Принцип науковості як головний чинник вищої школи

Міністерство  освіти і науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ  ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

 

Кафедра психології і педагогіки

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

«Принцип науковості як головний чинник вищої школи»

 

 

 

 

Виконав:

студент гр. УЗ-31м

Поліщук А.С.

 

Перевірив:

к. пед. н., доц.

Пузирьов Є.В.

 

 

 

 

 

Київ – 2013 

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

1. Становлення і сутність принципу науковості 5

2. Принцип науковості як фактор розвитку вищої освіти 10

3. Вимоги реалізації принципу науковості у вищій школі 15

ВИСНОВКИ 18

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 19

 

 

ВСТУП

Навчання у вищій школі – це спільний процес діяльності викладача і студентів, спрямований на досягнення дидактичних, розвивальних, виховних цілей та професійного становлення студентської молоді.

Навчальний процес у вищій школі, як і в загальноосвітній, має об’єктивні закономірності, на які потрібно спиратися під час організації навчально–пізнавальної діяльності студентів.

Важливою педагогічної закономірністю є залежність змісту навчання, методів, засобів і форм від цілей освіти і навчання, поставлених  суспільством, від цілей конкретної школи. Відсутність чіткої мети перетворює стрункий логічний процес навчання у  випадковий набір дій вчителів і  студентів при оволодінні знаннями, вміннями і навичками, веде до порушення системності та систематичності в знаннях , що не сприяє формуванню наукового світогляду, а також ускладнює управління навчальним процесом.

Практичні рекомендації та вимоги до здійснення навчання знаходять вираження і закріплення в принципах і правилах навчання.

Принципи навчання (дидактичні принципи) – це основні (загальні, керівні) положення, що визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до його цілей і закономірностей.

Неправильне розуміння принципів навчання або їх незнання, невміння слідувати їх вимогам не скасовують їх існування, але роблять процес навчання ненауковим, малоефективним, суперечливим.

Дотримання принципів навчання – найважливіша умова ефективності процесу навчання, показник педагогічної культури викладача.

З підвищенням ролі знань у практичній діяльності людства, в суспільному виробництві, поруч із звичайними житейськими тлумаченнями явищ навколишнього світу стало необхідним його наукове розуміння. Слідом за цим постало питання про введення принципу науковості і в систему освіти.

Зміст освіти у відповідності  з поставленою метою і завданнями вищої освіти (навчання, виховання  і всебічний розвиток особистості  студента) має відображати об'єктивні наукові факти, закони, теорії, забезпечувати професійну спрямованість навчання у вищій школі. Науковість навчання у вищій школі – найважливіша умова, головний принцип, тому що випускник вищого навчального закладу має бути підготовленим до професійної діяльності на рівні сучасних досягнень науки і техніки, володіти новітніми методами наукових досліджень, мати стійкий науковий світогляд.

Саме тому принцип науковості, як один із наріжних принципів навчання у вищій школі, потребує детальнішого розгляду і вивчення не тільки в  теорії, а й з практичної сторони  його можливої реалізації.

Об’єктом даного дослідження є принцип науковості як один із загальних принципів навчання.

Предметом дослідження є реалізація принципу науковості у навчальному процесі вищої школи.

Методи дослідження: у роботі використано сукупність методів наукового пізнання явищ і процесів в педагогічній сфері: порівняльний аналіз – при проведенні аналізу наукових праць українських і зарубіжних учених; абстрактно-логічний метод – з метою теоретичного узагальнення. 

1. Становлення і сутність принципу науковості

У ході суспільно-історичного процесу взаємодії людини з оточуючим її світом відбувається накопичення людського досвіду, внаслідок чого виникає необхідність його впорядкування, систематизації. Цю функцію виконує наука і мистецтво з тією лише відмінністю, що засоби вираження досвіду в них різні.

Початок дидактичних процесів закладено в суспільній необхідності передавання узагальненого суспільного  досвіду з покоління в покоління. В основі виникнення проблем навчання лежить суперечність між зростаючою культурною спадщиною, а також накопиченим  суспільством фондом знань і обмеженими можливостями їх безпосередньої, власне емпіричної передачі.

У ході суспільно-історичної практики людства відбувається переведення історичного процесу формування суспільного досвіду в особливості науково–узагальненого досвіду, а потім в індивідуальні процеси освіти, в яких індивідуум складним, самобутнім шляхом повторює історичний суспільний процес засвоєння. Суть у тому, яким чином це можна здійснити раціональніше і з найбільшим ефектом для процесу формування особливості. З викладеного вище випливає необхідність дії принципу науковості [8].

Більшість учених і педагогів  кінця ХІХ – початку ХХ ст. усвідомлювали всі негативні сторони, що склалася раніше в системі освіти, і своїми працями, статтями, пропозиціями про використання нових методів навчання намагалися реконструювати і вдосконалити педагогічний процес. Таким чином, багато видатних відкриттів та вагомі досягнення у різних областях наук, стали наслідком використання нових конструктивних і результативних методів навчання, вживаних у вищих навчальних закладах. Цікавим і незаперечним фактом дослідження є актуальність проблеми і на сучасному етапі розвитку суспільства та педагогічної думки, оскільки як в ХІХ, ХХ так і в ХХІ ст. саме наука визначала і визначає розвиток всіх сфер життя.

Принцип науковості навчання у вітчизняній літературі вперше обґрунтував М.М. Скаткін у 1950 році і визначив основні вимоги щодо його застосування, а саме: відповідність змісту освіти рівню сучасної науки, формування в студентів уявлень про загальні методи наукового пізнання, ілюстрація найважливіших закономірностей процесу пізнання.

Принцип науковості навчання передбачає відповідність змісту освіти рівню розвитку сучасної науки і техніки, досвіду, накопиченому світовою цивілізацією. Даний принцип вимагає, щоб для засвоєння студентом дисципліни пропонувалися справжні, міцно встановлені наукою знання (об'єктивні наукові факти, концепції, теорії, вчення, закони, закономірності, новітні відкриття в різних областях людино-знання) і при цьому використовувалися методи навчання, які за своїм характером наближаються до методів досліджуваної науки .

В основі принципу науковості лежить ряд закономірностей: світ можна пізнати, і об'єктивно вірну картину розвитку світу дають знання, перевірені практикою, наука в житті людини відіграє все більш значущу роль; науковість навчання забезпечується передусім через зміст освіти .

Принцип науковості означає опору  на науку як джерело системи фактів, понять і закономірностей, досліджуваних  у вищих навчальних закладах з  відповідних предметів, і проявляється насамперед у відборі навчального  матеріалу й застосовуваних методах навчання. Його сутність – всі факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні, так само як і спосіб обґрунтування положень і законів та формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука. Він вимагає розкриття причинно-наслідкових зв’язків явищ і подій; демонстрації могутності досягнень людських знань і науки та ознайомлення з методами науки, пізнання; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; орієнтації на міждисциплінарні наукові зв’язки [5].

Принцип науковості полягає у тому, що навчальний матеріал, який складає  зміст навчання, повинен (до певної міри) відповідати рівню сучасної науки, подаватись студентам в певній (дидактичній) системі, що відображає наукову систему, в певній послідовності, що зберігає зв’язки понять, тем, розділів всередині кожного предмету, а також міжпредметні зв’язки [8]. 

Принцип науковості, на відміну від багатьох інших, довгий час не був необхідним в організації навчання , так як і сама наука не грала істотної ролі в процесі трудової діяльності людини. Тому він не виділявся Я.А. Коменським. Надалі, з підвищенням ролі знань у практичній діяльності людства, в суспільному виробництв, поруч із звичайними житейськими тлумаченнями явищ навколишнього світу стало необхідним його наукове розуміння. Слідом за цим постало питання про введення принципу науковості і в систему освіти.

Головною метою даного принципу є те, щоб студенти розуміли, що все в цьому світі підпорядковане законам і що знання їх необхідно кожному живе в сучасному суспільстві.

Правила принципу науковості [3]:

1. Принцип науковості вимагає, щоб пропонований навчальний матеріал відповідав сучасним досягненням науки. Спрощення складних наукових положень не повинно призводити до спотворення їх наукової сутності. Ті елементарні пізнання про навколишній світ, які студенти отримують у молодшому віці , не повинні відхилятися згодом, а повинні лише тільки розширюватися і збагачуватися. Термінологія ж повинна залишатися єдиною протягом усього навчання.
2. У процесі навчання необхідно знайомити студентів з новітніми досягненнями у відповідних науках, з відбуваються дискусіями і щойно виниклими гіпотезами. У доступній формі треба знайомити і з методами наукового дослідження, тобто включати студентів у самостійні дослідження: проведення спостережень, постановка експериментів, робота з літературними джерелами, висунення відповідних проблем та їх вирішення .
3. Необхідно не тільки правдиве тлумачення окремих явищ, особливо в галузі суспільних наук, але і знайомство студентів з різними точками зору на них.
4. У процесі вивчення закономірностей розвитку об'єктивного світу в студентів повинно формуватися науковий світогляд .
5. У процесі навчання необхідно викриття різного роду лженаучних і помилкових теорій , поглядів і уявлень.

О.І. Астахов творчо аналізує сутність даного принципу. Зокрема, він вказує, що цей принцип ґрунтується на співзвучності ідей сучасної науки та навчального курсу, в якому розглядаються її основи [2]. Це виявляється у підсиленні теоретичної частини, в узгодженні теоретичної частини курсу з сучасним рівнем науки. Така узгодженість, має на меті оптимально скоротити розрив між наукою і навчальним курсом, проте, не повинна нехтувати такими принципами, як доступність, послідовність, систематичність навчання та ін.

Принцип науковості має  виняткову важливість як для визначення змісту навчання в загальному, так  і для організації навчального  процесу. Сама суть принципу науковості може бути виражена у трьох взаємозв’язаних  положеннях [3]:

• відповідність рівню сучасної науки;
• створити уявлення про часткові та загальнонаукові методи пізнання;
• демонстрація студентам найважливіші закономірності процесу пізнання.

Науковість навчання разом  з наведеними положеннями зумовлюється також і глибиною знань, точніше, співвідповідністю їх до сучасного стану науки. Отже, на думку О.І. Астахова, під час навчання важливо формувати динамічну систему знань, яку можна згодом уточнювати та доповнювати [2].

Дослідження показує, що принцип  науковості і доступності навчання має бути узгоджений з доцільністю вивчення того або іншого матеріалу. Такий підхід дає змогу не перевантажувати студентів навчальним матеріалом, сучасним з наукового боку, але без якого на даному етапі можна обійтися.

Доступність викладання не означає, що студентам слід давати легкий матеріал, він повинен вимагати певних розумових зусиль.

О.І. Астахов творчо і комплексно розглядає принцип науковості, оскільки він повинен узгоджуватись з такими важливими загально дидактичними принципами навчання, як принцип доступності навчання, принцип систематичності навчання, і принцип свідомого засвоєння програмного матеріалу. Проте він застерігає, що зробити навчання оптимальним – не означає зробити навчання легким. Досить легкий матеріал студенти засвоюватимуть без напруження, а це не відповідатиме поєднанню принципу доступності з принципом науковості. «Легке навчання» не сприяє розвитку розумових здібностей студентів. Межа розумових можливостей студентів з часом розширюється завдяки виробленню таких важливих психологічних компонентів навчання, як увага, спостережливість, логічність мислення тощо. О.І. Астахов правильно зазначає, що наукові теорії та експерименти необхідно адаптувати до університетського рівня у відповідності до підготовки студентів, обсягу їх знань, здатності до абстрактного мислення [2]. Але це не означає спрощення пояснень та викладу матеріалу на застарілих наукових відомостях. Навпаки, принцип науковості повністю пов'язаний з принципом доступності, можливості зрозуміти поданий матеріал на основі вже відомих фактів та експериментів.

Інший важливий аспект реалізації принципів науковості та доступності  полягає, на думку О.І. Астахова, в обізнаності викладача з сучасними досягненнями науки та технології, а також споріднених дисциплін. Тільки за такої умови викладач зможе передати студентам цікаву та актуальну інформацію, провідні ідеї світової науки. Слід бути також поінформованим і в галузі відкриттів, які мають велике практичне значення. Викладач, як педагог, доносить ці знання до студентів і від його майстерності залежить успіх та зацікавленість студентів при вивченні навчального курсу.

Дослідивши педагогічні  погляди О.І. Астахова, щодо значення загальнодидактичних принципів науковості та доступності під час проведення навчання у вищій школі, можна дійти висновку, що сучасним викладачам та методистам слід звернути особливу увагу на основні умови його реалізації (добір навчального матеріалу й експериментів та їх застосування на заняттях тісний зв’язок навчального матеріалу з життям; розкриття наукових причинно-наслідкових зв’язків явищ, що вивчаються тощо).