Використання художнього образу на заняттях з хореографії

Наведений приклад – це зразок цікавої танцювальної  композиції, вміло вибудованого сюжету танцю з оригінальними прийомами, де з допомогою яскравого танцювального тексту розкриваються характери героїв.

Створюючи танцювальний текст, балетмейстер повинен наділити своїх героїв такою танцювальною мовою, щоб в повній мірі розкрились їх образи. В свою чергу танцювальні образи дадуть можливість розкрити ідею твору, виділити сюжет.

Таким чином розкриття ідеї твору, образу і характеру героїв залежить напряму від хореографічного тексту, придуманого балетмейстером. “Пам’ятайте, що виразні сцени і ситуації  - найважливіші в вашій композиції” – підказує Ж.Ж.Новер.

В роботі над хореографічним твором, над його художнім образом надзвичайно велике значення має його творча фантазія.

Фантазія проявляється не тільки при створенні танцювальних сцен, не тільки при створенні хореографічних композицій, але й при написанні лібрето, придумуванні сюжету, розробці композиційного плану, створенні образів.

Любий хореографічний твір будується по законам драматургії. Хореографічний образ також не може створюватись без цих законів. В сценічному образі повинна бути і своя  експозиція і зав’язка, ступені розвитку дії кульмінація і розв’язка.

Слухаючи музику балетмейстер в своїй уяві створює хореографічний образ. Спочатку перед ним виникає ніби загальний контур, потім окремі деталі образу: щоб зробити його живим балетмейстером повинне дати йому можливість заговорити хореографічною мовою для цього він створює його танцювальний текст.

Балетмейстер так повинен продумати і розробити розвиток образу, щоб це привело до сценічної правдивої дії. Щоб хореографічний образ одержав на сцені найбільш вдале втілення балетмейстер повинне ставити перед артистом конкретні завдання.

Балетмейстер повинне найти найбільш підходяще “Слово”, найбільш підходяще втілення своєї думки. Саме через пластику через танцювальну мову сприймає глядач задум балетмейстера.

Важливі не тільки “слова”, не тільки лексика характерна тому чи іншому персонажу. Але і інтонація його пластичної мови. Слід бути дуже уважним до деталей: окремих жестів, поз і характерних рухів – все це підкреслює індивідуальність героя; його костюм, грим, манеру триматись. Автор також повинен чітко придивитись, на основі якої народної лексики буде побудований хореографічний текст персонажу. Тому танцювальний текст, характерний для конкретного персонажу повинне створюватись балетмейстером на основі народної хореографії народного танцю.

Правда хореографічного образу опирається на правду народного танцю, правду життя, правду взаємовідношень. В тому випадку, якщо балетмейстер зуміє правдиво відобразити все це в хореографічних образа твір буде зрозумілий глядачу і буде мати художню цінність.

Кожен твір, в тому числі і хореографічний повинне мати свій стиль, Навіть один і той же балетмейстер може поставити різні постановки по-різному.

Наприклад: балетмейстером П.П.Вірським були поставлені дві хореографічні мініатюри “Ой під вишнею” і “Про що верба плаче?” Ці два номера відрізняються один від одного не тільки по сюжету, але й по стилю, жанру і характеру виконання. Все повинно бути взаємопов’язане.

Такий же взаємозв’язок існує між танцювальною лексикою і законами драматургії. В хореографічному творі, в танцювальному номері балетмейстер також намагається виділити кульмінацію засобами хореографії.

В номері, де нема сюжету присутній цілий каскад технічно складних рухів і комбінацій, або є найбільш цікавий малюнок танцю, найбільша динаміка рухів, найвища емоціональність виконання, або інший балетмейстерський прийом. Таким чином, танцювальний текст тісно пов’язаний з драматичним розвитком дії і підкоряється законом драматургії.

В хореографічному творі один рух породжує другий, вони логічно зв’язані і складають єдине ціле, єдину логічно розвиваючу фразу, речення.

Тому, при створенні хореографічного тексту балетмейстер повинне слідкувати за логікою розвитку рухів.

Інколи придуманий балетмейстером рух не дивиться, якщо він виконується на місці. Але, якщо його виконати швидше, рухаючись по колу, воно зразу став цікавим і захоплюючим. Є рухи, які найбільш цікаво дивляться у виконанні по діагоналі. Інколи ці рухи, придумані хореографом, стають найбільш виразні і динамічні. Коли вони виконуються в обертанні. Ці приклади говорять проте, що створення хореографічного тексту повинно бути логічно пов’язане з малюнком танцю.

 

 

 

 

2. Завдання і зміст виховання дітей у хореографічній діяльності

 

Хореографічне виховання має велике значення в естетичному розвитку дитини. Результати естетичного виховання засобами хореографії, як і будь-якого іншого, залежать від методів викладання. При правильно обраній та науково-обґрунтованій методиці, що будується з урахуванням єдності форми і змісту, при провідній ролі змісту, природні задатки дитини виявляються, розвиваються, формуються всебічно.

Засобами танцювального мистецтва прищеплюється любов до всього красивого, витонченого. Саме така мета стоїть перед викладачами хореографічних відділів, загальноосвітніх шкіл та керівників танцювальних гуртків, оскільки естетичне виховання треба починати у ранньому віці.

Викладачам хореографії завжди варто пам’ятати, що танець, як мистецька дія, не може бути беззмістовним, бо він, як і всі види мистецтва, сприяє вивченню дійсності, допомагає формуванню світогляду.

Танець – це сукупність організованих і виразних рухів, підкорених загальному ритмові, втілених у завершену художню форму.

Він має величезні можливості для розвитку думок і почуттів танцюристів. Головне в танці – це втілення його задуму, який розкривається через пантоміму, відповідні пластичні рухи, живі і дійові образи.

Хореографічне виховання неможливо собі уявити без піклування про її фізичний розвиток. Танцюрист, який легко володіє корпусом і легко координує рухи, повніше і глибше розкриває зміст

танцю. Кожен хореографічний твір вимагає від учня емоційності, творчої активності, мобілізації всіх його фізичних і духовних сил.

Завдання педагога-хореографа полягає в тому, щоб невпинно підвищувати хореографічну культуру дітей, знайомлячи їх з кращими зразками танцювального мистецтва, з життям і діяльністю провідних хореографів, танцюристів і художніх колективів.

Діти, які систематично займаються хореографією, набувають гарної, стрункої постави, легко і граційно рухаються. При цьому зникають такі фізичні вади, як сутулість, ходьба з піднятими плечима, похилена голова, розмашиста хода і т.п.

Крім того педагог-хореограф повинен навчити своїх підопічних основ танцювального мистецтва, дати їм необхідні знання, навики, танцювальну техніку, враховуючи вікові властивості учнів.

Організація художньої діяльності забезпечується добором методичних прийомів, що викликають у дітей бажання творчості. До них належать:

1.Показ. Він полягає в тому, що приступаючи до вивчення нового руху, пози, самостійного руху рук, голови, корпусу, педагог супроводжує його точним показом, який обов’язково повинен мати зміст і образ. При такому показі рух набуває певної естетичної форми.

У показі педагог виконує рух у закінченому вигляді, а тоді переходить до розбору його деталей. Цей метод можна назвати методом розчленування руху. Тільки після послідовного вивчення всіх деталей педагог поєднує їх і працює над формою всього руху. Змістовний, точний показ зосереджує увагу дитини, добре впливає на всі органи чуттів і, насамперед на розумову діяльність. З початком руху у дітей одночасно починається розвиток образного мислення, уявлення про час і простір. І.Сеченов зазначав, що жоден рух не буває без мислення, а роль образу він розцінював як регулятор поведінки.

Саме тому завдання педагога при показі полягає в тому, щоб навчити дітей просто бачити рух, але, головним чином, дати в ньому образне розуміння усієї форми шляхом спостереження за його розвитком. Необхідно, домогтися, щоб вивчаючи рух, діти творчо висловлювали свої почуття, пояснювали один одному, як його потрібно виконувати. Це веде до чіткішого уявлення образу руху, що в свою чергу, впливає на розвиток фантазії, яка допомагає дитині глибше розкрити свій духовний світ. Якщо ж вона не розуміє форми руху і педагогові не вдається добитися цього розуміння, то дитина не зможе правильної виконати, що в подальшому призведе до зниження якості виконання і змісту танцю, тобто танець втратить своє виховне значення. При неувазі до змісту, образу танцю творчість дітей стає беззмістовною і формальною.

Починаючи з перших занять, дітей треба вчити спочатку основного – серйозного сприйняття та точного відтворення.

2.Зразок – це правильне, емоційне, виразне і красиве виконання педагогом завдання, яке він ставить перед дітьми. Зразком може бути танцювальна фраза з двох-трьох рухів, частина хороводу, танцю, етюду, гри. При показі зразка застосовується метод цілісної вправи. У своєму виконанні педагог образно розкриває зміст і значення кожного уривка так, щоб у дитини з’явилось бажання його виконати. Тільки за такої умови діяльність дитини буде творчою. Показуючи зразок, педагогу треба разом з дітьми аналізувати його деталі, знаходити в них вже вивчені і знайомі їм рухи і те, як ці рухи пов’язані між собою. Такий процес навчання сприяє міцному засвоєнню матеріалу, стимулює розумову діяльність і є передумовою якісного виконання.

Після аналізу педагог повторює виконання зразка, а потім пропонує дітям самим виконати його по пам’яті. Перші зразки повинні бути короткими і простими, але поступово, в процесі практичної діяльності і в залежності від віку, вони ускладнюються і стають довшими.

3.Словесний метод – це уміння користуватися словом. Методичні прийоми показ і зразок не можуть існувати без словесних пояснень, вказівок. Психологічна сила впливу слова і інтонація, з якою воно сказане, відкривають перед педагогом великі можливості у спілкуванні з дітьми. Вчасно і до речі сказані слова стимулюють ініціативу, активність, спонукають до дії, спрямовують увагу на те головне, що треба відтворити в завданні, зміцнюють упевненість дитини в своїх діях. Слово може бути великим стимулятором, але ним можна і паралізувати діяльність дитини, убити її віру в себе. Саме тому користуватися словом і інтонацією педагог повинен обережно і артистично, щоб не прин6изити, не образити дитину, яка в дошкільному віці дуже вразлива і надовго може замкнутися в собі.

Давати дітям завдання або робити зауваження слід доброзичливо, в голосі педагога повинно звучати бажання допомогти дитині поступово розкрити у кожному завданні іноді ще не відомі їй самій можливості.

4.Музичний супровід. Музика є одним з найсильніших засобів виховання. Коли дитина слухає її у неї, незалежно від бажання і свідомості, виникають певні думки, почуття, образи; збагачується емоційна сфера, яка впливає на якість виконання рухів. Музика допомагає формувати осанку, розвиває координацію, знімає втому. Вона викликає процеси збудження і гальмування.

Високої культури рухів, на що й спрямовані заняття з хореографії, не можна досягти без відповідного щодо якості музичного матеріалу. Добирати його рекомендується з класичних і сучасних творів, зарубіжної музики, а також народної у професійній обробці. За своїм змістом ці твори повинні відповідати внутрішньому світові дитини, відповідати характеру рухів і розвиткові образів.

Виховати у дитини справжню потребу в музиці, любов до неї, музичний смак – одне з важливих завдань педагога, і починається це виховання з музичного оформлення уроку. Послідовність і ускладнення матеріалу від уроку до уроку з урахуванням вікових особливостей дітей – головне, чим треба керуватися у доборі музичних творів. Завдання це складне, вимагає перспективного річного планування, виходячи з якого педагог складає поурочні плани, що витікають одне з одного.

5.Ігровий метод змагання. Суть його полягає в тому, що педагог підбирає для дітей таку гру, зміст якої передбачає змагання їх між собою на краще виконання того чи іншого завдання. Гру можуть придумати і самі діти.

6. Метод виховання підсвідомої діяльності. Повноцінна творча діяльність не може протікати без участі підсвідомості. Чим багатша підсвідомість, тим яскравіше, несподіваніше у момент творчого процесу вона підкаже рішення, яке не підкаже свідомість.

Виховання підсвідомої діяльності починається з дошкільного віку, і відбувається воно шляхом накопичення вражень – зорових, слухових, чуттєвих.

Велику роль у цьому процесі відіграють прогулянки, під час яких діти вивчають рідну природу, вчаться бачити і відчувати її красу; читання казок, дитячих оповідань, втілення на заняттях казкових образів, знайомство з книжковими ілюстраціями, альбомами репродукцій живопису для дітей тощо.

 

3. Педагогічні умови формування у дітей уявлення про художній образ

 

У педагогічному процесі інтеграція мистецтв дозволяє педагогу і дитині "працювати" з образом як цілісністю. Для педагога це - інструмент розвитку фантазії та образотворчих здібностей дитини, можливість зазирнути у її внутрішній світ, для ефективної підтримки Для дитини це - пошуковий простір, простір образотворення, філософія самовираження.

Концепція нашого дослідження ґрунтувалася на філософських роботах Ю. Борєва, Л. Медведєва, Л. Столовича, М. Кагана, які освітлюють поняття "художній образ" та його поліфункціональність у соціумі; роботах Л. Виготського з психології мистецтва, З. Фрейда з психоаналізу мистецької практики; педагогічних дослідженнях у галузі мистецької педагогіки (О. Мелік-Пашаєв, Р. Чумічева, Г. Шевченко та ін.). Вона полягає у визнанні цілісного уявлення про художній образ ціннісним особистісним новоутворенням, яке формується на генетичному підґрунті у сенситивному періоді дошкільного дитинства в умовах інтеграції мистецтв як педагогічної моделі художньо-естетичної "картини світу" та самовизначення в ньому, опанування мови мистецтв та формування досвіду користування нею, якісного самовираження в різних видах художньо-естетичної діяльності.