Шпаргалка по "Лингводидактике"

12 місяців - вимовляє 10-15 слів.

18. На другому році життя дитина оволодіває звуками рідної мови (О. Гвоздєв). Оволодіння звуковимовою охоплює два взаємопов'язапроцеси: артикуляцію звуків і сприймання їх на слух (фонематичний слух). Перші слова дітей відрізняються недосконалою звуковою нестійкістю вимови. Дитина може вимовляти одне й те саме слово по-різному: так, слово м'яч може вимовлятись як мя-я, мяс, мяік. Для дітей цього віку характерна загальна пом'якшеність у вимові звуків, пропуск звуків і складів, заміна одних звуків іншими. Вимова голосних дається дітям легше, ніж приголосних. Дітям другого року життя легко дається вимова губних приголосних (б, п, м) та проривних (т, д, г, к) звуків. Більшість дітей правильно вимовляють звуки в, н та л'. Правильна вимова звуків3, с, ж, ш, ч, ц, х, ф, л затримується, діти або зовсім не вимовляють їх, або замінюють іншими (за Г. Ляміною). У першій половині другого року життя започатковується розвиток фонематичного слуху. Другий рік життя Н. Швачкін відніс до фонемної стадії, оскільки дитина розуміє мовлення дорослих на основі значень, пов'язаних із певним звуковим складом. Автор установив послідовність розвитку фонематичного слуху в дітей віком від 11 місяців до 1 року 10 місяців.Насамперед діти розрізнюють голосні. Згодом вони розрізняють приголосні в такій послідовності: а) за наявністю приголосних; 6) сонорні й артикульовані шумні; в) тверді й м'які; г) назальні й плавні; д) сонорні й неартикульовані шумні; е) губні й задньоязикові; є) проривні й придувні; ж) передньоязикові й задньоязикові; з) глухі й дзвінкі; й) шиплячі й свистячі; і) плавні і йот. У межах цих груп - голосних і приголосних звуків - існує певна послідовність і труднощі як у сприйманні їх на слух, так і в артикулюванні звуків.. Упродовж усього другого року життя звуковимова в дітей ще не досконала. Діти випускають деякі звуки, замінюючи їх легшими. Спостерігається загальна пом'якшеність мовлення, злиття двох звуків у один.Учені О. Гвоздєв, М. Хватцев та інші описують типові недоліки звуковимови дітей цьогоіку. З-поміж яких: заміна звука п звуками к, ф', звука т звуком т'; проривного к звуком т; звука в звуком н; звука г звуками к і д; звука х звуком ф\ звука в звуком в'\ звука л звуком л'.Водночас досить рано (вже у 2-3 роки) діти диференціюють помилкову вимову від правильної (О. Гвоздєв, Н. Швачкін, Р. Левіна, Значним досягненням у розвитку мовлення дітей є поява граматичних форм рідної мови. Становлення граматичної правильності мовлення у дітей та закономірності засвоєння граматичних значень розкрито в роботах М. Красногорського, О. Гвоздєва, Д. Ніколенка, Ф. Сохіна, В. Ядешко та ін.Д. Ніколенко поділяє засвоєння граматичної будови рідної мови в ранньому віці на два періоди: пасивне засвоєння (розуміння граматичних значень), яке триває з 5-6 місяців до початку другого року життя, та активне засвоєння граматичних значень (другий, третій роки життя). Тривалість пасивного оволодіння граматичною будовою мови залежить переважно від виховного мовного впливу дорослих.

21. Поняття граматичної будови мови.Теоретичною основою формування у дітей дошкільного віку граматичної будови мови є наукова граматика, яка має свої граматичні категорії, граматичні одиниці й граматичні форми. К. Ушинський назвав граматику «логікою мови», оскільки засвоєння граматичних значень водночас сприяє і розвитку мислення.Дитина від народження до школи має засвоїти різні види граматичних значень, тобто оволодіти граматичною будовою мови.Оволодіти граматичною будовою мови означає навчитись утворювати від однієї основи форми однини і множини теперішнього і минулого часу, відмінювати слова за відмінками та особами, вживати слова із суфіксами і без них, правильно вживати рід іменників, самостійно утворювати граматичні форми за аналогією, складносурядні та складнопідрядні речення, тобто засвоїти морфологічну і синтаксичну системи рідної мови.У дошкільному віці триває формування граматичної будови рідної мови. О. Гвоздєв описує засвоєння дітьми частин мови за такими віковими періодами:від 3 років до 3 років 3 місяців. Розширюються смислові функції відмінків: стає дедалі докладнішим позначення поширених дій у просторі (конструкції з прийменниками до, під, по, які щойно з'явилися).Засвоюються своєрідні випадки керування: 1) знахідний відмінок подібний до родового в іменників на позначення живих істот; 2) родовий відмінок однини й множини, який залежить від числівників.Прикметник завжди правильно узгоджується у роді (засвоєння узгодження завершилося ще в попередній період). Спостерігається також правильне узгодження у роді дієслова минулого часу; зникло змішування родів при займеннику я, яке спостерігалося раніше. У мовленні спостерігається умовний спосіб, який з'явився у попередній період. Як і раніше, широко використовуються самостійні утворення за аналогією;від 3 років 3 місяців до 3 років 6 місяців. Продовжують розвиватися смислові функції відмінків іменників і конструкцій речень (відмінки з новими прийменниками про (об), замість, після: орудний предикативний і його заміна називним). Розширюється вживання прикметників замість керованих іменників, що означають інший іменник. Спостерігається тенденція до заміни присвійних прикметників з нульовим закінченням прикметниками з повними закінченнями. Стає звичним вживання у дієсловах умовного способу. Широко використовується утворення нових дієслів від інших частин мови, а також для вираження видових відтінків. Як і раніше, зустрічаються утворення за аналогією;від 3 років 6 місяців до 3 років 9 місяців. Змін у вживанні частин мови майже немає. В іменниках, які означають живі істоти, у знахідному відмінку трапляються форми, подібні до називного відмінка. Вживаються прикметники власного утворення. Досить поширеними є утворення за аналогією до різних частин мови, але найпоширенішим є утворення власних дієслів у різних формах;від 3 років 9 місяців до 4 років. Зміни в мові - незначні. В іменниках ще трапляється знахідний відмінок, подібні до називного на позначення живих істот. Вживається родовий відмінок множини при числівниках три, чотири, які щойно з'явилися. У наказовому способі спостерігається характерна для книжкового мовлення форма з часткою нехай. Широко використовуються власні словоутворення серед іменників, прикметників, дієслів; в іменниках спостерігаються випадки без-суфіксального утворення;від 4 років до 4 років 4 місяців діти вже зробили значні успіхи у засвоєнні граматичної будови - граматичні категорії переважно вже сформувалися. Залишаються незасвоєними лише деякі деталі морфологічного вираження граматичних категорій.Після трьох років продовжується засвоєння суфіксів на позначення жіночої статі, діючої особи, дитинчат тварин, збірності тощо. Суфікси на позначення дитинчат тварин з'являються у 3 роки 9 місяців - 4 роки, процес їх засвоєння триває до семи років.Для дошкільнят характерним е занадто легке засвоєння суфіксів, що виявляється в різноманітному словотвотворенны.Умовний сполучник якщо з'являється у віці близько 2 років 9 місяців. Він вживається у таких реченнях: а) з дієсловами дійсного способу, що виражають реальну можливість, яка може реалізуватися; б) з Дієсловами умовного способу, що виражають лише уявні відношення між умовою і наслідком безвідносно до його здійснення, при цьому іноді фігурують не реальні, а лише уявні зображення: «Якби я був Деревом, на мені граки вили б гнізда».Значно пізніше (у віці близько 3 років 11 місяців) з'являється допустовий сполучник хоча. Займенник хто, який слугує для пояснення займенника той у головному реченні, з'являється в мовленні дитини у віці близько 3 років 5 місяців.Для збагачення й активізації словника дітей службовими частинами мови К. Крутій були розроблені мовленнєві казкові тексти і ситуації, які допоможуть дітям зрозуміти вживання службових частин мови

22. Завдання розвитку зв'язного мовлення посідає головне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному навчально­му закладі. Навчання зв'язного мовлення є водночас і метою, і засобом практичного опанування мовою. Зв'язне мовлення має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, воно позитивно впливає на формування таких її важливих особистісних якостей, як комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв'язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, встановлювати контакт з тими, хто її оточує, ініціювати власні ідеї, брати участь у різних видах дитячої творчості Сучасна лінгвістика та лінгводидактика розглядають поняття зв'язного мовлення у двох напрямах - як процес створення зв'язного висловлювання та як продукт мовлення (текст чи дискурс). Зв'язне мовлення визначається як єдине смислове та структурне ціле, що складається з тематично та логічно пов'язаних між собою відрізків і відбиває усі істотні сторони свого предметного змісту (А. Богуш, Л. Виготський, М. Жинкін, І. Зимня, О. Зв'язне мовлення виконує низку важливих функцій, головною з яких є комунікативна, що реалізується у двох основних формах - діалозі та монолозі. Кожна з цих форм має свої специфічні особливості, які зумовлюють зміст і характер методики їх формування. Лінгвістика протиставляє діалогічне та монологічне мовлення, виходячи з їх різної комунікативної спрямованості, лінгвістичної та психологічної природи.Діалог - форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються ре-пліками-висловлюваннями (С. Єрмоленко). Діалогом називають також слухання та промовляння здебільшого невеликих, неповних, еліптичних речень простої будови, якими обмінюються співрозмовники. Він відбувається у певній ситуації та супроводжується активною й виразною інтонацією, мімікою, жестами. Співрозмовникам знайомий спільний предмет розмови, тому думки та судження стислі, неповні, іноді фрагментарні, До лінгвістичних характеристик діалогу належать; розмовна лексика, фразеологія; уривчастість, недомовленість, скороченість; наявність простих та складних безсполучникових речень; імпровізаційний, реактивний характер висловлювань. Типовим для діалогічного мовлення є активне застосування шаблонів, кліше, мовленнєвих стереотипів, сталих формул спілкування (Л. Якубинський). Як і будь-якому тексту, діалогу властива зв'язність, проте, як підкреслював О. Леонтьєв, у діалозі вона встановлюється кількома співрозмовниками.Монолог - мовлення однієї людини, орієнтоване на сприймання його іншими людьми, яке не передбачає миттєвого, безпосереднього відгуку слухачів. Орієнтація на слухача вимагає зрозумілості та змістовності мовлення, адже інформація, яку бажає висловити мовець, невідома іншим.До лінгвістичних характеристик монологу належать: застосування переважно літературної лексики; розгорнутість висловлювання; наявність ускладнених синтаксичних конструкцій; прагнення до чіткого граматичного оформлення зв'язності на основі розгортання системи елементів зв'язку; певна завершеність. Мовець здебільшого використовує позамовні та інтонаційні засоби виразності, проте, на відміну від діалогу, вони відіграють другорядну роль, оскільки монолог менш емоційний.Монолог не підтримується ситуацією або запитаннями, як діалог, він адресований не одній людині, а багатьом. До монологу людину спонукають насамперед внутрішні мотиви (стан, настрій, бажання, наміри), вона сама обирає, про що і за допомогою яких засобів говоритиме.Отже, монологічне мовлення - це більш складний, довільний, організований вид мовлення, що потребує спеціального навчання (О. Леонтьєв, Л. Щерба). Вчені, підкреслюючи первинність діалогу, доводять, що монолог народжується в надрах діалогу (О. Ушакова Аналізуючи дитяче мовлення, дослідники вважають, що мовлення може бути ситуативним (пов'язане із конкретною ситуацією, але не відтворює у словесних формах зв'язного смислового цілого) та контекстовим (зміст якого зрозумілий із самого контексту висловлювання). Якщо в ситуативному мовленні мовець активно застосовує міміку, жести, вказівні займенники, вигуки, то контекстове вимагає побудови висловлювання без безпосереднього сприймання конкретної ситуації, з опертям лише на мовні засоби. Ситуативність дитячого мовлення особливо на початкових етапах пояснюється наочно-образним характером мислення дітей та домінуванням емоційного ставлення до предмета висловлювання. Для самостійних монологічних висловлювань дітей молодшого дошкільного віку властиве порушення логіки викладу та бідний словниковий запас. Проте діти здатні встановлювати елементарні залежності між смисловими частинами окремого речення або між реченнями. Про це свідчить той факт, що вони досить успішно орієнтуються у поставленому дорослим завданні і правильно закінчують речення в ситуації сумісного мовлення: «Це ведмедик. Він такий... (великий). У нього є... (лапи)».У середньому дошкільному віці на розвиток зв'язного мовлення значно впливає активізація словника, обсяг якого в цей період досягає 2,5 тис. слів. Висловлювання дітей стають послідовнішими та розгор-нутішими, хоча структурно мовлення залишається ще недосконалим. У цьому віці відбувається інтенсивний розвиток контекстового мовлення. Однак діти відчувають труднощі в адекватному доборі слів, виборі теми, сюжету власного висловлювання, нерідко спостерігається порушення логіки, переважає формальний зв'язок між реченнями в тексті.У середньому віці діти оволодівають навичками переказу та розповіді. Переказуючи знайомі казки, складаючи коротенькі розповіді за картинками чи іграшками, вони потребують активної допомоги з боку дорослого (А. Зрожевська).Водночас із монологічним розвивається й діалогічне мовлення. В подальшому ці форми співіснують та застосовуються залежно від умов спілкування. Діти чотирьох-п'яти років активно включаються у розмову, беруть участь у колективній бесіді, проте вони ще не вміють правильно формулювати запитання, доповнювати та виправляти відповіді товаришів.У дітей старшого дошкільного віку зв'язне мовлення досягає досить високого рівня. Під час спілкування вони можуть давати точну, коротку або розгорнуту (залежно від ситуації) відповідь, зрозумілу для навколишніх людей. Старші дошкільники здатні брати активну участь у бесіді, висловлювати доречні репліки, вчасно реагувати на чужі висловлювання, формулювати запитання. Характер діалогу дітей певною мірою залежить від змісту їхньої спільної діяльності (Г. Леушина, М. Лісіна).Численні дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців (О. Ко-ненко, С. Ласунова, Т. Постоян, О. Смирнова, О. Ушакова та ін.) доводять, що на шостому році життя дитина може бути переконливою, послідовно й чітко складати описову та сюжетну розповідь на запропоновану тему, висловлювати міркування, наводити аргументи. У старших дошкільників активно розвивається мовленнєво-творча діяльність, яка за умови правильно організованого навчання сприяє розвитку початкових літературно-художніх здібностей дітей, стимулює та збагачує інші види дитячої творчості (Н. Гавриш, Н. Орланова).Особливості розвитку зв'язного мовлення на різних вікових етапах визначають характер педагогічних дій, спрямованих на формування дитячого мовлення.

28. Життя дитини складається з різноманітних видів діяльності, серед яких одне з центральних місць посідає мовленнєва, навчально-мовленнєва і комунікативно-мовленнєва діяльність, результати яких певним чином оцінюють і контролюють як дорослі, так і діти. Отже, оцінна діяльність має таку саму структуру, як і будь-яка інша. Вона передбачає оцінно-контрольні дії та судження щодо поведінки дитини, її мовлення.Поняття «оцінка» у словниках тлумачиться як думка, міркування про якість, характер, значення тощо кого-, чого-небудь та як позначення якості знань і поведінки учнів. Оцінювати - означає визначати якість, цінність, переваги кого-, чого-небудь; характеризувати. У педагогічному словнику подається визначення шкільної оцінки, рівня старанності й дисципліни, що оцінюється в балах, або в оцінювальних судженнях учителя.Оцінка пов'язана з оцінними відношеннями, оскільки під нею розуміють певне ставлення людини щодо конкретного об'єкта. На думку В. Мя-сищева, оцінка - це диференційоване ставлення людини як до об'єкта в цілому, так і до окремих його частин. Оцінка завжди є усвідомленим психологічним актом, який виражає один із видів ставлення особистості до об'єкта та рівень відповідності означеного об'єкта вимогам, які до нього ставляться. Оцінні відношення складаються із сукупності усвідомлених психічних актів людини, тобто сукупності оцінок Отже, поняття «оцінка», «оцінювання», «оцінні судження», «самооцінка» використовуються в усіх видах діяльності людини і на всіх вікових етапах її розвитку. Оцінний еталон у навчально-мовленнєвій діяльності - це мовленнєвий зразок (взірець мовлення), який відповідає усталеним літературним (лексичним, фонетичним, граматичним, орфоепічним, стилістичним, орфографічним) нормам.Оцінні еталони мовлення складаються на основі літературних правил вимови та граматичних правил мови. Таким еталоном для дитини може бути мовлення педагога.

У навчально-виховній діяльності дошкільних закладів оцінні еталони є зразком  для формування оцінок і оцінних  дій у дітей. Вони представлені насамперед в оцінках педагогівБ. Ананьєв виділяє дві функції впливу оцінок на особистість дитини: ) орієнтовну (впливає на розумову роботу і сприяє усвідомленню процесу цієї роботи; 2) стимулюєальну (впливає на афективно-вольо-ВУ сферу внаслідок переживання успіхів чи невдач).Педагогічна оцінка поведінки й мовлення впливає на оцінку й оцінні судження дітей щодо людей, які їх оточують. О. Усова зазначала, що під 'Плином педагогічної оцінки вони вдумливо і з великим інтересом зіставляють свою роботу зі зразком, майже ніколи не помиляючись в її оцінці.На думку вчених, педагогічна оцінка матиме позитивний вплив на дитячу оцінку за умови, якщо вихователь) постійно зосереджує увагу дітей на різних сторонах поведінки в різних видах діяльності;б) формує у дитячій свідомості загальні критерії оцінки правил поведінки і взаємин, результатів діяльності;в) привертає увагу дітей до самостійної діяльності;г) оцінює прогрес в самостійній діяльності дитини;д) зосереджує увагу на результатах діяльності, а не на дитині. Учені поділяють оцінки на парціальні, підсумкові, опосередковані,безпосередні (Б. Ананьєв); адекватні й неадекватні (І. Бронников); позитивні і негативні (Ш. Амонашвілі, Б. Ананьєв); аргументовані, пеаргументовані, мотивовані, немотивовані, результативні, проце суальні, короткі, розгорнуті (А. Богуш); етичні, естетичні, емоційні, ціннісні (Н. Карпинська, Л. Князева, Л. Славина, Р. Шакуров та ін.).Під час навчання у дітей формувалися такі вміння:а) складати план розповіді на задану тему; б) співвідносити зміст складеної розповіді із запропонованим планом; в) виправляти помилки у власній розповіді; г) підсумкова самооцінка, вміння адекватно й аргументовано оцінити свою розповідь.Дослідження показало, що старші дошкільники мають глибокі потенційні можливості для оволодіння навичками оцінки й контролю. Під час навчання зовнішні розгорнуті матеріалізовані дії оцінки й контролю поступово скорочувались і перетворювалися на внутрішні, виконуючи при цьому регулювальну і контролювальну функції мовлення..Методика поетапного формування оцінно-контрольних дій сприяла усвідомленню дитиною правильності чи неправильності мовленнєвого висловлювання, засвоєнню оцінних еталонів (зразка правильної вимови, побудови речення, узгодження слів у реченні тощо).Зовнішній, розгорнутий характер оцінно-контрольних дій, введених в ігрову і навчальну діяльність, дає можливість вихователю контролювати, своєчасно змінювати й спрямовувати процес їх формування доти, доки діти не навчаться самостійно виконувати логіко-граматичний аналіз мовлення, використовуючи самооцінку і самоконтроль, взаємооцінку і взаємоконтроль.сутність оцінно-контрольних дій та оцінних судженьОцінна дія - це насамперед конкретне висловлювання, яке відбиває певне ставлення дитини до предмета, оцінки на основі аналізу процесу (чи результату) діяльності; це мовленнєва дія, в якій розкриваються мотиви, що спонукають дитину дати саме таку оцінку; це аналіз процесу діяльності, зіставлення результату діяльності із заданими вимогами, зразком, еталоном.Контрольні дії - це усвідомлене регулювання дитиною своєї мовленнєвої діяльності з метою запобігання мовленнєвим помилкам, їх констатації і виправлення, а також забезпечення відповідності результатів навчально-мовленнєвої діяльності запропонованому (чи складеному самостійно) плану, вимогам, взірцю, нормам вимови.Під час оцінної діяльності висловлюється певне судження. Судження є однією з форм логічного мислення, в якій стверджується або заперечується наявність у предметах і явищах тих чи тих властивостей та зв'язків між ними.У змістовій лінії «Психічне Я» Базового компонента дошкільної освіти є підрозділ «Самооцінка*, в якому визначено це поняття щодо дитини - випускника дошкільного закладу, а саме: «Висловлює елементарні судження про свої досягнення, якості, вчинки. Прагне до високої самооцінки, переживає свою відповідність (невідповідність) певному еталону; вміє порівнювати себе (якості, досягнення, вчинки) з іншими. Усвідомлює зв'язок своєї самооцінки з реальними досягненнями та оцінками авторитетних дорослих»Отже, завдання вихователя - сформувати у дітей старшого дошкільного віку оцінно-контрольні дії під час навчально-мовленнєвої діяльності

30. Розгляньмо спеціальні принципи організації мовленнєвого спілкування з дітьми1Гуманізація комунікативних настанов педагога передбачає повагу до дитини-співрозмовника, її особистості, інтересів, уподобань. Виявляється цей принцип у бажанні педагога зрозуміти дитину, у прагненні задовольнити її потреби та ставленні до дитячих проблем, запитань і пропозицій.Задоволення потреб дітей у спілкуванні, розвиток мотивів спілкування з дорослими й однолітками. Цей принцип орієнтований на реалізацію особистісного підходу до дитини. Вихователь організовує своє спілкування так, щоб задовольнити потреби дитини у спілкуванні, сприяти формуванню інтересів, нових мотивів спілкування з дорослими й однолітками.Приклад товариськості й рівноправності, конструктивна позиція у спілкуванні з дітьми. Успішна взаємодія з дітьми залежить від товариськості педагога. Налагоджуючи дружні стосунки з вихованцями, він віддає перевагу позиції «поруч», взаємодіє з дитиною як із рівноправним партнером. У щоденному спілкуванні педагог відмовляється від категоричних «неможна», «неслід», «неправильно». Замість цього він радить, пропонує, наводить зразки ефективної мовленнєвої взаємодії з навколишніми.Діалогічна орієнтація у спілкуванні і діалогічність мовлення педагога, добір оптантивних мовленнєвих форм передбачає рівноправність позицій педагога і дитини у спільному пошуку правильної відповіді, способу розв’язання комунікативної проблеми, навчання дітей відстоювати свої погляди, сумніватись у готових відповідях, формулювати проблемно-пошукові запитання. Цей принцип протистоїть монологічному спілкуванню педагога. Добір оптантивних, тобто ІІобажальних мовленнєвих форм (порада, пропозиція, запрошення, непряма вимога) сприяє емоційній розкутості дітей, створенню позитивної атмосфери для формування мовленнєвих висловлювань у дітей.Дотримання професійної та мовленнєвої етики. Спілкування вихователя з дітьми здійснюється на професійних засадах. Він не повинен «ображатися на дітей», виявляти гнів, у будь-якій ситуації діяти за правилом «Нічого не говорити з того, чого не можна було б залишити назавжди в душі дитини». Дотримання мовленнєвого етикету є невід’ємною складовою професійної етики. Це — ввічливість, тактовність, стриманість у різноманітних ситуаціях професійних взаємин з дітьми, а також вираження відповідними знаками уваги до дітей: доброзичливий тон, погляд, посмішка під час спілкування з дитиною.Встановлення емоційної довіри і підтримка позитивної атмосфери спілкування визначаються віковими особливостями мовленій воївзаємодії з дошкільниками. Діти вступають у контакт з дорослими за умови виникнення емоційної прихильності до них, інакше вони не ви­являтимуть ініціативи під час спілкування, не відповідатимуть на їхні запитання.Досягнення розвивального ефекту в процесі мовленнєвого спілкування вихователя з дітьми. Втілення цього принципу передбачає досягнення комунікативного успіху, позитивного педагогічного результату. Це залежить від правильного цілепокладання, прогнозування наслідків впливу, добору індивідуальних способів і засобів реалізації цілей стосовно кожної дитини.