Вища освіта на україні в контексті болонського процесу

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАІНИ

КРАМАТОРСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ

КУРСОВА РОБОТА

ЗА ТЕМОЮ «ВИЩА ОСВІТА НА УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ»

Виконала

Студентка гр. ІМ-09-2К                                                          Кузьміна Н.А

Керівник

К. пед. наук, доцент                                                                Гаманюк О.А

Краматорськ,2010

ЗМІСТ

стор

ВСТУП                                                                                                               3-5

РОЗДІЛ 1. ЄВРОПЕЙСЬКА ОСВІТНЯ ІНТЕГРАЦІЯ

1.1 Євроінтеграція  України  як чинник соціально-економічного розвитку держави                                                                                                               6-7

1.2 Системи вищої освіти у країнах Європи і Америки.                              7-13

1.3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи..                                                                                                           13-19

1.4 Основні завдання, принципи та етапи формування зони європейської вищої освіти.                                                                                                   19-24

Висновки до розділу 1                                                                                       24

РОЗДІЛ 2. АДАПТАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ДО ВИМОГ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

2.1 Європейська кредитно-трансферна та система накопичення  - ECTS.

                                                                                                                          25-27

2.2 Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ECTS)  у вищу освіту України.                       27-30

2.3 Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України.                                                            30-32

Висновки до розділу 2                                                                                  32-33

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ                                                                             33-34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                          35-37

ВСТУП

Актуальність вивчення Болонського процесу заключається в тому, що процес об'єднання Європи супроводжується формуванням спільного освітнього і наукового простору, формування Зони Європейської вищої освіти  в масштабах усього континенту, розробкою єдиних критеріїв і стандартів. Цей процес дістав назву Болонського від назви уіверситету в італійському місті Болонья, де було започатковано такі освітні ініціативи. Інтеграційний процес у науці й освіті включає:

1)формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, названого Великою хартією документів;

2)об’єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами.

Об'єктом вивчення є формування нової концепції Болонського процесу

Предметом  вивчення - основні тенденції розвитку Болонського процесу і

входження України в Європейський простір вищої освіти.

Мета: ознайомлення з основними завданнями, принципами та документами, прийнятими в рамках Болонського процесу, оволодіння  методами та засобами їх запровадження у вищу освіту України.

Завдання:

1 Систематизувати основні матеріали, що стосуються Болонського процесу;

2 Поглибити теоретичні знання щодо розвитку Болонського процесу; Гіпотеза полягає у припущенні, що якість підготовки майбутніх учителів підвищиться за умов:

1 введення індивідуального навчального плану;

2 перенесення центру ваги підготовки фахівця на самостійну роботу;

3 удосконалення системи контролю знань.

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, включно  вищу освіту. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці. Через рік чотири країни — Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина — підписали так звану Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який має стати більш конкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів — двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі кваліфікацію та право продовжувати навчання за програмами магістра  відповідно до положень Лісабонської угоди. Саме таким чином поступово створювалися умови для   інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна була і є активним учасником цих процесів. Обрані  шляхи модернізації вищої освіти України співзвучні загальноєвропейським підходам. Принципи Болонської декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010 році, а 2005-й визначено як проміжний етап моніторингу зробленого.Основним завданням на цей період є запровадження передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів, аналогічній ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи — можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо. Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента повинно  стати основою для вирішення ще однієї задекларованої в Болоньї мети — створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи.Обов’язковою також вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти. Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.Ці вимоги є певною програмою  розвитку вищої освіти України.Навчальна програма розрахована на студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними програмами підготовки магістра, аспірантів, а також для слухачів факультетів підвищення кваліфікації та перепідготовки. Вона може бути використана для проведення науково-методичних семінарів із педагогічними працівниками  вищих навчальних закладів, а також серед  педагогічної громадськості. Програма побудована за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах та  узгоджена з примірною структурою змісту навчального курсу, рекомендованою Європейською Кредитно-Трансферною Системою (ECTS).

РОЗДІЛ 1. ЄВРОПЕЙСЬКА ОСВІТНЯ ІНТЕГРАЦІЯ

1.1 Євроінтеграція  України  як чинник соціально-економічного розвитку держави

У сучасному світі, який ввійшов у третє тисячоліття, розвиток України визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня та інше, що є невід’ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства. Для України, у культурно-цивілізаційному аспекті, європейська інтеграція – це входження до єдиної сім’ї європейських народів, повернення до європейських політичних і культурних традицій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції – це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації. Європейська інтеграція, таким чином, стає ключовою ланкою відкриття України світу, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства. З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі Указами Президента України затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. Згідно зі “Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу”, затвердженої Указом Президента України, поряд з іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний займають особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме на цих напрямах. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери. Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища. Здійснення даного завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень. Протягом 1995-2004 р.р. Міністерство освіти і науки Україні на основі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснило ряд масштабних заходів по створенню нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових документів, пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі.

1.2 Системи вищої освіти у країнах Європи і Америки.

Вища освіта у Великій Британії

Університетська система Великобританії бере початок у XII ст., коли були членовані Оксфордський і Кембриджський університети. До початку XIX ст. інших університетів в Англії не було. Однак заснувалися університети в Шотландії - наприклад, у Сент-Ендрюсі (1411р.), Глазго (1451 p.), Абердині (1495 р.) і Единбурзі (15S3 p.).В XIX ст. були засновані: Лондонський університет (1836 p.), університети у Манчестері - (1851 р.), у Бірмінгемі - (1900 р.), у Ліверпулі - (1903 p.), у Брістолі - (1909 p.), у Редінгу - (1926 p.).Століття технічного і технологічного прогресу, XX століття продиктувало свої вимоги. Після Другої світової війни в країні були засновані університети в Ноттикгеьгі (1948 p.), Ексетері (1922 р.), Суссексі, Ворвіку, Кенті і Ессексі (60-і роки).У 1992 р. на базі 33 політехнікумів було створено ряд університетів. Розходження між старими і новими університетами поступово стираються, але усе ще існують. Нові університети, тісно пов'язані з промисловими і торговельними підприємствами, прагнуть сформувати свої навчальні програми, виходячи з запитів роботодавців. Старі університети також виходять на цей шлях, намагаючись налагодити зв'язки з місцевою і національною економікою. Проте в них і понині, переважають теоретичні дисципліни - філософія, літературознавство, Історія, природничі науки. Старі університети завжди запрошували до себе Іноземних студентів, саме тому вони добре відомі у нас, чого не скажеш про нові. Тепер ця тенденція змінюється.Як і у інших розвинених країнах світу, методика викладання у Великобританії така, що відповідальність за успіх навчання багато в чому покладається на студента. Уся дослідницька робота, ще складає левову частку університетського курсу, виконується самостійно, а отже, потрібно багато працювати.

Ступеневість освіти

Учені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, що успішно завершили курс навчання. Формально однакові ступені, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються один від одного, але на практиці їх „вага" визначається репутацією університету,Система учених ступенів увібрала в себе багато традицій. Приміром, слово „бакалавр" (англійською це ще і „холостяк") ведеться з тих днів, коли в університетах навчалися тільки юнаки. Мабуть усі вони були неодружені, оскільки мати родину підчас навчання було занадто обтяжливо.От деякі з учених ступенів першої ступеня, присвоюванні університетами Англії й Уельсу: ВА - бакалавр гуманітарних наук; BEd - бакалавр педагогічних наук; BEng - бакалавр технічних наук; BSc - бакалавр природничих наук; LLB - бакалавр права; BMus - бакалавр музики; ВМ - бакалавр медицини.Назви ступенів у різних університетах часом різні, існують і виключення з правил. У деяких шотландських університетах власник першого ступеня в гуманітарних науках - магістр (МА), а не бакалавр (ВА). У деяких університетах, включаючи Оксфорд і Кембридж, ВА присвоюється з гуманітарних і природничих науках, однак кваліфікації бакалавра природничих наук (BSc) у Кембриджі та в Оксфорді є вищим ступенем.Щоб отримати ступінь бакалавра, необхідно вчитися три (Англія й Уельс) або чотири (Шотландія) роки. Однак є ступені, для одержання яких необхідний ще і досвід практичної роботи, а термін навчання відповідно зростає. Майбутнім дизайнерам, наприклад, потрібно пройти підготовчий курс, а потім - основний трирічний. Для одержання ступеня в галузі медицини, стоматології та архітектури потрібно навчатися до 7 років.

Доступність вищої освіти

Британська система вищої освіти передбачає широкий доступ як громадян країни та і іноземців. Переважає державна форма навчання. Лише у 1973 р. було створено перший (і останній) приватний університету Великобританії: Університет Бекінгема. Цей єдиний вуз, ідо не одержує державного фінансування, спеціалізується на курсах фінансового менеджменту і бізнесу-адміністрування. До недержавних вузів, крім Університету Бекінгема, належать приватні бізнес-школи (найвідоміша з них - Ріджент Бізнес Скул, що спеціалізуються на програмах МВА. Однак вони не складають суттєвого сегменту британської системи вищої освіти.Для вступу до британського університету абітурієнту необхідно здати іспити початкового рівня („A-levels"). Згідно з даними Британської Ради, стандартні кваліфікаційні вимоги полягають у наступному:Свідоцтво про здачу трьох Іспитів „A-levels" GCE і чотирьох іспитів GCSE (з мінімальною оцінкою „З") або прирівняне до цього свідоцтво закордонного зразка. (У залежності від навчального курсу ці вимоги можуть варіювати.У Великобританії є заклади, що пропонують навчальні курси, ло закінченні яких видається свідоцтво 1В, визнане університетами Великобританії й усього світу як альтернатива „A-levels".Учні-британці подають анкету-заяву. ще навчаючись у школі, звичайно за рік до вступу в університет і, як правило, на попередній основі, ще до результатів іспитів „A-levels", одержують місце в університеті. Заяви, складені на основі характеристик, виданих викладачами, і передбачуваних екзаменаційних оцінок, що стануть відомі тільки в серпні, подаються через централізовану систему UCAS - національну Службу прийому до університетів і коледжів. Цим каналом повинні користуватися й іноземні абітурієнти.Вступник заповнює аплікаційну форму UCAS, де вказує до шести варіантів бажаних для нього навчальних закладів (при бажанні вивчати медицину або стоматологію - до п'яти). UCAS надає абітурієнтові докладні рекомендації щодо системи прийому, включаючи надання інформації, що цікавить приймальну комісію

Вища освіта у Франції

Франція завжди пишалася своєю системою освіти з її багатовіковими традиціями. Батьківщина Вольтера і Руссо вважає цю систему одним з найважливіших демократичних завоювань нації і частішою французького внеску у світову цивілізацію. Знаменита Сорбонна вже майже 800 років б очах усього світу залишається символом класичної європейського освіти Основні принципи системи освіти у Франції мають столітню історію, і були закладені, в 1880-90-х роках. Освіта здебільшого безкоштовна, не має релігійного змісту и обов'язкова для дітей від 6 до 16 років. У Франції співіснують приватна і державна системи освіти. У приватних навчальних закладах навчається близько 20 % всіх учнів Франції. Держава затверджує всі шкільні програми для приватних і державних шкіл, організує конкурси $ іспити. Тільки держава має право на видачу дипломів до рівня бакалавра (baccalaureat).З часу прийняття закону Дебре від 1959 року приватна освіта одержує допомогу від держави (contrat d'association) - саме держава оплачує працю викладачів і бере участь у витратах на навчання (8 з 9-ти закладів освіти користуються цією допомогою).Чи є система освіти Франції ефективною? З погляду самих французів, вона усе ще є занадто теоретизованою, а технічна освіта слабо розвинена. Умови навчання також мають свої недоліки: перевантажені аудиторії, недостача викладацького складу і матеріалів для навчання, занадто швидка зміна програм і методів навчання, деградація іміджу і ролі викладача в суспільстві тощо. Існує також соціальна нерівність.Уряд країни намагається реформувати систему освіти (зі змінним успіхом) і збільшити дотації на її розвиток. Незважаючи на всі наявні складності, ця система освіти вважається однією з кращих у Європі.Прийом іноземних студентів - одна з найдавніших традицій, для збереження якої французи зараз прикладають великі зусилля. Франція займає третє місце у світі з прийому учнів-іноземців, левину частку яких складають студенти з франкомовних країн Африки. Навчання кожного з них обходиться скарбниці в 35 тис. франків у рік, однак на знак поваги принципів рівності І братерства громадян інших країн зараховують у державні навчальні заклади на тих самих умовах, що і власних. Тобто іноземець платить за навчання в університеті близько 3.500 франків у рік. Звичайно, де не поширюється на приватні навчальні заклади тішу відомої бізнес-школи INSEAD. Зате „приватники" пропонують популярні й актуальні програмами для іноземців англійською мовою.

Принципи організації

Система з 80 французьких університетів і близько 300 вищих шкіл і дослідних центрів дозволяє набути практично будь-яку спеціальність.Французька система освіти має різні форми: „короткий" і „довгий" цикли, навчання у вищих школах (Grandes ecoles) та університетах. Так званий „короткий" цикл вищої освіти доступний тільки при наявності ступеня бакалавра.„Короткий" цикл вищого освіти триває зазвичай два роки і тому користується попитом у суспільстві, оскільки дає можливість реального і швидкого працевлаштування.Існують наступні види освітніх установ „короткого" циклу: Відділення вищої технічної освіти в ліцеях. Вони готують доодержання BTS (brevel de technicien superieur) - диплома про вищу технічну освіту.Університетські технологічні інститути (Institut universitaire detechnologie) існують при університетах і провадять до одержання DUT(diplome universitaire de technologic) - університетського технологічного диплому).* Спеціалізовані школи готують на протязі 2 або 3 років за медичними спеціальностями і для соціальних служб: акушерок, медсестер, масажистів-кінезіотерапевтів тощо.Університети „довгого" циклу є єдиними установами, що приймають усіх кандидатів без попереднього добору (хоча негласно і нелегально існує добір за оцінками на ступінь бакалавра) і саме тому в університетах часто виявляються студенти, що просто не вступили в інші школи.Більше половини бакалаврів вступають в університет, але близько 40 % залишають навчання протягом першого року.Можливий вступ в університет без наявності ступеня бакалавра, шляхом здачі спеціального іспиту в університет (ESEU), але це можливо тільки в обмеженій кількості випадків і тільки для досвідчених фахівців, що мають великий стаж практичної роботи.Практично всі університети є державними, за винятком декількох конфесіональних.Університетська освіти має три цикли. Перший цикл на протязі 2 років готує до одержання DEUG (диплом про загальну університетську освіту) , але цей диплом не має практичної цінності на ринку праці. Другий цикл готує до ліцензії (licence) протягом одного року після DEUG і maitise (рік після licence). Недавно була також створена можливість професійного освіти: MST (inaitrises des sciences et techniques) і магістратура (les raagisteres), у якій навчаються три роки. Третій цикл поділяється на дві філії:*DESS (диплом вищої спеціалізованої освіти), що є професійним дипломом, підготовка до якого триває протягом 1 року після одержання стулена raaitrise і містить у собі навчання і практику.*DEA (диплом поглибленого вивчення) це навчання дослідницькій роботі.Після одержання DEA (протягом одного року) можна підготувати наукову працю (these), мінімально протягом двох років. Вивчення медицини і фармацевтики є особливим розділом освіти. Воно проходить у CEU (госпітальних університетських центрах), при цьому університет забезпечує теоретичне навчання, а лікарня - практичні навички.Вивчення медицини продовжується від двох до десяти років. Наприкінці першого року студенти здають дуже складний іспит, і тільки здавиш його можуть продовжувати навчання. Після шести років навчання студенти проходять конкурс у спеціалізовану інтернатуру, що дозволяє стати лікарем-фахівцем після чотирьох або п'яти років навчання, або одержати диплом з „загальної медицини" за конкурсом після двох років навчання.Навчання на диплом DESS прирівнюється до третього, останнього циклу вищої освіти (аналог нашої аспірантури і кандидатського ступеня). DESS одержують не тільки студенти, але і співробітники компаній, що уклали зі своїм підприємством угоди про підвищення кваліфікації. При вступі проводиться відбірковий тест-співбесіда (concours d'entre, конкурс буває 4-5 чоловік на місце). Обов'язкова умова для вступ - вища освіта (диплом Maitrise), Не менш (а іноді і більш) важливий досвід управлінської роботи. В окремих випадках цей досвід може бути зарахований як перші чотири університетських курси. Подібні питання вирішує комісія з еквівалентності. Вона ж займається визнанням отриманих кваліфікацій в закордонному вузі. Для всіх іноземців є ще одна загальна вимога - гарне володіння французькою мовою. Як підтвердження цього факту приймається документ про успішну здачу іспиту DELF.

Вища освіта у Польщі

В Польщі існують державні вищі навчальні заклади, а також створені після 1990 року приватні. Після 1998 року створено групу професійних ВНЗ. Важливим елементом приготування випускників до практичної діяльності є проведення обов'язкових практик на протязі 15 тижнів.Навчання має денну, вечірню, заочну та екстернатну форми.Вступати до ВНЗ мають право особи, що отримали „свідоцтво зрілості", Принципи відбору до ВНЗ визначаються кожним навчальним закладом окремо. Форми відбору: вступні екзамени, конкурс „свідоцтв зрілості", запис бажаючих.Ступневість освіти та кваліфікації у Польській вищій освіті мають свою специфіку:ліцензіат - кваліфікація, що присвоюється після закінчення професійного (фахового) ВНЗ після 3-3,5 років навчання.інженер - кваліфікація, що присвоюється випускникам професійних ВНЗ за технічними напрямами, за винятком напряму Архітектура і урбаністика, на сільськогосподарських, лісових напрямах тощо.інженер-архітектор - кваліфікація, що присвоюється за напрямом Архітектура і урбаністика.магістр, а також магістр мистецтв, магістр інженер, магістр інженер архітектор, лікар, лікар-стоматолог, ветеринарний лікар тощо - присвоюються після закінчення 4-6 річних магістерських програм.Кваліфікацію магістра можна також отримати після закінчення 2-2,5 річних додаткових магістерських курсів на базі ліцензіата та інженера.Щоб отримати вищевказані кваліфікації студенти повинні виконати навчальні плани, захистити дипломні роботи, скласти фаховий іспит.

1.3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи.

Незважаючи на досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система України, вона, однак, ще не забезпечує потрібної якості.Чимало випускників вищих навчальних закладів не досягли належного рівня конкурентоспроможні на європейському ринку праці. Це зобов’язує глибше аналізувати тенденції в європейській та світовій освіті.Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі.Зазначені процеси диктують перш за все необхідність визначення, гармонізації та затвердження нормативно-правового забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”,  Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є:особистісна орієнтація вищої освіти; формування національних і загальнолюдських цінностей; створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти; постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу; запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій; формування в системі освіти нормативно-правових і організаційно-економічних механізмів залучення і використання позабюджетних коштів; підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки; розвиток освіти, як відкритої державно-суспільної системи; інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів.

Сучасні загальноцивілізаційні тенденції розвитку роблять системоутворюючий вплив на реформування системи освіти України, яке передбачає: перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком відповідно до її здібностей, та забезпечити її мобільність на ринку праці; формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтересам особи та потреби кожної людини і держави в цілому; підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання на протязі всього життя; піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

Стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах: по перше, це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати громадянина держави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави; по друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку. Водночас, необхідно враховувати при цьому не менш важливі чинники – соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості, культури та морально психологічних цінностей. Значна частина проблем, що накопичилася у системі вищої освіти, пов’язані насамперед з розбалансованістю комплексу зазначених чинників суспільних перетворень;по третє, розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських. Зокрема, привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти; забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем. Вищій школі необхідно орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, але й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв’язки з замовниками фахівця.

У 2001 році вступив у дію "Комплекс нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти". Даним документом регламентуються нові вимоги до освіти і професійної підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що обумовлені ідеями і принципами ступеневої освіти в Україні. У числі засад і факторів, що обумовили виникнення концепції ступеневої освіти названі: демократизація суспільства, формування нових соціально-економічних структур, їхня орієнтація на ринкові відносини, жорстка професійна конкуренція;необхідність розрізнення двох процесів, що є основою діяльності вищого навчального закладу — освіти і професійної підготовки. Відповідно до ступеневої освіти підготовка фахівців (4 ступеня) орієнтована на мобільність і мінливість соціальної і виробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак рівня освіти; забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну кар'єру при одночасному дотриманні ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі; диференціація вимог до характеру і змісту освіти і професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів; введення механізму об’єктивного педагогічного контролю з визначення результатів діяльності системи вищої освіти і навчальних досягнень тих, хто навчається. До такого віднесена технологія стандартизованого тестування.

Стає усе більш очевидним, що необхідна розробка довгострокової програми структурної адаптації національної освітньої політики до нових міжнародних умов.В цьому контексті реформування вищої освіти України бажано проводити з врахуванням вимог Міжнародної стандартної класифікації занять (ISCO-88 (МСКЗ)), Міжнародної стандартної класифікації освіти (ISCED-97 (МСКО)), Міжнародного стандарту якості серії ISO 9000 та вимог, критеріїв та стандартів, які узгодили країни-учасниці Болонського процесу.

Європейські вищі навчальні заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенні Європейського простору вищої освіти.Європейські країни прагнуть наздогнати заокеанських партнерів, що потребує величезних зусиль, для того, щоб прискорити впровадження і розвиток нової технології. Варто покінчити з традиційним для Європи – що властиво як управлінським, так і робітничим кадрам – опором новому. Європейські країни повинні поставити в центрі соціально-економічної політики підвищення кваліфікації з метою опанування нової технології.Основні цілі Болонського процесу зводяться до наступного:побудова Європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому Європейської систем вищої освіти;досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти; формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи у цілому;підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей;змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж

.Стояти осторонь від цього процесу Україна не може. Освітянське суспільство України зацікавлене діяти зі всіх напрямків Болонського процесу.

Освіта вже стала одним з найважливіших чинників політики.“Болонським процесом” в останні роки прийнято називати діяльність європейських країн, яка спрямована на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн. Основний зміст Болонської декларації, прийнятої 19 червня 1999 року, полягає в тому, що країни-учасниці зобов'язалися до 2010 року привести свої освітні системи у відповідність певному єдиному стандарту.Вихідні позиції учасників процесу у тексті Болонскої декларації формулюються наступним чином: ”«Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального і людського розвитку, а також невід’ємною складовою зміцнення та інтелектуального збагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом із усвідомленням спільних цінностей та належності до єдиної соціальної і культурної сфери”.Болонський процес – один з інструментів не лише інтеграції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції нашого часу – глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок в якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Відштовхуючись під цього, Європейська комісія надає фінансову і політичну підтримку цьому процесові, що виходить за рамки ЄС. Сьогодні східноєвропейські країни лише починають приймати Болонські ідеї.Співпраця з європейцями у сфері освіти на шляху входження України в Європу є одним із пріоритетів розвитку вищої освіти в Україні. Проте не є самоціллю проголошення йти будь-якими шляхами тільки в Європу, тільки інтегрування в Європу.Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.Ключова позиція реформування: Болонські вимоги – це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн.Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні – потужна система вищої освіти, потужні школи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашій країні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили експертизу освітянської законодавчої бази і практично зауважень не було. Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості вищої освіти. Вона підвищує мобільність і вертикальну, і горизонтальну.Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого – вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому.Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою і третій – це інтеграційні процеси.

1.4 Основні завдання, принципи та етапи формування зони європейської вищої освіти.

Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти є основним завданням Болонського процесу. Визначальні властивості європейської вищої освіти: якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів Європи, взаємна довіра держав і вищих навчальних закладів, сумісність структури освіти та кваліфікацій на доступеневому і післяступеневому рівнях, мобільність студентів, привабливість освіти.Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу): введення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб вчені ступені мали відповідати європейському ринку праці, а отже, бути свідоцтвом кваліфікації при працевлаштуванні в галузі діяльності, за якою здобута освіта. Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни. Країни-учасниці Болонського процесу домовилися в межах своєї компетенції та поважаючи відмінності у культурі, мові, національних освітніх системах, а також автономію університетів проводити політику міжурядового співробітництва із залученням європейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти. З метою зміцнення Європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі було запропоновано у найближчому часі реалізувати конкретні заходи, що мають принести відчутні результати на окресленому шляху, такі як:запровадження системи освіти на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного (бакалавр) та післядипломного (магістр);затвердження загальносприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, в тому числі шляхом запровадження стандартизованого Додатку до диплома;застосування Європейської Кредитної Трансферної Системи (далі – ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;зближення систем контролю якості та акредитації з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

Учасники Болонського форуму схвалили двоетапну систему вищої освіти, зазначаючи, що введення подібної системи бажане і в інших європейських країнах. Двоетапна система вищої освіти запроваджується на основі двох ключових навчальних циклів: незакінчена вища (додипломна) освіта і закінчена вища (післядипломна) освіта, причому тривалість першого циклу – не менш трьох років.Вчений (академічний) ступінь, що присвоюється по завершенні першого циклу, на європейському ринку праці має сприйматися як відповідний рівень кваліфікації. По завершенні першого циклу вищої освіти присвоюється вчений (академічний) ступінь бакалавра.

Кінцевим результатом другого циклу навчання на протязі 1-2 років має бути вчений (академічний) ступінь магістра, як у багатьох європейських країнах. Навчання на другому циклі йде за індивідуальними програмами, у складанні якої активну участь беруть студент та науковий керівник.При здобутті вченого ступеня мають видаватися стандартизовані Додатки до дипломів, які містять детальну інформацію про навчання, призначену для навчальних закладів і потенційних роботодавців.Головними функціями Додатку до диплома є:

1)     гарантування його володарю визнання роботодавцями набутих ним знань і вмінь;

2)     зазначення можливості, яку надає отримана кваліфікація щодо доступу до подальшого академічного чи професійного навчання;

3)     інформування щодо подробиць, які стосуються прав випускника вищого навчального закладу, відносно його професійного статусу.

Практика показує, що далеко не всі форми дипломів добре виконують це завдання. Причиною цього фахівці вважають надто малу кількість інформації, яку містить диплом. Термін диплом має тут розширене значення, оскільки йдеться про довільні освітні документи атестаційного плану (освітні кваліфікації).Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни. У контексті Міжнародній Стандартній Класифікації Занять (МСКЗ-88) “кваліфікація” визначається як здатність робітника виконувати конкретні завдання та обов’язки у рамках певного виду діяльності. Вона має наступні два параметри:

1)     рівень кваліфікації, який визначається складністю і об’ємом завдань та обов’язків, що виконує робітник;

2)     кваліфікаційна спеціалізація, яка визначається певною галуззю потрібних знань.

У сфері праці “кваліфікація” визначається як рівень підготовки, ступінь придатності до якого-небудь виду праці. При цьому підкреслюється, що:

фахівці однієї професії можуть мати різну кваліфікацію;незалежно від кваліфікації фахівця перелік параметрів, що характеризують усіх фахівців однієї і тієї професії, однаковий;відмінність фахівців однієї професії, але різної кваліфікації, визначається значеннями параметрів, які характеризують кваліфікацію фахівця

.Отож, для визначення кваліфікації необхідно знати:перелік параметрів ( найбільш загальних та суттєвих ознак) професійної роботи;значення цих параметрів, щоб запровадити межі кваліфікації, які дозволять відрізняти її від інших кваліфікацій, пов’язаних з цією професією.

Термін “кваліфікація” у Європі згідно з МСКО та Лісабонською декларацією використовується для позначення довільного посвідчення, сертифіката, диплома чи грамоти, які засвідчують успішне виконання певної освітньої програми в конкретній предметній області.Таким чином у визначені кваліфікації мають місце розбіжності.Маючи освітню кваліфікацію випускник вищого навчального закладу в Європі має право працевлаштовуватися в певній предметній області. Він самостійно влаштовується на ринку праці. Для вищої освіти у контексті Болонського процесу найбільше значення має той факт, що в Україні у межах діяльнісного підходу специфікація терміну „кваліфікація” змістовно більш наповнена та диференційована. Відповідно до цього програма вищої освіти певного напряму підготовки більш вимоглива, але менш гнучка, оскільки відповідно до Закону України “Про вищу освіту” вища професійна освіта спрямована на певну первинну посаду. “Професійна” кваліфікація більш об’ємна, ніж “освітня” за рахунок “набору обов’язків”. Однак за рахунок цих же “обов’язків” має місце звуження об’єму та складності завдань певної предметної області, які вивчаються, оскільки необхідність і достатність об’єму та складності завдань обумовлюються “обов’язками”, а не визначеною глибиною вивчення предметної області.Випускник вищого навчального закладу України, згідно із законом “Про вищу освіту” і наказом № 285, має працевлаштовуватися на первинну посаду, яка передбачена Галузевим стандартом певного освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки. Працевлаштування випускників покладено на вищі навчальні заклади.Для забезпечення якості вищої освіти має посилюватися вимога приведення навчання у відповідність до сфери праці.Не зважаючи на розбіжності зазначені вище, Верховна Рада України 03.12.1999 року ратифікувала механізми здійснення положень Лісабонської конвенції “Про визнання кваліфікацій вищої освіти в Європейському регіоні” і це створює необхідні передумови реалізації Україною Болонських принципів. Серед проблем сучасної вищої школи в Україні виділяється питання співвідношення академічної освіти, що дає можливість зростання в академічному плані, і професійної освіти, що дає можливість швидко адаптуватись на ринку праці. В цьому ключі Україна намагається зберегти прекрасну фундаментальну освіту, фундаментальну підготовку. Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти в Україні формально поєднує в програмах освіти як академічну, так і професійну спрямованість. В теперішній час це призводить до проблеми формування змісту освіти. З одного боку, скорочується навчальний час, що необхідний для глибокого розуміння предметів соціально-економічної та природничо-наукової спрямованості (тобто для фундаменталізації освіти), з другого боку, страждає практична підготовка тих, хто навчається, оскільки вони не отримують повноцінних навичок професійної роботи (тобто не отримують визначеного рівня кваліфікації). Власне, зараз потреба в «кваліфікації» у традиційному змісті слова відпала, оскільки в Україні немає більше планового господарства. Перегляд статусу кваліфікацій в українській освіті буде означати зміну орієнтирів: від підготовки студента до майбутнього примусового «розподілу» настав час перейти до нової філософії освіти, заснованої на підготовці випускника вищого навчального закладу для конкретного ринку праці.Вища школа готує випускника не до конкретного робочого місця, а до вільного пошуку роботи на ринку праці. В Україні дотепер існує надмірно дробова й еклектична система записів у документах про вищу освіту. Потенційний роботодавець повинен пізнавати в першу чергу запис, що відповідає номенклатурі професій (спеціальностей), які затребувані на ринку праці.

Висновки до розділу 1

Завдяки Болонському процесу Україна підвищила якість освітніх послуг та набула європейських освітніх переваг; розширила доступ до європейської освіти; сформувала єдиний ринок праці вищої кваліфікації в Європі; розширила мобільність студентів та викладачів; прийняла порівняльні системи ступенів вищої освіти з видачею зрозумілих в усіх країнах Європи додатків до дипломів.

РОЗДІЛ 2. АДАПТАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ДО ВИМОГ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

2.1 Європейська кредитно-трансферна та система накопичення  - ECTS.

Визнання освіти і дипломів є передумовою для створення відкритого Європейського простору освіти і підготовки, де студенти і викладачі можуть переміщатися без перешкод. Тому Європейська система трансферу кредитів (ЕСТS) була розроблена в експериментальному проекті, організованому в рамках програми "Еразмус" як засіб покращання визнання освіти для навчання за кордоном. Основні елементи ЕСТS на практиці перевіряли і удосконалювали в експериментальному проекті 145 європейських університетів з усіх держав-членів та країн Європейської економічної зони.Зовнішнє оцінювання ЕСТS продемонструвало потенціал системи і Європейська комісія вирішила включити ЕСТS у свою програму "Сократес", зокрема у розділ 1 про вищу освіту ("Еразмус"). ЕСТS зараз рухається від своєї обмеженої вузької експериментальної стадії до ширшого використання як елемента європейського масштабу у вищій освіті.ЕСТS забезпечує інструментом, щоб гарантувати прозорість, збудувати мости між навчальними закладами і розширити можливості вибору для студентів. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів закладами через використання загальнозрозумілої системи оцінювання – кредити і оцінки, а також забезпечує засобами для інтерпретації національних систем вищої освіти.Система ЕСТS забезпечує прозорість через такі засоби:

1. Кредити ЕСТS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається елементам навчального плану, щоб окреслити обсяг навчального навантаження студентів, необхідний для завершення навчання.

2. Інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації і структуру навчання і елементи навчального плану.

3. Перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні у спосіб, який є всебічним і загальнозрозумілим, і може легко передаватися від одного навчального закладу до іншого.

4. Навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ЕСТS, які будуть присвоюватись за успішне її закінчення, є обов'язковим як для місцевого і закордонного закладів, так і для студентів.

Система ЕСТS базується на трьох ключових елементах: інформаційний пакет – інформація стосовно навчальних програм і здобутків студентів;навчальний контракт – взаємна угода між навчальними закладами-партнерами і студентом;перелік оцінок дисциплін – використання кредитів ЕСТS, щоб визначити навчальне навантаження для студента. За своєю суттю ЕСТS жодним чином не регулює змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладання угод про співпрацю, двосторонніх чи багатосторонніх. Більш за все ЕСТS використовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть зробити навчання за кордоном невід'ємною частиною освітнього досвіду.Кодекс хорошої практики, що називається ЕСТS, забезпечує тих дійових осіб інструментами, щоб створити прозорість і сприяти визнанню освіти.Повне визнання навчання є необхідною умовою для втілення програми обміну студентами в рамках програм "Сократес" чи "Еразмус". Повне визнання навчання означає, що період навчання за кордоном (включаючи іспити чи інші форми оцінювання) заміняє порівнюваний період навчання у місцевому університеті (включаючи іспити чи інші форми оцінювання), хоча зміст погодженої програми навчання може відрізнятися.Використання ЕСТS є добровільним і базується на взаємній довірі і переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх закладів-партнерів.Основними вимогами до застосування норм і механізмів ЕСТS є:призначення координатора ЕСТS від навчального закладу; призначення координаторів ЕСТS з числа працівників кафедр (факультетів) за дисциплінами на усіх факультетах, що мають намір користуватися ЕСТS; призначення кредитів ЕСТS для елементів навчального плану; випуск інформаційного пакета щодо усіх навчальних предметів/дисциплін, у яких ЕСТS буде використовуватися рідною мовою та однією з мов країн ЄС; використання форм заяв для студентів, перелік оцінок дисциплін і навчальних контрактів.Кредити ЕСТS є кількісним еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для елементів навчального плану, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен елемент навчального плану відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота – в бібліотеці чи вдома – і екзамени чи інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням. ЕСТS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.У ЕСТS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр.Кредити ЕСТS - це скоріше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один елемент навчального плану в закладі чи факультеті, який призначає кредити.

2.2 Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ECTS)  у вищу освіту України.

Структура вищої освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу.Для входження України до європейського простору вищої освіти потрібно впровадити в системі вищої освіти: широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти; систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства; державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей, відповідно до міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО-96 та 97) і міжнародної стандартної класифікації занять (МСКЗ-88); загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів; законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштуванню українських громадян в Європі та міжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України; систему кредитів на зразок Європейської системи трансферу кредитів (ЕСТS), як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів; законодавчо підсилені умови задля забезпечення мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:

- забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних освітянських послуг;

- забезпечення визнання та зарахування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;

- сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

На теперішній час нормативні документи Міністерства освіти і науки України містять інформацію, яка:  у широкому сенсі спрямована на реалізацію градації досвіду та знань; подає, що освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти мають професійну спрямованість і схильність відповідати вимогам ринку праці;розкриває положення щодо формування змістовних модулів. Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно: привести у відповідність вимогам Болонської декларації Закон України “Про вищу освіту” у частині визначення змісту і статусу освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти;привести до відповідності класифікацію вчених ступенів системи освіти та Переліку кваліфікацій, які використовуються на ринку праці, в тому числі і Європейському;визначити витрати навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу у об’ємі модуля, тобто ув’язування навчального модуля з кредитами;розробити методику розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними;розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо регулювання діяльності викладацького персоналу та студентського контингенту вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу;розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо впровадження тестових технологій об’єктивного педагогічного контролю знань тих, хто навчається. розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо сертифікації на відповідність, у процесі якої встановлюється рівень компетентності індивіда і його відповідність соціальним ролям, на які він претендує;розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо селекції індивідів для виконання конкретних соціальних ролей на основі його професійної придатності, здатності і готовності.

Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно розробити та законодавчо урегулювати процедуру контролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.Політика в області якості вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального ступеня упорядкування педагогічної діяльності з обліком особистісних, соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонерів вищої школи.Програми якості припускають вичленовування структурно-функціональних властивостей індивіда, професійно важливих якостей фахівця, його спрямованості, інтелектуального розвитку і професійних розумових здібностей, що визначають властивості локального психологічного середовища навчання і впливають на успішність професійного навчання.Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу: прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів; прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання); запровадження системи кредитів – системи накопичення кредитів (ЕСТS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функції накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів); забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти; сприяння європейському підходу до вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із «європейським» змістом); навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Європейського простору вищої освіти.

2.3 Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України.

Задля запровадження наведеної моделі стандартизованого Додатку до диплома у вищій школі України має бути впроваджена кредитно-модульна система організації навчального процесу та система об’єктивного педагогічного контролю знань.Підставами для запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в Україні є наступне:

- інтеграція до Європейського простору вищої освіти;

- входження до Болонського процесу;

- вступ до Світової організації торгівлі;

- реалізація дистанційної форми вищої освіти.

Впровадження модульно-кредитної системи у вищий школі України переслідує наступні цілі:

- досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що є надбанням випускника;

- затребування українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці;

- затвердження загальносприйнятної та порівнянної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів;

- впровадження стандартизованого додатка до диплому, модель якого була розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та UNESCO/CEPES і який містить детальну інформацію про результати навчання випускника;

- стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об’єктивної оцінки якості знань;

- забезпечення “прозорості” системи вищої освіти та слушного академічного та професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень і таке інше).

Кредитно-модульній системі, як невід’ємному атрибуту Болонської декларації, надаються дві основні функції.Перша – сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого.Друга – акумулююча, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.Запровадження кредитно-модульної системи є важливим фактором для стимулювання ефективної роботи викладача і студента, збільшення часу їх безпосереднього індивідуального спілкування в процесі навчання. Модулі конструюються як системи навчальних елементів, об'єднаних ознакою відповідності визначеному об'єкту професійної діяльності. Останній розглядається як деякий обсяг навчальної інформації, що має самостійну логічну структуру і зміст і що дозволяє оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності студента. Модульна організація змісту навчальної дисципліни менш за все є механічним перенесенням розділів програми до навчальних модулів, оскільки вимагає глибокої аналітико-логічної роботи над змістовим наповненням дисципліни, структурування її як системи, а не довільного конгломерату наукової інформації.Другою умовою реалізації модульного принципу організації змісту навчальної дисципліни є можливість виділити генеральні наскрізні ідеї професійної діяльності, на розкриття і засвоєння яких спрямований кожний модуль. Для студента – майбутнього фахівця – важливо не лише осмислити й засвоїти інформацію, а й оволодіти способами її практичного застосування і прийняття рішень.За таких умов зменшується частка прямого, зовні завданого інформування і розширюється застосування інтерактивних форм та методів роботи студентів під керівництвом викладача (тьютора) та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об'єктах майбутньої професійної діяльності, що особливо важливо для системи дистанційного навчання.Створення системи кредитів має полегшити порівняння закінчених курсів і сприяти максимальному розширенню мобільності студентів.Кредит (credit) – умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсь складової навчальної програми чи окремої дисципліни (курсу), виконаної студентом під час навчання. Кредит – мінімальна одиниця, яка точно документується, часто означає навчання впродовж тижня (суму аудиторної і самостійної роботи студента).Проблемою для вищої школи України у контексті Болонського процесу є: по-перше, визначення витрат навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу в об’ємі модуля, тобто ув’язування навчального модуля з кредитами;по-друге, розробка методики розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними.

Кредитно-модульна система має розвиватися в Україні в рамках реалізації, зокрема, дистанційної освіти поза залежністю від Болонського процесу. Безсумнівно, що модульна технологія навчання є незамінною для дистанційної освіти.

Висновки до розділу 2

Систему накопичення не слід розглядати тільки як систему визначення якості успішності. Крім контрольно-оціночної функції, вона одночасно є способом організації навчальної діяльності, і, при вдалому її використанні, може стати одним із самих істотних факторів стимулювання пізнавальної діяльності студентів. Особливо актуальною рейтингова система стає при переході до багаторівневої системи підготовки спеціалістів в рамках навчальних комплексів на рівнях бакалавр-спеціаліст-магістр. Рейтингова оцінка студента з навчальної дисципліни дає можливість визначити рейтинг студента з певного предмету і на потоці, і на курсі. В більшості вузів, які упровадили таку методику, рейтинги складають від 50-60 (мінімальний заліковий бал) до 100 балів. Система накопичення є важливим психологічним аспектом модульного навчання, виявляючи і розвиваючи творчі здібності студентів, підвищуючи об’єктивність оцінки їх знань.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Уже більше п'яти років європейське освітнє співтовариство живе під знаком так званого Болонського процесу. Його суть полягає у формуванні на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Із 1998 по 2003 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.Пропозиції, які розглянуто і які виконуються в рамках Болонського процесу, зводяться в основному до шести таких ключових позицій:

1. Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й _ до одержання першого академічного ступеня і 2-й _ після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS, зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Болонський процес у фактах і документах / Упорядники Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубінко В.В., Бабин І.І. – К.-Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. – 52 с.

2. Вища освіта України і Болонський процес. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 384 с.

3. Ніколаєнко С.М. Сучасна законодавча основа в системі майбутніх освітнього та наукових процесів в Україні і світі // Вища школа. – 2003. - № 4-5. – С. 3-19.

4. Ніколаєнко С.М. Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні. Доповідь Голови комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти на парламентських слуханнях 13 травня 2004 року. // Освіта і управління. – 2004. – Т. 7. - № 1. – С. 49-58.

5. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу. – Київ-Тернопіль, 2004. – 146 с.

6. Добрянський І. Сучасні тенденції розвитку вищої школи: соціокультурний, регіональний та особистісний аспекти // Вища школа. – 2004. - № 1. – С. 22-28.

7. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті // Освіта. – 2002. – 24-31 жовтня. – С. 8-9.

8. Кобильченко В.В. Методологічні принципи становлення особистості // Проблеми освіти: Науково-методичний збірник – К.: Науково-методичний центр вищої освіти, 2001. – Вип. 26. – С. 9-20.

9. Проніна О.П. Гносеологія вектора формування духовного простору // Проблеми освіти: Науково-методичний збірник – К.: Науково-методичний центр вищої освіти, 2001. – Вип. 24. – С. 166-174. 11. Федорченко В. Вища освіта: педагогічна стратегія сучасності // Вища школа. – 2002. - № 1.

10 Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. - К.: ІВЦ „Видавництво „Політехніка", 2003. -200 с.

11 .Вища освіти України і Болонський процес: Навчальний посібник/ За редакцією В.Г. Кременя, Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І. Бабин. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2004. - 384 с.

12 .Штанько Т.  Плани, завдання і теоретичні положення з тем з дисципліни „Вища освіта України і Болонський процес" до семінарських і практичних занять студентів денної форми навчання спеціальностей 8.030403 „Міжнародні економічні відносини" та 8.050108 „Маркетинг"/ Методичні рекомендації., - Львів: видавництво Львівської комерційної академії, 2006. -35 с.

13 Долженко О.В. Сорбонская и Болонская декларации: Информация к размышлению… // Вестник высшей школы: Alma mater. -2000. -№

14 Вища освіта в Польщі. Впровадження положень Болонської декларації у 2000-2002 р.р. – К.: 2003.

15 Реформування вищої освіти і Болонський процес // Освіта України. – 2003. – 9 груд. (№92). – С.3.

16 Степко М.Ф., Клименко Б.В., Товажнянський Л.Л.  Болонський процес і навчання впродовж життя. – Х.: 2004. – 112 с.

17 Кремень В.Г. Болонский процесс: сближение, а не унификация//3еркало недели. - № 48(473). -13-19 декабря 2003.

18 Згуровский М. Болонский процесс: путем европейской интеграции // Зеркало недели. – 2003. – 18 окт. (№40). – С.17.

19 Збруєва А. Болонський процес: пошуки шляхів підвищення конкурентоспроможності Європейської вищої школи // Шлях освіти. – 2002. - №1. – С.18-21.

20 Болонський процес: перспективи і розвиток у контексті приєднання до Європейського простору вищої освіти: Монографія / За ред. В.М. Бебика. – К.: МАУП, 2004. – 200 с.

21. Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (факти, роздуми, перспективи). – К.: Грамота, 2003. – 216 с.

22. Похресник  А.К. Европа и Украина: трансформации общества и жизненные ориентации молодежи // Персонал. – 2002. - №12. – С. 62-67.

23. Алексюк А.М. Експериментальне впровадження технології модульної організації навчання у вищий школі //  Проблеми вищої школи. – К.: Вища шк., 1994. – Вип. 79. – С. 3-6.

24. Сікорський П.Г. Положення про модульно-рейтингову систему навчання у вищих навчальних закладах. – Львів: 2001. – С. 9.

25. Пожуєв В.І. Болонський процес і основні тенденції розвитку Європейської освіти // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя, ЗДІА. – Випуск № 16. – 2004. – С. 4-22.