Виховання самостійності у дошкільників

4. Спостереження за діяльністю  педагога в процесі ігор, занять, праці. Посмішка вихователя, кивок  або похитування головою, контакт  поглядом, мімікою, спільні з дитиною дії при виконанні неприємного завдання, спільна діяльність (конструювання, ліплення, розфарбовування і тому подібне), вислуховання, сміх над жартами дитини - все це робить вплив на формування етичних якостей особи дитини.

Зупинимося на дотриманні деяких важливих умов, сприяючих найбільш ефективному засвоєнню норм моральності і формуванню звичок правдивості та чесності у дошкільників старшої групи.

Вкрай важливо, щоб дитина, познайомившись з тією або іншою поведінковою вимогою, відрізняла хороше від поганого. Пройшовши цей цикл, необхідно знову повернутися до правила, що вивчається, але на більш високому рівні. Для виховання звичок етичної поведінки необхідні наступні умови:

1. Позитивний настрій. Не  можна забути або образити  нікого з вихованців, для чого використовуються звернення по імені, похвала, призи і інші способи навчання, що захоплюють дітей

2. Приклад дорослих, раніше  всього вихователя. Дитина спостерігає  і оцінює дорослих. Бажано завжди  оцінивши свою поведінку з  позицій доводів розумності, необхідності  дотримання етикету, відповідності  його власним повчальним словам, дії вихователя мають бути направлені на досягнення головної мети - створення розвитку особи дитини в творчій, доброзичливій, дружній обстановці.

3. Зв'язок з сім'єю - необхідна умова, що дозволяє зберегти єдність вимог і спадкоємність виховання. Спільна мета сім'ї і дитячого садка - добре вихована культурна і освічена людина. Всю цю роботу по формуванню у дошкільників старшого дошкільного віку звичок етичної поведінки необхідно проводити разом з батьками: повідомляти їх про досягнення і проблеми дітей, консультуватися з ними про індивідуальні особливості кожної дитини, виявляти походження гальмівних розвиваючих чинників, навчати самих батьків прийомам і методам етичного виховання в сім'ї.

З метою встановлення тісних контактів з сім'єю, для забезпечення єдності у вихованні етичної культури можна порекомендувати використання наступних методів:

Ш спільні і групові батьківські збори;

Ш консультації;

Ш відвідини педагогом сімей своїх вихованців;

Ш дні відкритих дверей;

Ш теки-пересування, стенди в батьківських куточках групових приміщень.

Велику роль у навчанні і вихованні поведінкової культури грає рідна мова. Навчання правильній, красивій поведінці сприяє і мовному розвитку вихованця. З цією метою необхідно розширювати у дитини коло етико-поведінкових понять, що досягається за допомогою словникової роботи.

Виховання культури поведінки, етичних звичок здійснюється в процесі діяльності, при єдності вимог вихователя і батьків; педагогічне керівництво поєднують з розвитком дитячої ініціативи і самодіяльності, враховуються вікові і індивідуальні особливості дітей. Тут необхідно пам'ятати про єдність наступних принципів навчання і етикету:

принципи навчання: науковість, енциклопедичність, наочність, систематичність, свідомість і активність дітей, міцність навчання, індивідуалізація розвитку вихованців.

принципи етикету: розумність і необхідність поведінкових правил, доброзичливість і дружелюбність, міцність і краса манери поведінки, відсутність дрібниць, пошана національних традицій.

Основні способи педагогічної дії на дітей:

1. Привчання: дітям дається  певний зразок поведінки, наприклад  за столом, під час гри, в розмові із старшими або ровесниками. Слід не лише показати, але і проконтролювати точність виконання того або іншого правила.

2. Вправа: багато разів повторюється та або інша дія.

З. Виховні ситуації: створюють умови, в яких дитина постає перед вибором.

4. Заохочення: проводиться  різними способами, активізує дошкільників до навчання, до вибору правильного поведінкового кроку.

5. Покарання: застосовується  украй рідко; покарання, що приводить до болю і фізичного страждання, не використовують; засудження вихователем і іншими дітьми негативного вчинку направлене на виникнення бажання поступати добре.

6. Приклад для наслідування: є своєрідним наочним чиником і необхідний дитині. Ним може бути вихователь, батько, знайомий дорослий або дитина, літературний (казковий) герой.

7. Різноманітність словесних методів: допомагає більш усвідомленому вивченню поведінкових правил, але, застосовуючи їх, слід уникати нудної моралізації і нотації. Розповідь реальної або казкової історії створює емоційне сприйняття поведінкових правил.

8. Роз'яснення: необхідно  не лише показати розповідь, але  і роз'яснювати, як і чому слід  вчинити в тій або іншій  ситуації.

9. Бесіда: допомагає з'ясовувати  рівень знання дітьми норм і правил поведінки. Її розумно проводити невеликою групою в 5-8 чоловік, в якій кожна дитина може висловити свою думку. Знання можливостей дітей для ведення бесіди, їх поглядів, переконань і звичок допоможе вихователеві правильно її побудувати.

В дошкільному віці самоствердження дитини все частіше реалізує себе у формі брехні.

Нереалізоване домагання на визнання може привести до небажаних форм поведінки, коли дитина починає нарочито придумувати неправду.

У неоднозначних ситуаціях (ситуаціях подвійної мотивації) відбувається зіткнення безпосередніх імпульсивних бажань дітей і вимог дорослого, і тоді дитина порушує правила, починає винаходити способи нарочитого спотворення істини.

Брехня як нарочите спотворення істини з'являється тоді, коли дитина починає розуміти необхідність підкорятися певним правилам, проголошуваним дорослим. Такі ситуації стають для дитини ситуаціями подвійної мотивації. Домагаючись визнання дорослим, дитина, що порушила правило, часто удається до брехні. Брехня може виникнути як побічний наслідок розвитку потреби у визнанні, бо вольова сфера дитини недостатньо розвинена для послідовного виконання вчинків, ведучих до визнання. Брехня виникає як компенсація недостатності вольової (довільної) поведінки.

У реальній практиці боротьба з таким негативним явищем, як брехня, часто зводиться до того, що дорослі намагаються понизити рівень домагання дитини, викриваючи її в брехні: «Ти брехун!» Грубо викрита брехня, що виникає як засіб реалізації нездійснених домагань на визнання, не приведе до позитивних результатів. Дорослий повинен зуміти надати дитині довіру і виразити упевненість в тому, що вона надалі не принижуватиме себе брехнею. У вихованні дитини акцент повинен робитися не на зниженні домагання на визнання, а на доданні правильного напряму розвитку цієї потреби. Необхідно знайти шляхи зняття негативних утворень, супутніх домаганням дитини. До змісту дитячих домагань повинне увійти усвідомлене подолання негативних компонентів.

Брехня починає розвиватися, коли у дитини не сформувалася потреба в правдивому відношенні до інших людей, коли черствість не стала якістю, що підвищує значущість дитини в очах інших людей.

2.3 Діагностика сформованості навичок правдивості і чесності у дітей дошкільного віку

У нашому дослідженні взяли участь 10 дітей старшої групи ДНЗ м. Києва (5 дівчаток і 5 хлопчиків), вік вибраних випробовуваних - від 5 років 7 міс. до 6 років 1 міс.

У констатуючому експерименті кожна дитина брала участь в 2-х експериментальних ситуаціях з ідентичним етичним вмістом:

1) ситуація розповіді (5 ситуацій  з вибором способу поведінки);

2) спостереження за способом  поведінки в реальній ситуації.

У експерименті аналізувався рівень сформованості у дітей досліджуваних норм правдивості та чесності, з'ясовувалися психологічні особливості виконання дітьми етичних норм. З'ясування особливостей здійснювалося шляхом порівняння поведінки дітей в двох планах їх взаємин: у ситуації розповіді (прояв пізнавального аспекту) і в реальній життєвій ситуації (прояв етичних мотивів поведінки).

Основними завданнями констатуючого експерименту були:

1) з'ясування психологічних  особливостей виконання етичних  норм дітьми в їх взаєминах;

2) встановлення рівня сформованості норм правдивості та чесності у дошкільників 5-6 років.

У індивідуальній бесіді кожному з дітей було запропоновано вислухати розповідь і знайти помилки в поведінці хлопчика Мишка, який також ходить в дитячий садок. У розповіді міститься 5 ситуацій. Вислухавши розповідь, дитина разом з експериментатором виділяє ситуації в розповіді і самостійно визначає помилки в поведінці Мишка.

З 10 дітей, що брали участь в експерименті, вірно оцінили всі неправильні вчинки Мишка 6 чоловік, двоє визначили як неправильні 4 і 3 вчинки з п'яти відповідно, одна дитина виділила лише дві ситуації з неправильними вчинками, двоє дітей - по одній ситуації.

На питання - «як би ти вчинив?» у кожній із знайдених ситуацій з помилками в поведінці Мишка така кількість дітей правильно підібрали варіанти етичної поведінки в кожній ситуації:

3. Виховання свідомої дисципліни, почуття обов'язку та відповідальності 
Розмір: 39.5 Kb 

Попередній перегляд реферата

Виховання свідомої дисципліни, почуття обов'язку та відповідальності

Життя вимагає від людини високої дисципліни і виконавської чіткості — рис, що в нашому характері репрезентовані надто слабко. У їх формуванні значна роль належить навчально-виховному процесу школи, зокрема шкільній дисципліні.

Шкільна дисципліна — дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків, підкорення громадському обов'язку.

Показниками високого рівня дисципліни є розуміння учнями необхідності дотримання її в школі, громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни праці, навчання, вільного часу; самоконтроль у поведінці; боротьба з порушниками дисципліни в школі та за її межами.

Свідома дисципліна виявляється в усвідомленому суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки й ґрунтується на сформованості в учнів такої риси, як дисциплінованість і почуття обов'язку та відповідальності.

В основі дисциплінованості — прагнення й уміння особистості керувати своєю поведінкою відповідно до суспільних норм і вимог правил поведінки.

Обов'язок — усвідомлена особистістю система суспільних і моральних вимог, що диктується соціальними потребами і конкретними цілями та завданнями певного історичного етапу розвитку.

Відповідальність — якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільності або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з панівними в суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу.

Шкільна дисципліна є умовою нормальної навчально-виховної діяльності школи. Цілком очевидно, що за відсутності дисципліни не можна провести на належному рівні ні уроку, ні виховного заходу, ні будь-якої іншої справи. Вона є водночас і засобом виховання школярів. Дисципліна сприяє підвищенню виховної ефективності діяльності учнів, дає змогу обмежувати, гальмувати нерозважливі дії та вчинки окремих школярів.

Важливу роль у вихованні почуттів обов'язку і відповідальності відіграє робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в школі. Необхідно привчати їх до виконання цих правил, формувати в них потребу в постійному їх дотриманні, нагадувати їх зміст, вимоги. Недоречно ділити правила поведінки на основні й другорядні, коли за порушення одних учень несе відповідальність, а недотримання інших залишається непоміченим. Відповідну роботу слід проводити також з батьками учнів. Адже правила охоплюють основні обов'язки школярів, сумлінне виконання яких свідчить про їх загальну вихованість. Щоб допомогти школі у виробленні в учнів якостей, передбачених цими правилами, батьки мають знати їх, володіти елементарними педагогічними прийомами для формування цих якостей.

Виховання звички дотримуватися правил поведінки, дисциплінованості починається з перших днів перебування учня в школі. Учитель початкових класів повинен чітко знати, якими методами домагатися її, пам'ятаючи, що навіть наймолодший учень-першокласник — це вже громадянин, наділений певними правами й обов'язками. На жаль, учителі молодших класів дуже часто бачать в ньому лише дитину. Деякі з них впливають на школярів тільки суворістю, прагнуть домогтися слухняності, ламаючи волю дитини. У такому разі в учнів виховується бездумний послух або зухвала непокора. У середніх і старших класах окремі вчителі надмірною суворістю, прямолінійністю суджень нерідко пригнічують інтереси школярів, породжують небажання йти до школи. Невсипущий контроль, постійні обмеження призводять до протилежних результатів, зауваження викликають роздратування, грубість, непокору.

Вимогливість і суворість учителя мають бути доброзичливі. Він повинен розуміти, що учень може помилятися не тільки на уроці, коли відповідає на запитання, а й припускатися помилок у поведінці через брак життєвого досвіду. Суворий і добрий учитель уміє прощати такі помилки і вчить неповнолітніх, як поводитися в складній життєвій ситуації.

А. Макаренко велику роль у дисциплінуванні учнів відводив шкільному режимові, вважаючи, що він виконує свою виховну роль лише тоді, коли доцільний, точний, загальний і визначений. Доцільність режиму полягає в тому, що всі елементи життєдіяльності учнів у школі й удома продумані та педагогічне виправдані. Точність режиму виявляється в тому, що не допускає жодних відхилень у часі й за місцем проведення намічених заходів. Точність передусім повинна бути властива педагогам, тоді вона передається дітям. Загальність режиму — його обов'язковість для всіх членів шкільного колективу. Стосовно педагогічного колективу ця риса виявляється в єдності вимог, які педагоги висувають до вихованців. Кожен вихованець повинен чітко уявляти, як він має діяти, виконуючи певні обов'язки. Такий режим сприяє розвиткові в учнів здатності керувати собою, корисних навичок і звичок, позитивних моральних і правових якостей.

Важливе місце у привчанні учнів до належної поведінки в школі та за ЇЇ межами належить чіткому контролю за їх поведінкою, що передбачає облік відвідування ними уроків, вжиття відповідних заходів до тих, хто систематично запізнюється або не з'являється на уроки без поважних причин. У деяких школах ведуть спеціальні журнали поведінки учнів, у яких директор або його заступник з виховної роботи регулярно фіксують усі випадки грубого порушення учнями порядку в школі, на вулиці, в громадських місцях, а також виховні впливи, які було застосовано до них, і результати цих впливів. Це допомагає педагогам своєчасно аналізувати стан дисципліни в учнівському колективі, намічати і вживати заходів щодо його поліпшення, детальніше й повніше вивчати умови життя учнів, ближче знайомитися з їх сім'ями, глибше вникати у внутрішній світ окремих учнів і таким чином виявляти недоліки виховної роботи школи й удосконалювати її. Такий журнал обліку поведінки дає можливість конкретизувати індивідуальну виховну роботу з учнями, схильними до порушень норм моралі та права, сприяє їх профілактиці. У деяких школах замість журналу обліку поведінки ведуть спеціальну картотеку на учнів-правопорушників.