Діагностика в соціальній роботі

Соціальна діагностика 

ПЛАН

1. Мета, завдання соціальної  діагностики 

2. Принципи соціальної діагностики.

3. Місце, роль і значення  соціальної діагностики.

4. методи соціальної діагностики

1. Мета, завдання  соціальної діагностики як науки,  навчальної дисципліни і технології соціально-педагогічної роботи.

Діагностика – вчення про методи і принципи розпізнання хвороби (явищ, особистості) і постановка діагнозу. Термін “діагностика” (від грецьк.diaghostikos - здатність розпізнавати) .

Соціальна діагностика – вивчення соціальних мотивів і причин поведінки особистості, групи та суспільства загалом; пошук соціальних детермінант процесів і явищ суспільного життя.

Поняття “соціальної  діагностики” можна розуміти як:

окреме дослідження  соціальної проблеми клієнта, якому соціальний працівник повинен надати допомогу;

необхідний етап будь-якого  впливу в соціальній роботі, технологічний  елемент соціального обслуговування;

сукупність наукових методів, які обґрунтовують правильність отриманої інформації.

Діагностика – загальний спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний об’єкт чи процес. Значення діагностики в галузі соціальних відносин і процесів є аналогічним до “виявлення” характеру захворювання в медицині: якщо вчасно і правильно не визначені ознаки і причини виникнення захворювання, то не можна надіятися на позитивні напрямок лікування і результат. Неправильний діагноз не тільки знецінює зусилля лікарів, але й зводить до нуля шанси на виздоровлення хворого.

Тому діагностика в  соціальній роботі – дуже важлива діяльність, яка вимагає високої кваліфікації і технологічності.

Сутність соціального  діагнозу полягає в точному визначенні причинно-наслідкових зв’язків, які  є похідними умов життя клієнта  соціального обслуговування. Соціальний діагноз передбачає збір інформації про клієнтів і умови їх життєдіяльності, а також її аналіз для розроблення програми соціальної допомоги.

Мета діагностики  стану соціального об’єкта – встановлення соціального змісту факторів, які діють в економічній, психологічній, демографічній, правовій та інших сферах суспільного життя; встановлення достовірності інформації про нього і його оточення, прогнозування його можливих змін і впливу на інші соціальні об’єкти, а також вироблення рекомендацій для прийняття організаційних рішень, соціального проектування дій для надання соціальної допомоги.

Соціальна діагностика  вирішує типові для неї завдання, до яких відноситься:

- виявлення специфічних  соціальних якостей, особливостей  розвитку й поведінки об’єкта; 

- визначення ступеня  розвитку різноманітних властивостей, їх вираженості в кількісних і якісних показниках;

- опис особливостей  об’єкта; 

- ранжування специфічних  властивостей об’єкта; 

- вироблення рекомендацій  та розроблення проектів, програм. 

Отже, соціальна  діагностика – це:

1) діяльність з розпізнавання  й аналізу соціальних патологій  і проблем; 

2) процес такого аналізу  з формулюванням обгрунтованого  висновку про предмет роботи;

3) галузь соціальних  наук, присвячена методам отримання  знань про суспільство. 

Існує широке і вузьке розуміння поняття “соціальної діагностики”:

- соціальна діагностика  — процес наукового виявлення  і вивчення причинно-наслідкових  зв'язків і взаємостосунків в  суспільстві, які характеризують  його соціально-економічне, культурно-правове,  етично-психологічне, медико-біологічне і санітарно-екологічне становище;

- вивчення відношення  індивіда до соціальних цінностей  суспільства, групи і т.д., дослідження  сутності соціальних проблем,  які створюють скрутну життєву  ситуацію для індивіда, сім'ї,  групи. 

Соціальний діагноз має двоякий характер і стосується щодо: 1)стану об’єкта; 2)соціального процесу.

Специфіка соціального  діагнозу (ССД) полягає у наступному:

1) визначити найбільш  істотні риси і властивості,  які відображають соціальний  діагноз і дозволяють виділити засоби діагностичних і соціологічних способів отримання інформації;

2) визначити структуру  і найбільш загальні функції; 

3) уточнити сферу застосування;

4) класифікувати підходи  і основні типи.

Вимоги до соціального  діагнозу:

1) описувати соціальні і лише соціальні цілісності (організацію, цільову групу, окремого працівника, фрагмент зовнішнього соціального середовища);

2) спиратися на уявлення  і концептуальні моделі, вироблені  в рамках соціології і спеціальних  дисциплан; 

3) використовувати методи і прийоми, вироблені в рамках соціології і споріднених наук;

4) розглядати соціальний  об’єкт через призму його приналежності  до тієї, власне соціальної підсистеми, організованої системи, яка іменується  соціальною організацією;

5) описувати соціальний об’єкт як поведінкову систему, орієнтуючись на прогнозування його поведінки в реальній ситуації.

Діагностична  функція є провідною у соціальній роботі як різновид професійної діяльності, спрямованої на забезпечення належного соціального, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей. Ще наприкінці ХІХ-поч.ХХст. родоначальник теорії соціальної роботи Мері Річмонд у своїй книзі "Соціальні діагнози" (1917 р.) докладно представила власний метод соціальної роботи. Найважливішим і головним компонентом у ній М. Річмонд вважала здатність у кожному конкретному випадку поставити соціальний діагноз, тобто провести оцінку, як особистості клієнта, так і його соціального оточення та взяти його результати діагностики за основу при визначенні методу допомоги.

Сьогодні діагностика  як спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний процес чи об'єкт  застосовується в різних галузях  діяльності та має різні цілі. Варто  зазначити, що в соціальній роботі найчастіше застосовуються такі види діагностики: соціальна, медична, соціально-психологічна, соціально-педагогічна.

Медична діагностика - це процес встановлення медичного діагнозу, тобто висновків про характер та особливості фізичного стану клієнта чи його хвороби. Вона здійснюється за допомогою спеціальних методів у результаті різнобічного обстеження та опитування клієнта. У соціальній роботі показники медичної діагностики мають велике значення при наданні соціальної допомоги та соціальних послуг людям з обмеженими функціональними можливостями, соціальній підтримці осіб, що мають захворювання психічного характеру чи різні види хімічної залежності.

Психологічна діагностика - це вимірювання індивідуально-психологічних якостей особистості або інших об'єктів, які піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості і прогноз її подальшого розвитку.

Соціально-педагогічна – покликана на вивчення виховного потенціалу мікро та макро середовища сімї учнівського колективу, найблишого оточення поза школою.

2. Принципи  соціальної діагностики.

Принцип об’єктивності – по-перше, соціальний працівник не повинен залежати від зовнішніх факторів; по-друге, соціальний працівник повинен протистояти впливу на результати власних незнань, аберації власного життєвого досвіду. Це може блокувати корекцію соціальної патології. Вплив таких факторів може негативно відобразитись як на зборі фактів, так і на їх інтерпретації.

Принцип верифікації соціальної інформації як встановлення її достовірності. Соціальна дійсність містить багато противоріч, поодиноких фактів і випадковостей. Тому, щоб формулювати на їх основі закономірності, необхідно перевірити емпіричні дані теорією, співставляти відомості, отримані з різних каналів.

Унаслідок цього необхідно  застосовувати в діагностиці  й принцип системності. Всі соціальні проблеми є полікаузальними, тобто, їх зародження і розвиток визначається не однією, а декількома причинами. У зв’язку з цим для того, щоб визначити джерело і способи вирішення життєвої трудності клієнта, необхідно проаналізувати його мікросоціальне середовище, сімейні взаємостосунки, мати уявлення про інтелектуальний рівень і особливості характеру клієнта, стан його здоров’я.

Специфічним принципом  діагностики можна вважати і принцип клієнтоцентризму, тобто розгляду всіх сторін соціальної дійсності, всіх зв’язків соціальної ситуації з точки зору інтересів і прав клієнта. Інші соціальні інститути захищають інтереси держави і суспільства, їх окремих закладів або організацій. Соціальний працівник – інтереси клієнта (звичайно, якщо це не входить у конфлікт із законом) і з урахуванням такої позиції будує всю свою діяльність.

У реальній дійсності  всі явища і процеси знаходяться в універсальному взаємозв'язку і взаємодії, тому важливим принципом діагностики є принцип причинної обумовленості.

Принцип комплексного підходу в соціальній діагностиці полягає в необхідності обліку і аналізу всіх умов і чинників, що спричинили або сприяють виникненню певного соціального явища.

Принцип конфіденційності - нерозголошення результатів соціального діагнозу без персональної згоди на це особи, яка виступала об’єктом дослідження.

Принцип наукової обгрунтованості передбачає, що результати аналізу повинні бути валідними і надійними.

Принцип ненанесення  шкоди - діагностичні результати ні в якому випадку не повинні бути використані на шкоду людині, яка досліджувалась.

Принцип ефективності - не варто пропонувати людині рекомендації, які за наслідками діагнозу для неї не корисні, можуть призвести до небажаних або непередбачуваних наслідків.

3. Місце, роль  і значення соціальної діагностики.

Соціальна діагностика  відноситься до найбільш загальних  комплексних соціальних технологій, що використовується на всіх етапах соціальної роботи і соціального обслуговування.

Вивчення наукових досягнень  і оволодіння навиками, які дозволяють займатися діагностичною діяльністю, відноситься до числа необхідних вмінь спеціалістів з соціальної роботи у будь-якої галузі діяльності. При проведенні діагностичних досліджень певна технологія звільняє дослідника від суб’єктивного підходу, відображає рівень компетентності спеціаліста й адекватно виражає конкретну соціальну ситуацію.

Практично соціальна  діагностика використовується в різних сферах життєдіяльності людей. Спеціаліст соціальної роботи є автором або учасником прикладних психолого-педагогічних, соціологічних, економічних досліджень, займається консультуванням у вирішенні соціальних проблем, корекцією й реабілітацією, формами й методами терапевтичного впливу. Але частіше всього в діяльності соціального педагога діагностика виступає в якості вихідної, самостійної сфери діяльності. З соціальної діагностики стану клієнта повинні починатися і нею ж закінчуватися дії соціального працівника чи педагога.

Соціальна діагностика – необхідна стадія технологічного процесу, початок роботи в будь-якій сфері обслуговування, з будь-якою категорією осіб і будь-яким типом соціальних проблем. Вона ні особистісно, ні організаційно не відокремлена від інших етапів соціального втручання. Ні один соціальний педагог не займається тільки соціальною діагностикою, але кожний соціальний працівник одночасно з іншими обов’язками повинен виконувати функції соціального діагноста.

Реалістична оцінка і сформульований діагноз служать основою для ухвалення рішення, визначення стратегії і тактики діяльності.

Соціальна діагностика — це галузь соціальних знань, пов'язаних з розробкою методології і методики для точної оцінки властивостей, станів або рівня соціального розвитку, досягнутого індивідом або групою. Об'єктом діагностичної оцінки може виступати практично все — починаючи від відчуттів окремої людини, взаємодії людей, груп у певному соціумі — до аналізу соціальних інститутів, що впливають на розвиток людини або людства. Реалістична оцінка і діагноз служать основою для ухвалення рішень.

4. Вимоги до  професійного рівня соціального  діагноста.

Суб’єкт соціального  діагнозу – це спеціально підготовлений спеціаліст, позиція якого визначається значною мірою соціальним замовленням закладу соціального обслуговування. Орієнтиром для соціального педагога виступає той соціальний досвід, який в нього наявний, соціальні цінності, національна культура.

Соціальна діагностика  — необхідна стадія технологічного процесу, початок роботи в будь-якій сфері обслуговування, з будь-якою категорією клієнтів і будь-яким типом соціальних проблем. Вона ні особово, ні організаційно не відокремлена від інших етапів соціального втручання. Жоден соціальний працівник не займається тільки соціальною діагностикою, але кожний соціальний працівник разом з іншими обов'язками повинен виконувати функції соціального діагноста. Можна тільки припустити, що різні люди проявляють різні здібності до цього різновиду соціальної діяльності, що зумовлює велику або меншу успішність їх навчання.

Відмінною рисою соціальної діагностики є і те, що вони визначаються не тільки знаннями, але і навичками. Їх вивчення не може ґрунтуватися тільки на засвоєнні теорії. Необхідні передача технологій, наставництво досвідчених спеціалістів, практичне навчання тих, які починають працювати.

Розроблення діагнозу визначає специфічне професійне середовище діяльності соціального працівника. Вирішуються  не тільки теоретичні, але й чисто  практичні питання, що відносяться  до орієнтації в професійній підготовці кадрів. Вони включають в себе:

- визначення професійних  вимог, які ставляться до діагноста; 

- встановлення переліку  знань, умінь, моральних якостей,  навиків, якими він повинен  володіти для того, щоб успішно  справлятися зі своєю роботою;

- з’ясування мінімуму  практичних умов, дотримання яких  є гарантією того, що соціальний  працівник дійсно успішно й  професійно оволодів тим чи  іншим методом діагностики; 

- розроблення програм,  засобів і методів практичної  підготовки спеціаліста в галузі діагностики, а також оцінки його компетентності в цій сфері;