Етнічна самосвідомість

Тема: ЕТНІЧНА  ІДЕНТИЧНІСТЬ. ЕТНІЧНА СВІДОМІСТЬ TA САМОСВІДОМІСТЬ (2 години)

План.

1. Поняття та етапи становлення етнічної ідентичності.
2. Вплив соціального контексту на формування етнічної ідентичності.
3. Стратегії підтримання етнічної ідентичності.
4. Проблема зміни етнічної ідентичності.
5. Модель двох вимірів етнічної ідентичності.
6. Поняття “етнічної свідомості” й “етнічної самосвідомості” та співвідношення між ними.
7. Етнічна самосвідомість як структурний компонент самосвідомості особистості.
8. Етнічна самосвідомість, її структура та функції.
9. Національна свідомість та її складові. Національна самосвідомість.

1. Поняття та  етапи становлення етнічної ідентичності

Етнічна ідентичність є складовою соціальної ідентичності особистості. Це психологічна категорія, якою позначають усвідомлення людиною своєї належності до певних етнічних спільностей.

Етнічна ідентичність - це результат когнітивно-емоційного процесу самоусвідомлення людини як представника якого-небудь етносу, певний ступінь ототожнення з цим етносом і відособлення від інших етносів.

Участь у  соціальному житті та культурній практиці певної етнічної групи (використання мови, конфесійна належність, членство в політичних і соціальних організаціях, підтримання культурних традицій і т. ін.) досить часто розглядається як індикатор етнічної ідентичності індивіда. Однак досі виникає багато запитань про наявність зв'язку між тим, ким себе вважає індивід і як він діє у реальному житті, тобто між етнічною самоідентичністю і його належністю до етнічної групи.

Чимало дослідників виявили незалежність двох вимірів: 1) уявлень індивіда про себе як про члена етнічної групи; 2) використання індивідом типових для цієї етнічної групи способів поведінки. В окремих випадках зв'язок між етнічною ідентичністю і наданням переваги певним видам етнічної практики виявлявся негативним: людина може ідентифікувати себе з етнічною спільністю, однак не бажає зберігати її етнічну мову і звичаї.

До структури  етнічної ідентичності належать такі основні компоненти:

1) етнічна самоназва;

2) етнічна обізнаність  (знання про етнічні групи - свою і чужі, їх історію, звичаї, особливості культури).

На основі знань  про етнічні групи формується комплекс уявлень, які утворюють  систему етнодиференціюючих ознак - мова, цінності, норми, історична пам'ять, релігія, міфи про спільних предків, національний характер, народне та професійне мистецтво, уявлення про рідну землю й т. ін.

Етнічна ідентифікація - це психічний процес, за допомогою якого індивід А (чи група індивідів) визначає (визначають) до якого етносу належить індивід Б (або група індивідів - представники одного етносу).

Етнічна самоідентифікація - це процес віднесення людиною себе до певної етнічної спільності.

Етапи становлення  етнічної ідентичності

Концепція розвитку усвідомлення дітьми власної належності до етнічної групи вперше була обгрунтована Ж. Піаже.

Швейцарський  дослідник проаналізував дві сторони одного процесу: І) формування поняття "батьківщина"; 2) образу "інших країн" та "іноземців". Розвиток етнічної ідентичності розглядався Ж. Піаже у вигляді створення когнітивної моделі, що пов'язана з поняттям ".батьківщина". Проявами знань про етнічні явища виступали етнічні почуття.

Науковець виділив три етапи становлення етнічної ідентичності:

1) в 6-7 років  дитина набуває перші фрагментарні  та несистематичні знання про  власну етнічну належність. Найважливішими  у цьому віці є сім'я та  безпосереднє соціальне оточення, а не країна і етнічна група;

2) у 8-9 років  дитина чітко диференціює себе  зі своєю етнічною групою, висуває  підстави для ідентифікації - національність батьків, місце проживання, рідну мову. На цьому етапі зароджуються національні почуття;

3) в молодшому  підлітковому віці (Ю-11 років) етнічна ідентичність формується у повному обсязі, а саме, з-поміж особливостей різних народів дитина виділяє унікальність історії, специфіку традиційної побутової культури.

На сучасному  етапі розвитку науки проводиться  значна кількість досліджень, в яких уточнюються і конкретизуються  вікові межі етапів розвитку етнічної ідентичності. Більшість дослідників  відзначають, що перші прояви дифузної ідентифікації з етнічною групою помічено у дітей 3-4 років (за допомогою сприймання яскравих зовнішніх відмінностей). Однак більшість авторів підтримують думку Ж. Піаже про те, що "реалізованої" етнічної ідентичності дитина досягає вже у молодшому шкільному віці, оскільки в цьому віці першочергового значення для індивіда набуває саморефлексія. У дітей від 6 до 10 років етнічні уявлення є нестабільними і швидко змінюються.

У підлітковому віці індивід досягає етнічної ідентичності, з'являються мотиви вибору етнічної належності. Поступово, від простого використання етнічного ярлика, у дитини з'являється сукупність знань про власні етнічні особливості, що стають основою етнічної самосвідомості. Майже у 18-20 років людина визнає свою етнічну належність, яка залишається незмінною упродовж усього її життя.

2. Вплив соціального контексту на формування етнічної ідентичності

Етнічна ідентичність є набутою, а не вродженою якістю. Інколи етнічна ідентичність свідомо приховується, а іноді - свідомо демонструється. Етнічна ідентичність є динамічним, а не статичним явищем. Процес її становлення не закінчується у підлітковому віці. Зовнішні обставини можуть зумовлювати переосмислення людиною ролі етнічної належності в її житті та призводити до трансформації її етнічної ідентичності. На трансформацію етнічної ідентичності впливають чинники, що пов'язані із змінами у житті суспільства.

Основними чинниками  розвитку етнічної ідентичності в індивіда є:

1) особливості  етнічної соціалізації в сім'ї, школі, найближчому соціальному оточенні;

2) специфіка  етноконтактного середовища (етнічна  гомо/гетерогенність);

3) статусні відносини  між етнічними групами.

Залежно від  соціального контексту, межі формування етнічної ідентичності, навіть у дітей, можуть прискорюватися чи уповільнюватися.

На усвідомлення людиною власної етнічної належності передусім впливає те, в якому  середовищі вона існує - в поліетнічному  чи моноетнічному.

Ситуація міжетнічного спілкування надає індивіду більше можливостей для набуття знань про особливості своєї та інших етнічних груп, сприяє розвиткові міжетнічного розуміння і формування комунікативних навичок. Дитина, яка живе в моноетнічному середовищі, значно раніше усвідомлює свою етнічну належність.

Суттєво відрізняється і ступінь прояву етнічної належності у дітей, які живуть у гетерогенних середовищах. Зокрема, було експериментально встановлено те, що етнічна ідентичність сильніше виявляється у тих дітей, які розвиваються в чужому культурному середовищі, що значною мірою відрізняється від їх власного середовища.

На розвиток етнічної ідентичності впливають і  знання дитини про те, до якої етнічної спільності вона належить - до групи  більшості чи групи меншості. Зазвичай, у дітей з етнічної меншості процес формування етнічної ідентичності розпочинається раніше, оскільки вони більше освідомленні про домінантну культуру за допомогою  ЗМІ та особистісних контактів. На противагу, в культурі більшості такі контакти і знання можуть бути відсутніми взагалі. Однак знання меншості про відмінності між кількома культурами та усвідомлення власної належності до етнічної групи меншості не є свідченням того факту, що діти надаватимуть перевагу своїй групі та визнаватимуть власну належність до неї. Наприклад, пакистанські діти віддавали перевагу шотландським іменам і зовнішності, що були характерними для групи більшості.

Під час процесу соціалізації, тобто передачі новому поколінню норм і цінностей соціокультурного середовища, у представників усіх етнічних меншин відбувається внутрішньогрупова орієнтація. Тобто, з віком в дитини з'являються знання про міжетнічні відмінності, що сприяють реалістичному визначенню дитиною власної належності до певної групи.ъ

3. Стратегії підтримання етнічної ідентичності

Прагнення зберегти чи відновити  позитивну етнічну ідентичність, яка дає відчуття психологічної  безпеки і стабільності, є найбільш природним для індивіда.

Для підтримання етнічної ідентичності людини використовуються різноманітні стратегії. Однією з них є стратегія соціальної творчості А. Тешфела та Дж. Тернера, що може приймати неоднакові форми, які пов'язані з переглядом критеріїв чи об'єктів для порівняння, а саме:

а) пошук нових засад  для порівняння.

Зміна змісту аутостереотипів  слабких груп - приписування позитивних якостей своїй групі. Наприклад, групи з низьким економічним статусом характеризують себе за допомогою якостей щирості та доброти;

б) вибір для порівняльного аналізу менш успішних чи слабших груп.

За умови несприятливого міжгрупового порівняння члени групи  меншості, яка піддається дискримінації, можуть вибрати таку стратегію: прийняти правильну самоідентнфікацію разом з негативною оцінкою групи. У даному випадку розвивається негативна етнічна ідентичність, яка може супроводжуватися почуттям меншовартості та навіть сорому за представників свого етносу.

Негативна етнічна ідентичність несприятливо впливає на між-групові стосунки, оскільки зумовлює загострення сприйняття дискримінації та збільшення суб'єктивної культурної дистанції з групою більшості.

Помічено й несприятливий  вплив негативної етнічної ідентичності на особистісний розвиток індивіда. Наприклад, школярі з національних меншин вирізняються низькою самооцінкою та невпевненістю  у собі.

Людина з негативною ідентичністю може по-різному реагувати  на негативні судження про свій етнос та, як результат, на власний негативний "Я-образ". Вона може приписувати такі судження не собі, а іншим представникам свого етносу, встановивши психологічну межу між групою і власним "Я". Таким чином забезпечується збереження високої самооцінки, не з'являється почуття меншовартості та розвивається нетотожність себе і власного народу.

Іншою стратегією підтримання етнічної ідентичності є виокремлення всередині етносу підгрупи, яка отримує позитивні характеристики.

Певною мірою підтримка етнічної ідентичності у групі з негативною оцінкою з боку суспільства відбувається за допомогою стратегії конструювання амбівалентної ідентичності, що сприяє частковому збереженню позитивного самоставлення та призводить до появи "комплексу роздвоєння особистості". Таке конструювання може здійснюватися засобами афективного, навіть агресивного акцентування уваги на власній ідентичності згідно з принципом: "Нехай ми такі погані, однак це ми справжні".

4. Проблема зміни  етнічної ідентичності

Зміна етнічної ідентичності пов'язана з несприятливим міжгруповим порівнянням. За таких умов індивід може вибрати стратегію індивідуальної мобільності, яка полягає в усвідомленій спробі змінити групу. У результаті цього процесу в людини розвивається змінена ідентичність.

Адекватне несприятливе оцінювання власної малої групи  інколи виступає 

чинником переходу до іншої групи. Під час негативного сприйняття власної великої групи проблема зміни етнічної ідентичності ускладнюється. Достатньо складним виявляється перехід індивіда до груп з високим статусом, оскільки у даному випадку діє психологічне правило збільшення внутрішньо групової подібності та міжгрупових відмінностей. Під час оцінювання претендентів на вступ до "клубу для обраних" його члени віддадуть перевагу тому, щоб людина, яка підходить, опинилася за межами клубу, на противагу тому, щоб людина, яка не підходить, вступила до клубу (за B.C. Агєсвим).

Етнос як біосоціальний  організм також виявляється групою з нульовим рівнем міжгрупової мобільності. Згідно з цією точкою зору етнічність успадковується, визначається по "крові" і тому індивід не може вибрати етнічну групу, до якої він хотів би належати.

Однак більшість  науковців висловлюють думку  про те, що етнічність є якістю, яка  приписується суспільством, а не успадковується. Вони розглядають етнос як таку ланку, яка пов'язує два типи груп: 1) групи, належність до яких практично неможливо  змінити; 2) групи, які людина сама обирає для себе.

Під час процесу соціалізації та інкультурації суспільство відносить дитину до певного етносу. В результаті такого віднесення у більшості людей не виникає проблеми вибору. Водночас більшість представників груп меншин і вихідців з міжетнічних шлюбів постійно виявляють лояльність до тієї чи іншої спільності. В процесі етнічної ідентифікації у цих людей, окрім критерію приписування (те, як їх сприймають інші), значну роль відіграє критерій внутрішнього вибору (те, ким вони себе усвідомлюють).

Тому, належність людини до народу визначається свідомим залученням до тих культурних цінностей і святинь, які утворюють зміст історії народу, а не біологічною належністю (Г. Шпет).

Так, "обрати" національність для дитини та свідомо привчати її до культурних цінностей "чужого" народу можуть батьки.

Зовнішній критерій приписування є значущим у тих випадках, якщо етнічність виявляється в очевидних фізичних характеристиках, наприклад, у расових відмінностях, кольорі шкіри.