Шляхи та методи підвищення ефективності формування естетичного ставлення до оточуючого світу у дітей

 

 

                                                        ЗМСТ              

 

 

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ОТОЧУЮЧОГО СВІТУ У ДІТЕЙ………...5

        1.1 Психологічні особливості формування у шкільників естетичного ставлення……………………………………………………………………………..5

1.2. Поняття естетичного ставлення до оточуючого світу, його критерії та показники…………………………………………………………………………...10

        1.3 Вивчення проблеми формування естетичного ставлення і  естетичного      виховання у дітей до оточуючого світу…………………………14

      Висновок к розділу 1…………………………………………………………...16

 

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ТА МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ   ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ОТОЧУЮЧОГО СВІТУ У ДІТЕЙ……………………………………………………………………………….18

       2.1. Зміст, шляхи, форми і методи  формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу…………………………………………………………18

      2.2. Основні етапи підвищення ефективності формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу……………………………………...……20

      2.3. Педагогічні умови ефективної реалізації шляхів і методів естетичного виховання у роботі з учнями………………………………………………………23

        Висновок к розділу 2………………………………………………………….27

 

ВИСНОВОК…………………………………………………………………...29

     

      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..31

 

 

 

 

                                                             ВСТУП

 

Актуальними питаннями сьогодення є питання естетичного ставлення до оточуючого світу і розвитку естетичної культури підростаючого покоління. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає  прилучення молодої людини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою естетичного розвитку особистості. У зв`язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості.  
У процесі становлення особистості з найдавніших часів особливе значення мало естетичне виховання. Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне - це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство. Естетичне ставлення людини до світу формується і розвивається  протягом всього її життя. Разом з тим не всі періоди в житті рівноцінні для естетичного розвитку.  Багато письменників, педагогів, діячів  культури (К.Д.Ушинський, Л.М.Толстой, В.О.Сухомлинський, Д.Б.Кабалевський, Б.Неменський та інші) констатують особливе значення що до цього молодшого шкільного віку. Особливості дітей цього віку найбільш сприяють формуванню в них естетичної культури. Новітні дослідження доводять, що прогалини в естетичному розвитку школяра найчастіше виявляються невиправними навіть при систематичній роботі у середніх та старших класах.     

        Проблема  естетичного  ставлення дітей до оточуючого світу у естетико-педагогічному  аспекті широко репрезентована у спадщині видатних українських педагогів та діячів освіти Рувинского Л.І., Шацьки Р.Л., Сухомлинського В.А., Рувинского Л.І., Платонова К.К..

         Естетичне ставлення дітей до оточуючого світу спрямоване на формування здатності сприймати дитиною прекрасне у навколишньому середовищі і мистецтві, на розвиток естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати участь у створенні прекрасного в житті і художній творчості. Вказуючи на все вищезазначене, ми вважаємо доречним досліджувати тему «Формування у дітей естетичного ставлення до оточуючого світу».

         Об'єкт дослідження - естетичного ставлення до оточуючого світу у дітей.

         Предмет дослідження - особливості формування у дітей естетичного ставлення до оточуючого світу.

         Мета нашого дослідження: теоретично обґрунтувати, проаналізувати закономірності формування у дітей естетичного ставлення до оточуючого світу.

          Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:

          1. Визначити психологічні особливості формування у шкільників естетичного ставлення;

   2. Охарактеризувати поняття естетичного ставлення до оточуючого світу, його критерії та показники;

           3. Вивчити проблему формування естетичного ставлення і  естетичного      виховання у дітей до оточуючого світу;

           4.   Розробти шляхи, форми і методи  формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу

          5. Виявити  основні етапи підвищення ефективності формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу

           6. Здійснити педагогічні умови ефективної реалізації шляхів і методів естетичного виховання у роботі з учнями

          Методи дослідження: історико-теоретичний аналіз і синтез зарубіжного й вітчизняного досвіду для обґрунтування теоретичних положень з проблеми формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу.

          Практичне значення роботи полягає в тому, що в ході дослідження ми виявили путі  підвищення ефективності формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу.

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ОТОЧУЮЧОГО СВІТУ У ДІТЕЙ

1.1 Психологічні особливості формування у шкільників естетичного ставлення

 

Актуальність проблеми формування естетичного ставлення у шкільників обумовлена тенденціями нового світогляду сучасної людини. Прагматичне ставлення людства до довкілля призвело до виникнення загрозливої ситуації щодо умов його існування. Відсутність почуттєвого, безкорисливого ставлення до природи, вміння бачити красу у природі породжує черствість, байдужість, а іноді й хаос у людських душах. «Вертикальне сходження до вершин духу», за визначенням В.Вернадського [7, с.79], є ознакою докорінної зміни наукового світогляду, що накладає певні зобов’язання на розвиток духовної сфери людини, зокрема дошкільника, а відтак забезпечує формування почуттєвого (естетичного) ставлення до дійсності і до природи. Вироблення його базується на психологічних механізмах формування ставлення, що є результатом єдності мислення і почуття.

Психологічний зміст категорії “ставлення” вбирає в себе не стільки всі багатогранні зв'язки особистості з навколишнім світом, скільки її суб’єктивну позицію відносно всього, що її оточує [6, с.46]. Категорія ставлення є однією з основних у психологічній науці.

В.Мясищев дав визначення поняття “ставлення” як об’єктивованого принципу активності особистості [22, с.61]. Суб’єктивні ставлення є концентрацією мотиваційних утворень особистості та впливів середовища, суспільної дійсності. На його думку, психологія ставлення особистості у розвинутому вигляді є цілісною системою індивідуальних, вибіркових, свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивної дійсності. [3, с.16] У ставленнях утілюються емотивні (емоційно-чуттєві) та конативні (установочно-вольові) функції психічної діяльності особистості. Психофізіологічні механізми цих функцій визначають реакцію на зовнішню дію спочатку у вигляді елементарного психічного ставлення, сутність якого полягає у переживанні приємного-неприємного та відповідних до цього переживання афектних реакціях. Це ставлення відзначається мимовільністю реагування на якості об’єкта та супроводжує будь-який акт пізнавальної діяльності на конкретно-чуттєвому рівні відображення, визначаючи її емоційну забарвленість. У порівнянні з психічним ставленням, психологічне ставлення є довільним, воно спрямовує поведінку та діяльність особистості у певне русло, включаючи у цей процес знання, потреби, почуття, інтереси, переконання, оцінку, волю, увагу, мотив. Схематично це можна відтворити таким чином (рис. 1.1.):

Рис. 1. 1. Основні структурні елементи поняття “ставлення”

        В.Мясищев вважав, що основне ставлення особистості пов'язане з потребами, пояснюючи це тим, що компонентами потреб є: “а) суб’єкт, що відчуває потребу, б) об’єкта потреби, в) зв'язок між суб’єктом та об’єктом, що проявляється у переживанні прагнення до об’єкту” [22, с.61].

У психології терміном «потреби» визначають три феномени:

1. Потреба людей у певних умовах, які забезпечують їх життя та розвиток.

2. Якості особистості, що визначають  її ставлення до дійсності  та власних обов’язків, визначення  її життя та діяльності.

3. Певні стани психіки людини, що відображають її потребу  у джерелах енергії та інших факторах, що необхідні для функціонування живого організму [5, с.18].

Міру задоволення потреб визначає напруженість психологічного ставлення, яка виявляється у переживаннях та почуттях. Потреби пов'язані з інтересами особистості, що передбачають позитивне емоційне ставлення до об’єкта та концентрацію уваги на ньому і формуються під впливом діяльності, оточення та виховання. Естетична потреба є суб’єктивним фактором, який спонукає до естетичного освоєння дійсності. За даними дослідження В.Бажанової, естетична потреба є синтетичною та має складну структуру й зміст. Вона включає у себе потребу в певній інформації, власне естетичну потребу, потребу знайти вирішення життєвих питань, потребу в естетичній насолоді, потребу у відпочинку тощо. Всі компоненти естетичної потреби знаходяться у єдності, взаємозв’язку. Естетична потреба охоплює всі сфери життя та особистісних відношень. Естетична потреба не може бути принципово відметованою від інших потреб. Проте її розвиток збагачує всі інші потреби особистості.

Формування естетичної потреби передбачає різносторонній, гармонійний розвиток особистості [1, с.193-194]. В.Мясищев дав визначення інтересу як спонукальній силі пізнання, що розкриває духовний бік її взаємодії з оточуючим світом людей та явищ [22, с.61]. У структурі психологічного ставлення В.Мясищев указував на присутність емоційного компонента та оцінки – форми виявлення ставлення, його свідомої об’єктивації [22, с.15]. Таким чином, на основі аналізу досліджень В.Мясищева ми робимо висновок, що естетичне ставлення – це вироблена людством у процесі історичного розвитку суспільна форма оцінки особистістю об’єктів та явищ навколишньої дійсності і взаємодія з ними, яка має суб’єктно-індивідуальні характеристики прояву [22, с.44]. В основі естетичного ставлення лежить сукупність певних складових компонентів, що представлені у (рис.1.2.).

 

               Рис. 1.2. Компоненти естетичного ставлення

 

Естетичне сприймання завжди має емоційний та безпосередній характер. Втрачаючи безпосередність почуттів, людина більшою чи меншою мірою втрачає і власне емоційне ставлення до об’єктів та явищ. Безпосередність почуттів може мати інтуїтивні прояви, а може виступати і результатом цілеспрямованої попередньої підготовки.

В основі вироблення естетичного ставлення лежать естетичні почуття, які відрізняються різною інтенсивністю: від легкого захоплення (почуття приємного, радісного) до великого емоційного піднесення, пристрасного захоплення прекрасним; та тривалістю, яка зумовлена фізіологічним станом організму. Сила та тривалість естетичних почуттів залежать від знань, рівня інтелектуального розвитку, індивідуальних особливостей особистості. Виникнення естетичних почуттів пов'язане із стадією захоплення, яка є основою повноцінного естетичного сприймання (зміст твору мистецтва потрібно спочатку пережити почуттям, а потім зрозуміти думкою). Почуття збуджується певними предметами, а не загальними поняттями. Виходячи із цієї специфіки почуттів, слід вказати, що особливою здатністю збуджувати естетичні почуття володіють твори мистецтва. естетичні почуття тісно пов'язані з естетичним смаком, судженнями та уявленнями людини. Відмінною рисою естетичних почуттів є їх “безкорисливий характер”, адже вони не пов'язані безпосередньо із задоволенням наших матеріальних потреб.

Взаємозв’язок естетичних почуттів та естетичного ставлення особистості до оточуючого має двосторонній характер. З одного боку, естетичні почуття виникають у процесі естетичного ставлення людини до дійсності, з іншого – в естетичному почутті проявляється ставлення особистості до дійсності. Початок естетичного почуття лежить в естетичному сприйманні. Естетичне сприймання завершується почуттям, думкою, ідеєю, роздумами, спогляданням на вищому рівні. Естетичні почуття тісно пов'язані із пізнавальною стороною естетичного ставлення особистості до дійсності, з процесами художнього мислення, з думками, які існують у формі естетичних суджень.уття природа виховання

Таким чином аналізуючи механізм формування в дітей естетичного ставлення, ми визначаємо такі його психологічні аспекти:

– емоційний безпосередній характер та висока емоційність естетичного сприймання. За цим показником діти старшого дошкільного віку знаходяться найближче до художників-професіоналів;

– залежність сили та тривалості естетичних почуттів від рівня інтелектуального розвитку та індивідуальних особливостей дитини;

– асоціативні механізми, що лежать в основі утворення естетичних уявлень дитини під час сприймання нею об’єктів і явищ природи та художніх картин;

– естетичне сприймання завершується почуттям, думкою, ідеєю, мисленням. Естетичні почуття тісно пов'язані із пізнавальною стороною естетичного ставлення особистості до дійсності, з процесами художнього мислення, з думками, які існують у формі естетичних суджень.