Виникнення братських шкіл в Україні в період українського Відродження

Крім вивчення слов’янської мови, у братських школах приділялося багато уваги мистецтву складати вірші цією мовою. Учні, змагаючись один з одним, не тільки складали вірші під час навчальних занять риторики та піїтики, а й у вільний час. Від них також вимагалось складати вірші до кожного великого свята, до кожної визначної події. Учителі та учні даних шкіл складали також історичні вірші, де прославляли подвиги запорізьких козаків. Мандруючи під час канікул і на свята Різдва і Великодня по всіх містах, групи учнів братських шкіл співали вірші на базарах, ярмарках, у будинках хуторян. Таким чином, деякі із складених спудеями (студентами) вірші ставали народними піснями України. Високим рівнем викладання співу братські школи значною мірою вплинули на народну музичну культуру України.

Важливе в братських школах відводилося моральному та фізичному вихованню. Обов’язковими рисами кожного сина вважалися сміливість, витривалість, хоробрість, невибагливість. Крім того, кожен юнак мріяв стати воїном Запорізької Січі.[4]

Чітка організація педагогічного процесу.

Розглядаючи елементи класно-урочної системи навчання, потрібно зазначити, що в роботі братських шкіл вперше спостерігається групова організація навчальних занять. Чітка організація простежувалась уже з прийому учня до навчального закладу.

Потрібно зазначити, що спочатку один з основних принципів класно-урочної системи – одночасність прийому учнів до школи – часто порушувався. Спочатку учнів приймали до школи в різний час, але з часом це було відрегульовано й запроваджено новий поділ на класи. У Віденській школі вже в 1617 – 1619 роках було чітко скомплектовано п’ять класів – клас білоруської, клас слов’янської і три класи латинської мови. Ще в більш розвиненому вигляді класно-урочна система навчання застосовувалась в Києво-братській колегії. План організації навчання в ній свідчить, що використовувана в школах України групова система навчання була значно вдосконалена київськими професорами. Заняття тут починались одночасно. Спочатку лунав дзвінок – сигнал підготовки до першого уроку. Потім дзвонили класні дзвіночки в певному порядку, і всі мали йти в класи – нижчі, середні, вищі. Нарешті знову лунав загальний дзвін, і починалися заняття. [5]

Учні в братських школах сиділи у певному, вказаному вчителем, порядку. Місця визначалися з успішністю в навчанні, але не за походженням чи матеріальним забезпеченням батьків. Навчальний рік починався з 1 вересня. Були введені літні канікули (з липня до серпня) . Учні приходили до школи на 9 годину ранку, а в зимові дні – пізніше, у визначений вчителем час. Характерною рисою братських шкіл України був тісний зв’язок між батьками та вчителями.[13]

У школах такого типу певна увага приділялась систематичному засвоєнню учнями знань, умінь та навичок. Учитель мав суворо стежити за тим, щоб учні регулярно відвідували школу. Пропуски школи дитиною були небажані, бо вони завдавали шкоди вихованню. Про необхідність систематичного відвідування учнями школи й уважного ставлення до занять говориться в 5-му розділі луцьких “ Артикулів “.

Отже, учителі України вже в ті часи достатньо чітко розуміли важливість таких педагогічних вимог, як послідовність і систематичність у навчанні. Особливий інтерес становить розв’язання братськими школами питання покарання. Західноєвропейська школа все ще характеризувалася надзвичайно жорстокою дисципліною. Численні свідчення сучасників зображали її як місце тортур та знущань над учнями. Похмурі, затхлі приміщення європейської школи наповнювалися криком та плачем побитих дітей. Різка та інші види фізичних тортур вважалися основними виховними заходами. Я.А. Коменський писав, що "у навчанні іноді застосовується настільки жорстокий метод, що школи перетворились у пугало для дітей і місця знущань для учнів, тому більша частина учнів з відразою ставилась до науки та книг і віддавала перевагу майстерням ремісників, а не школам ".[14]

Наша вітчизняна педагогіка з найдавніших часів вимагала уважного та чуйного ставлення до дитини. Гуманізм, який бере початок у глибокій давнині і є найхарактернішою рисою старослов’янської педагогіки, був надалі розвинений у нових історичних умовах у статутах братських шкіл.

Аналіз викладеного матеріалу свідчить, що організаційно-виховна робота, яка проводилася з учнями, далеко виходила за релігійні норми. Бесіди учителів з учнями наповнювалися глибоким соціальним та політичним змістом.[10]

Ретельно розроблений і глибоко продуманий зміст процесу навчання.

Загалом, навчання в братських школах ділилось на два етапи: початкове і середнє. Початкове навчання – це читання (розпізнавання букв та їх складання, пояснення прочитаного, осмислення і розуміння), письмо, вивчення граматики, лічба, церковний спів та порядок. Середнє навчання охоплювало вивчення граматики, риторики, діалектики, музики. Учні вивчали слов’янську, українську (просту),грецьку, латинську та польську мови. Навчання читати здійснювалось буквоскладальним методом. Воно охоплювало такі етапи: розпізнавання букв та їх складання,та пояснення прочитаного, міркування і розуміння. Найповніше уявлення про порядок вивчення дав перший друкований буквар, виданий у Львові І.Федоровим у 1574 році. Зважаючи на розміщення навчального матеріалу, спочатку вивчали азбуку від літери “A” до іжиці. Учні запам’ятовували назву кожної букви, після цього азбуку читали від іжиці до “A”. Таке багаторазове повторювання азбуки допомагало учням краще запам’ятати назви й зображення кожної букви і перешкоджало механічному запам’ятовуванню назв букв у їх послідовному порядку. Коли учні твердо запам’ятовували назви букв, вони переходили до читання складів. У кінці букваря містилися різні афоризми, молитви, повчання як матеріал для читання. Буквар був також і підручником для початкового навчання лічби – кожна вправа мала певний порядковий номер. Після вивчення азбуки діти переходили до вивчення Псалтиря і Часослова.[3]

Чітке методичне забезпечення педагогічного процесу.

Можна сміливо стверджувати, що принцип наочності навчання займав у роботі вчителів братських шкіл провідне місце. Найпоширенішим видом наочності були словесна і порівняльна аналогія та зіставлення. Ними часто користувались у політичних, полемічних та навчальних творах. Це робило мову яскравою і сприяло глибшому засвоєнню матеріалу. Наприклад, Старицький порівнював грім з шумом, що спричиняє нагріте залізо при спусканні у воду; процес дихання звірів, птахів і людини – з роботою “міхів ковальських”. [3. – с.90.] З цікавим прикладом наочності ми зустрічаємося в азбуці Каріона Істоміна. Він, показуючи різноманітні зображення літер у букварі, як правило, починав із зображення фігури людини.[12]

З метою наочності широко використовувалась книга. З найдавніших часів в Київській Русі книгу не тільки прикрашали різноманітними елементами, а й ілюстрували. І якщо враховувати, що вона призначалась не тільки для читання, а часто й для навчання, то можна сказати, що ілюстровані рукописні підручники в нашій країні існували ще в найдавніші часи. Значна кількість таких книг була у XVI – XVII столітті. Львівський рукописний підручник з математики (1630) містить велику кількість схем, таблиць, креслень та малюнків. Одним з перших видань ілюстрованих навчальних посібників був “ Анфологіон” (1619). Книга насичена великою кількістю художньо-виконаних заставок і мініатюр. З метою наочності навчання широко використовувались і руки. За допомогою рук діти вчилися рахувати до десяти.[15]

Для кращого розуміння матеріалу учні мали опитувати один одного, а залишаючи школу, повторювати його з тим, щоб прийшовши додому, ще раз прочитати урок батькам. На наступному уроці учитель проводив опитування вивченого матеріалу, а в суботу повторювалось усе, що вивчалось протягом тижня. Така система повторювання забезпечувала глибокі і систематичні знання. Крім щоденних опитувань, у братських школах проводились і періодичні перевірки знань. Так, у Луцьку ректор мав через кожні чотири тижні проводити іспити.

Отже, братські школи встановили чіткий порядок навчального дня і навіть такий цікавий з педагогічної точки зору захід, як контроль батьків за виконанням домашнього завдання. До речі, Статут братських шкіл, очевидно, передбачав досить високий освітній рівень батьків чи осіб, що їх замінювали.

У братських школах навчання проводилось різноманітними методами. Здебільшого це було читання лекцій за записами, які учителі давали учням для переписування додому. Рекомендувалось також проводити бесіди, які в основному мали катехізисний характер. У старших класах організовувались приватні та публічні диспути.[7]

2. Статути Львівської та Луцької греко-латино-слов’янської братських шкіл.

Львівська братська школа та її Статут

• Якщо батьки хотіли віддати свою дитину на навчання, то вони особисто йшли до ректора, беручи своїх сусідів за свідків, і підписували з ректором угоду, згідно якої школа зобов’язувалась навчати дитину, а батьки слідкувати і сприяти навчанню. Батькам прочитували реєстр, щоб ті знали якими методами буде проводитись навчання і щоб батьки не протистояли цим методам. У випадку, якщо батьки хочуть забрати свою дитину зі школи, то вони приходять до ректора з тими ж свідками.
• Дидаскали, взявши дитину повинні її вчити, за непослушання – наказувати, але не по-тиранськи, а по-учительськи. Вони повинні ставитись до всіх дітей однаково, як до багатих, так і до бідних. Адже становище дітей у школі залежало не від матеріального достатку їх батьків, а від їх успішності у школі.
• Від братства в школі мали бути приставлені двоє людей, які спостерігали за навчальним процесом, за хорошими і поганими справами. У них мав бути реєстр під братською печаткою, в якому дидаскали повинні були вписувати дані про навчання дітей у школі.
• Діти приходили до школи у зазначений час: в 9 годині влітку, взимку дещо пізніше.
• Кожен учень мав сідати на своє місце. Більш здібні діти сиділи вище (навіть якщо вони були бідні), менш здібні – нижче.
• Кожного ранку дидаскал мав слідкувати за присутністю учнів. Якщо хтось був відсутній, то він мав послати за цим учнем додому і дізнатися про причину його відсутності.
• Вранці навчання не починалося без читання молитви. Після молитви кожен розповідав про вчорашній урок, що читав, писав вдома. Потім починали вчити Псалтир та граматику.
• Після обіду хлопці пишуть на табличках кожен свій урок, заданий йому учителем. Це робили всі, окрім малечі, яким учителі самі писали.
• Вивчивши у школі важкі слова, учні повинні були їх спитати один в одного, диспутувати, а прийшовши додому – повторити їх знову.
• У суботу зранку повторяли уроки, які вивчали на протязі тижня. Після обіду вчили пасхалії, рахунок, музику…
• Після вечірні в суботу дидаскал мав розмовляти з дітьми більше ніж в інші дні, навчаючи їх страху божому, звичаям, традиціям, як вони повинні поводитись в церкві, вдома, на вулиці.
• Кожного тижня 2х-4х хлопців призначали слідкувати за порядком в школі. Учні, які були обрані за списком не мали відмовлятись від цієї справи. В їх обов’язок входило прийти до школи раніше, підмести всю школу, затопити піч і сидіти біля дверей, щоб всіх бачити, щоб знати все, хто як поводився, що робив…
• Якщо хтось пропускав шкільні заняття, того більше не приймали до школи. [6]

Статут Луцької греко-латино-слов’янської школи:

• Так само, як і у Львівській школі першого дня дітей приводили батьки, вносячи у шкільну казну 4 гроша.
• Так як учні вивчали іноземні мови, то батьки повинні вислухати пораду старшого щодо здібностей учня.
• В навчальний час, зранку це чи після обіду, всі повинні приходити вчасно, заходити в клас тихо, без розмов, шепотів, сидіти на своєму місці і уважно слухати, розуміти, запам’ятовувати. Важливо було вміти відтворити весь матеріал у тій формі, якою подав це дидаскал.
• Ніхто не повинен заключати ніяких договорів, угод в школі чи вдома без відома дидаскала чи батьків, твердо розуміючи, що все це крадіжка, а крадіжка – це смертний гріх.
• Учні не повинні розповідати стороннім людям про те, що відбувається в школі.
• Вони не повинні приносити до школи сторонніх речей чи інструментів крім шкільного обладнання.
• Ніхто не має ходити ні на які непристойні бенкети, зібрання, не повинні дружити з невихованими дітьми.
• Кожної неділі чи свята учень має відвідувати службу божу, не дивлячись ні на які причини, крім хвороби.
• Про високий рівень викладання у школі свідчить те, що її учні та вчителi не лише декламували, а й складали вірші тодішньою українською мовою.[13]

братський школа викладання

3. Освітні діячі братств.

Слід зазначити також представників братств, які виражали національний протест проти польсько-шляхетського панування, разом з тим вони розвивали проблеми людини, соціального устрою тощо. Це:

Рогатинці Юрій та Іван – керівники (старійшини) Львівського Успенського братства у 80-их рр. XVI – на початку XVII ст. Вихідці з галицького містечка Рогатина. Самотужки опрацювали фах сідлярів, винайшли новий вид сідла. Наприкінці 1570 р. переїхали до Львові, де стали членами, а з 1586 р. – старійшинами Львівського братства. 1586 р. виступили ініціаторами реформи братства, що перетворило його на дієвий орган захисту культурно-релігійних, економічних, національних інтересів українців. Юрій Рогатинець ймовірний автор статуту братства 1586 р. та статуту братської школи, що започаткував новий етап у розвитку українського шкільництва, заснованого на засадах європейського гуманізму. Рогатинці сприяли викупу друкарського обладнання І. Федорова для заснування братської друкарні, що вже 1591 р. випустила першу книжку. Юрій та Іван виступали противниками укладання Берестейської унії. Юрій Рогатинець адресував І. Вишенському своє „Послання до М. Домнікії”, в якому з консервативних позицій критикував його погляди, що не обмежувалися аскетичними ідеалами, а закликали до дієвої проповіді та відстоювання українських національно-культурних традицій. У своїх листах до Львівського і Віденського братств закликав проявити терпимість у справах віри. Деякі дослідники (І. Франко, М. Василенко та ін.) приписували Юрію Рогатинцю авторство полемічного твору „Пересторога” (написаний у 1605 або 1606 р.). [9]