ж, вихованця, допомогою.

Розвиток індивідуальності А.С.Макаренко  пов’язував не тільки зі здібностями  людини, але і з темпераментом, і з рисами характеру. Із цього  приводу А.С. Макаренко зауважував, що мета індивідуального виховання полягає у визначенні перспектив розвитку здібностей людини, формуванні її характеру.

Навчально виховний процес має на меті формування високої дисципліни і виконавчої чіткості у вихованців. Значна роль належить навчально-виховному процесу школи, зокрема шкільній дисципліні.

Шкільна дисципліна – дотримання учнями правил поведінки у школі  та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обовязків, підкорення громадському обовязку.

Розуміння учнями необхідності дотримання шкільної дисципліни не тільки у школі, а й у громадських місцях, в  особистій поведінці; готовність і  потреба у виконанні загальноприйнятих  норм і правил дисципліни у школі  та за її межами, саме це є показниками  високого рівня дисиципліни.

Зовнішній контроль певною мірою є  примусом до позитивної поведінки. Водночас діє внутрішній контроль, коли певні  норми поведінки настільки засвоєні, що стали внутрішніми переконаннями  людини, і вона виконує їх, часто  навіть не замислюючись над тим, чому чинять так, а не інакше. Якщо від  виконання вимог шкільного режиму можна ухилитися, контролю з боку педагогів чи колективу учнів  можна уникнути, то від власної  совісті важко сховатися. Як стверджував  А.Макаренко, у вихованні слід домагатися розумного поєднання зовнішнього  і внутрішнього контролю за поведінкою вихованців, навчити їх „робити правильно, коли ніхто не чує, не бачить і ніхто не дізнається”.

У вихованні взагалі й у зміцненні  дисципліни зокрема особливе значення має правильний тон і стиль  діяльності учнівського колективу. Якщо панує життєрадісний тон, в  основі якого свідома дисципліна, єдність і дружба, почуття власної  гідності кожного члена колективу, виховання учнів дається легше.

Висновки

Досвід А.С. Макаренка як соціального  педагога, унікальний. Мало хто в  історії соціальної педагогіки зумів  так вдало втілити свою теорію в практику і добитись вражаючих  результатів, маючи справу з важкими  підлітками. Є статистика: за 15 років  своєї роботи (1920 1935 рр.) через колективи, створені Макаренком, прийшло біля 3000 правопорушників і безпритульних, що стали гідними людьми, кваліфікованими  спеціалістами. Возвеличення Макаренка  почалось ще в 30-ті рр., і довгий час  він вважався одним з найбільш видатних вітчизняних педагогів. Його ім’я і праці широко відомі за кордоном. У кінці 80-х 90-х років ХХ ст. окремі погляди Антона Семеновича піддавались  критиці. Були опубліковані критичні статті Г.Ващенка з приводу діяльності А.С. Макаренка. Проте здобутки виховної системи Антона Семеновича є незаперечними, а соціально-педагогічні ідеї актуальні  на сучасному етапі, коли загострились соціальні проблеми суспільства.

Отже, у процесі соціалізації головне  місце займає вміння особи контактувати і співпрацювати з іншими. Саме тому колективне виховання є основою  правильного виховання, адже особа  засвоює норми і правила колективу, суспільний досвід, вчиться регулювати свою поведінку тощо. Людина в колективі  – це людина в супільстві. Знання теорії та практики колективного виховання є особливо важливим для педагогів у здійсненні їхньої діяльності — вмінні допомагати і бути провідником у процесі соціалізації.

Аналізуючи усе, напрошується висновок, що уся історія вітчизняної педагогіки, починаючи з 40-х років, у своєму поступальному русі відчуває благотворний вплив педагогічних поглядів А.С.Макаренка  – яскравого представника педагогічної науки.