Проблема формування готовності дитини до шкільного навчання

 

Міністерство освіти і науки України

 

Педагогіка

 

Реферат:   Проблема формування готовності дитини до шкільного навчання

 

 

 

Вступ

 

Початок систематичного навчання в школі є стресовою ситуацією в житті дитини, оскільки пов'язано з необхідністю адаптуватися до нових мікросоціальних умов. Коли ми говоримо про свідомість в контексті психодіагностики, то маємо на увазі довільність, внутрішній вольовий контроль і володіння мовою основних пізнавальних процесів дитини, його сприйняття, уваги, пам'яті, уяви, мислення . Цей процес супроводжується різноманітними зрушеннями у функціональному стані і значною мірою сказується на психоемоційній сфері. Від благополуччя адаптаційного періоду під час вступу до школи значною мірою залежить успішність подальшої соціальної діяльності дитини. Шкільна дезадаптація призводить до зниження учбової мотивації, деформації міжособових відносин, розвитку невротичних станів, формування девіантних форм поведінки. Несприятливий перебіг адаптації знижує функціональні резерви організму і призводить до перенапруження регуляторних систем, що супроводжується виникненням соматичних захворювань. Проблема оцінки рівня адаптації дитини до школи, попередження можливого неблагополуччя в психічному і особистісному розвитку першокласників, неминуче ставить перед школою вирішення проблеми адаптації першокласників до умов навчально-виховного процесу.

 Актуальність роботи з дітьми даного віку категорії обумовлена ​​кількома причинами:

• входження в цей період пов'язано з віковою кризою, коли формується якісно нові властивості і особливості дитини.
• період молодшого шкільного віку пов'язаний з переходом в нове соціальне середовище, що істотно впливає на формування його психологічних процесів і міжособистісної сфери, а значить і на особистість загалом.
• придбання навчальних навичок впливає на розвиток навчальної компетентності дитини, а отже і на успішність його подальшого навчання.

            Як свідомо регульовані, ці процеси у більшої частини дошкільників знаходяться на порівняно низькому рівні розвитку, оскільки когнітивний розвиток в даному віці ще далеко не завершено. Придбання пізнавальними процесами довільності починається у дитини приблизно з трьох-, чотирилітнього віку. Тому, здійснюючи психодіагностику дітей дошкільного віку, особливо раннього, слід мати на увазі, що тестові завдання не повинні вимагати від дитини високорозвинутого довільного управління своїми пізнавальними процесами. Якщо ця умова не враховуються, то в результаті тестування виникає небезпека одержати такі дані, які не цілком відповідають реальному рівню пізнавального розвитку дитини. Щоб правильно судити про рівень розвитку, досягнутий дитиною, необхідно тестові психодіагностичні завдання підбирати так, щоб вони одночасно були розраховані як на довільний, так і мимовільний рівень регуляції когнітивної сфери. Це дозволить адекватно оцінити, з одного боку, ступінь довільності пізнавальних процесів, а з іншого боку - реальний рівень їх розвитку в тому випадку, якщо вони ще не є довільними.

 

Психологічні особливості дітей  дошкільного віку

 

Дослідження особи дитини дошкільного віку саме після себе скрутно з тієї причини, що більшість відомих особових тестів призначене для дорослих людей і засноване на недоступному дитині самоаналізі. Крім того, багато рис особи, які підлягають психодіагностиці, в дошкільному віці ще не сформовані, нестійкі. Тому тести для дорослих в психодіагностиці дітей частіше всього застосовувати не можна. У розпорядженні дитячого психодіагноста залишаються або спеціальні дитячі варіанти проектних тестів на зразок методики для вивчення мотиву досягнення успіху, або метод експертів, при використанні якого як експерти по відношенню до дітей-дошкільників виступають дорослі люди, особисто обізнані дану дитину. Тільки таким чином ми можемо судити про якості осіб дитини, які їм самим не усвідомлюються і самі ще знаходяться в процесі розвитку. Під мотивом досягнення успіху розуміється активне прагнення дитини до успіху в різноманітних ситуаціях і видах діяльності, особливо цікавих і значущих для нього, і перш за все там, де результати його діяльності оцінюються і порівнюються з результатами інших людей, наприклад, в змаганні[4.c.27]. Потреба в досягненні успіхів не є природженою, вона складається і формується в дошкільному дитинстві, в ранні роки і до моменту надходження дитини в школу може стати досить стійкою межею його особи. Вже в 5-6 літньому віці дітей по ступені розвиненості цієї потреби бувають досить значними. Від цих відмінностей, у свою чергу, залежить подальший розвиток дитини як особі, оскільки діти, що мають сильно виражену потребу в досягненні успіхів, звичайно добиваються в житті більшого як в особовому розвитку, так і в професійному зростанні, ніж ті, у кого ця потреба слабка або домінує протилежне нею прагнення - уникнення невдач.

Об'єкт і предмет дослідження - суть психологічної категорії, яке характеризує проблемне поле дослідження. У нашій курсовій роботі хотілося б розкрити проблему: наскільки добре діти старшого дошкільного віку підготовлені до школи, наскільки добре впливає бажання вчитися на інтерес до шкільних занять.

 

Психологічна готовність дитини до навчання

 

 Психологічна готовність до  навчання- передбачає готовність розумову, мотиваційну, емоційно-вольову й соціальну. Проаналізуємо складові компоненти психологічної готовності, оскільки рівень їх розвитку обумовлює успішність адаптації дитини до школи, її навчальні успіхи. Інтелектуальна готовність до навчання – це достатній рівень розвитку деяких пізнавальних процесів. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість відображає функціональне дозрівання структур головного мозку. Але розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певного сумою знань про навколишнє середовище, а включає мислительні дії та операції. Мотиваційна готовність до навчання – характеризується наявністю в дитини бажання навчатися. Прагнення до діяльності, що має суспільне значення до нової соціальної позиції. Якщо у дитини сформовано бажання навчатися в школі, що ґрунтується на адекватних уявлення про неї про її вимоги, то це сприятливий фактор, який забезпечує нормальний перехід до навчальної діяльності. Прагнення до школи, заради зовнішніх атрибутів свідчить про недостатню мотиваційну готовність дитини до школи. У такому випадку дитина виявляється не готовою до труднощів учіння, швидко розчаровується в шкільних справах, а це негативно позначається на процесі адаптації до школи, на навчальних досягненнях учнів. У структурі мотиваційної сфери першокласника представлені різні мотиви, але лише якийсь один може домінувати.

 

Емоційно-вольова готовність дитини до навчання

 

Емоційно-вольова готовність дитини до навчання – визначає уміння регулювати свою поведінку в достатньо складних ситуаціях, пов’язаних із напруженням, переживаннями. Д.Б.Ельконін вважав, що довільна поведінка народжується в рольовій грі в колективі дітей, яка дає можливість дитині піднятися на вищий рівень розвитку. Зі вступом до школи змінюється зміст і характер ставлення дитини до оточуючого світу і до самої себе. Вона усвідомлює особливу важливість навчальної діяльності – це суспільно-значуща діяльність (людина вчиться, щоб стати корисною суспільству, навчання – це державна справа). Учень має нові обов’язки, за виконання яких звітується перед суспільством в особі вчителя: регулярно ходити до школи, робити уроки, не запізнюватися, виконувати правила для учнів тощо.

 

Соціальна готовність дитини до навчання в школі

 

Соціальна готовність дитини до навчання в школі – уміння будувати взаємовідносини із дорослими і ровесниками. Цей комплект готовності включає в себе формування у дітей якостей, завдяки яким вони мали б можливість спілкуватися з іншими дітьми, вчителем. Змінюється система відносин з ровесниками (Д-Д). Підпорядкування кожного учня загальним правилом – це в першу чергу ставлення до групи, до класу. Система Дитина – Дорослий якісно змінюється, диференціюється. У стосунках Дитина-Вчитель діє мораль однобічної поваги, слухняність. Вчитель – центральна персона не тільки на уроці, а на певний час у всьому житті дитини. Отже, молодший школяр повинен зайняти дві соціальні позиції: стосовно вчителя і стосовно членів свого класу. Ці позиції не повинні вступати в протиріччя (наприклад, учитель високо оцінює одні якості, а діти – зовсім інше).

 

Критерії підготовки до навчання в школі дітей  дошкільного віку

 

Психологічна готовність складається з: мотиваційній, розумовій, вольовій і етичній готовності.

Поняття мотиваційної готовності включає відношення дошкільника до майбутнього навчання. Йдеться про позитивне відношення дитини до школи, про його настроєність на серйозну діяльність. Бажання стать учнем виникає майже у кожного старшого дошкільника. Це пояснюється тим, що дитина вже не задовольняється тими засобами зближення з життям дорослих, які йому надає гра. Він як би психологічно переростає гру хоча ще не перестає грати тривалий час, положення школяра все більше притягає дитину саме як сходинка дорослішання. Ваблять його і зовнішні атрибути шкільного життя: форма, приналежності учня. Так воно і є насправді: з переходом до шкільного життя змінюється суспільною положення дитини, у нього виникають нові обов'язки.

Проте бажання увійти до світу дорослих в новій якості не єдина причина для позитивної настроєності на майбутнє навчання. Друга причина полягає в пізнавальній активності, яка при завершенні дошкільного віку досягає щодо високого рівня розвитку. Для задоволення пізнавальних інтересів дитини на цьому рівні недостатньо «дошкільних» видів діяльності. Все настійніше ставати потреба в спеціальному навчанні, в бажанні пізнати нове, невідоме, розібратися в складному .

Наукові дослідження показують, що великі труднощі в початковій школі випробовують не тільки ті діти, які не мають достатнього запасу знань і умінь, але перш за все ті, у яких не розвинена пізнавальна спрямованість, не сформована звичка думати, немає бажання шукати відповідь і т.д.

Не можна упевнено сказати про готовність до шкільного учення, того або іншої дитини, не з'ясувавши особливостей розвитку його пізнавальній активності, уявлень, що склалися, про школу, бажання вчитися і відношення до учення в цілому.

Мотиваційна готовність формується в кінці дошкільного - на початку шкільного віку як прояв потреби в знаннях - якісно нового етапу в розвитку пізнавальної діяльності дитини.

Одним з важливих завдань сучасної школи є формування пізнавальної активності дітей, розвиток їх творчих здібностей, готовності і уміння самостійно працювати: уміти виділяти істотні ознаки в сприйманих предметах і явищах, доступних його розумінню; порівнювати один предмет з іншим, указуючи на відмінність і схожість; визначати причину явищ, робити прості висновки. Дитина повинна уміти швидко знаходити певні предмети, дії, якості; підбирати слова з протилежним значенням; згруповувати декілька предметів за загальною ознакою [8. c.83].

Рівень розвитку мислення дітей старшого дошкільного віку дозволяє давати їм для вирішення завдання, розраховані на застосування одержаних знань, прояв кмітливості, кмітливості там, де чіткі знання не вистачає. До таких завдань відносяться розповіді, загадки, відповідь на які вимагає усвідомлення зв'язків і закономірностей явищ природи.

 

 

Поняття адаптації та дезадаптації стану дитини до шкільних потреб.

 

Термін адаптація виник у другій половині ХVІІІ ст. ..Введення його у науковий обіг пов’язують з ім’ям німецького фізіолога Ауберта, який використав цей термін для характеристики явищ пристосування чутливості органів зору (або слуху), що виражається у підвищенні чи зниженні чутливості у відповідь на дію адекватного подразника  Психічна адаптація – це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища, й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значимих ланцюгів.

 Адаптація біологічна – пристосування організму до фізичних умов (температури, тиску, вологості, освітлення, запахів, звуків та змін у власному організмі). Поняття адаптації тісно зв’язане із шкільним життям. Воно на кожному кроці ставить вимоги до компетентності дитини, її гнучкості, вміння виділяти головне і другорядне, здатності до даного пристосовуватися. Звідси й поняття шкільної адаптації.

 Шкільна  адаптація – пристосування дитини до умов та вимог нового середовища. Її результатом є пристосованість як особистісна, що виступає показником життєвої компетентності дитини, її здатності орієнтуватися та впливати на довкілля.

Адаптація соціальна – інтегративний показник стану дитини, який відображає її здатність адекватно сприймати навколишню дійсність, ставиться до людей, подій вчинків, спілкуватися вчитися, працювати, відпочивати регулювати поведінку відповідно до сподівань інших. За цих умов у нашому суспільстві дуже гостро постає проблема соціальної адаптації молодших школярів та збереження психічного здоров’я. Якщо навколишнє середовище виявляє до людини вимоги, а деякі з них важко адаптуються в силу їх особистісних чи вікових особливостей, то в них може розвинутись відчуття соціальної, психічної і соматичної напруги, а це загроза дезадаптації.

 Дезадаптація – це формування неадекватних механізмів пристосування людини до умов навколишнього середовища, порушень в поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, негармонійний розвиток особистості. Найважливішим є те, що процес звикання до шкільного життя та його умов є складним. Одні діти проходять цей процес легко без психічних травм, а інші важко з чого і випливає проблема "шкільної дезадаптації”.

 Шкільна дезадаптація – втрата дитиною навчальної мотивації, низька успішність, конфліктність у спілкуванні з учителями й однолітками. Схильність до асоціальної поведінки, низька самооцінка, домінування негативного емоційного напруження Успішна адаптація до шкільного життя залежить від рівня сформованості основних передумов навчальної діяльності. Чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі, подоланні труднощів, яких не уникнути, тим легше вона їх подолає, тим спокійнішим буде процес пристосування до школи .

Фізіологічна адаптація до навчання характеризує функціональні можливості і стан здоров’я. Розгляд фізіологічних аспектів адаптації дає можливість здійснювати управління процесом навчання, сприяє розумінню вчителем можливості уникнення надмірної інтенсифікації навчальної праці. Відповідно до цього необхідно будувати весь педагогічний процес так, щоб не завдавати збитків здоров’ю кожної дитини. Тривалість усіх трьох фаз адаптації 6 тижнів, причому найбільш складним є період між першим і четвертим тижнем, потім спостерігається стабілізація показників працездатності, знижується напруження головних систем організму, що забезпечують життя людини, тобто настає відносно стійке пристосування до всього комплексу навантажень, пов’язаних із навчанням. Одним із головних критеріїв, що характеризують перебіг адаптації до систематичного навчання, є стан здоров’я дитини і зміна його показників під впливом навчального навантаження. Існують показники, за якими вчитель і батьки можуть визначити порушення стану здоров’я. Одним із важливих показників, який легко контролюється, є маса тіла. Ще один дуже інформативний показник артеріальний тиск . Отже, фізіологічна адаптація молодших школярів є однією з найскладніших проблем психолого-педагогічної науки та навчально-виховної практики. Спеціальна готовність до навчання. - рівень здібностей дитини щодо читання, письма й лічби. Програма й методика навчання. що існують у сучасній школі, розраховані на дитину, яка не отримала спеціальної підготовки, - навчання читання, письма, лічби.