Праця, як один з основних компонентів формування особистості з досвіду В.О. Сухомлиського

План  
1. Загальне уявлення про трудове виховання в працях В.О.Сухомлинського  
1.1 Трудове виховання і всебічний розвиток особистості  
1.2 Завдання та принципи трудового виховання  
1.3 Шляхи, засоби та методи трудового виховання  
2. Праця, як один з основних компонентів формування особистості з досвіду В.О. Сухомлиського  
2.1 Значення праці в житті людини  
2.2 Як разом з родиною керувати дитячою працею  
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ  
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  
1. Загальне уявлення про трудове виховання в працях В.О.Сухомлинського  
Трудове виховання – система виховних впливів, яка передбачає залучення дітей і юнацтва з метою їх загального розвитку до трудової діяльності. Трудове виховання притаманне всім історичним формаціям і є найстарішою формою виховання. Його конкретний характер і місце в системі виховання визначається конкретними історичними умовами. В сучасній українській школі трудове виховання здійснюється багатьма педагогічними шляхами: у процесі вивчення загальноосвітніх предметів, гуманітарного і природничо-математичних циклів, на уроках трудового навчання, у процесі самообслуговування, у позашкільній і позакласній роботі, в родині.  
Завдання трудового виховання:  
·                   Формування любові до праці.  
·                   Підтримання працездатності.  
·                   Оволодіння трудовими уміннями і навичками.  
·                   Виховання поваги до людей, праці й результатів праці.  
Шляхи трудового виховання:  
·                   Родинно-побутова трудова діяльність.  
·                   Перебування у дошкільних виховних закладах.  
·                   Заняття в загальноосвітніх закладах.  
·                   Заняття в професійних навчальних закладах.  
·                   Систематична продуктивна праця.  
Принципи трудового виховання:  
·                   Єдність із загальним розвитком.  
·                   Розкриття індивідуальності.  
·                   Суспільно-корисна спрямованість.  
·                   Раннє залучення.  
·                   Різноманітність.  
·                   Постійність, безперервність.  
·                   Продуктивність дитячої праці.  
·                   Творчий характер, поєднання зусиль розуму і рук.  
·                   Наступність.  
·                   Посильність.  
·                   Єдність з багатогранним життям.  
·                   Професійна інформація.  
·                   Професійна консультація.  
·                   Професійна діагностика.  
1.1 Трудове виховання і всебічний розвиток особистості  
Ми розглядаємо трудове виховання у тісному зв'язку з моральним, розумовим, естетичним вихованням. Виховну місію школи ми вбачаємо в тому, щоб праця увійшла в духовне життя особистості, в життя колективу, щоб захоплення працею стало однією з найважливіших якостей людини.  
Щоб правильно організувати трудове виховання і повною мірою розкрити виховну силу праці у всебічному розвитку особистості, слід проводити педагогічнукласифікацію праці учнів за такими ознаками:  
За суспільною значимістю. Однаково важливо бути морально готовим і до того, щоб, наприклад, вирощувати пшеницю, і до того, щоб щоденно мити підлогу у класі і вдома. Але особливе виховне значення мають ті види праці, роль яких у створенні матеріально-технічного надбання суспільства, у примноженні всенародних багатств яскраво виражена.  
За співвідношенням навчальної і виховної мети. Одні види праці виконуються насамперед для того, щоб оволодіти знаннями, вміннями, навичками; інші ставлять переважно виховну мету – сформувати моральні поняття, переконання, звички, збагатити моральний досвід, загартувати силу духу. Всебічний розвиток особистості залежить від того, наскільки насичене життя вихованця і тими і іншими видами праці.  
За роллю і місцем у здійсненні розумового, морального, фізичного, естетичного виховання, політехнічної освіти. Для всебічного розвитку особистості дуже важливо, щоб у праці відбивались усі найважливіші елементи громадянського виховання.  
За співвідношенням розумових і фізичних зусиль. Чим простіша, одноманітніша фізична праця, тим важливіше, щоб вона була не самоціллю, а засобом досягнення кінцевої мети – творчого задуму. Добиватися такого співвідношення діяльності думки й рук, щоб фізична праця приваблювала дітей як сфера духовного зростання, вдосконалення.  
За характером знарядь праці. Чим складніші технічні засоби й технологічні процеси, що застосовуються в праці, тим більше можливостей для розкриття нахилів і здібностей особистості. Але використання складних технічних засобів вимагає попереднього оволодіння культурою ручної праці, ручними уміннями і навичками (конструювання, монтування, підгонка деталей і вузлів, наладка, регулювання).  
За результатами трудової діяльності. В одних випадках праця створює наочні матеріальні результати, в других – вона є тільки умовою для їх створення, в третіх – взагалі немає матеріальних результатів, але праця збагачує життя духовно (наприклад, допомога старому або хворому). В одних випадках матеріальні результати праці розподіляються між людьми, в інших вони цінні для суспільства, але є предметами споживання. Для всебічного розвитку необхідне поєднання всіх цих видів праці.  
За оплатою. Вихованці повинні розуміти й цінувати трудове походження благ, що їх вони одержують від суспільства безкоштовно. Для цього необхідно залучати молоде покоління насамперед до безоплатної праці для суспільства. Але істотне виховне значення має й індивідуальна оплата, особистий заробіток, який вноситься в сімейний бюджет.  
Трудове виховання починається за партою, за книжкою — це найскладніший "верстат", оволодіти яким не так-то просто. Найголовніше у школі, найважче для осягнення і найтонше в педагогічній майстерності – досягти того, щоб і маленька дитина, і підліток, і юнак соромилися свого неробства, ставилися з презирством до лінощів і недбайливості. Рушійною силою є тут гідність трудівника: йдеться проте, щоб людина, яка сидить за партою, була переконана, що вона – трудівник пізнання: соромно чогось не зробити, не виконати, соромно думати, соромно провести день без діла. Вихователь викликає у вихованця почуття честі, порядності, поваги до самого себе.  
Уроки – обов'язкова для всіх розумова праця. Але у вихованні трудівника винятково важливим є і те, щоб у кожного був, крім уроків, свій особистий інтелектуальний інтерес, своє захоплення. Розумова пристрасть, багате інтелектуальне життя – ось могутня сила, завдяки якій юна душа стає жадібною і ненаситною до найбільшого людського багатства – праці. Ніякими ланцюгами не прив'яжеш підлітка до парти, ніякими хитрощами не примусиш його по-справжньому вчитися, якщо він в своєму віці на власному досвіді не осягнув ту істину, що знання, думка роблять людину могутнім владарем праці.  
Оволодіння знаннями, уміннями та навичками, необхідними для свідомого вибору професії, для розвитку здібностей і нахилів, відбувається успішно завдяки поєднанню двох шляхів:  
1. Обов'язкові для всіх передбачені програмою заняття. Навчальний елемент праці поступово все більше поєднується з продуктивним: виготовляються наочні посібники, прилади, механізми, моделі, інструменти. Навички і вміння спрямовуються на працю в умовах високорозвиненої техніки, при цьому для дівчаток добираються трудові завдання, які вимагають меншого фізичного напруження, але більшої точності, конструкторської майстерності.  
2. Другий, не менш важливий, шлях підготовки до праці і всебічного розвитку — праця за бажанням і вибором вихованця, відповідно до його задатків, інтересів, нахилів. Наприклад, слід організувати різноманітні гуртки, в яких вихованці об'єднуються і за віком, і за інтересами. Переступивши поріг школи, дитина потрапляє в атмосферу різноманітної творчої праці. Немає жодного вихованця, який не працював би в гуртку за своїм вибором, при цьому діти працюють разом з підлітками, підлітки – разом з юнаками і дівчатами. Працюють гуртки, як правило, на основі принципу самодіяльності, старші учні керують молодшими.  
Праця й оволодіння різнобічними вміннями орієнтуються на науково-технічний прогрес. Це і є творча праця, яка підносить людину в її власних очах, і разом з тим психологічно підготовляє до трудового життя.  
Дати людині щастя улюбленої праці – це означає допомогти їй знайти серед багатьох життєвих доріг ту, на якій найяскравіше розкриються індивідуальні творчі сили і здібності її особистості. У суспільстві, де на першому місці стоїть людина, будь-яка праця може піднятися до ступеня творчості. Для кожної дитини праця, в якій вона виявляє себе справжнім творцем, поетом, художником, стає духовною творчістю. Наше завдання полягає в тому, щоб у школі не було жодного вихованця, безликого, такого, що нічим не цікавиться. Людина лише тоді починає відчувати свої творчі сили, здібності, коли вона вступає в моральні стосунки з іншими,– так народжується покликання і так відбувається самовиховання. У процесі праці моральні стосунки між членами колективу стають особливо яскравими з того моменту, коли один починає бачити в іншому свої власні достоїнства, коли інша людина стає для нього ніби дзеркалом. У кожній дитині є задатки якихось здібностей. Ці задатки – як порох: щоб запалити їх, потрібна іскра. Такою іскрою є натхнення, захоплення майстерністю старшого товариша або ровесника. Праця в колективі – це не тільки вплив людини па природу, навколишній світ, але й взаємодія сердець, думок, переконань, почуттів, переживань, інтересів, захоплень. Одним з найважливіших завдань виховання ми вважаємо те, щоб у жодному серці порох не залишився незапаленим, щоб усі задатки і здібності повністю розкрилися.  
Чим складніша й цікавіша праця, чим яскравіша в ній інтелектуальна основа, тим більшого значення набуває передавання духовних багатств, співдружність старших і молодших. Різноманітні види праці, які оточують дитину з перших днів її приходу до школи,– це ніби магніти різної сили, які, притягуючи чутливу стрілку компаса, вказують дитині її шлях. Чим сильніший магніт, чим цікавіша праця, до якої залучається дитина, тим яскравіше розкриваються її здібності, нахили, покликання. Якщо зразком для учня є праця вчителя, то вчитель стає його взірцем. Якщо ми бачимо, що дитина, підліток до всього байдужі, ми думаємо й вирішуємо, з ким треба духовно зблизити цю юну людину. З цього починається індивідуальний підхід.  
Важливою умовою вираження особистості є те, щоб кожний вихованець досяг в улюбленій справі значних успіхів – майстерності, досконалості в праці. Шлях до успіху йде звичайно через тривалі пошуки, людина пробує сили в різних справах, але якщо в школі панує атмосфера загального захоплення працею, людина знаходить справу, в якій виявляє себе краще, ніж інші ровесники, і вона пишається своєю майстерністю. Особливу увагу ми приділяємо вихованню здібностей, нахилів у тих вихованців, в яких задатки не виражені яскраво. Глибоко вірячи в те, що кожна людина може стати поетом, художником в якій-небудь справі, прагнути того, щоб ці вихованці зосередили всі свої сили в певній галузі – заглибились у деталі, тонкощі якоїсь однієї справи.  
Поділ праці, що ґрунтується на високій науково-технічній базі суспільного виробництва, забезпечить кожному вільний вибір діяльності, в якій повністю розкриються його здібності  
1.2 Завдання та принципи трудового виховання  
Завдання трудового виховання зумовлені загальнолюдськими потребами життя людини в суспільстві та природному середовищі. Звучать вони так:  
1. Сформувати в людині любов до праці як її природної потреби і необхідності активної життєдіяльності.  
2. Забезпечити соціально-психологічні умови для підтримання і розвитку фізичного та психічного напруження особистості, аби підтримувати членів суспільства на достатньому рівні працездатності.  
3. Сформувати у вихованців уміння і навички у певних видах продуктивної праці.  
4. Виховати повагу до людей праці та бережливе ставлення до результатів такої праці.  
Трудове виховання ґрунтується на певних принципах. В.О. Сухомлинський сформулював їх досить вдало.  
Принципи трудового виховання:  
1. Єдність трудового виховання і загального розвитку — морального, інтелектуального, естетичного, фізичного.  
2. Розкриття, виявлення, розвиток індивідуальності в праці.  
3. Висока моральність праці, її суспільне корисна спрямованість.  
4. Раннє залучення до продуктивної праці.  
5. Різноманітність видів праці.  
6. Постійність, безперервність праці.  
7. Наявність рис продуктивної праці дорослих у дитячій праці.  
8. Творчий характер праці, поєднання зусиль розуму і рук.  
9. Наступність змісту трудової діяльності, умінь і навичок.  
10. Загальний характер продуктивної праці.  
11. Посильність трудової діяльності.  
12. Єдність праці і багатогранного життя.  
Трудове виховання є практичною підготовкою молодого покоління до участі в суспільному виробництві і разом з тим найважливішим елементом морального, інтелектуального та естетичного виховання. Слід працювати над створенням такої системи трудового виховання, у якій праця формує моральний і інтелектуальний вигляд особистості. Ми бачимо свою виховну задачу в тому, щоб праця ввійшла в духовне життя людини, що виховується нами, у життя колективу, щоб захоплення працею уже в роки отроцтва і ранньої юності стало одним з його найважливіших інтересів.  
Робота з трудового виховання ґрунтується на наступних принципах:  
1. Єдність трудового виховання і загального розвитку - морального, інтелектуального, естетичного, фізичного.  
Праця лише тоді стає силою, що виховує, коли вона збагачує інтелектуальне життя, наповняє багатогранним змістом розумові, творчі інтереси, одухотворюєморальну цілісність і виховує естетичну красу особистості і колективу.  
Гармонійний всебічний розвиток людини, освіченість, духовне багатство, моральна чистота – усе це досягається тільки за тієї умові, коли поряд з інтелектуальною, моральною, естетичною і фізичною культурою людина досягає високого ступеню культури праці, трудового творчості. У поняття "трудова культура" ми включаємо не тільки досконалість практичних умінь і навичок, майстерність, досягнуту завдяки виучці, умілому керівництву з боку старших. Це лише одна сторона праці. Сутність трудової культури – роль, місце трудової діяльності в духовному житті людини, інтелектуальна насиченість і повнота,моральне багатство, цивільна цілеспрямованість трудової творчості. Трудова культура – це така ступінь духовного розвитку, коли людина не може жити без праці, коли праця наповнює її життя високим моральним натхненням, духовно збагачує життя колективу. 

2. Розкриття, виявлення, розвиток індивідуальності в праці.  
Праця може стати джерелом радості лише тоді, коли людина бачить у ній щось більш значне, чим одержання засобів, для задоволення матеріальних потреб, – духовну творчість, розкриття своїх здібностей, таланту. Наш ідеал трудового виховання полягає в тому, щоб кожна людина знайшла ту працю, у якій найбільш повно і яскраво розкривалися б її природні задатки, яка давала б їй щастя духовної творчості. Аналізуючи готовність учня до трудового життя, ми думаємо про те, що він уміє робити для суспільства і що дає йому праця для його особистого духовного життя, якою мірою в трудових успіхах розкриваються його сили, здібності.  
3. Висока моральність праці, її суспільно корисна спрямованість.  
Ми домагаємося того, щоб дитину надихало на працю бажання принести користь суспільству. Тому ми залучаємо дітей, насамперед у роботу, що створює всенародне багатство. Така праця для суспільства, для майбутнього стає для дітей школою морального загартування. У того, хто в дитинстві й отроцтві близько приймає до серця суспільні інтереси, виховується почуття долгу, честі. Совість не дозволяє йому бути байдужим, коли мова йде про суспільні цінності.  
В роки дитинства, отроцтва, ранньої юності ми розкриваємо перед людиною вищу красу життя – служіння суспільству своєю працею. Високий моральний зміст праці ми бачимо також у тому, що людина втілює у матеріальні результати праці свій розум, майстерність, безкорисливу закоханість у справу, готовність передати свій досвід товаришам. Слід домагатися того, щоб у своїй праці дитина переживала, почувала свою честь, гідність, пишалася своїми успіхами.  
4. Раннє включення в продуктивну працю.  
Перш ніж зрозуміти суспільне значення праці, дитина повинна відчути, що без праці неможливо жити, що праця дає радість, повноту духовного життя. Прагнути того, щоб праця увійшла в духовне життя вже в молодшому віці. Аналізуючи трудові процеси нашого виробничого оточення, ми знаходимо в ньому те, що яскраво, наочно, зрозуміло для дітей розкриває суспільну і творчу значимість праці, переконує їх у тім, що вони беруть участь у створенні матеріальних цінностей для суспільства. Ця найпростіша праця має величезне виховне значення.  
5. Різноманіття видів праці.  
Природі дитини властиве прагнення до змін, чергування, сполучення двох, трьох видів трудової діяльності, що мають свої помітні риси, специфіку операцій, умінь. У розмаїтті діяльності, у новизні справи дитина знаходить задоволення.  
Займаючись одночасно двома чи трьома видами праці, кожен учень здобуває різні уміння і навички. Розмаїття праці – дуже важлива передумова підготовки до свідомого вибору спеціальності.  
Чим різноманітніше буде праця, тим більш свідомо майбутні підлітки оберуть спеціальність, тим яскравіше розкриються їхні індивідуальні нахили.  
6. Постійність, безперервність праці.  
Ми не допускаємо, щоб виконання трудового завдання відкладалося на якийсь час року, чи місяця тижня. Тільки повсякденна, постійна праця збагачує духовне життя. Творчий характер трудової діяльності розкривається перед дитиною лише тоді, коли вона зайнята тривалою працею, що вимагає повсякденної думки, турботи.  
7. Риси продуктивної праці дорослих у дитячій праці.  
Праця дітей повинна мати якнайбільше спільного з продуктивною працею дорослих і по суспільній значимості, і по техніці, і по технології трудових процесів. Чим більше схожа праця дітей на працю дорослих, тим сильніше її виховний вплив.  
Ми переконалися, що не можна затримувати розвиток дітей; вони повинні якомога раніше використовувати такі ж знаряддя праці, що і дорослі. Звичайно, машини, механізми, інструменти для дітей повинні відповідати віковим особливостям, правилам шкільної гігієни і техніки безпеки.  
8. Творчий характер праці, сполучення зусиль розуму і рук.  
Одним з найдужчих спонукань до фізичної праці є значущість задуму цієї праці, сполучення зусиль розуму і рук. Чим значніший задум, тим з більшим інтересом виконується найпростіша робота. Оволодіння майстерністю, дослідження, експериментування, використання даних науки в праці – усе це усвідомлюється і переживається дитиною як моральна гідність.  
9. Наступність змісту трудової діяльності, умінь і навичок.  
Усе, що робить дитина, слід намагатися розвивати, поглиблювати, застосовувати на більш широкій основі.  
Дуже важливо, щоб праця, наприклад, в роки отроцтва полегшувала оволодіння новими уміннями і навичками в роки юності.  
10. Загальний характер продуктивної праці.  
До яких би видів інтелектуальної чи художньої діяльності не виявляв учень нахили, його участь у продуктивній праці в роки отроцтва і ранньої юності обов'язкова. Фізична праця, яка пов'язана з непривабливими і неприємними операціями, носить у нас загальний характер – у ній беруть участь всі учні.  
11. Посильністъ трудової діяльності.  
У будь-якій праці ми допускаємо здорову втому, але аж ніяк не виснаження фізичних сил і нервової системи. Посильність дитячої праці визначається не тільки відповідністю фізичного навантаження силам дитини, але і правильним чергуванням розумової і фізичної праці, а також розмаїттям видів трудової діяльності.  
Досвід переконує також, що сили і можливості дітей набагато зростають, коли їхня праця не розрізнені операції, а тривала діяльність, заснована на цікавому задумі. Кожну фізичну працю дитини треба розглядати в тісному зв'язку з усім її духовним життям.  
12. Єдність праці і багатогранного духовного життя.  
Людина живе не однією працею. Радощі праці відкриваються перед нею лише тоді, коли їй доступні також і інші радості, культурні цінності і духовні блага – художня література, музика, живопис, спорт, подорожі. Ці блага і цінності допомагають глибше осмислити і пережити радість творчості, створення. Чим більше джерел людської культури відкрито перед розумом і серцем, тим у більшій мірі праця облагороджує людину. Треба домагатися того, щоб у колективі ніколи не припинялося багатогранне духовне життя.  
У процесі трудового виховання в сім'ї, в загальноосвітніх навчально – виховних закладах важливо творчо підходити до реалізації вимог цих принципів.  
1.3 Шляхи, засоби та методи трудового виховання  
Трудове виховання є довготривалим процесом. По суті, воно охоплює все життя людини. Але основи закладаються в дитинстві. Значною мірою риса працьовитості людини є моральною категорією, належить до загальнолюдських морально-духовних цінностей. Тому так важливо в ранньому дитинстві сформувати психологічні засади працелюбства людини.  
Основними шляхами (напрямками) трудового виховання є такі:  
1. Родинно-побутова трудова діяльність, у процесі якої закладаються психологічні основи любові до праці, формуються вміння і навички у різних видах побутової праці, почуття обов'язку та відповідальності. Школа трудового виховання в сім'ї є найважливішим етапом розвитку особистості. Тенденція частини батьків вилучити дітей зі сфери праці взагалі, з надією, що вони прилучаться до трудових процесів пізніше, після закінчення школи, є помилковою і згубною для розвитку дитини. Вона веде до інфантилізму особистості. Праця дітей в сім'ї має бути посильною, різноманітною, продуктивною, цікавою, систематичною.  
2. Перебування вихованців у дошкільних виховних закладах. Тут усі діти відповідно до програми залучаються до різних видів трудової діяльності, в першу чергу у них формуються вміння і навички обслуговуючої праці.  
3. Заняття в загальноосвітніх навчально-виховних закладах. Тут вихованці займаються двома основними видами праці – розумовою та фізичною. Навчальними планами і програмами передбачена чітка система залучення учнів до розумової та фізичної праці впродовж усіх років навчання. Зміст такої праці визначено з урахуванням віку учнів, соціально-економічних потреб. Проте фізична праця має переважно навчальний характер, мало приділяється уваги залученню вихованців до системи продуктивної праці, яка є домінуючим фактором у формуванні соціальної зрілості особистості.  
4. Участь у систематичній продуктивній діяльності. До неї залучаються дорослі люди, які отримали певну професію.  
5. Заняття у професійних навчальних закладах, які забезпечують підготовку людей до активної професійної діяльності відповідно до соціально-економічних потреб держави.  
Засоби трудового виховання охоплюють велику кількість предметів, дій, знарядь тощо, які допомагають людині здійснювати певні трудові операції — це фізичні зусилля людини, знаряддя праці, обладнання, природні багатства та ін.  
Форми трудового виховання вирізняються своєю різноманітністю. До них можна віднести: уроки праці, гуртки, студії, трудові десанти та ін.  
Трудове виховання є складовою всебічного гармонійного розвитку особистості. Тому загальні методи виховання мають бути ефективно використані і в системі трудового виховання: переконання, приклад, вимога, вправи, вправляння, заохочення, покарання.  
2. Праця, як один з основних компонентів формування особистості з досвіду В.О. Сухомлиського  
Для Сухомлинського виховання в праці – це, насамперед, виховання любові до праці. Але, звичайно, одночасно ця робота вихователя допомагає йому вирішити ще багато задач. Підтримка любові до навчання, до знань; виховання любові до людей, до природи, до всього живого і прекрасного; розвиток схильностей; зміцнення колективізму; підготовка до вибору професії; виховання характеру, моральності, переконань – усі педагогічні цілі, скільки їх є, зливаються в один вузол, що цього разу називається "праця".  
Немає окремо "розумового", окремо "морального", окремо "трудового" виховання. Перед педагогом щось ціле – дитина, її духовне життя.  
Перша і головна мета – прищепити дитині любов до праці.  
Сухомлинський говорив, що для нього немає "праці взагалі" і немає "фізичної праці взагалі", а є: праця навчальна – і продуктивна; праця короткочасна – і довготривала; праця оплачувана – і безкоштовна; праця ручна – і механізована; праця в майстерні – і праця у полі; праця індивідуальна – і колективна.  
Виявляється, для правильного трудового виховання потрібно використовувати всі ці види праці в їхній різноманітності.  
Дитина повинна розуміти, що і для чого вона робить. Буденна праця перестає бути нудною, якщо вона починається з задуму, із мрії і закінчується появою почуття задоволення і гордості.  
Праця завжди має дві сторони – особисту (схильності, інтерес, майстерність) і суспільну – створення матеріальних цінностей. Сухомлинский підкреслює, що для оцінки педагогічної значимості праці потрібно бачити обидві ці сторони одразу  

.

4. Трудове виховання дітей.

Особливу увагу В.О.Сухомлинський  приділяв трудовому вихованню дітей  як у сім'ї, так і в школі, вихованню  любові до праці, працьовитості, поваги до людей праці, бережливого ставлення  до матеріальних і духовних благ людства. У Павлиській школі ним було запроваджено чітко продуману систему вихо-вання  дітей, створені належні умови для  формування трудових традицій, які  переросли в культ праці. Василь Олександрович писав, що не гра в працю, а справ-жнє трудове життя, - з потом, втомою, мозолями, радістю до-сягнутої мети - ось щастя людини.

В.О.Сухомлинський відзначав, що марне витрачання часу, байди-кування, ледарство проникає нині у життя  дітей; та деякі батьки вважають, що їхні діти повинні тільки гратися, забавлятися, розважатися, а праця - це обов'язок дорослих. Дітей перетворили у  бездуш-них споживачів радощів, вони навіть не усвідомлюють, звідки та радість прийшла і якою ціною завойована. Такі батьки пере-конані в тому, що найбільше щастя дитинства - безтурботність, втіха, радісне життя.

У деяких сім'ях діти аж до підліткового, а то й юнацького віку не знають особливих турбот, серйозної праці, не мають постійних трудових обов'язків і доручень, а свій вільний від навчання час проводять у розвагах, іграх, а то й бешкетуванні. Деякі батьки вважають, що бажання працювати, любов до праці приходить до людини з віком само собою. Вони заявлять: ми в свій час набідувалися, зазнали стільки горя, то хай хоч наші діти будуть щасливими, ростуть безтурботними, тішаться радо-щами дитинства.

За думкою В.О.Сухомлинського, в праці розкриваються здібності, моральні та інтелектуальні сили молодої  людини, формується її особистість. Тільки в процесі трудової діяльності виникає  потреба в спілкуванні, у становленні  соціаль-них і психологічних відносин, ділових взаємин між людьми, взаємодопомоги, взаєморозуміння, дисциплінованості, погодже-ності дій і вчинків тощо. Потреба в праці, звичка і відповідальне ставлення до праці можуть сформуватися лише при наявності посильних і постійних трудових доручень, у праці радісній, без примусу і покарань, са-мостійній і творчій, корисній як для особистості, так і для суспільства.

Через усі педагогічні  праці В.О.Сухомлинський проводить  основну ідею - ідею самоутвердження  і становлення особистості громадянина  у творчій праці на благо суспільства. Дати дитині радість творення, радість  праці, праці на благо людей - це і  є справжня мудрість батьківської любові до дітей.

Василь Олександрович  писав, що творчий характер трудової діяльності розкривається перед  дитиною тоді, коли вона зайнята  тривалою працею, яка потребує щоденної думки, піклування. І однією з найсильніших спонук до фізичної праці є важливість задуму цієї праці, поєднання зусиль розуму і рук. Чим важливіший задум, тим з більшим інтересом виконується найпростіша робота. Оволодіння майстерністю дослідження, експериментування, використання даних науки у праці - все це дитина усвідомлює і переживає як моральну гідність.

5. Розвиток пізнавальної діяльності дитини в процесі навчання.

Василь Олександрович  у низці наукових та публіцистичних робіт розглядає процес навчан-ня як радість пізнання, як красу розумової праці. Переконливо показати, що в знаннях зосереджена краса життя і геній людства, активізувати розумову діяльність учнів, заохочувати вольові зусилля, сприяти усвідомленню ними потреби в знаннях - запо-рука успіху в навчанні. От чому свою школу він називає «шко-лою радості». Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються в ранньому дитинстві, а тому В.О.Сухомлинський дає практичні поради батькам: розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуа-ціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливо сприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулян-ки, бесіди, читання книжок, спільна праця.

Мислення дитини своєрідне, її думка невіддільна від почуттів, вона прагне все пізнати, зрозуміти. А тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним, захоплюючим, будити думку і по-чуття, мати дослідницький характер. Водночас з цим, розвиток пізна-вальних і навчальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог. В.О.Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і - це особливо тривожить - втрачають чутливість до правди, спра-ведливості»1.

Василь Олександрович  на яскравих прикладах показує, яке  зна-чення для інтелектуального розвитку, зокрема мислення і пізна-вальних  інтересів, має психологічний клімат соціального середо-вища, в якому  дитина формується і розвивається, багатство інте-лектуальних зв'язків  і відношень, мовне спілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність. Багато цікавих порад з цього питання міститься у статті «Вашій дитині через рік іти до школи» та ін.

Величезного значення надавав  В.О.Сухомлинський вихован-ню дітей  засобами природи, безпосередньому  спілкуванню їх з природою. Природа  стає могутнім фактором виховання особливо тоді, коли дитина пізнає і розкриває її таємниці, розумно пере-творює і примножує її багатства, оберігає її скарби.

Спілкуючись з природою, діти не тільки вчаться пізнавати світ, мислити, вони вчаться розуміти прекрасне. Збагачуються духовний світ дитини, її почуття, облагороджується душа. Про-гулянки дітей у ліс, на луг, річку - це не розва-га, вважає В.О.Сухомлинський, це справжні уроки, на яких дити-на пізнає світ, вчиться мислити, міркувати, розуміти і усвідом-лювати складні різноманітні явища. 
2.1 Значення праці в житті людини  
Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. Упродовж усієї історії людства праця була засобом формування у кожної особистості найкращих якостей.  
Українська народна педагогіка праці відводила головну роль у процесі створення матеріальної та духовної культури. У прислів'ях як у своєрідному кодексі поведінки людини говорилось: "Без труда немає добра", "Будеш трудитися — будеш кормитися", "Праця людину годує, а лінь — марнує". Люди вважали, що добра праця забезпечує достатній фізичний, розумовий, естетичний, морально-духовний розвиток ("Щоб людиною стати, треба працювати", "Хто багато робить, той багато знає", "У праці краса людини", "Землю прикрашає сонце, а людину праця", "Без трудів не їстимеш пирогів").  
Тема праці людини є провідною в народних піснях, казках, легендах, іграх. Уже в колискових піснях малюку навіювали:  
Не вчись, котику, красти,  
А вчися робити —  
Черевички шити.  
Та й не дорогії —  
По три золотії.  
Будуть люди купувати,  
Будуть тебе шанувати.  
Ідея праці як визначального фактора виховання людини перейшла від народу до філософів, педагогів. Адже народ творив науку виховання, а педагоги-вчені лише упорядковували його надбання. Тому багато відомих філософів, педагогів не мислили виховання поза працею.  
На новому етапі суспільного розвитку В.О. Сухомлинський, підтримуючи народні традиції в царині виховання, вбачав у праці невичерпне джерело виховання всебічно розвиненої особистості. "Виховну місію школи, — писав В.О. Сухомлинський, — ми вбачаємо в тому, щоб праця увійшла в духовне життя особистості, в життя колективу, щоб захоплення працею уже в роки отроцтва й ранньої юності стало однією з найважливіших якостей людини".  
Є ще суттєвий аспект важливості трудового виховання. Людина прагне до утвердження себе в колективі на основі престижу, а також бажає відчувати задоволення від певного виду діяльності. Якщо особистість залучена до бажаних видів трудової діяльності, це приносить психічне задоволення і забезпечує престижність особистості. Коли ж людина позбавлена можливості займатися працею (а отже, і відчувати радість діяти, мати задоволення), вона вдається до сурогатів, за допомогою яких можна штучно викликати ілюзорне відчуття задоволення, престижності. Такими засобами є алкоголь, наркотики. Це призводить до фізичного і соціально-психічного ослаблення частини людей і суспільства в цілому.  
На жаль, ми можемо констатувати, що нехтування закономірностями необхідності виховання дітей у праці призвело до певної деградації загальнолюдської ідеї трудового виховання і викликає фізичне й моральне ослаблення членів суспільства.  
2.2 Як разом з родиною керувати дитячою працею  
Ми ще раз підкреслюємо виняткову важливість того, щоб дитяча праця включалася в економічне, матеріальне життя родини, була у ній органічною необхідністю, щоб мати і батько розглядали її як святий обов’язок дітей. Якщо цього немає, ніякі педагогічні хитрування школи не дадуть результатів. Якщо дитяча праця родині не потрібна, якщо батьки самі, буває і так, зі шкіри лізуть, щоб полегшити життя дітей, звільнивши їх від праці, ніякі тижневі, двотижневі, місячні практикуми, що організовуються школою, не стануть для дітей працею, вони залишаться грою і тільки грою – правда, докучливою і тяжкою, від якої хочеться скоріше звільнитися. Виховну силу праця знаходить лише тоді, коли вона стає економічною необхідністю.  
У школі дуже легко вирішувати організаційно-педагогічні питання дитячої праці. Дійсним трудівником і взагалі дійсною людиною істота, що народилася людиною, стає лише тоді, коли праця для неї не абстрактна педагогічна вправа, а справа, без якої нічого буде їсти, ні в що буде одягтися і взутися. Слід разом з батьками піклуватися про те, щоб знайти для дітей посильну і у той же час значну за своєю продуктивністю роботу.  
Народна педагогіка знає, що дитині посильно і що непосильно. Тому що в ній органічно сполучається життєва мудрість з материнською і батьківською любов'ю; не боїться того, що праця приносить втому, вона знає, що праця неможлива без поту і мозолів; відкриває перед нами нові джерела виховної мудрості.  
Ми переконалися, що тільки завдяки праці, у якій є і піт, і мозолі, і втома, людське серце стає чуйним, ніжним. Завдяки праці людина знаходить здатність пізнавати навколишній світ серцем. Дитина-трудівник бачить суспільство зовсім не так, як той, хто не знає дійсної праці.  
Загальні висновки  
Отже, ми вважаємо що тема дослідження була досить детально нами опрацьована. Стисло наведемо основні результати по розгляду цього питання.  
Мета трудового виховання полягає у створенні умов для розвитку і самореалізації особистості, її професійного самовизначення, самовираження та самоутвердження як громадянина України, здатного ефективно працювати, зміцнювати суверенну незалежну державу.  
Пріоритетними напрямами трудового виховання є:  
·                   створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення належних освітніх рівнів;  
·                   особистісна орієнтація трудового навчання і виховання;  
·                   формування національної свідомості та виховання патріотизму, допомога учню в інтелектуальному, духовному, емоційно-вольовому розвитку;  
·                   посилення уваги до викладання дисциплін, шо визначають стратегічні напрями трудової підготовки та виховання учнів;  
·                   інтеграція сімейно-шкільного, родинного, трудового виховання;  
·                   вироблення психологічної готовності до інтелектуальної та фізичної праці;  
·                   запровадження інноваційних технологій навчання і виховання;  
·                   створення і постійне збагачення матеріально-технічної бази.  
Трудове виховання забезпечує:  
·                   виховання конкурентоспроможного господаря своєї землі, здатного творчо мислити, усвідомлювати свою належність до сучасної цивілізації, чітко орієнтуватися в реаліях і перспективах життя, глибоко розуміти традиції та соціокультурні цінності українського народу, бути спадкоємцем і продовжувачем національних трудових традицій;  
·                   формування розуміння ролі праці в житті людини і суспільства, загальних основ сучасного виробництва;  
·                   формування активної життєвої позиції;  
·                   виховання цивілізованого господаря;  
·                   розвиток потреби у творчій праці, діловитості, підприємництві;  
·                   допомога в оволодінні загальною трудовою культурою;  
·                   формування техніко-технологічних та фінансово-економічних знань, практичних умінь і навичок, необхідних для залучення учнів до продуктивної праці та оволодіння певною професією;  
·                   розширення політехнічного світогляду учнів і розвиток їхніх творчих здібностей на основі взаємозв'язку трудового навчання з вивченням основ наук; 
·                   формування в учнів розуміння загальних основ сучасного виробництва, прагнення розширювати свою технічну освіченність, оволодівати загальною трудовою культурою;  
·                   формування поваги до людей праці, які створюють матеріальні й духовні цінності;  
·                   ознайомлення учнів з основами ринкової економіки, різними формами господарської діяльності;  
·                   становлення в учнів цілісного наукового світогляду, загальнонаукової, загальнокультурної, технологічної, комунікативної і соціальної компетентності на основі засвоєння знань про людину, природу, суспільство, культуру, виробництво;  
·                   використання досвіду народної педагогіки, залучення школярів до вивчення народних ремесел, створення умов для органічного включення їх у трудову діяльність;  
·                   становлення особистості як творця і проектувальника власного життя, забезпечення гармонізації та гуманізації стосунків між учнями і педагогами, школою і родиною, на основі усвідомленого вибору особистого життєвого шляху;  
·                   формування ціннісних орієнтирів, здатності до самопізнання особистості в різних видах творчої діяльності, вмінь і навичок, необхідних для професійного вибору;  
·                   збереження і зміцнення морального, фізичного і психічного здоров'я вихованців, формування і розвиток звички до здорового способу життя;  
·                   досягнення органічної єдності і взаємозв'язку з іншими соціокультурними системами на основі послідовності, взаємодії та диференціації трудового виховання;  
·                   своєчасне виявлення захоплень і обдарувань учнів, відродження високопрофесійної творчої інтелігенції України.  
Праця – могутній вихователь кожної людини, кожної особистості. Поглиблене пізнання світу й самого себе, самоутвердження і самовиховання як визначальні риси духовного життя неможливі без самоутвердження в праці.  
Таким чином, можна зробити висновок, що трудове виховання відіграє одну з найголовніших ролей у становленні і формуванні повноцінної особистості, якої потребує сучасне суспільство.  

Список використаних джерел  
1. Борисовский А.М. "В.А. Сухомлинский "Люди науки". –Москва: "Просвещение", 1985. -с.83-90.  
2. Бровченко М.Ф. Насамперед учитель. Серія 7. –Київ: "Знання", 1986. -с.25-34.  
3. Гончаренко С. Український педагогічний словник. –Київ: "Либідь", 1977. -с.335.  
4. Дем’янюк Тамара. Технології трудового виховання учнів у Семидубському аграрному ліцеї// Журнал "Директор школи", Шкільний світ, м.Київ, травень 2004, № 17. -с.25-27.  
5. Ред. Дзеверин А.Г. Сухомлинский В.А. Избранное, т.5–Киев: "Радянська школа", 1980. -с.67-78.  
6. Кузьминський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка (підручник). –Київ: "Знання-Прес", 2003. -с.268-273.  
7. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання, навчальний посібник, видання 2-е, виправлене і доповнене. –Харків: "ОВС", 2002. -с.77-88.  
8. Родганин Е.Т., Зазюн И.А. Гуманист, мыслитель, педагог. Об идеалах В.А. Сухомлинского. –Москва: "Педагогика", 1991. -с.78-91.  
9. Сухомлинский В.А. Избранные произведение в пяти томах. –Киев: "Радянська школа", том 1, 1976. -с.396-400, 166-176, 495-506.  
10. Сухомлинский В.А. Избранные произведение в пяти томах. –Киев: "Радянська школа", том 2, 1976. -с.13-16, 161, 488-490.  
11. Сухомлинский В.А. Избранные произведение в пяти томах. –Киев: "Радянська школа", том 3, 1977. -с.568-581  
12. Сухомлинский В.А. Избранные произведение в пяти томах. –Киев: "Радянська школа", том 4, 1980. -с.315-385  
13.Сухомлинский В.А. Избранные произведение в пяти томах. –Киев: "Радянська школа", том 5, 1980. -с.102-114, 560-565, 581-592.  
14.Сухомлинський В.О. Вибране. –Київ: видавництво "Радянська школа", 1977. -с.568-581.  
15.Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. –Київ: "Радянська школа", 1978. -с.75-77.  
16. Сухомлинский В.А. Павлышская средняя школа. –Москва: "Просвещение", 1979. -с.310-370.  
17. Сухомлинский В.А. Методика воспитания коллектива. –Москва: "Просвещение", 1981. -с.78-87.  
18. Сухомлинский В.А. Сто советов учителю. –Киев: "Радянська школа", 1984. -с.75-78, 142-145, 185-186.  
19. Сухомлинский В.А. О воспитании. Издание 6-е. –Москва: Политическая литература, 1988. -с.115-146.  
20. Фіцула М.М. Педагогіка, посібник. –Київ: "Видавничий центр "Академія", 2002.-с.278-284. 

4.Трудове виховання

Інший ідеал комуністичного виховання  — праця як основа виховання нової

людини — в теорії і практиці Павлиської школи наповнювався також

незвичайними для радянської педагогічної думки особовою спрямованістю і

духовно-етичним змістом. Системі  трудового виховання в сільській школі

була присвячена кандидатська дисертація Сухомлинського (1955 г.).

Протягом подальших п'ятнадцяти  років ця система безперервно