Типи уроків українознавства

ВСТУП

Актуальність курсової роботи. Українознавство як наука нараховує всього понад сто років. Водночас воно, як галузь знань, закорінене в багатовікову світову історію, переповнену героїчними подіями величезної ваги. Бурхливі перетворення, що відбуваються в наші дні, змінюють застарілі уявлення про історичний процес. Донедавна з незглибної криниці вітчизняної  історії ми не могли черпати всю правду. Кілька поколінь були відлучені від справжньої історії та українознавства.

На уроці українознавства учні черпають знання не з надуманих теорій, а з народного досвіду. Філософія такої науки найправильніша. Вона є чистим джерелом, з якого ми черпаємо духовність і роздаємо її учням в кожну із 45 хвилин уроку.

Отже, урок українознавства не є вигадкою «націоналістів», як дехто вважає, і не спрямований проти росіян чи людей інших національностей. Урок українознавства – є нагальною потребою загальної освіти молодого покоління, яке готується взяти на себе відповідальність за Україну.

Громадянин кожної держави зобов’язаний поважати народ, частиною якого є сам. Але не можна примусити людину поважати народ, коли вона не знає, за що саме потрібно його поважати. Якщо людина не знає історії, культури, побуту українського народу, і ще гірше зневажає все це, чи не стане вона віддавати свої здібності, таланти на благо країни? Чи стане вона на захист української землі, якщо цього вимагатиме час чи ситуація?

Саме на уроці українознавства учні засвоюють, що вони є частинкою великого українського народу, незалежно від національності, що гімн, прапор і герб України то є символи, святі для українців.

Саме на уроках українознавства вони вивчають долю української мови в давні часи, у недалекому минулому й сьогодні, переконуючись, що володіння нею є першою ознакою поваги до українського народу.

Лише на уроці українознавства вони вивчатимуть українські народні пісні, вивчатимуть українські звичаї та обряди. Учні сьогодні на уроках українознавства здійснюють подвиг, рятуючи самобутність української нації для майбутніх поколінь.

Уже те, що учні мають змогу зайти на урок українознавства в кімнату, де кожна річ нагадує, що ти – українець, зміцнює в свідомості учня думку про те, що він не один у світі, а є в нього Батьківщина.

Дослідженням технології сучасного  уроку, в тому числі і уроку  українознавства, займались різні вчені. Бордовська Н.В. розглядала урок як основну одиницю дидактичного циклу і форму організації навчання. Питання структури процесу навчання та його компонентів розглядали Волкова Н.П., Зайченко І.В., Ільїна Т.А., Кузьмінський А.І., Лозова В.І., Максимюк С.П., Нісімчук А.С., Пальчевський С.С., Томчук М.І., Фіцула М.М., Харламов І.Ф, Щербань П.М., Ягупов В.В.. Розробкою уроків українознавств займалася Іваннікова Л.В. Теоретичні, методологічні та педагогічні засади концепції українознавства як цілісної системи інтегративної науки визначив Кононенко П.П. Крисаченко В.С. подає джерела, які окреслюють сутність ознаки суб’єкта українознавства. Значно розширила коло українознавчих проблем Лозко Г.С. Половець В.М. розробив авторську концепцію українознавства, розглядав українознавство як систему інтегрованих знань про Україну і світове українство, як цілісність.

Мета курсової роботи – дослідити технологію сучасного уроку українознавства.

Для досягнення поставленої мети в  курсовій роботі поставлені такі завдання:

1. Розглянути урок як основну форму організації навчання.
2. Охарактеризувати технологію організації та проведення уроку.
3. Визначити поняття та завдання уроку українознавства.
4. З’ясувати типи та проаналізувати структуру уроків українознавства.

Об’єкт дослідження – урок українознавства.

Предмет дослідження –завдання, типи і структура уроку українознавства.

У курсовій роботі використані такі методи дослідження, як науково-історичний, проблемний і логічний аналіз педагогічної літератури, системно-зіставний і порівняльно-дедуктивний.

Практична значущість. Результати проведеного дослідження можуть бути використані під час розробки уроків українознавства в основній та старшій школах.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків,списку використаних джерел, який налічує 26 позицій, додатків, загальний обсяг роботи 32 сторінки, основного тексту 30 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ УРОКУ

1. Урок – основна форма організації навчання

У сучасній школі класно-урочна форма є головною (основною), її

ключовим компонентом є урок. Урок – це «відрізок» навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процессу [3: 176].

Над удосконаленням уроку працює багато теоретиків і практиків усього світу. Вироблені загальні вимоги до уроку, які повинен знати кожен педагог  і дотримуватися їх повсякчас.

З-поміж загальних вимог, яким повинен відповідати сучасний урок, виділяють такі:

1. Побудова уроку на основі закономірностей навчального процесу.
2. Оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидактичних принципів і правил.
3. Чітке визначення завдань уроку.
4. Зв'язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями, опора на суб'єктний досвід школяра.
5. Встановлення міжпредметних зв'язків, усвідомлених учнями.
6. Стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості
7. Ефективне використання педагогічних засобів.
8. Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їхніх інтересів, нахилів і потреб.
9. Формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності.
10. Формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення своїх знань.
11. Логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності.
12. Діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку [11: 204].

Кожний урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати. За цим критерієм загальні вимоги до уроку конкретизуються дидактичними, розвивальними і виховними вимогами.

До дидактичних (освітніх) вимог належать:

а) чітке визначення освітніх завдань кожного уроку;

б) раціональне визначення змісту уроку з урахуванням соціальних і особистісних потреб;

в) впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності;

г) раціональне поєднання  різноманітних форм і методів  навчання;

г) творчий підхід до побудови структури уроку;

д) поєднання різних форм організації навчальної діяльності учнів; є) забезпечення оперативного зворотного зв'язку; дієвого контролю і оцінювання.

До розвивапьних вимог належать:

а) формування і розвиток в учнів позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності, творчої ініціативи й  активності;

б) вивчення й урахування рівня  розвитку та психічних властивостей учнів, проектування "зони найближчого розвитку";

в) стимулювання нових якісних змін в інтелектуальному, емоційному, соціальному  розвиткові учнів.

Виховні вимоги до уроку включають:

а) визначення виховних можливостей  навчального матеріалу, діяльності на уроці;

б) постановку і формування виховних завдань, зумовлених метою і змістом  навчальної роботи; інтересами учнів, їх суб'єктним досвідом;

в) формування в учнів життєво  необхідних якостей: старанності, відповідальності, ретельності, охайності, самостійності, працездатності, уважності, чесності та ін.;

г) формування світоглядної, моральної, правової, політичної, художньо-естетичної, трудової, економічно екологічно фізичної культури;

г) співробітництво і  партнерство з учнями, зацікавленість у їхніх успіхах [15: 241].

Крім перерахованих  вимог до уроку, в педагогічній літературі виділяються й інші вимоги: організаційні, психологічні, управлінські, санітарно-гігієнічні, етнічні та ін.

Серед засобів розв’язання  завдань уроку важливими є:

– використання форм і методів навчальної діяльності, які дозволяють виявити суб'єктний досвід учня;

– стимулювання школяра до висловлювань без побоювання помилитися чи дати хибну відповідь;

– створення умов, які б дозволяли  йому виявляти ініціативу, самостійність, творчість;

– заохочення прагнень знаходити свій спосіб роботи;

– створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи групи, класу;

– оцінка навчальних досягнень в  процесі навчальної діяльності, а  не тільки за кінцевим результатом.

Для того, щоб учень  став суб'єктом навчальної діяльності на уроці пригадаємо, що для суб'єкта діяльності характерні особистісні підструктури: мотивування, цілепокладання, орієнтування, самоактуалізація, самореалізація, самоконтроль, самооцінка), він повинен оволодіти певними етапами.

На етапі орієнтування у навчальному матеріалі (тема, завдання уроку, стимулювання учіння) учень надає особистісного смислу новій інформації і власній діяльності, пов'язаній із засвоєнням нового навчального матеріалу, проявляє активність (мотивування).

На етапі визначення цілі він визначає або бере участь у визначенні конкретної цілі навчальної діяльності, яку передбачено реалізувати протягом уроку (цілепокладання).

На етапі проектування учень бере участь у плануванні наступної роботи, ураховує свої можливості, необхідні, на його думку, для успішного досягнення цілі (орієнтування).

На етапі організації виконання плану уроку він обирає спосіб навчальної діяльності: усний чи письмовий, переказ тез чи розгорнута відповідь, в узагальнюючому вигляді чи на конкретних прикладах, індивідуально чи в групі тощо; намагається більш повно використати свої можливості, здібності, суб'єктний досвід, пов'язаний з вирішенням аналогічних завдань в минулому; здійснює прояв свого «Я» (самоактуалізація, самореалізація).

На етапі контрольно-оцінювальному він залучається до контролю за розвитком навчальної діяльності (взаємоконтролю у групі, самоконтролю), самостійно або спільно з іншими учнями та вчителем порівнює отриманий результат з критеріями державного стандарту, закладеними у навчальній програмі (самоконтроль, самооцінка) [23: 195].

Позитивне ставлення до завдань  діяльності на уроці, присвоєння цих  завдань у взаємодії з учителем, участь у розробці плану реалізації завдань уроку, звернення до власних  можливостей, пошук доцільного способу навчальної діяльності, прагнення своєчасно позбутися зайвих помилок і удосконалити свої дії, критично оцінити їх є найважливішими педагогічними умовами становлення учня як суб'єкта, здатного свідомо, самостійно, творчо і відповідально здійснювати навчально-пізнавальну діяльність на уроці.

Формування основних компетенції! школярів на уроці забезпечує відповідність  етапів засвоєння нового навчального  матеріалу, стадій роботи над проблемою (проектом) і методів навчання. Зведемо  цю інформацію в таблицю:

Таблиця №1

Взаємозв’язок етапів засвоєння нового навчального матеріалу, стадій роботи над проблемою і методів навчання

Етап засвоєння нового матеріалу	Стадія роботи над проблемою (проектом)	Методи навчання
Мотивація, визначення мети	Постановка мети	Розповідь, бесіда, лекція
Планування	Обговорення варіантів	Бесіда
Програмування (побудова орієнтовної  схеми дій)	Самостійна робота, продумування ходу і способів діяльності	Самостійна робота, "мозковий штурм", практикум
Діяльність	Дослідження	Самостійна робота, практикум, екскурсія, практична робота, лабораторна робота
Рефлексія і аналіз власних дій, мотивів, вчинків, їх порівняння з діями, вчинками інших учнів)	Узагальнення і висновки	Консультація
Оцінка	Аналіз успіхів і помилок	Бесіда, консультація
Корекція	Корекція

 

2. Технологія організації та проведення уроку

Технологія сучасного уроку  включає такі етапи:

1. Підготовка учителя до уроку.
2. Проведення уроку (організація учнів на уроці).
3. Аналіз уроку.

Розглянемо ці складові більше детально. Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя. Складається вона з попереднього і безпосереднього етапів.

Попередня підготовка до уроку передбачає вивчення змісту навчальної програми, її пояснювальної  записки, усвідомлення мети і завдань  навчальної дисципліни загалом та мети і завдань, які вирішує кожна тема. Не менш важливо для вчителя ознайомитися з підручником, навчальними посібниками, зі спеціальною педагогічною і методичною літературою, з досвідом роботи інших учителів, проаналізувати власний досвід. Він має знати, що учні вивчали з цього предмета в попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Для здійснення міжпредметних зв'язків йому необхідно орієнтуватися в змісті суміжних навчальних дисциплін.