Профилактика правопорушень учнів

економічні (економічне благополуччя, матеріальний добробут, економічна стабільність); соціальні (соціальна стабільність, самореалізація особистості, соціальна захищеність).[3,c 39-44] 

Правове виховання – це складова частина виховання в цілому. Але правове виховання впливає не тільки на свідомість, а й на відповідальну сторону поведінки, формує переконаність у необхідності суворого додержання законів, прав та обов’язків. Кінцевим результатом правового виховання є реальні справи, вчинки у сфері правових відносин, які свідчать про дієвість правового виховання. 

Прилучення учнівської молоді до правової культури збагачує її духовне життя. Водночас знання нею своїх прав і обов'язків розширює можливості їх реалізації, зокрема й у власних інтересах. Правове виховання зміцнює життєву позицію, підвищує громадянську активність, загострює почуття непримиренності до негативних явищ.

Порівняно з іншими складниками виховання воно має свою специфіку, що визначається передусім соціально-правовим статусом учнівської молоді в суспільстві. Школярі матеріально залежні від батьків чи опікунів, їх самостійність і активність коригує педагогічний колектив, їм бракує правових знань і досвіду правових відносин, вони мають засвоювати правові закони, які регулюють їхнє життя і діяльність як неповнолітніх, і правові норми, якими їм доведеться керуватися в майбутньому.

У правовиховній роботі школи існують певні недоліки: у її змісті превалюють питання кримінального права; перевага надається вивченню прав особистості, менше уваги звертають на вивчення обов'язків; недостатньо наголошується на питанні особистої відповідальності людини за свою поведінку; відсутнє обґрунтування справедливості правових норм в їх інтерпретації; головний акцент робиться на заборонах, обмеженнях замість розкриття змісту їх моральних засад; відчувається розрив між змістом правових норм і конкретною поведінкою учнів.

Найперше завдання правового виховання — озброєння учнів знаннями законів, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування їх про актуальні питання права. Правові знання є тим підґрунтям, на якому формується правова свідомість. Вони допомагають учням співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів не лише із загальновідомими моральними нормами, а й з вимогами законів, коригувати свою поведінку, змінювати її у правильному напрямі.

Значна частина школярів хоча й не знає конкретних правових норм, але не допускає правопорушень. Регулятором поведінки у цьому разі є дотримання норм моралі та звичаїв. Такі школярі не завдають шкоди іншим, не скоюють крадіжок та інших правопорушень, тому що керуються в конкретній ситуації певними моральними принципами.[4,c 78]

Друге завдання — формування в учнів правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, що визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації. 

«Становлення правової свідомості, — пише О.І. Вишневський, — один з основних напрямів формування громадянина. У сім'ї та в школі дитина повинна не тільки навчитися поважати закони, відстоювати свої права та свободи, але й поважати чужі, толерантно ставитись до чужих поглядів, шанувати права інших на самовираження, власні культурні цінності, вибір конфесій, участь у політичному житті тощо. Все це надзвичайно важлива сфера виховання, передусім з точки зору потреб державотворення».

Правові погляди мають бути засновані на загальних правових знаннях та уявленнях про державу і право, про правові відносини між людьми, про конституційні права та обов'язки особистості. Важливо, щоб ці знання і уявлення правильно відображали певні правові норми, адже інакше правові погляди будуть хибними. 

Одним із найважливіших компонентів правової свідомості є переконання — усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять та її особиста готовність діяти відповідно до цих правил і понять.

У процесі правового виховання дуже важливо виховувати в учнів вищі правові почуття, які б регулювали їх поведінку (відповідальність, справедливість та ін.), інакше головним регулятором її стануть прості емоції (гнів, страх тощо), які спричиняють ситуативну поведінку. 

Третє завдання — формування в учнів поваги до держави і права, розуміння необхідності дотримання вимог законів. Такі якості виховують, розкриваючи соціальну суть і роль держави та права. Виховання у школярів поваги до закону і правопорядку, переконаності в необхідності дотримання правових норм здійснюють через виховання поваги до правоохоронних органів, людей, які охороняють закони. Проте не слід залякувати учнів цими органами, бо вони не зможуть усвідомити, що закони виконують не лише каральну функцію, а й захищають інтереси всього суспільства, кожного його члена. 

Четверте завдання — вироблення в учнів навичок і умінь правомірної поведінки. Звичку і вміння дотримуватися вимог права і моралі слід розглядати як продукт свідомого ставлення учнів до визнання свого громадянського обов'язку, до дотримання правових норм. Як правомірна, так і неправомірна поведінка залежать від певних мотивів. Одні учні дотримуються правових норм унаслідок глибокої переконаності; другі — тільки тому, що побоюються можливого покарання; треті гарною поведінкою намагаються досягти своїх егоїстичних цілей; четверті — тому, що їхню поведінку контролюють; п'яті звикли виконувати правила співжиття. Звісно, педагог мусить знати, якими мотивами керується учень, виконуючи норми закону.  

П'яте завдання — формування в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, прагнення взяти посильну участь у боротьбі з цими негативними явищами, вміння протистояти негативним впливам. 

В юридичній літературі розглядають різні рівні активності особистості щодо вимог закону. Так, якщо вона просто дотримується правових норм, виявляється мінімальний рівень її активності, тому що їй слід лише уникати дій, заборонених законом. Якщо ж особистість виконує правові норми, вона виявляє більшу активність. Використовуючи правові норми, особистість виявляє найвищий ступінь активності. Третій рівень активності передбачає, щоб учні не лише сумлінно виконували свої обов'язки, а й вимагали цього від інших. Така позиція формуватиметься за умови залучення їх до діяльності, спрямованої на забезпечення дисципліни й порядку в школі та за її межами. Будь-яка спроба ізолювати дітей від негативного, замовчувати і приховувати від них недоліки нашого життя не виховує у них непримиренного ставлення до цих явищ, не мобілізує їх на боротьбу з цим злом, не виробляє імунітету проти його впливу. 

Шосте завдання — подолання у правовій свідомості хибних уявлень, що сформувалися під впливом негативних явищ, життя. Специфічним недоліком правової свідомості окремих учнів є хибні уявлення про зміст правових норм. Вони визнають наявність низки заборон, але неправильно уявляють собі їх суть, наслідки невиконання. Багато з них упевнені, що за правопорушення відповідають лише дорослі, а неповнолітні нібито звільняються від такої відповідальності. Вони не переконані в дієвості положення, що «незнання закону не звільняє від відповідальності тих, хто його порушує», нерідко не вміють зіставляти свої дії та вчинки з вимогами права. Коли їм доводиться давати правову оцінку конкретному правопорушенню, виходять з власних уявлень про протиправне, що, як правило, ґрунтуються не на знаннях конкретних положень закону, а передусім на відомих їм нормах моралі. Такі недоліки правової свідомості — одна з причин вчинення правопорушень неповнолітніми. .[5, c 351]

Загальна мета та конкретні завдання правового виховання вирішуються в процесі навчальної діяльності. Одночасно виділяються конкретні задачі правового виховання. До них відносяться: 

*формування в кожного учня  системи знань з питань основ  держави та права, розвиток інтересу  до цієї галузі знань і зв’язок  права з навколишньою дійсністю;

*формування поваги до держави, до її законодавчих та виконавчих  органів;

*прищеплення навичок правосвідомої  поведінки;

*виховання нетерпимості до різноманітних  правопорушень;

*формування потреб та умінь  активно захищати в установленому  законом порядку свої права  та законні інтереси інших  осіб. 

 

 

 Виходячи з вищесказаного,можна зробити висновок, що правове виховання передбачає перш за все знайомство учнів із законами нашої держави. У загальноосвітніх школах це знайомство постійно відбувається не тільки на уроках з правових дисциплін, а й у позакласній роботі. Неодмінною частиною правового виховання є проведення годин спілкування, брейн-рингів, КВК на правову тематику (наприклад, КВК «Основні права і свободи людини і громадянина»,виховна година «Державна мова України», морально-правова експрес-гра «Подорож країнами Закону, Права і Моралі», бесіди за круглим столом «Закон і ми», «Вчинок і відповідальність». Бесіди, лекції проводяться, спираючись не тільки на теоретичні положення норм закону, але із конкретними прикладами.  

Обов’язковими є проведення в кожному навчальному році місячника правових знань та щомісячно Дня правових знань, які спрямовані на формування правової культури, профілактики правопорушень серед учнівської молоді. Головне завдання правового виховання – формування правової установки, з позиції якої неповнолітній зможе керувати своїм настроєм, бажаннями, вчинками, де свої правові знання він використовує в повсякденному житті. При здійсненні правового виховання учнів також враховується вікова категорія. Значна увага приділяється кожній віковій групі (це є одним із пріоритетних напрямків роботи шкільного психолога). Правове виховання учнівської молоді має два взаємопов’язаних аспекти. З одного боку, воно спрямоване на необхідність дотримуватись правил поведінки у школі, громадських місцях, за місцем проживання. З іншого боку, дає учням перспективу на майбутнє, навчає поважати закони. Ось чому в своїй роботі школа звертає увагу на ті норми та розділи права, які захищають їх права та законні інтереси: норми сімейного, трудового, житлового громадянського права, тобто на ті питання, з якими вони зустрінуться за стінами навчального закладу. Профілактичне значення виховного впливу на поведінку учнів, яке може бути сформоване тільки знаннями про правові вимоги, про юридичні наслідки здійснених правопорушень і злочинів, впливає на вироблення позитивних настанов. Все це, як правило, попереджує правопорушення та здійснення злочинів неповнолітніми. Правове виховання в школах району тісно пов’язане з іншими видами виховання: моральним, трудовим, естетичним. Наприклад, моральне виховання готує учнів до сприйняття та засвоєння норм права. Робота в школі з естетичного виховання зменшує можливість здійснення учнями хуліганських вчинків, привчає їх до бережливого ставлення до природи, до пам’яток культури, творів мистецтва. [6,c 64-68] 

Запобігання правопорушенням неповнолітніх має бути справою не тільки дорослих, а й самих школярів. Майбутні позитивні зміни залежать також від рівня розвитку дитячого самоврядування, результативності роботи Ради школи (органу учнівського самоврядування). Особливе місце в роботі Ради відводиться саме правовому вихованню. У межах правового виховання в школі постійно працює комісія по профілактиці правопорушень серед учнів, на засіданнях якої розглядаються питання щодо порушення учнями правил поведінки. 

Здійснюється і правове виховання вчителів. Свій правовий рівень вони підвищують на педагогічних нарадах, семінарах класних керівників, на

зустрічах з лікарями, юристами, правоохоронцями для того, щоб проводити грамотно й ефективно правоосвітню та правовиховну роботу з учнями. Учитель повинен бути підготовлений, знати головні положення чинного законодавства, бути зразком для учнів та їх батьків.[7,c 95-98]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок:

Під профілактикою правопорушень слід розуміти спеціальний вид діяльності уповноважених на це державних органів, громадських формувань і окремих осіб, спрямований на здійснення системи певних заходів з виявлення та усунення причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів та вплив на осіб, що схильні до протиправних дій.[8,c 276]

Профілактика правопорушень, як і кожна дисципліна, ґрунтується на певних принципах, панівних загальних положеннях, недотримання яких може потягнути за собою ряд негативних наслідків та звести нанівець проведену в цьому напрямку роботу.

До таких принципів насамперед відносяться:

1. Законність. Дотримання під час проведення профілактичної роботи приписів нормативних актів.
2. Гуманізм. Моральне людяне ставлення до об’єкта профілактики. Недопустимо застосовувати під час проведення профілактичної роботи до осіб фізичне насильство, приниження людської гідності тощо. Бувають непоодинокі випадки, коли працівники міліції під час затримання осіб, проведення допитів та інших дій вдаються до застосування спеціальних методів (залякування, фізичний, психічний тиск). Такі дії згідно діючого законодавства недопустимі. По-перше, особи, що вдаються до таких методів, можуть підпадати під дію кримінального закону. З іншої сторони, такі дії викликають озлобленість у винних осіб, і ні про який виховний вплив не може бути і мови. Тому повинна бути пріоритетність методів переконання над методами примусу.
3. Індивідуальний підхід. Цей принцип означає, що до кожної особи слід підійти під час проведення профілактичної роботи з урахуванням її індивідуальних вольових, психічних, професійних та інших особливостей. Що може бути дієвим для однієї особи, те може бути шкідливим (протипоказаним) для іншої.
4. Комплексність. Найбільш дієвий результат приносить не окремий якийсь засіб профілактики, а цілий комплекс, які гармонійно один одного доповнюють. У випадку, якщо не спрацює один, тоді можуть спрацювати інші.
5. Своєчасність. Профілактична робота повинна бути здійснена своєчасно, щоб не дати злочинному наміру перерости в конкретні дії, злочинний акт, так як тоді вже злочин попереджати пізно.[9,c 134]