Фактори мотивації здорового способу життя. Поняття соціального здоров’я. Дослідження соціального здоров’я

Зміст

 

1. Фактори мотивації здорового способу життя

2. Поняття соціального  здоров’я. Дослідження соціального  здоров’я

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Фактори  мотивації здорового способу  життя

 

Поняття „здоровий  спосіб життя” – це концентрований вираз взаємозв’язку способу життя і здоров’я людини. Здоровий спосіб життя об’єднує все те, що сприяє виконанню людиною професійних, громадських і побутових функцій в оптимальних для здоров’я умовах. Він орієнтує діяльність індивідууму в напрямку зміцнення і розвитку індивідуального і суспільного здоров’я.

Здоровий спосіб життя, без будь-яких заперечень необхідно  вважати мудрою і фундаментальною  основою людського буття в  його спрямуванні до тілесно-духовного  вдосконалення кожного індивідууму. В широкому розумінні - це природній шлях до взаємо-удосконалення людини в природі і природи в людині через пізнання її законів.

Чому так  важливо на даний час висвітлювати проблему здорового способу життя? Причин багато (неспроможність сучасної медицини перед проблемою зростання хронічних „недуг” цивілізації, катастрофічне зменшення резистентності організму людини до патогенних факторів довкілля), вони носять різній характер, але ми виділимо головні, які тісно пов’язані з сутністю людини і її духовністю. По-перше, це те, що в свідомості людей відсутня світоглядно-конструктивна основа щодо постійної турботи про своє здоров’я і процвітання суспільства та природи. По-друге, власне психологічні проблеми, пов’язані з індивідуальним здоров’ям людини, її здоровим способом життя (послідовність щодо розуміння різних законів і механізмів здорового способу життя, особливо важливих в умовах зростаючого негативного впливу психоемоційних факторів; стан самосвідомості сучасної людини, який дозволяє тонко розуміти фізичне і духовне здоров’я і зміцнювати його зворотнім біологічним зв’язком). Враховуючи вище сказане виникає потреба розглянути життєдіяльність людини в контексті ноосферного мислення (Вернадский В.И., 2002).

Суб’єктивним  аспектом ноосферного мислення є  відчуття власного „Я”. Самосвідомість вказує на зв’язок процесів відчуттів та уявлень. Ці елементи-уявлення входять в найбільш близькі стосунки з „Я”. Вони складаються із загальних відчуттів і уявлень про власне тіло, які виникають із сукупності змісту свідомості і тісно переплітаються з відчуттям власного „Я”. В психології (Вундт В., 1877) ця якість дістала назву самосвідомості. Самосвідомість складають елементи, які входять в неї на основі найбільш близьких відношень, які виникають  із загальних відчуттів і уявлень власного тіла.

У відповідності  до законів психологічного розвитку, цей взаємозв’язок елементів  можна розглядати в трьох аспектах: зв’язок вольових процесів, зміст  вольових процесів, відчуття і афекти, які їх супроводжують. В такий  спосіб, день за днем відбувається самосприйняття самого себе, розуміння того, чому віддавати перевагу задля досягнення гармонії.

Розглянемо, що є пріоритетним для самосприйняття  в русі по шляху до здорового способу  життя :

• „Я” тілесне (ідентифікація власного „Я” з тілом); самоідентифікація (усвідомлення себе як одного і того ж, але змінної особистості впродовж всього життя);
• досягнення особистої ідентичності пов’язаної зі статтю, її проблемами і способами розв’язання суперечностей між сексуальними намаганнями і вимогами моралі, а також визначенням відповідних життєвих цілей;
• самоповага, в тому числі і гордість за красиве здорове тіло і здоровий Дух.

У формуванні здорового  способу життя ці пріоритети є  головними щодо вираження глибинної  сутності „Я”. Особистісна інтеріоризація  зовнішніх відношень, які формують відчуття любові і є основою благополуччя, радості, співчуття, впливаючи тим самим на спосіб життя, здоров’я індивідууму, сім’ї, роду і в цілому – народу.

Водночас особистісна інтеріоризація зовнішнього світу означає розширення „ Я” за межі органічного тіла індивіда. Інтеріоризація має місце тоді, коли зовнішні відношення стають таким змістом досвіду, який інтегрується на вищих рівнях індивідуальної організації (самосвідомості) і спонукає до участі в цьому досвіді особистісного „Я”.

Опосередковано  названі вище причини і пріоритети впливають на всі прояви людини, в тому числі і на його спосіб життя. Поряд з цим дзеркальне „Я” – це і уявлення про те, як нас бачать інші, реакція на ці оцінки, які проявляються в роздумах, задоволенні, відчутті стиду , вини тощо.

Отже, рух „Я”  до власного здоров’я в концепції  індивідуального здорового способу  життя – це такий процес у свідомості індивіда, який є генералізованою  суб’єктивною, когнітивно-емоціональною  трансформацією реакцій соціального  середовища на його власну поведінку. Цей процес в утвердженні здорового способу життя дуже важливий, так як в ХХ столітті втрачений зв’язок поколінь в передачі та щоденному використанні людської мудрості, накопиченої впродовж багатьох тисячоліть і зконцентрованої в екозберігаючих, культурно-оздоровчих і духовно-моральних традиціях.

В епоху трансформації  українського суспільства виникає  потреба прояву природнього потенціалу нації. Інтелектуально-моральний потенціал здоров’я є основною характеристикою рівня розвитку нації, а стиль життя – прямий його наслідок.

Виділимо аксіоми, які дійшли до ХХІ століття :

1) стратегія  природи є еволюція всіх форм життя в часі і просторі на шляху їх постійного вдосконалення;

2) людина –  вінець білково-нуклеїно-квантової  форми життя – наділена особливим довір’ям Природи: волею вдосконалювати саму себе.

Поряд з цим  людина – частина соціуму. Саме тому здоровий спосіб життя є показником культури людства, яка виникла в  процесі прагнення людини пізнати  навколишній світ і сформувати до нього своє світобачення.

Необхідно відзначити, що донедавна наука апелювала  до чотирьох типів взаємодії людини і Природи: гравітаційного, електромагнітного, ядерного і слабкого, які індивідуально  впливають на здоров’я людини. Проте, в практиці життя вони не враховувалися перш за все сомою людиною , не дивлячись на те, що здоровий спосіб життя має своєю метою не просто збереження здоров’я і його розвиток у відповідності із закономірностями кризово-адаптаційних періодів, але й таке його витрачання, яке стимулює набуття потенціалу здоров’я та його розширення в рамках вікових можливостей.

Здоровий спосіб життя визначається по-різному. Про  те, в більшості випадків його розглядають  як свідоме і щасливе життя  індивіда [Сержантов В.Ф.,1997], яке  базується на розумінні і тлумаченні різних сфер життєвої реальності людини на основі універсальних законів буття. Отже, здоровий спосіб життя визначається свідомістю людини, вірніше її самосвідомістю. І це в деякій мірі парадоксально. З одного боку, немає нічого ближче людині її тіла і особистості, свого власного „Я”, і немає нічого більш важливого ніж пізнання цього „Я”. З іншого боку немає нічого більш не зрозумілого, заплутаного, нестійкого, змінного від одного стану до іншого, ніж „Я”. Все має свою природу, свій базис; те, що стосується нашого власного „Я”, то парадокс  полягає в тому, що зрозумілість нашого „Я” – тільки уявлення, яке складається в процесі сприйняття  реального світу.

Здоровий спосіб життя – це і здібність/потреба  розкрити власний „талант”- тілесного  життя, духовних здібностей і можливостей (людині дається талант не для закопування, а для розкриття і відтворення).

Важливим є  те, щоб людина була готовою до реалізації свого природнього „таланту”, вирішення  відповідних життєвих завдань. Ця готовнісь  передбачає знання певної сукупності принципів :

• в людині від природи закладені всі унікальні властивості Всесвіту;
• в основі здорового способу життя лежить позитивне мислення, позитивне відношення до себе і до інших;
• єдиною умовою збереження людини як виду є гармонійна фізична досконалість тілесної оболонки  за рахунок власних зусиль та індивідуальної програми здорового способу життя;
• шлях до Homo valiens (людина здорова) лежить через єдність логічного та інтуїтивного, матеріального і духовного, гармонію зі Всесвітом: єдність людини і Бога; єдність людини і Природи; єдність між народами і людей між собою ; сприйняття самого себе – гармонія).
• принцип єдності „слова-звуку”, „геометричної форми-числа”. Цей принцип визначає життя Всесвіту.

Викладені вище принципи, їх використання дозволять людині здійснити інтеграцію акмеологічних, валеологічних та екологічних знань як умови розвитку людини в органічній єдності з Природою. Про те, існує і принцип соціобіологічного реверса (Сержантов В.Ф., 1997), який дозволяє здійснювати еволюцію свідомості (самосвідомості) на основі вітально-аксіологічної концепції особистості.

Розглядаючи психологічну феноменологію особистісного „Я”, яке вирішує проблему характеру, ще раз переконуємося, якою складною і незрозумілою є людина сама для себе. Але саме характер людини дає можливість визначити намагання людини до індивідуального здорового способу життя.

Індивідуальне формування здорового способу життя  залежить від відображення дзеркального „Я” і знаходиться в залежності від соціального середовища, але головним, інтегруючим чинником системи ціннісної орієнтації є особистісний зміст життя. При цьому, зміст життя не може бути малим або великим. Він органічно поєднаний з вселенським і всесвітнім процесом і змінює його в свій особливий бік, – саме ця зміна і є змістом життя! Попробуємо розкрити суть особистісного змісту життя.

Людина, знаходячись  під впливом тієї чи іншої національної культури і асимілюючи її, формує в  собі дві ендоморфні психологічні структури:

1. Засвоює культуру як відповідний інформаційний зміст, в тому числі і знання, які входять в поняття  „здоровий спосіб життя”;
2. Цей же зміст відрефлексований на індивідуальному рівні, який формує особистісну систему цінностей. Вона стає системою імперативів життя і поведінки, а зміст засвоєної культури набуває особливого, особистісно-структурованого значення, утворюючи систему аксіологічних функцій особистості, головною з яких є особистісний спосіб життя. Саме особистісний спосіб життя є визначальним щодо сутності здорового способу життя індивідуума.

Виходячи з  біологічних і психологічних  парадигм, філософських ідей, здоровий спосіб життя людини третього тисячоліття  можна було би окреслити за наступними ознаками:

• здоровий спосіб життя є стратегічною метою життя, яка забезпечує гармонію тривалих періодів всього індивідуального життя ;
• здоровий спосіб життя є особистісний зв’язок цілей життя індивідуума з життям виду (сім’ї, роду, народу);
• здоровий спосіб життя це вольовий рух  до логічної реалізації індивідуальних цілей, співзвучних вселенському процесу.

Вивчення проблеми відношення до здоров'я передбачає визначення самого поняття «відношення  до здоров’я». Аналіз результатів анкетування  засвідчує, що відношення до здоров'я  є сукупність індивідуальних вибіркових зв'язків особистості з різними  явищами оточуючої дійсності, які сприяють або, навпаки, загрожують здоров'ю особистості, а також відповідну оцінку індивідом свого фізичного i психічного стану.

Відношення до здоров’я – один з елементів самозабезпечення, який включає три основних компоненти: когнітивний, емоційний та мотиваційно-поведінковий.

Когнітивний компонент характеризує знання людини про своє здоров’я, розуміння  значення здоров’я в життєдіяльності, знання основних факторів, які впливають  як негативно так і позитивно  на індивідуальне здоров’я. Емоційний компонент відображає переживання, пов'язані зі станом здоров’я.

Мотиваційно-поведінковий компонент  визначає місце здоров'я в особистісній ієрархії цінностей людини, особливості  мотивації в царині здорового  способу життя, особливості поведінки  в умовах недуги.

Треба відзначити, що відношення до здоров’я – одна із головних проблем  валеології, але поки що практично  не досліджена. Розв’язання її по суті зводиться до одного: як домогтися  того, щоб здоров’я стало головною потребою людини протягом усього життя, як допомогти людям сформувати адекватне відношення до власного здоров’я.

Спробуємо окреслити критерії степені адекватності / неадекватності відношення індивідуума до здоров'я.

На когнітивному рівні  – це степінь компетентності людини в проблемі здоров’я, знання основних факторів ризику та антиризику, усвідомлення значення здоров'я в забезпеченні реалізації життєвих цілей.

На емоційному – це оптимальний  рівень тривожності по відношенню до здоров’я, вміння отримувати насолоду і задоволення від власного здоров’я.