Проблема формування готовності дитини до шкільного навчання

Методи дослідження адаптації.

 Сучасна практика має доволі  розвинений інструментарій вивчення  рівня та особливостей психічного розвитку дитини. Зусиллями фахівців банк діагностичних методик інтенсивно поповнюється й відповідно, розширюються можливості для більш глибокої та багатогранної психодіагностики.. У шкільній психодіагностиці використовується здебільшого такі методи, як спостереження за діяльністю та поведінкою учня, бесіди і завдання, тести, методи математичної статистики, оцінювання конкретних продуктів діяльності дитини (творів, малюнків тощо), а також організовується експертне оцінювання дітей учителями та батьками. Одним, не менш важливим, методом дослідження та контролю адаптації учнів в роботі психолога - є психологічний супровід учнів перших класів. Мета психологічного супроводу полягає в тому, щоб допомогти кожному учню соціалізуватися й адаптуватися до шкільного середовища шляхом оптимального розвитку його потенційних можливостей.Психологічний супровід орієнтований на оптимістичну перспективу кожного учня. Кожен із методів, відповідно, до притаманної йому специфіки, допомагає отримати інформацію, потрібну для цілісної характеристики психічного розвитку дитини. При цьому, результати, отримані за допомогою різних методів, дають можливість перевірити і уточнити проміжні висновки. Це істотно підвищує достовірність психологічного висновку.

Психологічний супровід адаптації учнів

Психологічний супровід адаптації учнів проходить у 5 етапів: 1етап. Профілактика дезадаптації майбутніх першокласників до школи. Профілактика має важливе значення, тому що успішно проведена превентивна психологічна робота буде сприяти благополучній адаптації дітей. Ця робота включає: 1. психологічну діагностику готовності дітей до навчання в школі;  2. індивідуальне консультування батьків (якщо необхідно то вчителя) з питань особливостей психічного розвитку дитини, а також рекомендації щодо подальшого розвитку і підготовки до навчання в школі.  2 етап.

 Контроль за процесом адаптації  першокласників до школи. Даний етап роботи проводиться в жовтні-листопаді. Він дає можливість виявити дітей з труднощами в адаптації і завчасно дати їм необхідну психологічну допомогу. Особливу увагу приділяється дітям „контрольної групи” у відношенні дезадаптації.

 Контроль адаптації включає:

1. Спостереження за учнями.  

2.Дослідження процесу адаптації першокласників до школи з допомогою психодіагностичних методик.

3. Індивідуальні бесіди з учителями  перших класів

4. Виявлення групи учнів - „контрольної  групи”, у яких виникли труднощі  в процесі адаптації. 3 етап. Дослідження  причин труднощів адаптації у  дітей „контрольної групи” 4 етап. Індивідуальне консультування учителів  і батьків по результатах дослідження На даному етапі даються рекомендації учителям, батькам з питань індивідуальних особливостей психологічного розвитку, особливостей навчання, виховання, адаптація дитини до школи, причини труднощів, які виникли в процесі адаптації, навчання.

5 етап.

 Корекційна робота з першокласниками, у яких виникли труднощі в  процесі адаптації до школи. В  залежності від виявлених причин  труднощів, які виникли в процесі адаптації дитини до школи зумовлено направлення корекційної роботи.  Таким чином, для успішної адаптації в роботі з першокласниками необхідно враховувати наступне: · формування психологічної готовності до школи припускає сполучення ігрового, продуктивного, навчального й іншого видів діяльності; · для досягнення ефективності в навчанні шестирічок необхідне формування позитивного, емоційного відношення до знань; · керівництво діяльністю дітей шестирічного віку варто здійснювати, широко використовуючи (особливо в I півріччі) методи дошкільного виховання із частковим застосуванням шкільних методів; · у педагогічній роботі в першому класі необхідне дотримання наступності не тільки в методах роботи, але й у стилях педагогічного спілкування; · необхідне дотримання послідовності шкільних методів роботи й при формуванні колективу дітей перших класів й організації їхнього міжособистісного спілкування; · використати більш виховні можливості спільної діяльності; · формувати здібності до рольового й особистісного спілкування як важливій умові в підготовці зміни провідної діяльності; · при формуванні психологічної готовності до школи необхідно враховувати індивідуально-психологічні особливості, які проявляються в рівні навченості, у темпі засвоєння знань, відношення до інтелектуальної діяльності, особливостях емоцій і вольової регуляції власної поведінки . Проведений аналіз літератури та сучасного стану справ з адаптації молодших школярів показав, що дана проблема є міждисциплінарною та потребує комплексного вирішення, а для подолання труднощів адаптації можуть бути ефективними такі додаткові методи:  

• Тренінгові заняття для подолання труднощів з обов’язковою присутність вчителя. (Вчитель зможе побачити і усвідомити те чого не бачить на звичайних уроках).
• Рольові ігри в процесі розв’язання емоційних проблем.
• ·Дискусійні – дослідження самими учнями взаємовідносин, шляхом групових обговорень під керівництвом вчителя або психолога. Я зупинилась на ключових, на мій погляд, аспектах процесу особистісної адаптації учнів. У його структурі зосереджуються найважливіші інститути соціалізації: сім’я, школа, дитяче середовище. Отже, виховання сьогодні – це процес із дуже багатьма невідомими. І цих невідомих, щодень, стає, дедалі, більше. Однак ми маємо надію, що єдністю зусиль вихователів, вчителів, батьків і психологів допоможемо дитині успішно адаптуватися до нових "шкільних” умов, і слово "школа” буде викликати у неї тільки радість.

2. Специфіка  мотиваційної підготовки дітей  дошкільного віку

Школа входить в життя дошкільника набагато раніше, ніж він переступає її поріг. У дитячому саду і удома діти з цікавістю виконують завдання, якщо їм говорять, що вони подібні школярам або важливі для підготовки до школи. Їх привертає шкільна дійсність зі всім тим новим, що вона несе: учнівська форма, ранець, класні кімнати, спортзал і ін. На грунті природного інтересу дітей до школи вже в умовах дошкільної установи необхідно формувати правильні уявлення про неї.

Наші спостереження показують, що у багатьох вихованців підготовчих груп знання про школу часом бідні і поверхневі. Ось, наприклад, як вони відповідають на питання «Чим тобі подобатися школа?»: «Школа подобатися тим, що там не сплять, там є довгі коридори», «В школі завжди ставлять хороші відмітки» і т.д. Першокласники з такими уявленнями про школу дуже швидко розчаровуються. Вони ж готові до учення як праці. Після перших же труднощів і зв'язаних з ними невдач іноді наступає таке сильне охолоджування до учбової діяльності, що у дитини пропадає всякий інтерес до шкільних занять і він шукає задоволення в позаурочному житті [2. c.72].

Введення розповіді-загадки в бесіду, дидактичну гру, в заняття не тільки пожвавив його, але забезпечує активність розумової діяльності дітей. Незвичність ситуації, новизна форми підношення знайомого матеріалу підвищує інтерес до завдання. Наприклад, розповіді-загадки про природу допомагає глибше осмислити сукупність ознак, характерних різним порам року, знайти і виразити залежність змін рослинного і тваринного світу від сезонних явищ.

Підбір розповідей-загадок ґрунтується на спостереженнях, що проводяться під час екскурсій, прогулянок, праці на свіжому повітрі, метою яких є ознайомлення дітей з процесами розвитку природи, сезонними змінами в ній. Завдання можна давати в такій послідовності: загадки першого типу, які стосуються очевидних, явищ, що проходять за короткий період. Рішення таких загадок часто спирається на самостійне експериментування, досліди, що проводяться під час спостережень, ігор, праці. Під впливом безпосередніх вражень, діти легко знаходять відгадку. Наприклад: «Поверталися хлоп'ята з дитячого саду додому, обходили калюжі, щоб ноги не замочити. А вранці або в дитячий сад - лід під ногами хрустить. Води немає. Що трапилося? Куди вода поділася?»

Ці загадки першого типу готують до рішення складніших задач, які вимагають розуміння взаємозв'язків, взаємозалежності між явищами, встановлення загальної для них причини. Розкриття її вже не лежить на поверхні, а пропонує порівняння, зіставлення різних фактів, спостережуваних тривалий час. До таких розповідей-загадок відносяться загадки другого типу. Наприклад: «Кожен по-своєму готується до зими. Стрибає непосида-білка, збирає горіхи, жолуді, ховає в дуплах, в деревних щілинах. А якщо знайде на землі грибок, зірве його і повісить сушити. Їй ця їжа дуже стане в нагоді. Цілий день трудиться білка і все поглядає на свого сусіда-їжака, який до осені став ледачим, неповоротким, мало бігає по лісу, не ловить мишей. Забереться в сухе листя та дрімає. «Що ти, їжак, зовсім розледачів? - питає білка. - Взимку є нічого буде». Розсміявся їжак і щось сказав білці. Та тільки я не розчула. Що ж він сказав білочку? Як їжачок готується до зими?»

Загадки третього типу вимагають виділити характерні особливості тих періодів, на які ділитися кожну пору року, - рання пора, розпал і пізня пора. Загадка цього використана в методиці обстеження дітей підготовчої групи. Ускладнення змісту завдання, що стоїть перед дітьми сприяє розвитку мови: від односкладових відповідей відгадки, визначення вони переходять до докладніших пояснень опису, розповіді. Тут потрібна яскрава, образна мова із застосуванням складних лексико-граматичних категорій. Використовувати розповіді-загадки потрібно поступово і систематично. Роль вихователя в процесі рішення дітьми розповідей-загадок полягає не тільки в тому, щоб стежити і виправляти мовні погрішності, а і сприяти збагаченню дитячої мови. Він допомагає знайти різні варіанти мовних відповідей. Цьому сприяють питання, що направляють увагу дітей на встановлення причин, наслідків, закономірностей. Він схвалює правильний шлях рішення, націлює думку на пошуки відповіді. Задоволення, яке приносить знаходження правильної відповіді і сам шлях до нього, виступає сильним стимулом інтелектуальної активності.

Вихователі дитячих садів мають в своєму розпорядженні достатньо багатообразні засоби формування у дітей адекватних уявлень про школу. Складаючи на початку року план спільної роботи дитячого саду і школи, слід передбачити низку заходів щодо ознайомлення старших дошкільників із змістовною стороною майбутній їм в недалекому майбутньому життя. Вже на святі, яке звичайно знаменується перехід в по в підготовчу групу, бажано в доступній для розуміння дітей формі напучувати їх на старанність, працьовитість при виконанні завдань, тому що підготовча група - це сходинка до школи. Відтепер всі розмови про шкільну дійсність повинні включати орієнтацію дітей на серйозні і відповідальні відношення до навчання. У представленні майбутніх учнів школа повинна з'явитися джерелом нового, цікавого проникнення в принадний світ знань.

Зустрічі дошкільників з випускниками дитячого саду доцільно організувати так, щоб школярі, що починають, розповіли, як їм було цікаво в підготовчій групі: вони вчилися читати, вирішували завдання. Діти можуть показати своїм наступникам малюнки, іграшки - саморобки, навчити грати в дидактичні ігри. Сумісні веселі розваги, якими закінчується це свято, вносять мажорний завершальний акорд.

Мета таких свят - викликати у дітей бажання добре підготується до школи. Зрозуміло, первинне відношення потребує постійної підтримки. Лише завдяки повсякденним турботам вихователя про формування елементарних умінь вчитися діти можуть усвідомити, що для того, щоб стать школярем, потрібно бути уважним, старанним, дисциплінованим.

Сюжетно-ролеві ігри на теми шкільного життя сприяють закріпленню одержаних в школі уявлень і формуванню готовності дітей до учення. Вихователь орієнтує дітей на віддзеркалення не зовнішньої сторони, а найбільш істотних моментів в житті школяра. При цьому в грі відтворюються основні мотиви учення: прагнення проявити себе хорошим, дисциплінованим учнем і готовність прикладати зусилля, прагнути бути старанним і акуратним.

Щоб спонукати учасників гри до названих проявів, вихователь до е початку допомагає обговорити задум і намітити план, що включає різноманітні завдання. Дитині, виступаючій в ролі вчителя, пропонують попередити своїх «учнів», що потрібно уважно слухати пояснення і ретельно слідувати вказівкам. Що у такому разі грають переходять від ігрових дій, умовно передавальних зміст учбової діяльності, до їх більш розгорненого варіанту. Це допомагає дітям осягнути учення як би зсередини, поступово опанувавши його мотивами. Тільки при умілому керівництві гри «в школу» мають виховне значення, але робити це потрібно не нав'язливо, а тоді, коли, це доречно.

При виконанні окремих завдань на заняттях потрібна особлива старанність, увага, зібраність, і, оцінюючи вдалу відповідь, важливо похвалити дитину, сказавши: «Добре відповів, як справжній школяр» [1. c.33]. Подібні оцінки формують необхідну мотивацію учення. При нормальному ході розвитку ті якості, які потрібні для первинного входження в шкільне навчання закладаються не зовні, а усередині «дитячих» видів діяльності. Головні з цих якостей - довільність розумових процесів, уміння направляти їх на рішення певних задач, на засвоєння і виконання правив, досягнення наперед наміченого результату і тісно пов'язане з цим оволодіння плануванням своїх дій, можливістю будувати і утілювати певний хай поки що вельми нескладний задум.

До певного часу дитина не звертає уваги на виконання правив гри, його цікавить сам процес. Але поступово, звичайно якраз на 6-му році життя, картина міняється. На перший план виступають саме правила, їх дотримання і зрештою виграш. У зв'язку з установкою, що формується, на результат стає можливим пропонувати дитині нові типи повчальних, дидактичних ігор, наприклад настільні ігри, де виграє той, хто, діючи за правилом, першим заповнить свою карту або першим дійде фінішу. Звідси вже один крок до навчання шкільного, яке побудоване на увагу до того, як, яким способом досягається той або інший результат.

Методи визначення психологічної підготовки до навчання дітей  дошкільного віку

Дослідження особи дитини дошкільного віку саме після себе скрутно з тієї причини, що більшість відомих особових тестів призначене для дорослих людей і засноване на недоступному дитині самоаналізі. Крім того, багато рис особи, які підлягають психодіагностиці, в дошкільному віці ще не сформовані, нестійкі. Тому тести для дорослих в психодіагностиці дітей частіше всього застосовувати не можна.