Теоретичні засади використання інтерактивних технологій у навчально-виховному процесі

      Інтегруватися  на уроці можуть різні види  людської діяльності, наприклад,  навчальна та ігрова (заняття  у формі гри), навчальна і суспільна (вивчення певної теми у поєднанні з власним досвідом, суспільно-громадської діяльності) та ін. Інтегруються й різні рівні пізнавальної діяльності, хоча це питання є ще спірним і не дослідженим. Інтегровані уроки вимагають від учителя високого професіоналізму, знання програм з різних предметів, системного мислення.

    До нестандартних  належать також уроки з різновіковим складом учнів. Мета таких уроків - подати одним модулем, блочно матеріал, що за програмою вивчається у різних класах. Уроки такого перспективу розвитку даної проблеми, виконують прогностичне мислення, прилучають до колективної творчої діяльності.

     Отже, види  нестандартних (інноваційних) уроків різноманітні, викликають великий інтерес учнів і вчителів, результативні, спрямовані на пошук нового у руслі гуманітаризації освіти в Україні. А головне - це мета нестандартних уроків: не окреме уміння, а учень, його інтереси, вікові особливості, закономірності пізнавальної діяльності - в центрі уваги.

 

          1.3 Методи і форми інтерактивного навчання

 

Як відомо, проблема класифікації методів навчання та їх визначення належить  до пріоритетних у дидактиці. Оскільки тенденції розвитку сучасної освіти свідчать про ускладнення й технологізацію застосованих у навчанні методів,це створює у контексті теорії методів реальні умови для подальшої диференціації та інтеграції знання про них.

Як категорія історична,методи навчання трансформуються відповідно до змінюваних цілей і змісту освіти. Компетентнісний підхід у сучасній шкільній освіті,зокрема історико-суспільствознавчий,зробив актуальним зверненням і учителів,і  вчених педагогів до проблем застосування активних і інтерактивних методів навчання. У свідомість українських вчителів поступово через публікації останнього часу і через систему додаткової освіти поступово закладається думка,що саме активні і інтерактивні методи навчання створюють необхідні умови для становлення і розвитку компетентностей  учнів,так і для  розвитку й виховання особистості активних громадян з відповідною системою цінностей. Тому важливим видається і її науково-теоретичний аналіз.

Історичне коріння активних методів навчання треба шукати в теорії і практиці вітчизняної школи на початку ХХст. У 20-х роках словесні методи навчання взагалі були оголошені пасивними. Їм протиставлялись активно-трудовий,дослідницький,практичний,лабораторний,евристичний,проектний,що становили групу методів активного навчання. Однак,як відомо,ці методи не стали провідними у практиці радянської школи.

У 60-х першій половині 70 років відбулося часткове повернення до ідеї активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні. Було  обґрунтовано і введено у практику проблемне навчання,евристичну бесіду,програмоване навчання. Саме тоді радянський дидакт  Є.Голант запропонував розподіл методів навчання на “пасивні ” і “активні” залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло,що термін “пасивні ” застосувався умовно,оскільки будь-який спосіб навчання обов’язково передбачає певний рівень пізнавальної активності учнів,інакше досягнення результату навіть мінімального неможливе. В даній класифікації Є.Голант скоріше використовував “пасивність ” як визначення низького рівня активності учнів,переважно репродуктивної діяльності при майже повній відсутності самостійності і творчості.

Нова хвиля зацікавленості активними методами припала на  межу 80-90х років,коли в дидактиці,зокрема  українській,був представлений широкий спектр різноманітних методів активізації навчально-пізнавальної  діяльності. Аналіз показує,що під термінами  “активне навчання ”, “активні  методи” автори розуміли такі методи ,що стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів,спрямовані на залучення більшості школярів до пізнавальної діяльності на різних етапах процесу навчання(вивчення нового, закріплення, повторення, перевірка результатів). За таких обставин учень є “суб’єктом” навчання,виконує творчі завдання,вступає в діалог з учителем. Серед основних активних методів називались такі: самостійна робота,проблемні та творчі завдання(часто домашні),питання від учня до вчителя і  навпаки,що розвивають творче мислення. .

Модель інтерактивних методів навчання.

 

                             

 

Переваги:

1. розширюються пізнавальні можливості учня (здобування, аналіз, застосування інформації з різних джерел);
2. зазвичай високий рівень засвоєння знань;
3. учитель без зусиль може проконтролювати рівень засвоєння знань учнями;
4. учитель має можливість розкритися як організатор, консультант;
5. партнерство між учителем і учнями та всередині учнівського колективу.

Вади:

1. на вивчення певної інформації потрібен значний час;
2. необхідний інший підхід в оцінюванні знань учнів;
3. в учителя відсутній досвід такого виду організації навчання;
4. відсутні методичні розробки уроків із різних предметів.

     Цю модель можна назвати «Полілог», вона є свідченням активного співнавчання.

       Модель активних методів навчання

                                       

У цьому разі учень і вчитель знаходяться в постійному взаємозв'язку. Учень відповідає на запитання вчителя, розповідає. В учителя є можливість співпраці з кожним учнем окремо. За такої моделі використовуються активні методи навчання: бесіда, дискусія, фронтальне опитування тощо. Визначимо переваги і вади цієї моделі:

Переваги:

1) високий   рівень    інформації

2)велика кількість учнів, які одночасно можуть сприймати інформацію; 3)відсоток засвоєння матеріалу досить високий;

4)майстерність педагога відіграє велику роль в організації такого навчання;

    5)учитель може проконтролювати надані учням знання.

Вади:

1. учні спілкуються тільки з учителем;
2. зазвичай на уроці така модель використовується тільки для опитування;
3. учень знаходиться у постійній напрузі: «спитає — не спитає?»;

учень може бути незадоволений  тим, що його не спитали, не вислухали його думку.              При використанні пасивних методів учні є «об'єктом» навчання. Вони засвоюють та відтворюють матеріал, що передається педагогом — джерелом певної інформації (інколи такі методи, за І.Лернером, називають пояснювально-ілюстративними і репродуктивними). Як правило, це відбувається шляхом застосування лекції-монологу, читання, демонстрації. Учні між собою не спілкуються і не виконують творчих завдань. Ефективність будь-якого методу багато в чому залежить від того,наскільки правильно обраний спосіб взаємодії,форму комунікації учасників навчального процесу(учнів і учителів). Часто в існуючій системі  освіти основною формою комунікації залишається монолог. Спочатку педагог у монологічній формі передає знання учням,а потім вони повертають йому ці знання,знову ж у вигляді монологічних відповідей. При цьому вчитель є своєрідним полюсом,навколо якого концентрується вся комунікація учасників навчального процесу.

Успіх у формуванні особистості  дитини залежить від форм організації  навчання,тобто від зовнішнього боку організації навчального процесу,який відображає характер взаємозв’язків його учасників. За визначенням О.Я.Савченко,“форма організації навчання” означає певну взаємодію вчителя та учнів,що регулюється встановленим режимом та умовами роботи.

Розвиток форм організації  системи навчання збігається з розвитком  суспільства. Першим,ймовірно,виникло індивідуальне навчання – учні спілкувалися на одинці з учителем і виконували всі завдання індивідуально .Наступним етапом став індивідуально-груповий спосіб навчання – вчитель назвав групу дітей ,однак навчальна робота  мала  індивідуальний характер.

Наприкінці XVІ – початку XVІІ ст. як індивідуальна,так і індивідуально-групова форми організації навчання вже не відповідали потребам суспільства. У братських школах України,Білорусі та деяких інших країнах виникло групове навчання,яке стало основою класно-урочної системи,обґрунтованої та вдосконаленої Я.А.Коменським.

На сучасному етапі  провідною формою організації роботи є урок. У дидактиці під уроком розуміють основну одиницю освітнього процесу,чітко обмежену часовими рамками,планом роботи та складом учнів. У процесі навчання урок відіграє інтегруючу роль,оскільки відображає та поєднує такі його компоненти,як мету,зміст,методи,засоби навчання,взаємодію вчителя та учнів.

Незважаючи на ширше  визначення у світі класно-урочної  системи,спроби вдосконалити урок як специфічну форму організації навчально-виховного процесу не припиняються з моменту його винайдення. В історії педагогіки було розроблено ї апробовано такі варіанти класно-урочної форми, як бел-ланкастерська форма взаємного навчання, натовська, маннгеймська та лабораторна система(Дальтон-план).

За радянських часів  в Україні з метою поліпшення результативності навчального процесу  значна увага приділялась розробці нових типів уроків, удосконаленню їх структури та основних елементів такої структури.

Велися, хоч і не так активно, пошуки вдосконалення уроку, пов’язані з формами  організації навчальної діяльності учнів, яких у сучасній дидактиці виділяють чотири:

• Парна(взаємодія учня з учнем чи вчителя з учнем);
• Групова(вчитель одночасно навчає весь клас);
• Кооперативна (колективна-всі учні активні і навчають один одного);
• Індивідуальна (самостійна) робота учня.

        Більш цікавими для теорії  і практики навчання є нестандартні  уроки. Педагогічна сутність таких  уроків полягає в такому структуруванні  змісту і форми,які б викликали інтерес в учнів і сприяли б їхньому розвитку і вихованню. Класифікація нестандартних уроків ще остаточно не склалась. До нестандартних уроків відносяться інтегровані уроки,а також уроки з різновіковим складом учнів.

        Нерідко педагоги говорять про своєрідне замкнуте коло: робота з дедалі більшою кількістю неспокійних дітей змушує їх установлювати все більш суворі порядки в класі. Це у свою чергу,призводить до  того,що діти почуваються скуто й менше спілкуються один з одним і з педагогом. У цій ситуації шкільний психолог може організувати інтерактивні ігри, які навчать дітей аналізувати, справлятися зі страхами й стресами, розвивати сильні сторони характеру, вирішувати  конфлікти,поважати точку зору інших людей.

  Пропоновані інтерактивні  ігри можна успішно проводити в умовах цілого класу.

«Прогноз  погоди»

Матеріали: папір, кольорові олівці.

Інструкція. Бувають дні, коли ми почуваємо себе не найкращим чином. Можливо, у нас зіпсований настрій. І ми хочемо, щоб нас залишили в спокої на певний час. Як це дати зрозуміти іншим? Ми можемо показати однокласникам свій «прогноз погоди», адже погода буває різною: похмурою, дощовою, сонячною тощо.

Візьміть  папір, олівці і намалюйте свою погоду, яка відповідає вашому о, шо діти дітей зважати на настрій один одного й поліпшить психологічний клімат у класі.

«Камінчик у  черевику»

Гра заснована  на простій метафорі і спонукає навіть сором'язливих поділитися своїми проблемами. Слова «В мене камінчик у черевику» можуть послужити сигналом до того, що дитина переживає труднощі, їй щось заважає, не  може  зосередитися  на уроці.

Інструкція. Скажіть мені, що відбувається, коли камінчик потрапляє  у черевик? Спочатку він не дуже заважає, потім з'являєтьсь біль ,зрештою цей камінчик  перетворюється на  «уламок скелі». Тоді ви знімаєте взуття й витрушуєте його. Але на нозі залишається ранка.  Так маленька незручність стає проблемою. Вчасно подбавши про ногу, ми збережемо її неушкодженою. Необхідно обговорити кожний «камінчик», що буде названий. Ці вправи спрямовані на уникнення агресії й гніву.

«Скарбничка гарних учинків»

Діти, як і  дорослі, іноді не цінують свої успіхи й досягнення. Ця вправа допоможе їм закінчити тиждень приємними переживаннями. її доцільно пропонувати наприкінці останнього уроку тижня.

Інструкція. Нехай кожний із вас пригадає, над чим він потрудився цього тижня. Наприклад, виконав складне домашнє завдання, допоміг однокласникові прибрати у класі тощо. Виберіть три вчинки, якими ви пишаєтеся, і напишіть їх на аркуші паперу. Після цього похваліть себе: «Андрію, ти насправді зробив це здорово!» Запишіть і цю фразу. Гра допоможе дітям самостійно оцінювати свої вчинки, - виділяючи серед них гарні, і заслужено хвалити себе. Це стане стимулом для нових перемог.