Виховання звукової культури мовлення дітей старшого дошкільного віку

Передаючись з покоління в покоління, змінюючись і виникаючи знову, народні ігри задовольняли різноманітні дитячі інтереси: ігрові, пізнавальні, соціальні.

Є.І.Тихеєва  вважала, що дидактичні ігри викликають до дії усі розумові процеси і  здібності у їх єдності, і серед них першочерговими є сенсорні процеси, але не самі по собі, а у зв’язку з мовою, найбільш наочним провідником якої є слово. Тому сенсорне виховання дитини нерозривне з лінгвістичним.

Особливого  значення вона надавала навчанню рідної мови. Вчена сформувала вимоги до системи і змісту дидактичного матеіарул і дала його опис.

У педагогічній спадщині Є.М.Водовозової значне місце  посідають питання виховання  правильного звуковимовляння дітей. На її думку, першочергове місце тут  належить зразковому мовленню оточуючих, яке наслідує дитина. Автор зазначала: «Якщо мати неправильно розмовляє, заїкається, або має якісь недоліки загалом у вимові слів чи звуків…, здебільшого ті ж недоліки прищеплюються й дитині». Цінним методом розвитку фонематичного слуху в дітей раннього віку автор називає ігри з лялькою. З дітьми від чотирьох до шести років вона радила використовувати усну народну творчість (загадки, прислів’я, потішки, народні пісні), що також розвиває слух та правильну звуковимову. Слідом за С.Русовою, Є.М.Водовозова радить вихователям і батькам, використовуючи гру, учити дітей прислуховуватися до звуків природи, шумів, музичних звуків з метою розвитку фонематичного слуху.

Серед педагогів, які займалися розробкою методики навчання маленьких дітей з використанням ігор, слід назвати Є.І.Тихеєву, яка зуміла поєднати спадщину класичної педагогіки з новими умовами життя країни, розробити дидактичні ігри і з їх допомогою знайомити дітей з навколишнім.

Є.І.Тихеєва  розробила для іго дітей дидактичний  матеріал, що в її практиці відігравав важливу роль. Нею виділено два види дидактичного матеріалу: штучний і природний. Штучний дидактичний матеріал був наявний в настільно-друкованих іграх (парні картинки, лото, дерев’яні форми). Природний дидактичний матеріал включав у себе овочі, плоди, квіти, рослини, насіння і багато іншого, тобто все те, що могло замінити в іграх штучний матеріал.

Є.Г.Тихеєва  дає визначення дидактичним іграм  і заняттям: "Дидактичними ми називаємо  ігри і заняття, пов'язані з певною дидактичною метою, що вимагають відповідного дидактичного матеріалу".

Розглядаючи розвиток мовлення у нерозривному зв'язку з  розвитком особистості в цілому, Є.І.Тихеєва вказувала на те, що дитина стає на шлях розумового розвитку, дякуючи  притаманній їй здатності до членороздільної мови. Вона розробила методику і систему ігор-занять переважно з розвитку рідної мови. Запропоновані нею ігри сприяли формуванню таких мовних умінь, як визначення назви предмету, його властивостей, дій; опис предмету; порівняння предметів за схожістю і розбіжностями; складання і розгадування загадок про предмет, знаходження іграшок за віршами; класифікація предметів за їх ознаками і призначенням.

Особливу увагу  Є.І.Тихеєва звертала на виправлення  помилок у мовленні дошкільників, формуванні в них правильної літературної вимови. Педагог раде вихователям користуватися кожним випадком, щоб привернути увагу дітей до помилок, пропонувала давати їм вправи на запобігання мовних огріхів. Водночас, Є.І.Тихеєва попереджувала вихователів щодо необхідності усвідомлення дітьми своїх помилок, а робити зауваження радила тільки тоді, коли вихователі будуть упевнені, що зауваження буде усвідомлене дитиною.

Всередині минулого століття проводилися наукові дослідження  з питань використання дидактичних  ігор у процесі навчання дітей на заняттях (Р.І.Жуковська, Л.В.Артемова, В.Р.Безпалова, Є.І.Удальцова, О.П.Янківська).

Зокрема, Л.В.Артемова розглядала дидактичну гру як засіб  збагачення змісту сюжетно-рольових ігор, оскільки словниковий запас мовлення дитини є важливою передумовою змістовного спілкування дошкільників під час гри.

О.П.Янківськоюрозроблена система ігор для розвитку мовлення дітей. Педагог стверджує, що кожна  гра має збагачувати мовлення дітей формувати правильну звуковимову.

Питаннями використання дидактичних ігор у процесі навчання дошкільників займалась Є.Ф.Іваницька. Вона відзначала, що навчання дітей дошкільного віку носить своєрідний, специфічний характер. У дидактичних іграх, на її думку, основними елементами є правила гри і завдання, які знаходяться в тісному взаємозв’язку; через них і відбувається основне керівництво розвитком дитини.

У практиці роботи дитячого садка отримали розповсюдження мовні ігри, розроблені О.І.Соловйовою, Є.І.Радіною, Л.А.Пеньєвською, А.І.Максаковим, Г.А.Тумаковою, О.І.Янківською, Г.С.Швайко і ін. Так О.І.Соловйова, з метою розвитку мови дітей, запропонувала свою методику використання дидактичних ігор з лялькою. Вона рекомендувала ігри, у яких діти, виконуючи доручення ляльки, привчаються відповідати на запитання.

Починаючи з  середнього дошкільного віку, у дітей значно покращується вимова. Вони рідше допускають пропуски і заміну звуків, здатні зберігати складову структуру навіть у багатоскладових словах; укріпився і став більш рухомим їх артикуляційний апарат, більш розвинутим стало слухове сприймання, фонематичний слух. Це створює сприятливі умови для закріплення правильної вимови усіх звуків, для чистої і внятної вимови слів, виправлення існуючих недоліків вимови.

Як зазначає А.І.Максаков, на шостому році життя  у дітей різко зростає інтерес до слів, що звучать. Вони уже не тільки вслуховуються у слова, але і прагнуть встановити, з яких звуків вони складаються, легко підбирають слова, близькі за звучанням. При спеціальному навчанні дитина може впізнавати знайомий звук у слові, виділяти його із слова, підбирати слова з добре відомими їй звуками. У залежності від змісту і ситуації висловлювання дитина може керувати своїм голосовим апаратом: вимовляти слова голосно і тихо, швидко і повільно.

Із шестирічними дітьми вихователь продовжує почату в молодших групах роботу з розвитку слухового сприймання, вдосконалення фонематичного слуху. Використовуючи дидактичні ігри і вправи, педагог продовжує вчити дітей уважно слухати мову навколишніх, підбирати слова, схожі за звучанням (ложка - кішка, мишка і т.д.), виділяти з ряду слів тільки ті, в яких є заданий звук, впізнавати знайомий звук у назвах іграшок, предметів або підбирати іграшки і предмети, у назвах яких є цей звук і т.д., тобто вихователь звертає увагу дітей на те, що слова складаються із звуків, що один і той же звук може знаходитися ("жити") у різних словах.

Уся робота, спрямована на розвиток фонетичної сторони мовлення, планується і проводиться на заняттях із виховання звукової культури мови. Деякі ігри і вправи (наприклад  на закріплення правильної вимови звуків. що діти ще недостатньо засвоїли) вихователем можуть бути проведені і поза заняттями (в часи ігор та прогулянок).

Важливе значення для розвитку мови дошкільників мають  словесні дидактичні ігри. Усі дидактичні ігри, на думку А.К.Бондаренко, сприяють вирішенню одного з головних завдань розумового виховання, а саме, розвитку мовлення дітей: поповнюється і активізується словник, формується правильне звуковимовляння, розвивається зв'язне мовлення, уміння правильно висловлювати свої думки. У цих іграх, за словами автора, дитина повинна вирішувати самостійно різноманітні розумові завдання, описувати предмети, відгадувати за описом, за ознаками схожості і розбіжності, групувати предмети за різними властивостями, самому придумувати розповіді. Ігри А.К.Бондаренко характеризуються оригінальними сюжетами, багатством варіантів.

У іграх і ігрових вправах  для розвитку мовлення Г.С.Швайко передбачено  ознайомлення з навколишнім, формування словника, виховання звукової культури мови. Важливим є те, що майже усі ігри, запропоновані автором - багатоцільові. Відповідно, педагог неодноразово може звертатися до них, допомагаючи дітям засвоїти новий матеріал, закріпити пройдений.

Підводячи підсумок сказаного, відзначимо, що дидактична гра відіграє важливу роль у формуванні звукової культури мовлення дітей дошкільного віку.

Тому, робимо припущення, що вона може бути одним із провідних  засобів виховання звукової правильності мовлення дітей дошкільного віку.

Мовні ігри допомагають ефективно  розвивати фонематичний слух, закріплювати правильну вимову, виховувати плавність мовлення, тренувати мовне дихання та м'язи органів мовлення. Під час ігор уточнюються і закріплюються поняття та уявлення дітей, розвивається їх творча уява, мислення, мова. Дитина в подальшому швидше і легше сприймає новий матеріал, опановує новими знаннями і навичками.

Отже, розглянувши в історичному  плані виникнення і розвиток дидактичних  ігор, ми прийшли до висновку, що вчені, педагоги, достатньо повно висвітлили дане питання у своїх працях. Але  формуванню звукової правильності мовлення старших дошкільників автори приділили мало уваги, в незначній мірі розглядають чинники звукової культури мовлення. Тому перед нами було поставлено завдання розробити методику формування звукової культури мовлення дітей старшого дошкільного віку засобами дидактичної гри.

РОЗДІЛ 2

Методика  використання дидактичних ігор у  вихованні звукової культури дітей  старшого дошкільного віку.

2.1. Виховання  звукової культури мовлення в  теорії і практиці дошкільної  освіти.

Проблема виховання звукової культури мовлення у дітей раннього та дошкільного віку була предметом, уваги класиків дошкільної педагогіки /Є.А.Аркін, Є.М.Водовозова, С.Ф.Русова, Є.І.Тихеєва/. Так, одне з центральних місць у концепції національного виховання С.Ф.Русової, займають питання розвитку українського мовлення дошкільників. Навчання мови, на думку педагога, є провідним завданням дошкільного виховання.

С.Ф.Русова розробила низку  методичних порад щодо розвитку фонематичного  слуху в дітей. На її погляд, починати потрібно розвивати слух на музичних заняттях, співати пісні, грати їм ритмічні речі. Вчена зазначала, що найраніше і найлегше дитина переймає ритм і любить ту музику, де ритм виступає найчіткіше /військові та ритмічні танці/. С.Русова рекомендувала навчити дитину зрозуміти різницю між глухими шумами і мелодійними звуками. Насамперед задля цього вона радила використовувати ігри-мовчанки, "діти сідають на стільці - жодним рухом, словом не повинні порушати абсолютну тишу, і серед такої тиші вони ловлять кожний такий звук, який не можна помітити серед звичайного гармидеру".

У роботах Є.І.Тихеєвої значна увага приділяється вихованню звукової культури мовлення дітей раннього віку. Як першочергове завдання автор визначає необхідність розвитку мовленнєвого апарату  дитини.

Для вдосконалення мовленнєвого апарату,  на погляд педагога,  повинні, створюватися такі умови, за яких дитина здатна чути і відтворювати звуки, які  вона вимовляє. Насамперед це своєчасне  задоволення потреб та побажань дитини, оскільки діти з перевагою негативних емоцій насамоті не виявляють активних голосових реакцій.

В   аспекті  досліджуваного   віку   нашу  увагу   привернуло   вчення Є.А.Аркіна.

У дітей з нормальними  темпами розвитку мовлення вчений радив  розвивати мовний апарат шляхом спеціальних вправ на вправляння мовного апарату, розвитку слуху, артикулювання звуків тощо.

Одним із напрямків виховання  звукової культури мовлення, за Є.А.Аркіним, є розвиток дитячого голосу. Вчений визначив основні умови розвитку дитячого голосу: насамперед, на його думку, повинна бути усунена причина, що викликає недостатність або слабкість нервового імпульсу. Причинами слабкості іннервації є: неправильні зразки мовлення дорослих, загальна слабкість організму, неправильне дихання. Є.А.Аркін підкреслював необхідність дотримуватися постійного взаємозв'язку і взаємного впливу трьох основних механізмів мови: дихання, фонації, артикуляції. Тривалий крик, за вченим, веде до перевантаження голосових зв'язок, а шум притупляє чутливість слухового апарату, тому вчений радить дотримуватися шепітного мовлення /під час шепоту гортань не бере участі і вся енергія концентрується на роботі артикуляційних м'язів/. Водночас, необхідно не тільки створювати сприятливі умови для вправляння голосу дитини, але й уникати перевантаження голосового апарату, слідкувати за культурою голосу самого вихователя. Для розвитку голосу Є.А.Аркін пропонує використовувати такі прийоми: виразне читання художніх творів, декламація їх, спеціальні ігри, зразки багатої модуляціями мовлення дорослих, співи.

В Україні було опубліковано лише два методичних посібника з досліджуваної проблеми /О.Л.Жильцова, Є.К.Сухенко/. Так, у методичному посібнику Є.К.Сухенко "Виховання правильної звуковимови у дошкільників" /1961/ досить ґрунтовно описано механізм мовленнєвого процесу, особливості звуковимови дітей кожного віку, визначено завдання щодо виховання звукової культури мовлення дітей: навчання дошкільників правильної вимови звуків, виховання виразності мови, навчання користуватися питальною та окличною інтонаціями, розвиток сили голосу та темпу мовлення, виховання літературної мови. Визначено напрямки виховання правильної звуковимови: попередження помилок, розвиток слухової уваги, артикуляційного апарату. Розроблено орієнтовні заняття для кожної вікової групи, пропонується практичний матеріал.

Проблема виховання звукової культури мовлення досліджувалася науковцями сучасної дошкільної лінгводидактики  в різних напрямках: навчання дітей  правильної звуковимови /М.О.Александровська, В.І.Ґороділова, О.Л.Жильцова, В.І.Радіна, М.Ф.Фомічова/, формування фонематичного сприймання /Н.В.Дурова, Л.Є.Журова, Т.Б.Філічова/, усвідомлення дітьми лінійності звукової будови слова /Ф.О.Сохин, Г.А.Тумакова/, особливості розвитку уявлень про звукову дійсність мови в дошкільників /Є.І.Труве/, розвиток усвідомлення дітьми фонематичних узагальнень і диференціацій /Л.Ф.Ткачова/, навчання дітей звукового аналізу слів /Т.Б.Ельконін/. Так, М.О.Александровська досліджувала особливості вимови старших дошкільників і дійшла висновку, що цілеспрямована робота з розвитку фонематичного слуху в дітей при корекції недоліків вимови допомагає дитині швидше оволодіти навичками правильної вимови. Автор наголошує на тому, що в роботі над корекцією недоліків вимови у старших дошкільників слід насамперед спиратися на слухове сприймання. Це є вирішальним у питанні про роль фонематичного слуху в процесі засвоєння дитиною звукової культури мовлення.