Емоційний компонент національного характеру українського народу

   На наш погляд, любов до землі, що носить  сакралізований характер і виступає своєрідною  іманентною настановою українського духу, безумовно, свідчить про селянський вектор української етнопсихології. Враховуючи позитивні якості, які несе в собі селянська соціопсихологічна настанова українців (працелюбність, хазяйновитість, гостинність тощо),

8

варто говорити про негативні  аспекти, набуті в умовах політичного  поневолення. Йдеться про безініціативність  та безвідповідальність у праці  – ментальні риси, набуті у ХХ ст. через ведення аграрно-общинної політики в Радянському Союзі, створення  колгоспів та нищення інституту  приватної власності. «Селянський» темперамент українців під впливом  соціально-історичних чинників набув  негативних рис. Постає проблема поступу  України в сучасних умовах розвитку індустріального суспільства, коли пріоритетними стали наполегливість, ініціативність, креативність та відповідальність за свою працю.

Про емоційність та чуттєвість українців говорив М.Костомаров, який пов’язував її із релігійністю, яка  у всіх слов’ян є головною складовою  частиною їх національно-психологічної  структури. Продовжували і розвивали  цю ідею П.Куліш, Д.Чижевський, Є.Маланюк, В.Янів, І.Старовойт, М.Попович та ін. Існує схильність сприймати цю рису українського характеру як щось негативне, таке, що гальмує поступ, оскільки заважає  об’єктивно сприймати світ навколо  себе. Однак такий погляд не зовсім справедливий, оскільки емоції лежать в основі духовності та забарвлюють  життя людини.

     На нашу  думку,однією з історико-культурних  та геополітичних причин розвитку  в українському характері співчутливості, співпереживань і відчування  чужого болю як власного, того, що тепер об'єднано в поняття  емпатії, є те, що сам український народ пережив багато страждань і мук. Саме той, хто пережив страждання і муки, здатнийзрозуміти іншого, що потрапив у таке ж становище. Будучи протягом століть гнобленим, недооціненим, офіційно позбавленим багатьох самостійних прав, тепер український народ такий високочутливий до всього, що діється в світі [13,c.266].

  9

    Одним з показників  емоційності є своєрідний український  гумор, як вияв глибокого "артистизму" української вдачі[3, c.121-123].

      Емоційність  часто співвідносять із кордоцентричністю. В одній із своїх статей І.Бичко азначає, що в емоційному світі українців «панує не холодний раціональний розрахунок «голови», а жагучий поклик «серця», – в зв’язку з цим говорять про кордоцентризм (від лат. cordis – «серце») української ментальності.

  Кордоцентризм - саме так оцінив визначальну характерну рису українського народу і відомий філософ П.Юркевич. Це означає, що в житті людини , у її світогляді основну роль- мотиваційну та рушійну- відіграють не розумово-раціональні чинники, а швидше сили емоцій, почуттів, образно кажучи, сила людського серця.

В українській душі глибинні процеси сформували інтервертність національного характеру, спрямування психіки у світ внутрішніх переживань, до основи душевного життя - серця.

        Кордоцентризм проявляється у піснях, обрядах, любові до природи тощо. Однак емоційність та кордоцентризм розглядаються як дві окремі характеристики українського менталітету, хоча їх інтерпретація фактично

збігається. Така позиція  є не зовсім прийнятною, радше доцільним  було б розглядати кордоцентричність як ланку емоційного начала в українській етнопсихології [6, c.14-16].

     Вроджену емоційність,  більше того пристрасність українського  характеру, як внутрішню (ендогенну)  рису О.Кульчицький виводить із впливу прекрасної української землі – доброго, ласкавого, щедрого, плодючого чорнозему. На думку О.Кульчицького така земля не може не впливати на підсвідомі структури психіки тих, хто на ній працює.

  10

  На наш погляд,висока  емоційність, чуттєвість та ліризм-це  особливості  вдачі  українців  є божим даром, бо саме вони  визначають людяність особи і  є основою її творчості.

    Консолідуючись  з О.Кульчицьким щодо впливу природних умов на розвиток емоційності українського характеру, І.Рибчин показує залежність психіки людей від конкретних природно-кліматичних умов, більше того, окремі відмінності в характерах жителів різних кліматичних зон він пояснює не особливостями їх життєдіяльності, як робить це більшість дослідників, а буквально впливом природно-кліматичних умов та особливостями пори року. Низинно-степове дозвілля стимулює, на його думку, почуття піднесення і розширення власного "Я" до безмежності. Літня спека та морозна зима позбавляють степ чарівності і розвивають тугу, сум, пригніченість, самотність, тривожність. Звідтілля – апатія, індивідуалізм, непідпорядкованість.

Як і О.Кульчицький, І.Рибчин вважає, що м'якість і лагідність характеру мешканців українського лісостепу обумовлена м'якими формами залитих сонцем лугів. Звідсіля – інтимне ставлення до природи, доброзичливість стосовно інших [12,c.465].

Дещо інший характер, на думку І.Рибчина, формується під  впливом лісів. У жителів лісової  зони розвинута романтичність, гармонійне співжиття з природою, що знаходить  свій вияв у народній творчості, орнаментах  художніх виробів, близьких до природи фарбах і звуках, "...характеризується сумовитістю та релігійним настроєм з уваги на понурий, темний вигляд тих лісів і гущавин" .

    Ряд особливостей  характеру жителів Карпатських  гір І.Рибчин пояснює різноманітністю  гірських краєвидів, буянням барв  та світлотіней. Для таких умов  не характерна апатія, туга, затяжна  меланхолія.

11

Тут швидкий танок, дотепна  коломийка, гострий гумор, весела пісня, колоритне різьбярство, барвиста вишиванка.

   Емоційна імпульсивність  і динамізм, життєрадісність і  пристрасність мешканців гір,  особливо гуцулів, на думку  І.Рибчина, безпосередньо випливає  з "жахливо-величного, динамічного  владування стихій гірської природи.

    Можна зробити  висновок, що український народ  дуже емоційний і  що в  житті українця, у його  світогляді  основну роль -  мотиваційну та  рушійну - відіграють не розумово-раціональні  чинники, а швидше сили емоцій, почуттів, образно кажучи, сила людського  серця.

Висновки

 До основних рис  українського характеру належать:універсалізм, синтетичність світосприймання,висока  емоційна чутливість, інтровертність вищих психічних функцій, волелюбність, прагнення до незалежності,демократизм,схильність до створення малих груп за принципом взаємних симпатій, а не єдності цілей і спрямованості дій,працьовитість, прив’язаність до землі і традицій, практичний розум і прагнення до самоосвіти, впевненість у собі.

    До негативних  якостей національного характеру,  що перешкоджають зростанню національної  самосвідомості, відносять: соціальну  пасивність, скритність, анархічний  індивідуалізм – прагнення до  відокремлення і персональної  свободи без належної відповідальності, дисципліни й організованості;  перевага емоційного начала над  вольовим й інтелектуальним, не  цілеспрямованість та ін.

   Багато рис характеру  українці успадкували від своїх  предків та інших кочових народів,що  перебували на українській території.

Емоційність є невід’ємною  рисою українського психотипу. В  усьому світі українців, навіть на побутовому рівні, вважають емоційними людьми. Їхні жвавість, дитяча безпосередність, вразливість  та чуйність захоплюють і полонять представників нормативно-логічної західної психокультури. Психологи неодноразово наголошували на тому, що емоційна сфера українця дуже відрізняється від емоційної сфери інших народів своєю неврівноваженістю. Проте саме такий прояв емоційності українців відображається у прекрасному українському мистецтві,фольклорі та пісенності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1.Бичко О.В. Профілі  української ідентичності. Соціально-психологічний  аналіз: Монографія.-К.:Видавничо-поліграфічний  центр «Київський університет»,2007.-281с.

2.Вундт В. «Введение в психологию» - М., 1912.

3.Глотов Б.Б., Вітер Д.В.  Культурно-цивілізаційний вибір  українського народу:монографія.-К.:ДАККІМ,2009.-319с.

4. Этнопсихологический словарь-М.:Московский психолого-социальный институт,1999.-343с.

5. Крысько В.Г. «Этническая психология» –М.: Издательский центр «Академия»,2002 .-320с.

6. Корнієнко О.М.1998р. «Національні  цінності,особистості:сутність та  особливості формування»:Автореф./Київ.ун-т ім.Т.Шевченка.-К.,1998.-18с.

7. М.Ф.Юрій. Етногенез українського  народу. Видання третє доповнене  і перероблене.-К.:Кондор.-2007р.-262с.

8. М.Лєсков «Євреї в  Росії» 1883 р.

9. М.Костомаров «Дві російські  народності»

10. Москаленко В.В.Соціальна  психологія: Підручник – К.:Центр  навч. літератури,  2005 .- 624 с.

11. О.Кульчицький  «Риси характерології українського народу» стаття

12. Орбан –Лембрик Л.Е. Соціальна психологія :Підручник у 2-х кн.

Кн.2:Соціальна психологія особистості і спілкування.- К.:Либідь, 2004.- 574 с.

13. Орбан –Лембрик Л.Е. Соціальна психологія :Підручник у 2-х кн. Кн.2:Соціальна психологія груп. Прикладна соціальна психологія.- К.:Либідь, 2006 .- 560 с.

14. Райгородський, Д.Я. Практикум з психодіагностики / Д.Я. Райгородський. - Самара: Бахрах-М, 2007. - 667 с.

15.Стефаненко Т.Г.Этнопсихология –М.:ИП РАН, Академический Проект,2000.-320с.

16. Столяренко Л. Д.   Основы психологии : практикум / Л.Д.Столяренко - 5-е изд. - Ростов-на-Дону : Феникс, 2004. - 704 с.