Принцип науковості як головний чинник вищої школи

2. Принцип науковості як фактор розвитку вищої освіти

У процесі реформування соціально-економічної системи України відкриваються нові шляхи розвитку науки, виробництва, інформаційних технологій, банківської справи, підготовки кадрів, здатних забезпечити гідне місце держави у світовому просторі.

Наукові дослідження справляють вплив на зростання суспільного продукту і стають безпосередньою продуктивною силою. У загальному обсязі виробництва швидко зростає частка наукоємної продукції, що с результатом запровадження нових наукових технологій.

У зв’язку з цим підвищуються вимоги до результатів наукових досліджень, до підготовки та перепідготовки кваліфікованих кадрів не лише в самій науці, а й в економіці та виробництві. Такі зміни зумовлюють потребу в якісно новому теоретичному. методичному й матеріально-технічному забезпеченні науково-дослідницької діяльності в системі Національної академії наук України та вищих навчальних закладах.

Принцип науковості є важливим принципом  навчання в сучасній системі освіти. У Законі України «Про освіту» [1] наголошено, що «освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави». У ст. 2 зазначено: «Заклади освіти України незалежно від форми власності відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер, крім закладів освіти, заснованих релігійними організаціями». Тобто, наша держава законодавчо встановлює саме світський, науковий характер усієї системи освіти.

Визначаючи основні принципи розвитку вищої освіти, особлива увага приділяється фундаментальним знанням. Застосування принципу фундаментальності у контексті науковості пов’язане з тим, що вся система знань про світ, людину і суспільство нині має бути переглянута. У певному розумінні доведеться повернутися, хоч і на вищому витку еволюції знань, до цілісного знання, єдиної картини світу. Іншими словами, потрібно забезпечити фундаменталізацію освіти, грунтуючись на єдності її природонаукової і гуманітарної складових. Світова культура, екологія, інформатика, країнознавство, релігієзнавство, математика, фізика, біологія, хімія та інші предмети мають складати програму знань людини, метою діяльності якої буде «цілісне знання», «цілісний світ», про який писав В. Вернадський.

Необхідність фундаменталізації знань пов’язана також із тим, що розвиток світового співтовариства дедалі настійніше ставить у центр системи освіти особистість. Формування високоосвіченої особистості потребує вирішення низки взаємопов'язаних завдань: гармонізації стосунків людини з природою, створення умов для занурення в культуру через засвоєння історії, права, культурології, економіки, філософії, адаптації людини до умов життя в насиченому інформаційному середовищі. Особистість має жити у злагоді сама з собою. Для цього їй потрібні знання в галузі психології, фізіології, літератури, мистецтва [7].

Отже, необхідність розв’язання глобальних проблем людства, забезпечення нагальних потреб особистості зумовлює застосування принципу фундаменгалізації освіти, завдання якої – забезпечити оптимальні умови для формування у молоді гнучкого, багатогранного наукового мислення, різних способів сприйняття дійсності, виробити внутрішню потребу в саморозвитку і самоосвіт і впродовж усього життя. Фахівці роблять висновок, що підгрунтям цього процесу мають бути фундаментальні наукові знання. У зв'язку з цим мають бути сформульовані якісно нові цілі освіти, принципи добору і систематизації знань. Потрібно створити фундаментальні наукові курси з традиційних природничо-наукових і гуманітарних дисциплін, узгоджені між собою. Гуманітарну освіту слід доповнити циклом загальних природничо–наукових дисциплін і відповідно природничо-наукову й технічну освіту – гуманітарними дисциплінами. Вища школа України в останні роки веде інтенсивні пошуки шляхів фундаменталізації освіти саме в подібному розумінні цього принципу. Ще в 1995 р. учасники других академічних читань Міжнародної академії наук вищої освіти у Києві доповідали про організацію гуманітарних кафедр і факультетів у Вінницькому та Київському політехнічних інститутах, Дніпропетровському гірничому та металургійному, Макіївському інженерно-будівельному, Одеському інституті харчової промисловості та інших вищих навчальних закладах. Зрозуміло, що у вищих педагогічних навчальних закладах, де є філологічні факультети і кафедри психології, для реалізації принципу фундаменталізації створено кращі умови. Проте це ще не означає, що вони належним чином використовуються.

Необхідно зазначити, що протягом всієї  історії освіти, вища школа завжди відігравала важливу роль у суспільстві. А розвиток промисловості, зміни  в суспільстві, модернізація законів, поява і зростання земств –  все це збільшувало потребу в  освічених людях, брак яких, в досліджуваний  період стала очевидна.

Важлива роль науки у вищій школі зумовлена необхідністю посилення її впливу на соціальні та виробничі процеси в регіонах України, оскільки там вона становить основу науково-технічного потенціалу.

Сектор науки вищої школи має перетворитися на міцну підсистему інтегрованого науково-технічного комплексу і зберегти водночас найкращу частину свого науково-педагогічного потенціалу. Науковці вищої школи, крім науково-дослідницької діяльності, виконують важливі функції залучення талановитої студентської молоді до наукових досліджень і впровадження їх результатів у навчальний процес.

Науково-дослідницьку роботу викладачів, аспірантів, докторантів вищої школи організовують кафедри. Вони спрямовують та контролюють роботу відділів науки, що працюють під керівництвом проректора з наукової роботи. Тематику і напрями наукових досліджень визначають кафедри і затверджує науковий відділ закладу. Теми кандидатських і докторських дисертацій затверджуються Радою вищого навчального закладу.

Напрями наукових досліджень колективів кафедр здебільшого пов’язані з актуальними проблемами науки і практики тієї галузі діяльності суспільства, до якої належить навчальний заклад. Так, більшість тем наукових досліджень кафедр вищих педагогічних навчальних закладів пов’язана з проблемами освіти. Водночас науковці вищої школи можуть працювати над проблемами окремих наук (математики, фізики, хімії, біології, філології, мистецтва тощо).

У Міністерстві освіти і науки України функціонує Департамент координації наукових досліджень вищих навчальних закладів та зведеного планування, який контролює стан науково-дослідницької роботи у вищій школі і здійснює управління цією діяльністю. При департаменті працюють відділи науки підвідомчих організацій, науково-організаційного управління, наукової та науково-технічної експертизи, зведеного планування та контролю виконання, відділ спеціальної інформації та ін.

Вищі навчальні заклади щороку подають до міністерства звіти про результати науково-дослідницької роботи і перспективи її подальшого розвитку. З державної договірної тематики керівники наукових тем надсилають до департаменту анотовані звіти про стан виконання досліджень.

Оскільки, принцип науковості органічно пов'язаний із розвитком  науки, представляється доцільним розглянути особливості організації наукової діяльності студентів у досліджуваний період. Також, важливим є ряд моментів, що впливають на становлення і розвиток науки в стінах вищих навчальних закладів, а також визначають підняття високого наукового рівня освіти. Так, наприклад, в Київському політехнічному інституті працювали кафедри фізики, хімії, механіки, механічної технології, зрошення і осушення, прикладної механіки, зоотехніки, зоології, землеробства, приморських споруд, хімічної технології, будівельного мистецтва, ботаніки, та ін..

Наявність перерахованих  кафедр відігравало важливу роль в процесі якісного викладання навчальних дисциплін.

Особливий інтерес викликає робота студентів у наукових лабораторіях, створених при вищих навчальних закладах. Керівники таких лабораторій  та інститутів зазвичай завідували кафедрами. При цьому вони самі займалися  наукою, писали наукові статті про  свої дослідження. Для проведення досліджень в лабораторії і інститути  все частіше в якості асистентів активно залучалися молоді фахівці  та студенти.

У ході наукового пошуку визначено основні функції занять студентів у наукових лабораторіях, які полягали в наступному: розширити  науковий потенціал студентів; удосконалювати їх знання з різних дисциплін; дати студенту можливість практично застосувати свої пізнання; формувати спостережливість студентів; розвивати творчі здібності мислення; стимулювати самостійну діяльність студентів; підготувати грамотних інженерних кадрів; виробити професійну орієнтованість студентів; залучити студентів до дослідницькій роботі; акумулювати знання професорів і викладачів, під керівництвом яких проходили заняття в лабораторіях.

Одними з перших на базі Київського політехнічного інституту  працювали лабораторії хімії, фізики, механіки. У 1899 р. було отримано дозвіл на відкриття лабораторії парових  котлів. Була створена котельна установка  теплової станції. Під керівництвом досвідченого педагога професора А.Я. Ступіна студенти випробовували парові й готували проекти з відповідних курсів. Механічна лабораторія була очолена В.Л. Кирпичовим. Під його керівництвом в даній лабораторії студенти проводили випробування цементу, дерева, металів. Про успішний розвиток механічної лабораторії свідчить той факт, що вже в 1908 р. були придбані нові прилади, стали проводитися випробування матеріалів на удар, був встановлений контакт з науково-дослідними організаціями і промисловістю, встановлений зв'язок з мостовипробовувальною станцію, якою тоді керував професор Є.О. Патон. Під керівництвом професора В.П. Іжевського функціонувала металургійна лабораторія, в якій проводилася плавка сталі, підготовлялися дипломні роботи. У 1910 р. студенти, що навчалися в КПІ на сільськогосподарському відділенні, отримали можливість займатися в лабораторіях по землеробству, зоотехніки, лісівництва, ветеринарії, зоології, геодезії, садівництву, мінералогії, сільськогосподарської статистики, та ін.

3. Вимоги реалізації принципу науковості у вищій школі

Науковість навчання забезпечується насамперед науково обґрунтованим  змістом навчання, суворим дотриманням  принципів його формування. Науковість навчання залежить від рівня реалізації викладачами змісту навчання. Науковість навчання, дієвість придбаних знань  залежать від відповідного прогресу, підкріплення здобутих знань практикою, зв’язками між навчальними дисциплінами.

Із принципу науковості випливають такі вимоги [4]:

• ознайомлювати з історією винаходів;
• об'єктивно висвітлювати наукові факти, поняття, теорії;
• ознайомлювати з новими досягненнями;
• показувати перспективи розвитку науки;
• озброювати студентів методами науки;
• коригувати знання, здобуті самостійно за допомогою засобів масової інформації;
• пояснювати значення теорії для практики;
• розкривати внутрішні зв'язки і відношення, причинно-наслідкові зв'язки в процесах і явищах.

Маючи пряме відношення до змісту освіти, принцип науковості визначає вимоги до розробки навчальних планів, навчальних програм і підручників. При побудові навчального процесу  він вимагає використання додаткового  матеріалу, що містить відомості  про глобальні проблеми і сучасних досягненнях. Послідовне здійснення принципу науковості означає орієнтацію процесу  навчання на формування в студентів  концептуального бачення світу  і створення його адекватного  і реалістичного образу.

Принцип науковості має  відношення і до методів навчання. Відповідно до нього, педагогічна взаємодія має бути спрямована на розвиток пізнавальної активності, креативного і дивергентного мислення, творчості, ознайомлення із способами наукової організації навчальної праці. Цьому сприяють використання проблемних ситуацій, у тому числі ситуацій особистісного вибору, спеціальне навчання вмінню спостерігати явища, фіксувати й аналізувати результати спостережень, вести наукову дискусію, доводити свою точку зору, працювати з навчальною і науковою літературою.

Забезпечення цього принципу досягається постійним уведенням  у зміст навчання новітніх досягнень науки, формування умінь виконувати аналіз і синтез, бачити проблему в різних аспектах, порівнювати і пропонувати альтернативні варіанти можливих рішень, знаходити оптимальні рішення.

І. Підласий відзначає, що практика прогресивних дидактичних систем виробила ряд вимог реалізації принципу науковості навчання [6]:

1. Реалізація принципу науковості передбачає навчання на основі новітніх досягнень педагогіки, психології, методики, передового педагогічного досвіду, наполегливого впровадження в практику рекомендацій наукової організації педагогічної праці.
2. Враховуючи найновіші досягнення дидактики і психології навчання, варто розумно використовувати логіку не лише індуктивного, а й дедуктивного навчання.
3. Необхідно розкривати логіку навчального предмета, яка забезпечувала б основу для розкриття нових наукових понять.
4. Необхідно виховувати в студентів діалектичний підхід до предметів, явищ, формувати елементи наукового діалектичного мислення.
5. Кожне нововведене наукове поняття потрібно систематично повторювати, використовувати протягом усього навчального курсу.
6. Вивчення законів науки потрібно здійснювати, враховуючи найважливіші аспекти процесу розвитку навчальних явищ; залежність від зовнішніх умов, місця і часу, конкретні форми зміни явищ, боротьбу старого з новим, зміст і форму.
7. В методах викладання потрібно відображати методи наукового пізнання, розвивати мислення студентів, підводячи їх до пошукової, творчої роботи в навчанні.
8. Необхідно систематично інформувати своїх студентів про нові досягнення в науці, техніці, культурі; пов'язувати нові досягнення з формуючою в студентів системою знань.
9. Кожне явище необхідно розглядати у все нових зв'язках і відношеннях.
10. Потрібно знайомити студентів з біографіями видатних учених, їх внеском у розвиток науки.
11. Необхідно розкривати студентам методи і труднощі наукового пізнання, залежність результатів від методів.
12. Варто використовувати найновішу наукову термінологію, не користуватися застарілою, бути ознайомленим з найновішими досягненнями з свого предмету.
13. Необхідно розкривати генезис наукового знання, ембріологію істини, послідовно реалізувати вимоги історизму в навчанні.
14. У зв'язку з зростаючим потоком наукової інформації головну увагу необхідно приділяти ключовим проблемам науки, розкривати студентам основні ідеї наукових досягнень, привчати їх стежити за інформацією, заохочувати колективне обговорення науково-технічних і соціальних проблем.
15. Не обминати дискусійних наукових проблем, в доступній формі розкривати їх зміст і перспективні шляхи розв'язання.
16. Варто всіляко заохочувати дослідницьку роботу; ознайомити їх з науковими методами дослідження.
17. Добиватися того, щоб студенти засвоїли нові поняття і терміни в єдності з науковими теоріями, законами.
18. Висвітлюючи нові досягнення в науці і техніці, варто розповідати про удосконалення технології навчання, розкривати складнощі навчальної праці і шляхи підвищення її ефективності.
19. Необхідно не допускати неоднозначних і фальшивих фраз, які можуть стати причиною нездорових уявлень.