Специфіка роботи соціального педагога з дітьми в закладах інтернатного типу

Курсова робота НА ТЕМУ:  
«Специфіка роботи соціального педагога з дітьми в закладах інтернатного типу»  
 
Спеціальність 6.010100 «Соціальна педагогіка»  
2007  
 
ЗМІСТ

 
 
 
ВСТУП  
Актуальність. В останні роки проблема сирітства стала надзвичайно актуальною: відбувається неухильне зростання числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Він пов'язаний з падінням соціального престижу сім'ї, її матеріальними та житловими труднощами, збільшенням позашлюбної народжуваності, зниженням стабільності шлюбу, збільшенням серед сиріт дітей зі складними, комплексними видами відхилень, різними формами затримки психічного розвитку, гіперактивністю, із труднощами в навчанні і поведінці, схильністю до бродяжництва, девіантної поведінки [11].  
 
За даними Державного комітету статистики України, загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні становить 100 678 осіб. Кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються і навчаються в школах-інтернатах для дітей-сиріт, збільшилася в 1,4 рази [3].  
 
Слід зазначити, що в останні роки проблеми соціального та правового захисту дітей, позбавлених батьківського піклування, не залишаються без уваги держави і громадських установ. Свідчать про це державні документи: Закон України «Про охорону дитинства» від. 24.06. 2001р., Указ Президента України № 1153 від. 17 жовтня 1997р. «Про погодження ЗАХОДІВ Щодо Поліпшення становища дітей сиріт та дітей, Які залишились без піклування батьків» і т.д. Також в нашій країні поряд з такими традиційними формами родинної турботи про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, як усиновлення та опіка над дітьми, розширюється система дитячих будинків сімейного типу як альтернатива інтернатним закладам виховання. З 1998 року розпочато роботу з організації та подальшому становленню інституту прийомної сім'ї [3].  
 
Сьогодні в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості дітей, над якими немає можливості оформити опіку, усиновити їх або направити на виховання до дитячого будинку сімейного типу або прийомну сім'ю. Це обумовлено як соціально-економічними, так і психологічними факторами. І все-таки, основною формою опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування залишається державна система інтернатного виховання [3].  
 
Дитячі будинки та загальноосвітні школи-інтернати всіх типів і форм власності для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покликані забезпечувати їм умови для проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації та підготовки, готувати дітей до самостійного життя. Однак, як свідчать наукові дослідження (И.В.Дубровина, М.К.Акімова, Е.М.Борісова), діти, що перебувають у закладах інтернатного типу, по ряду істотних психологічних характеристик, відрізняються від дітей, які виховуються в сім'ї [8] .  
 
Діти, котрі виховуються у закладах інтернатного типу, відірвані від реального життя, об'єднані за принципом соціально-психологічного неблагополуччя, знаходяться в соціальній ізоляції. Часто ці діти перебувають у стані соціально-педагогічної занедбаності, мають комплекс кинутого, неповноцінної дитини. Умови суспільного виховання, відсутність природних зразків статеворольової поведінки, слабкість емоційно-особистісних зв'язків породжують соціальний інфантилізм, комунікативні проблеми [5].  
 
У зв'язку з цим дитячі будинки та школи-інтернати повинні виконувати не тільки освітньо-виховні функції, але також сприяти нормальній соціалізації особистості, її повноцінному розвитку, компенсувати і виправляти недоліки розвитку, забезпечуючи правову та психологічну захищеність вихованців та випускників.  
 
Загальна проблема особливостей соціально-педагогічної роботи у закладах інтернатного типу розглядалася в працях Ю.В.Васільковой, Т.І.Шульгі, Н.А. Аблятипова, І. В. Дубровиной, М.И.Лисиной, Р.В. Овчаровой та ін Проблемами психолого-педагогічних особливостей дітей, які виховуються у закладах інтернатного типу, у вітчизняній та зарубіжній науці займалися Ж.Пиаже, Л.І. Божович, Н.Н. Толстих Б.Д. Ельконін, М.І. Лісіна, А.М. Прихожан, І.А. Залисина, Е.У.Смірнова, А.І. Захарова, А.Б. Добровіч, А.Ю. Панасюк та ін Питання соціально-психологічної та соціально-педагогічної допомоги дітям, що виховуються в установах інтренатного типу, представлені в роботах Т.І.Шульгі, Л.Я. Олиференко., А.В. Бикова та ін  
 
Для дітей-сиріт, які виховуються поза родиною, у відриві від суспільства, в умовах закладів інтернатного типу, формування системи соціальних цінностей набуває особливої ​​важливості, саме тому істотне значення тут набуває роль педагога-соціального працівника. Теорія цінностей, яка втілила в науці і практиці виховання та освіти принцип аксіологічного підходу, стала значним внеском у розвиток сучасної соціальної педагогіки та розглянута в роботах А.В. Мудрика, І. С. Кона, В. М. Кузнєцова, І. С. Артюховій, Є. К. Кіпріянова, Н. А. Кирилової, А. С. Шарова та ін  
 
Однак ряд питань, пов'язаних із соціалізацією дітей, які виховуються у закладах інтернатного типу залишається недостатньо дозволеним. У зв'язку з цим виникає необхідність дослідження даної проблеми. Актуальність і недостатня розробленість проблеми визначили вибір теми дослідження «Специфіка роботи соціального педагога з дітьми в закладах інтернатного типу».  
 
Об'єкт дослідження - діяльність соціального педагога в закладах інтернатного типу.  
 
Предмет дослідження - форми і методи роботи соціального педагога з дітьми, що виховуються у закладах інтернатного типу.  
 
Мета дослідження - вивчити особливості професійної діяльності соціального педагога, працюючого в освітніх закладах інтернатного типу.  
 
Завдання дослідження:

1.  
   Проаналізувати науково-методичну та психолого-педагогічну літературу з досліджуваної проблеми.
2.  
   Вивчити форми і методи роботи соціального педагога в закладах інтернатного типу.
3.  
   Розробити рекомендації для соціальних педагогів, з організації ефективної взаємодії з дітьми, які виховуються у закладах інтернатного типу.

 
У дослідженні застосовувалися такі методи: аналіз соціологічної, психолого-педагогічної літератури з теми дослідження; теоретичний аналіз та узагальнення досвіду роботи в даному напрямку.  
ГЛАВА 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА У закладах інтернатного типу  
1.1 Види і загальна характеристика закладів інтернатного типу  
 
На сьогоднішній день в Україні діє 699 шкіл-інтернатів, з них 341 загальноосвітня, 489 - для дітей з фізичними відхиленнями, 69 санаторних шкіл-інтернатів. Всього 26 типів шкіл-інтернатів. З метою захисту інтересів дітей-сиріт та дітей, які не мають відповідної батьківського піклування, відкрито 69 будинків сімейного типу, умови в яких максимально наближені до домашніх [17].  
 
Державна система опіки та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування являє собою систему різних типів закладів, таких як будинки дитини, дошкільні дитячі будинки, школи-інтернати, інтернатні установи змішаного типу, спеціальні школи-інтернати для дітей з відхиленнями у розвитку, притулки. Кожен тип установ розрахований на певну кількість і вік дітей (див. ДОДАТОК А).  
 
Розглянемо докладніше кожен із зазначених типів закладів.  
 
Загальноосвітня санаторна школа-інтернат - це загальноосвітній навчальний заклад 1-2,1-3 ступенів з відповідним медичним профілем, який забезпечує реалізацію права дітей, які потребують тривалого лікування та реабілітації, на загальну середню освіту.  
 
Головним завданням санаторної школи-інтернату є відновлення і зміцнення здоров'я дітей в об'єднанні з загальноосвітньою підготовкою, наданням їм кваліфікованої медико-педагогічної допомоги, їх самовизначення.  
 
Відповідно профілю захворювання в Україні функціонують такі санаторні школи-інтернати: для дітей з психоневрологічними захворюваннями, хворих на сколіоз, із захворюваннями серцево-судинної системи, з хронічними неспецифічними захворюваннями органів дихання. З хронічними неспецифічними захворюваннями органів травлення, хворих на цукровий діабет, з малими та неактивними (фаза згасання) формами туберкульозу.  
 
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, перебувають в санаторній школі-інтернаті на повному державному утриманні відповідно до встановлених норм [2].  
 
Дитячий будинок сімейного типу - це окрема сім'я, яка створюються за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім'я бере на виховання і спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт, або дітей позбавлених батьківського піклування [10, c.56].  
 
Будинок дитини - дитячий заклад для утримання та виховання дітей віком від 1 місяця до 3 років, від яких відмовилися батьки в пологовому будинку або покинули їх напризволяще. Ці будинки знаходяться у відомстві Міністерства охорони здоров'я [10].  
 
Дитячий будинок - державне виховний заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Існує 3 типи дитячих будинків: дошкільні - для дітей 3-7 років; шкільні - для дітей 7-17 років; змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку [4].  
 
Школа-інтернат для дітей-сиріт - державне виховний заклад для дітей-сиріт, дітей з неповних сімей, а також дітей, які вимагають допомоги від держави внаслідок хвороби батьків, втрати з ними зв'язку, позбавлення батьківських прав, в якому діти можуть виховуватися і навчатися від 3 до 17 років.  
 
Спеціальна школа - інтернат для дітей з відхиленнями у розвитку - це загальноосвітній навчальний заклад 1-2, 1-3 ступенів з відповідним медичним профілем, який забезпечує реалізацію права дітей, які потребують тривалого лікування та реабілітації, на загальну середню освіту.  
 
Притулок - соціальна установа, в якому дитина може перебувати цілодобово, забезпечується харчуванням і необхідною допомогою. Вид допомоги залежить від типу притулку.  
 
Притулок загального типу (відкритий) заснований на принципі добровільності. Дитина сама визначає час свого приходу, а також строки свого перебування в притулку. Склад і вік дітей, які перебувають у притулку загального типу, набір надаваних (за бажанням дитини) консультацій та тип професійного навчання визначаються організаторами конкретного притулку.  
 
Притулок діагностичного типу називають місце цілодобового перебування дітей з діагностичними цілями. Такий притулок в основному розрахований на дітей, недавно залишилися без піклування батьків, з кризових сімей, на дітей, що тікають з інтернатних установ. Основним завданням притулку цього типу є діагностика ситуації, в якій перебуває дитина, та визначення його подальшої долі. Тут намічають програму реабілітації і потім відправляють дитину в реабілітаційний притулок з метою подальшого повернення в сім'ю, усиновлення тощо У ці притулки дитини найчастіше визначають службовці органів опіки, соціальні працівники, працівники інтернатного закладу [16].  
 
1.2 Психолого-педагогічні особливості дітей, які виховуються у закладах інтернатного типу  
Відомо, що діти з раннього віку знаходяться в установах інтернатного типу, по ряду істотних психолого-педагогічних характеристик відрізняються від дітей, які виховуються в сім'ї. Для дітей дошкільного віку, які виховуються в установах даного типу, характерним є те, що у них часто спостерігається знижена пізнавальна активність, відставання в розвитку мови, затримка психічного розвитку, відсутність навичок спілкування, виникають конфлікти у взаєминах з однолітками [8].  
 
По своєму психічному розвитку діти, що виховуються без піклування батьків, відрізняються від ровесників, які у сім'ї. Темп розвитку перших уповільнений. Їх розвиток і здоров'я мають ряд якісних негативних особливості, які відзначаються на всіх щаблях дитинства - від дитинства до підліткового і далі [8].  
 
Відсутність для дитини близького і значущого дорослого є передумовою розвитку асоціальних форм поведінки. Дефіцит спілкування з дорослими не сприяє розвиткові у дитини почуття прихильності. Відсутність прихильності уповільнює розвиток пізнавальної активності, робить дитину пасивним і емоційно малорозвиненим [21].  
 
У дослідженнях Н.Н.Авдеевой показано, що діти з дитячих будинків значно пізніше починають впізнавати себе в дзеркалі, вони лякаються свого відображення і починають плакати [21].  
 
Недостатній розвиток контактів з дорослими, несформованість форм співробітництва призводять до відставання в розвитку мови, втрати самостійності, порушень в особистісному розвитку вихованців закладів. У дітей, які виховуються поза родиною, спостерігається відсутність інтересу до оцінки дорослого, переживання неуспіху в діяльності, потреби в позитивній оцінці, невміння диференціювати успішні та неуспішні дії, схвалювані і неодобряемое і неодобряемое поведінку.  
 
Знаходження дитини в установі порушує уявлення про тимчасові характеристики становлення особистості: діти нічого не знають про себе минулого, не бачать свого майбутнього. У них проявляються туманні уявлення про власну сім'ю. Неясність у власному минулому і в причинах власного «соціального» осиротения перешкоджають створенню самоідентичності. Діти насилу уявляють своє майбутнє, орієнтовані тільки на найближче майбутнє-вступ до школи, вчення.  
 
Інтелектуальний розвиток, які виховуються поза родиною, відрізняється дисгармонійністю. Воно відрізняється нерівномірністю і незбалансованістю видів мислення. Предметне мислення, наочно-образне залишаються головними. Вербальне мислення може при цьому досягати вікових норм, а невербальне значно відстає, так як воно формується в грі, неформальному спілкуванні і нерегламентованою спільної діяльності з дорослими та іншими дітьми. Відхилення в психічному розвитку у вихованців закладів для дітей сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, мають інший, специфічний тип відхилень, в порівнянні з тим, який у дітей з затримкою психічного розвитку [9].  
 
Таким чином, діти дошкільного віку, що ростуть без батьків, відрізняються від своїх однолітків з повноцінної сім'ї: у них знижена пізнавальна активність, відставання в розвитку мови, затримка психічного розвитку, відсутність навичок спілкування, виникають конфлікти у взаєминах з однолітками [9].  
 
Діти-дошкільнята, що переживають травматичні, стресові і кризові ситуації, проявляють почуття незахищеності, беззахисності. Виявити прояв даного почуття складно, так як воно виявляється нетипово. Проявом таких почуттів можуть бути соматичні симптоми, різні хвороби, підвищення температури і т.д.  
 
Незадоволення потреби у спілкуванні з дорослими і однолітками призводять до порушень оволодіння ігровою діяльністю. Вихованці закладів інтернатного типу погано вміють грати іграшками - швидко ламають, псують і втрачають їх, примітивно використовують їх у грі. Основним видом діяльності у них на вулиці спостерігається біганина, догонялки і дражнилки або відхід від усіх, самотність нічого неделание [8].  
 
Діти, які прийшли в школу-інтернат або загальноосвітню школу з дошкільного дитячого будинку, в більшості випадків виявляються досить добре підготовленими до школи, у них сформована вміння класифікувати об'єкти і явища, вони вміють читати або розрізняти букви, словниковий запас достатній для їх віку, але у таких дітей не сформована внутрішня позиція школяра, відсутня довільність поведінки, навички спілкування та взаємодії, виникають складнощі спілкування з дорослими.  
 
За даними досліджень А. М.Пріхожан, Н. Н. Толстих (1990), діти 7-8 років, які прийшли з дитячих будинків в школу, не вміють грати ні в сюжетно-рольові ігри, ні в ігри з правилами, ні в ігри - драматизації, в яких діти імпровізують на теми будь-яких книг, мультфільмів, телепередач, Ігри, які їх одноліткам доставляють радість, задоволення, не доступні їм за висловом і переживання. У кращому випадку їм доступні найпростіші ігри-маніпуляції, характерні для більш маленьких дітей. Відсутність гри в цьому віці говорить про втрачені можливості в цьому віці. Які навряд чи вдасться заповнити [21].  
 
Малюнки дітей, які виховуються поза родиною, відображають вплив дериваційних чинників, що призводять до порушення глибинних зв'язків між світом дитини і світом дорослих, всім оточуючим світом.  
 
Діти з установ соціально-педагогічної підтримки проявляють в молодшому шкільному віці підвищену готовність виконати будь-яке завдання вчителя, вихователя, дорослого. Старанність вихованців полегшує надалі навчання дітей. Бажання звернути на себе увагу дорослого, заслужити його похвалу настільки велике у першокласників з дитячого будинку, інтернату. Притулку, що воно лежить в основі готовності дітей виконувати навчальні завдання вчителя. Водночас старанність сигналізує про відсутність адекватного ставлення учня до вчителя, що негативно відбивається на формуванні повноцінної навчальної діяльності і розвитку особистості молодшого школяра [9].  
 
Вихованці закладів інтернатного типу з раннього віку живуть в умовах гіперопіки, дефіциту спілкування з дорослими надмірної турботи з боку дорослих. Обмежене, групове спілкування дітей з дорослими не надає самостійності дитині.  
 
Діти молодшого шкільного віку мають відхилення у розвитку інтелектуальної сфери, досить часто не відвідують школу, насилу засвоюють навчальний матеріал, у них спостерігається затримка в розвитку мислення. Нерозвиненість саморегуляції, вміння керувати собою. Всі особливості молодших школярів призводять до відставання в оволодінні навчальними навичками і якістю навчальної діяльності, її успішності [21].  
 
Особливо слід зупинитися на розгляді психолого-педагогічних особливостях підлітків, які виховуються у закладах інтернатного типу. Підлітки характеризуються труднощами у взаєминах з оточуючими людьми, поверхнею почуттів, утриманством, звичкою жити за вказівкою інших, складністю у взаєминах, порушеннями в сфері самосвідомості, посилюванням труднощів в оволодінні навчальним матеріалом, проявом грубого порушення дисципліни (бродяжництвом, крадіжками, різними формами делінквентної поведінки) . Для них характерні відхилення в спілкуванні з дорослими, що призводять до переживання своєї непотрібності, втрати своєї цінності і цінності іншої людини.  
 
За даними соціологічних і психологічних досліджень, підлітки групи ризику мають такі особливості:

1.  
   Відсутність цінностей, прийнятих у суспільстві, - творчість, пізнання, активна діяльність в житті. У них спостерігається переконання у своїй непотрібності суспільству, в неможливості досягти в житті чего0то своїми силами, своїм розумом і талантом, зайняти гідне положення серед однолітків, домогтися матеріального благополуччя;
2.  
   Серед цінностей у них на першому місці - щасливе сімейне життя, на другому - матеріальне благополуччя, на третьому-здоров'я; але ці цінності представляються їм недоступними в житті. Висока цінність у поєднанні з недосяжністю породжує внутрішній конфлікт, один з джерел стресу;
3.  
   Підвищений рівень тривожності і агресивності;
4.  
   Зміна спрямованості інтересів - вільне проведення часу (в під'їзді, на вулиці, та ін) [21].

 
Л.С. Виготський виділив декілька основних груп найбільш яскравих інтересів підлітків. До них відносяться:

1.  
   Егоцентрична динаміка - інтерес до власної особистості;
2.  
   Домінанта зусилля - тяга підлітків до опору, вольовим напруженням, що може проявлятися в упертості, хуліганстві, боротьбі проти авторитетів, протесті і т.д.
3.  
   Домінанта романтики - прагнення до невідомого, ризикованого, до героїзму [21].

 
Продовження цих змін в підлітковому віці вивчає Д.Б. Ельконін, який виділив симптоми розвитку. До них відносяться виникнення труднощів, у відносинах з дорослими, (негативізм, упертість, байдужість до оцінки успіхів). У цей час діти починають вести щоденники, таємні зошити, в яких вільно незалежно, самостійно висловлюють свої думки і почуття [21].  
 
За даними А.Л.Ліхтарнікова, у підлітків, позбавлених батьківського піклування, уявлення про щасливу людину і про щастя значно відрізняються від уявлень підлітків з нормальних сімей. Найбільш поширеною думкою підлітків групи ризику про основні показники щастя є наявність їжі, солодощів, іграшок, подарунків, одягу. Звернення до іграшок, можливо, дозволяє підлітку компенсувати недолік емоційного тепла і незадоволеність соціальних потреб. Серед підлітків, позбавлених батьківського піклування, у 43% відзначаються малопомітні ознаки щасливої ​​людини, що можна інтерпретувати як позицію «я нещасливий», і тільки 17% таких підлітків виявлено з нормальних сімей [21].  
 
Переживання самотності підлітками групи ризику спостерігається у 70%. Вихід зі стану самотності не бачать тільки один відсоток, а решта бачать порятунок від нього в пошуку одного, набутті сім'ї, в досягненні компромісу в конфліктних ситуаціях, зниження значущості психічної травми, зміні емоційного стану.  
 
Діти старшого шкільного віку, які відносяться до групи ризику, характеризуються особливим процесом соціалізації. Вони проживають, як правило, більшу частину свого життя в закладах інтернатного типу. Для більшості випускників закладів соціально-педагогічної підтримки характерні специфічні особливості їх особи і життя:  
 
1. Невміння спілкуватися з людьми поза установи, труднощі встановлення контактів з дорослими і однолітками, відчуженість, недовіра до людей, відстороненість від них.  
 
2. Порушення в розвитку почуттів, що не дозволяють розуміти інших, приймати їх, опора тільки на свої бажання і почуття.  
 
3. Низький рівень соціального інтелекту, що заважають розуміти суспільні норми, правила, необхідність відповідати їм.  
 
Відсутність позитивного впливу сім'ї на розвиток, навчання і виховання дітей обумовлюють особливості їх психічного розвитку, труднощі в навчанні і вихованні, соціалізації та особистісної зрілості. На думку Л.С. Виготського, обмежена можливість здійснювати психолого-педагогічну та корекційну роботу з дітьми-сиротами та дітьми, що залишилися без піклування батьків, призводять до дезадаптації, і сприяє виробленню компенсаторних засобів. Які протягом всіх віків можуть запускати негативні механізми, що деформують особистість дитини [21].  
 
Життя дитини поза сім'єю призводить до появи психічного стану - психічної депривації (Й.Лангеймер, З.Матейчек) На їх думку, цей стан виникає в особливих життєвих ситуаціях, коли людині не надається можливість задовольняти деякі основні психічні потреби протягом тривалого часу. У дітей, які виховуються поза родиною, відбуваються зміни в особистості, тобто виникає особистісна депривація, яка сприяє формуванню негативних особистісних якостей і утворень.  
 
Виховання поза сім'єю є головною причиною неготовності до самостійного життя і породжує прояв особистісної депривації, так як постійне оточення великою кількістю дітей і дорослих не дає можливості самоідентифікації, осмислення себе і своїх проблем, створює неможливість продумати своє майбутнє життя. Дитина не знає, як він буде жити один, де знайде друзів, як буде проводити вільний час [21].  
 
Особливість спілкування з дорослими, його обмеженість (співробітники установи) призводять до того, що діти не можуть налагоджувати контакти з іншими дорослими, знаходити спільне між вимогами інших значущих дорослих, своїми бажаннями і можливостями. Контакти з дорослими поверхневі, малоемоціональни, що призводить до відсутності потреби знаходити близькі стосунки з дорослими, довіряти їм, бачити повагу до себе з їхнього боку.  
 
У старшому шкільному віці найбільш гостро стоїть проблема вибору професії. Всі діти мріють про хорошу роботу. Подання про хорошу роботу у них особливе, так як вони представляють її як байдикування, але отримання при цьому великих грошей. Оскільки протягом виховання в державних установах діти практично не мали кишенькових грошей, то, природно, будь-яка сума, яку їм називають як зарплату, для них є величезною. Старшокласники не уявляють вартість реального життя [15].  
 
Умови життя дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, на повному державному забезпеченні призводять до формування утриманської позиції по відношенню до всіх оточуючих.  
 
Недостатня психолого-педагогічна діяльність з формування родинних почуттів у закладах для дітей сиріт призводить до того, що після виходу з дитячого будинку випускники намагаються знайти родичів, рідних, повернутися у свою сім'ю. Їм здається, що родичі, батьки відразу полюблять їх. Самі діти мало, що можуть зробити самостійно, так як вони не знають, як це робити. При отриманні окремого житла діти самостійно не можуть жити, найчастіше йдуть жити до друзів [10].  
 
Отже, як свідчать наукові дослідження (И.В.Дубровина, М.К.Акімова, Е.М.Борісова), діти, що перебувають у закладах інтернатного типу, по ряду істотних психологічних характеристик, відрізняються від дітей, які виховуються в сім'ї. [8]. У таких дітей, часто спостерігається затримка розумового розвитку, порушення статевої ідентифікації, схильність до наркотиків і правопорушень. До того ж у дитини недостатньо розвинені навички міжособистісного спілкування, він знервований, не вміє бути уважний до людей і любити і т.д. (Див. ДОДАТОК Б).  
 
1.3 Основні цілі та завдання діяльності соціального педагога закладах інтернатного типу  
 
Розглянемо соціально-педагогічну діяльність соціального педагога в дитячому будинку. Метою соціально-педагогічної діяльності є соціалізація вихованців дитячого будинку. Ця мета може бути реалізована шляхом виконання різних завдань. Діяльність соціального педагога починається з визначення соціального статусу дитини. Шляхом вивчення документів, бесід, тестування, соціальний педагог дізнається дитини, виділяє проблеми, які належить йому вирішити [18].  
 
Соціальний педагог збирає відомості про стан фізичного і психічного здоров'я, умови життя дитини до надходження його в інтернатний заклад, батьків дитини, спостерігає за його успішністю, надає допомогу в навчанні вихованця і т. д. Чим точніше визначається «діагноз соціального захворювання» дитини, тим легше визначити види допомоги, які може надати соціальний педагог вихованцю. Виховання дитини в дитячому будинку відбувається в колективі, тому на ряду з вивченням кожної дитини соціальний педагог вивчає і дитячий колектив в цілому [18].  
 
Наступне завдання соціального педагога - скласти індивідуальну програму розвитку вихованців, тобто фактично представити, яким повинен бути випускник дитячого будинку, враховуючи, який він зараз. Для цього соціальний педагог разом з вихователем аналізує всі документи, які є у дитини, його проблеми, шукає шляхи виходу із ситуації [18].  
 
Складний виховний процес в дитячому будинку вимагає від вихователів з'ясування не лише його сьогоднішніх поточних завдань, а й розкриття тенденцій розвитку, як дитину, так і колективу, в якому він знаходиться. Одна з головних завдань при цьому - формування гуманних відносин, які виражаються в безкорисливій моральної допомоги всім, хто цього потребує; в повазі іншої людини, в чуйності, емоційності, чуйності на чуже горе і чужу радість, на переживання іншого; в дбайливому ставленні до гідності людської особи [18].  
 
Проблеми адаптації дитини, яка потрапила в дитячий будинок, реабілітації дітей девіантної поведінки, інтеграції вихованців в суспільство є важливими в діяльності соціального педагога. Реабілітація дитини відбувається за допомогою медиків, психологів, педагогів, соціальних педагогів та інших фахівців інтернатного закладу. Медична реабілітація вважає проведення комплексу та лікувальних заходів. Психологічна реабілітація пов'язана з проведенням занять по зняттю тривоги, неспокою, напруги дитини в дитячому будинку. Педагогічна реабілітація вважає проведення додаткових занять за програмою загальноосвітньої школи, а також корекційних занять. Соціальна адаптація вважає успішне освоєння вихованцями соціальних ролей в системі суспільних відносин. Соціальна адаптація відбувається через формування і розвиток навичок ведення домашнього господарства, самообслуговування, трудових умінь і навичок [18].  
 
Разом з психологами соціальний педагог займається проблемами професійного самовизначення випускників (бесіди про професії, екскурсії на підприємства, бесіди про систему отримання професійної освіти та ін); освоєння ними різних соціальних ролей людини в суспільстві (патріот, член суспільства, член сім'ї, споживач, професіонал та ін), ознайомлення зі структурою та функціями сім'ї; формування адаптивних механізмів, що дозволяють пристосуватися випускнику до життя після виходу з дитячого будинку (Наприклад, проведення бесід на тему «Як підготуватися до вступних іспитів?», «Як користуватися різними видами транспорту?» , «Як заповнити документи на комунальні платежі?» і т. п.). Соціальний педагог використовує для вирішення цих завдань ділові ігри, вправи, тренінги, заохочення, покарання, бесіди та ін  
 
Ще одне важливе завдання, яку виконує соціальний педагог в інтернатному закладі - представлення інтересів дитини в правозахисних і адміністративних органах. Реалізуючи цю посередницьку функцію, соціальний педагог охороняє і захищає права вихованця. Так, соціальний педагог займається житловими проблемами дитини, його працевлаштуванням і продовженням його подальшого навчання.  
 
Організаційно-посередницька функція - забезпечує налагодження взаємодії соціального педагога з вихованцями, групою вихованців, педагогічним колективом, адміністрацією інтернатного закладу, державними та недержавними організаціями, до компетенції яких входить вирішення проблем певної категорії дітей. Для успішної реалізації організаційно-посередницької функції важливо, щоб соціальний педагог розвивав власні комунікативні здібності, добре володів технікою міжособистісного спілкування [3].  
 
Висновки по першому розділі  
 
Аналіз літературних джерел з проблеми дослідження дозволив з'ясувати наступне:  
 
1. Державна система опіки та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування являє собою систему різних типів закладів, таких як будинки дитини, дошкільні дитячі будинки, школи-інтернати, інтернатні установи змішаного типу, спеціальні школи-інтернати для дітей з відхиленнями у розвитку, притулки.  
 
2. У дітей, які виховуються у закладах інтернатного типу, часто спостерігається затримка розумового розвитку, порушення статевої ідентифікації, схильність до наркотиків і правопорушень. До того ж у дитини недостатньо розвинені навички міжособистісного спілкування, він знервований, домагається уваги, і в той же час його відкидає, переходить на агресивність чи образи. Він не вміє бути уважний до людей і любити. У зв'язку з цим дитячі будинки та школи інтернати повинні виконувати не тільки освітньо-виховні функції, але також сприяти нормальній соціалізації особистості, її повноцінному розвитку, компенсувати і виправляти недоліки розвитку, забезпечуючи правову та психологічну захищеність вихованців та випускників.  
 
Діти, котрі виховуються у закладах інтернатного типу, відірвані від реального життя, об'єднані за принципом соціально-психологічного неблагополуччя, знаходяться в соціальній ізоляції. Часто ці діти перебувають у стані соціально-педагогічної занедбаності, мають комплекс кинутого, неповноцінної дитини. Умови суспільного виховання, відсутність природних зразків статеворольової поведінки, слабкість емоційно-особистісних зв'язків породжують соціальний інфантилізм, комунікативні проблеми.  
3. Серед основних цілей і завдань соціального педагога з дітьми в закладах інтернатного типу виділяють: визначення статусу дитини, складання індивідуальної програми розвитку вихованця, адаптація, реабілітація, інтеграція дитини, представлення інтересів дитини в правозахисних і адміністративних органах, соціалізація вихованців дитячого будинку, формування гуманних взаємин.  
 
ГЛАВА II. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ДІТЬМИ у закладах інтернатного типу  
2.1 Основні форми і методи роботи соціального педагога з дітьми в закладах інтернатного типу  
 
 
Новоприбулі в школу-інтернат вихованці нерідко перебувають у стані дисфорії (пригніченому стані), обумовленому різкою зміною способу життя, важкими переживаннями, пов'язаними з вирішенням їх долі в інстанціях, розривом раніше сформованих міжособистісних відносин [7].  
 
Підвищена вразливість, психологічна напруженість, замкнутість дитини, велика ймовірність зриву в поведінці вказують на особливе значення дбайливого, тактовного ставлення до дитини з боку педагогів, персоналу, вихованців інтернату.  
 
Найбільш доцільним методом вивчення особистості дитини в перші тижні перебування його в інтернаті є спостереження, вивчення матеріалів особової справи, бесіда, рисункові методики («Дом-дерево-людина», «Неіснуюче тварина») на задану або вільну тему. При цьому небажано пропонувати теми, актуализирующие негативні переживання, пов'язані з втратою близьких, друзів і т. д. [7].  
 
Спостереження - систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта. Спостереження, як метод пізнання, дає можливість отримати первинну інформацію про об'єкт. Під науковим спостереженням розуміється спеціально організоване сприйняття досліджуваного об'єкта, процесу або явища в природних умовах [14]. Соціальний педагог ставить перед собою завдання, виділяє об'єкт і розробляє схему спостереження. Результати обов'язково фіксуються, отримані дані обробляються.  
 
Для підвищення ефективності спостереження воно повинно бути тривалим, систематичним, різнобічним, об'єктивним і масовим.  
 
Соціального педагога в першу чергу повинні цікавити наявне стан дитини, механізми його «психологічного захисту». У цьому зв'язку важливо спостереження за власним ініціативним поведінкою дитини, її нерегламентованими заняттями в години дозвілля, вільного спілкування. Неприпустимо, щоб дитина відчувала себе піддослідним.  
 
Дитині можна запропонувати нескладні практичні або інтелектуальні завдання зі «будівельним матеріалом», мозаїкою, конструктором, розрізаними картинками. Спостереження за ігровою діяльністю, конструктивно-інтелектуальними заняттями дають педагогу цінну інформацію про інтелектуальні проблемах, назрілих або потенційні конфлікти, незадоволені потреби, страхів. Спостереження розкривають здатність дитини планувати свою діяльність, керувати спільною діяльністю інших дітей, підкорятися діючим правилам або розпорядженням [7].  
 
До традиційних методів роботи соціального педагога в закладах інтернатного типу відносяться бесіди. У бесідах, діалогах, дискусіях виявляються відносини дітей, їхні почуття і наміри, оцінки і позиції [14]. Педагогічна бесіда як метод дослідження відрізняється цілеспрямованими спробами дослідника проникнути у внутрішній світ вихованця, виявити причини тих чи інших його вчинків.  
 
Важливо, щоб до бесіди соціальний педагог готувався. У цьому йому допоможе анкетування, складений заздалегідь запитальник або результати комісії, яка зробила висновок при вступі дитини до зазначеної установи [14].  
 
Дослідники виділяють ще метод соціометрії, при якому, для математичної обробки збираються дані бесід, анкетування, опитування та алгоритмів, оцінки кризового стану дитини.  
 
Анкетування - метод масового збору матеріалу за допомогою спеціально розроблених опитувальників, званих анкетами. Анкетування дає можливість отримати інформацію про вихованця, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю важливо сформулювати питання так метою виявлення суттєвих ознак вихованця, щоб вони відповідали поставленої цілям.  
 
Різновидом вибіркового анкетування є тестування, яке проводиться з метою виявлення суттєвих ознак вихованця.  
 
Тестування - цілеспрямоване, однакове для всіх випробовуваних обстеження, що проводиться в строго контрольованих умовах, що дозволяє об'єктивно вимірювати досліджувані характеристики педагогічного процесу.  
 
Тести складають так, щоб однозначно визначити ті чи інші особливості вихованців.  
 
Розрізняють формальні і неформальні ситуації тестування, в ході перших передбачають отримати відповіді на стереотипні питання, другі проводять у формі бесіди на тему. Головною умовою при цьому є створення атмосфери психологічного комфорту і довіри. Тестування, на відміну від інших методів, дає можливість виявити індивідуальні характеристики вихованця.  
 
Також застосовується метод переконання. Методом переконання педагог може досягти успіху, якщо він досить володіє правовими знаннями, щоб переконати дитину в наслідках його антигромадської поведінки. За допомогою цього методу соціальний педагог може домогтися, щоб вихованець сам почав шукати шлях виходу з ситуації, що склалася [14].  
 
Метод заохочення можна назвати виразом позитивної оцінки дій вихованців. Воно закріплює позитивні навички і звички. Дія заохочення засноване на збудженні позитивних емоцій. Заохочуючи, соціальний педагог повинен прагнути, щоб поведінка вихованця мотивувалося і прямувало не прагненням отримати похвалу чи нагороду, а внутрішніми переконаннями, моральними мотивами [14].  
 
Покарання - це метод педагогічного впливу, яке повинно попереджати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми [14].  
 
Таким чином, серед основних методів роботи соціального педагога в закладах інтернатного типу виділяють: спостереження, бесіда, анкетування, тестування, аналіз зібраних даних про дитину, метод соціометрії, заохочення, покарання, метод переконання.  
 
Робота проводиться як в індивідуальній, так і в груповій формах. Індивідуальна форма роботи, або соціальна робота з індивідуальним випадком, здійснюється в ситуації «один на один», коли соціальний педагог спільно з вихованцем вирішує його особистісні та соціальні проблеми [22].  
 
Ситуація «один на один» передбачає певні відносини між соціальним педагогом і вихованцем. У процесі індивідуальної допомоги не тільки планується відповідна процедура взаємодії, але і висуваються специфічні вимоги до ролей соціального педагога, необхідним знанням про вихованця, що забезпечують умови для роботи в системі «один на один». Насамперед, між соціальним педагогом і вихованцем повинен бути встановлений контакт [22].  
 
Соціальна групова робота - це напрям практичної діяльності, функції якої поширюються на різні галузі людської життєдіяльності. Клієнтами соціальної групової роботи є вихованці, які мають різне походження проблем [22].  
 
Незважаючи на різноманітність тренінгових вправ, прийомів і технік, що використовуються в груповій роботі, прийнято виділяти кілька базових методів, а саме, групову дискусію, ситуаційно-рольові ігри (Л.А. Петровська, Г.А. Ковальов, Т.С. Яценко) , а також тренінг сензитивності, орієнтований на тренування міжособистісної чутливості і сприйняття себе як психофізичної єдності (Ю.Н.Емельянов), що включає в себе техніки невербального взаємодії, які розвивають сприйнятливість «мові тіла», медитативні техніки та ін [6].  
 
Соціальна групова робота - це метод интерперсональной допомоги при роботі в малих групах, де використовується груповий контекст для досягнення індивідуальних групових цілей. У соціальній груповій роботі використовують розвиваючі, реабілітаційні, організаційно-реабілітаційні підходи [22].  
 
 
2.2 Методичні рекомендації щодо ефективної взаємодії соціального педагога з дітьми, які виховуються у закладах інтернатного типу  
 
 
Рекомендації, які будуть наведені нижче, допоможуть поліпшити роботу соціального педагога в закладах інтернатного типу для дітей-сиріт.  
 
Соціальний педагог повинен:

•  
  Знати історію особистої справи дитини.
•  
  Спокійно обговорювати минуле життя дитини, якщо у нього є така потреба.
•  
  Знати деталі відносин дитини з родичами (бабусями, дідусями, тітками, дядьками, старшими братами, сестрами).
•  
  Займатися пошуком нової сім'ї.
•  
  Приймати всі якості дитини, але необхідно акцентувати увагу дитини на позитивних рисах характеру, сприяти розвитку індивідуальних здібностей.
•  
  Залучати дітей до участі у різноманітних заходах. Дуже важливо допомогти дитині бути в ситуації успіху, граючи різні соціальні ролі.
•  
  Довіряти дітям, вірити в їх можливості. Різноманітність позитивного досвіду допоможе глибше розкрити здібності дитини, повірити у свої сили, у здатність навчатися різних видів діяльності, підвищувати самооцінку.
•  
  Обговорювати з кожною дитиною його майбутню доросле життя, коригувати його негативний прогнозування. Установка тільки на позитив: ти будеш прекрасним чоловіком (дружиною); бажане кількість дітей; робота, яка подобається і приносить прибуток.
•  
  Виховувати у дітей-сиріт впевненість у своїх силах, у потрібності їх у цьому світі; в здатності реалізовувати свої мрії, стати компетентною особистістю в сучасному світі.
•  
  Формувати поетапні установки взаємодії з суспільством: «до людей», «для людей», «разом з людьми»
•  
  Знати особливості профорієнтаційної роботи з дітьми-сиротами [3].

 
. Профорієнтаційна робота  проводиться з 8 класу, але бесіди  на цю тему можуть проводитися  і раніше. Після обов'язкового  діагностування здібностей з  урахуванням психо - емоційної сфери  дитини, також необхідно враховувати  сучасний стан ринку праці, наявність вакансій, передбачати заробітну плату.

•  
  Під час бесід з дитиною необхідно використовувати емоційне фарбування позитивних почуттів (радість, здивування, задоволення), пов'язаних з діяльністю дитини, з проявом його особистісних якостей. Головна умова для ефективної спільної роботи - щирість з боку соціального педагога. Дитина відкриється і буде згоден на співпрацю, якщо відчує, що його дійсно люблять.
•  
  У використанні діагностичного матеріалу приділяти особливу увагу проективним методам. Дітям легше висловити свій внутрішній світ у творчості, ніж відповідати на запитання. Соціальному педагогу необхідно творчо підходити до тестування дітей.
•  
  Використовувати методи і способи фізичного, естетичного і морального виховання, які дають можливість дітям-сиротам реалізувати свої потреби.
•  
  Аналізуючи поведінку і вчинки вихованця, його взаємодію з навколишнім світом, особливу увагу потрібно звернути на мотиви, зовнішні обставини і стан дитини. Це допоможе встановити, що, наприклад, замкнутість, пасивність і байдужість, можуть бути наслідками пригнобленої особистості [3].

 
 
 
Висновки по другому розділі  
Аналіз науково-методичної літератури з проблеми дослідження показав:  
 
1. Серед основних методів роботи соціального педагога з дітьми в закладах інтернатного типу виділяють: спостереження, бесіда, анкетування, тестування, аналіз зібраних даних про дитину, метод соціометрії, вправа, заохочення, покарання, метод переконання; робота проводиться як в індивідуальній, так і в груповій формах.  
 
2. Для ефективної взаємодії соціального педагога з дітьми, що виховуються у закладах інтернатного типу, необхідно враховувати наступні моменти: знати історію особистої справи дитини; спокійно обговорювати минуле сімей життя дитини, якщо у нього існує така потреба; знати деталі відносин дитини з родичами; сприяти розвитку індивідуальних здібностей ; долучати дитину до участі в різних заходах; довіряти дітям, вірити в їх можливості; обговорювати з кожною дитиною його майбутнє життя, коригувати його негативний прогнозування; виховувати у дітей-сиріт впевненість у своїх силах; формувати поетапні установки взаємодії з суспільством; знати особливості профорієнтаційної роботи з дітьми-сиротами. Соціальний педагог повинен: допомогти дітям з пошуком вищого навчального закладу, з гуртожитком; враховуючи здібності дитини, соціальний педагог може записати його на підготовчі курси до вищого навчального закладу; під час бесід з дитиною необхідно використовувати емоційне фарбування позитивних емоцій; у використанні діагностичного матеріалу приділяти особливу увагу проективним методам; використовувати методи і способи фізичного, естетичного, і морального виховання, які дають можливість дітям-сиротам реалізувати свої потреби.  
ВИСНОВКИ  
Здійснений теоретичний аналіз науково-методичної та психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми показує, що:  
 
1. Державна система опіки та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування являє собою систему різних типів закладів, таких як будинки дитини, дошкільні дитячі будинки, школи-інтернати, інтернатні установи змішаного типу, спеціальні школи-інтернати для дітей з відхиленнями у розвитку, притулки.  
 
Загальноосвітня санаторна школа-інтернат - це загальноосвітній навчальний заклад 1-2,1-3 ступенів з відповідним медичним профілем, який забезпечує реалізацію права дітей, які потребують тривалого лікування та реабілітації, на загальну середню освіту.  
 
Дитячий будинок сімейного типу - це окрема сім'я, яка створюються за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі.  
 
Будинок дитини - дитячий заклад для утримання та виховання дітей віком від 1 місяця до 3 років, від яких відмовилися батьки в пологовому будинку або покинули їх напризволяще.  
 
Дитячий будинок - державне виховний заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.  
 
Школа інтернат для дітей-сиріт - державне виховний заклад для дітей-сиріт, дітей з неповних сімей, а також дітей, які вимагають допомоги від держави внаслідок хвороби батьків, втрати з ними зв'язку, позбавлення батьківських прав, в якому діти можуть виховуватися і навчатися від 3 до 17 років.  
 
Спеціальна школа-інтернат для дітей з відхиленнями у розвитку - це загальноосвітній навчальний заклад 1-2, 1-3 ступенів з відповідним медичним профілем, який забезпечує реалізацію права дітей, які потребують тривалого лікування та реабілітації, на загальну середню освіту.  
 
Притулок - соціальна установа, в якому дитина може перебувати цілодобово, забезпечується харчуванням і необхідною допомогою.  
 
У дітей, які виховуються у закладах інтернатного типу, часто спостерігається затримка розумового розвитку, порушення статевої ідентифікації, схильність до наркотиків і правопорушень. До того ж у дитини недостатньо розвинені навички міжособистісного спілкування, він знервований, домагається уваги, і в той же час його відкидає, переходить на агресивність чи образи. Він не вміє бути уважний до людей і любити. У зв'язку з цим дитячі будинки та школи інтернати повинні виконувати не тільки освітньо-виховні функції, але також сприяти нормальній соціалізації особистості, її повноцінному розвитку, компенсувати і виправляти недоліки розвитку, забезпечуючи правову та психологічну захищеність вихованців та випускників.  
 
2. Серед основних цілей і завдань соціального педагога з дітьми в закладах інтернатного типу, виділяють: визначення статусу дитини, складання індивідуальної програми розвитку вихованця, адаптація, реабілітація, інтеграція дитини, представлення інтересів дитини в правозахисних і адміністративних органах, соціалізація вихованців дитячого будинку, формування гуманних взаємин . Для вирішення зазначених завдань соціальний педагог застосовує відповідні методи, серед яких можна виділити: спостереження, бесіду, анкетування, тестування, аналіз зібраних даних про дитину, метод соціометрії, вправа, заохочення, покарання, метод переконання; робота проводиться як в індивідуальній, так і в груповий формах (див. ДОДАТОК В).  
 
3. На основі вивченої науково-методичної літератури нами були розроблені рекомендації щодо ефективної взаємодії соціального педагога, з дітьми в закладах інтернатного типу. А саме: знати історію особистої справи дитини; спокійно обговорювати минуле сімей життя дитини, якщо у нього існує така потреба; знати деталі відносин дитини з родичами; сприяти розвитку індивідуальних здібностей; долучати дитину до участі в різних заходах; довіряти дітям, вірити в їх можливості ; обговорювати з кожною дитиною його майбутнє життя, коригувати його негативний прогнозування; виховувати у дітей-сиріт впевненість у своїх силах; формувати поетапні установки взаємодії з суспільством; знати особливості профорієнтаційної роботи з дітьми-сиротами. Соціальний педагог повинен: допомогти дітям з пошуком вищого навчального закладу, з гуртожитком; враховуючи здібності дитини, соціальний педагог може записати його на підготовчі курси до вищого навчального закладу; під час бесід з дитиною необхідно використовувати емоційне фарбування позитивних емоцій; у використанні діагностичного матеріалу приділяти особливу увагу проективним методам; використовувати методи і способи фізичного, естетичного, і морального виховання, які дають можливість дітям-сиротам реалізувати свої потреби.  
 
ЛІТЕРАТУРА