Функції психології

      Функціональна структура психіки в радіально-круговій системі координат, як видно з  рисунку 2.3 має явні переваги. Вона має велику цілісність, краще погоджена з можливостями відбиваючої системи людини, тут наочно виявляються співвідношення між компонентами психіки. Наведені схеми структури психіки стосуються насамперед її свідомого рівня. Слід однак пам'ятати про наявність несвідомого рівня в структурі психіки.

      Несвідомими можуть бути як процеси психічного відображення, так і процеси регулювання. У поняття несвідомого різні автори вносять різний зміст (наприклад, З. Фрейд, К. Юнг, Д. Узнадзе і т.д.) Відповідно до цього різний вигляд має структура несвідомого. Фрейдівське «Ід» – це сукупність біологічних (насамперед сексуальних) інстинктів, бажань, потягів. У Юнга – більш складна структура несвідомого. Вона містить у собі такі елементи: індивідуальне несвідоме (тінь (аналог фрейдівського «Ід»); Аніма й Анімус; самість); колективне несвідоме. На думку Д. Узнадзе, поняття несвідомого варто звести або навіть замінити поняттям психічної установки.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      3. Виявлення функцій  психіки у трудовій  діяльності 

      Праця як доцільна свідома діяльність людини передбачає крім зовнішньої (фізичної) також і внутрішню (психічну) активність.

      У трудовій діяльності психіка виконує  когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції.

      Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності.

      Регулятивна функція психіки у процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети.

      Мотиваційна функція психіки пов’язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні.

      Комунікативна функція психіки у процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.

      У трудовій діяльності психологічними факторами  виступають:

      пізнавальні процеси, які активізуються у  відповідь на под-разники, що діють  зараз або мали місце в минулому досвіді, узагальнюють ці впливи і забезпечують передбачення результатів та способи їх досягнення;

      емоційно-вольові  стани, які посилюють або послаблюють  активність працівника;

      властивості особистості, які проявляються у  відмінностях поведінки людей та результатах їхньої праці.

      Врахування  психологічних факторів трудової діяльності має на меті:

      обґрунтування психічних навантажень на працівника в зв’язку з ускладненням виробництва  і збільшенням інформаційних  потоків, підвищенням відповідальності, ускладненням міжособистісних відносин;

      управління  трудовими концепціями працівників на основі повнішого врахування їхніх потреб, інтересів і мотивів діяльності;

      підвищення  соціальної активності в умовах переходу до ринкових відносин і демократизації управління;

      створення умов для реалізації творчого потенціалу працівників.

      Психічна  діяльність людини у процесі праці  виявляється у трьох основних формах:

      психічних процесах;

      психічних станах;

      психічних властивостях особистості.

      Людина  може бачити, що небо блакитне, що листя  на деревах зелене, може чути різноманітні звуки, може відчувати, що одні предмети холодні, інші теплі, іншими словами, кожна людина може відчувати та сприймати оточуючий світ. Людина думає і розмовляє, тобто володіє мисленням і мовленням. Ми пам’ятаємо, що було раніше і мріємо про майбутнє, тобто наділені пам’яттю і уявою. Багато подій хвилює людину, радує чи засмучує, тобто викликає певні емоції та почуття. Людина чогось прагне, виявляючи наполегливість, волю у досягненні поставленої мети. Відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, мовлення, уява, емоції, почуття, воля називаються психічними процесами.

      Психічні процеси — різні форми динамічного, цілісного відображення об’єктивної дійсності. Вони становлять когнітивну, або пізнавальну, сферу особистості. Серед пізнавальних процесів виділяють відчуття, сприймання, уявлення, пам’ять, мислення, уяву, увагу, волю. Пізнання об’єктивного світу людиною відбувається на двох ступенях відображення — чуттєвому та логічному. Ступінь чуттєвого пізнання пов’язаний з відображенням предметів і явищ, які безпосередньо діють на органи чуттів. Логічний ступінь пізнання, властивий тільки людині, базується на чуттєвому пізнанні і набирає форми як образів, так і понять, що характеризують істотні зв’язки між предметами і явищами.

      

      

      

                                           Пам’ять

      

      

                                                                 Логічний ступінь пізнання

        
 

      Рис. 3.1. Структура пізнавальної сфери  особистості (за М. В. Гамезо та І. А. Домашенко)

      Психічні  процеси можуть набувати більш тривалого  і складного характеру, виявлятися у підвищеній чи зниженій активності, супроводжуватись певними переживаннями. Наприклад, стан неуважності чи уважності, пригнічений стан чи життєрадісний настрій, роздратованість чи спокій, дискомфорт чи комфорт. Це – психічні стани.

      Психічні стани — цілісна характеристика особистості, що відображає її порівняно тривалі душевні переживання і виявляється в підвищеному або зниженому рівні психічної діяльності.

      Кожна людина відрізняється від інших  особистими, більш чи менш постійними психологічними якостями. У однієї людини дуже розвинуті інтереси, наприклад, до хімії, біології, техніки, медицини, математики і т.п. У іншої наявні великі здібності, наприклад, музичні, організаторські, до діагностики чи лікування. Одна людина тривожна, схильна переживати свої будь-які незначні недуги, як симптоми серйозних захворювань, інша людина так не полюбляє лікуватися, що намагається всі хвороби переносити «на ногах». Одна людина запальна, говорять, що у неї палкий, холеричний темперамент, інша – спокійна і незворушна, флегматична. Одна людина нездатна боротися із звичайними життєвими труднощами, кажуть, що вона слабкохарактерна, інша відрізняється волею, наполегливістю і долає навіть значні перешкоди на шляху до поставленої перед собою мети, про неї кажуть, що у неї сильний, вольовий характер. Інтереси, здібності, темперамент, характер – це психічні властивості особистості. Люди відрізняються одна від одної неповторним набором властивостей особистості, тобто кожна особистість являє собою психічну індивідуальність.

      Одне  й те ж психічне явище може бути розглянуте в різних аспектах –  як процес, як стан, або як властивість  особистості. Наприклад, сприймання може бути розглянуте як процес сприймання, як стан людини, яка проводить спостереження, або як властивість особистості – спостережливість. Ще приклад: афект як психічний стан може розглядатися і як прояв психічних властивостей індивіда (нестриманості, запальності, гнівливості). Ще приклад: стан тривоги може бути минущим станом, але може бути і характерною рисою індивідуальності, і проявлятись, як риса особистості – тривожність.

      Психічні властивості — сталі якості людини, які зумовлюють її поведінку і результативність діяльності. Між психічними процесами, станами і властивостями особистості існують тісні прямі і зворотні зв’язки. Так, психічний стан людини впливає на перебіг психічних процесів. Він може перетворюватися на властивість особистості, яка, у свою чергу, зумовлює виникнення певного стану. У сукупності психічні процеси, стани і властивості особистості формують психологічний потенціал працівника і зумовлюють результативність його діяльності. 
 
 
 
 

Висновки                                                                                                                 

      Психіка (від дав.-гр. ψυχή, «дихання, душа») – суб'єктивний відбиток (відображення) об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем.

      Давно помічено, що психічні явища тісно  пов'язані з роботою мозку людини. Ця думка була сформульована ще в першому тисячоріччі до нової ери Алкмеоном Кротонським (VI ст. до н.е.) і підтримувалася Гіппократом (близько 460 – 377 р. до н.е.). Протягом більш ніж двотисячирічної історії розвитку психологічних знань вона залишалася безсумнівною, розвиваючись і заглиблюючись у міру одержання нових даних про роботу мозку і нових результатів психологічних досліджень.

      Психіка є продуктом діяльності кори великих  півкуль головного мозку. Ця діяльність називається вищою нервовою діяльністю. Відкриті І.М.Сєченовим і І.П.Павловим та їхніми послідовниками принципи і закони вищої нервової діяльності є природничою основою сучасної психології.

      Фактично  психіка являє собою суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в  ідеальних образах, на основі яких регулюється  взаємодія людини з зовнішнім середовищем. Психіка містить у собі не тільки психічні образи, але і позаобразні компоненти – загальні ціннісні орієнтації особистості, зміст і значення явищ, розумової дії.

      Функцій психіки три: комунікативна, пізнавальна  й регулятивна. Комунікативна – забезпечує можливість спілкування людей один з одним. Пізнавальна – дозволяє людині пізнавати оточуючий світ. Регулятивна функція забезпечує регулювання всіх видів діяльності людини (ігрової, навчальної, трудової), а також всіх форм її поведінки. Іноді до цього переліку додають прогностичну функцію, однак її можливо розглядати, як складову функції відображальної.  

        Іншими словами, психіка людини  дає їй можливість виступати  як суб'єкт праці, спілкування  й пізнання.

      Психічна  діяльність людини в процесі праці виявляється у трьох основних формах:

      – психічних процесах;

      – психічних станах;

      – психічних властивостях особистості.

      Психічні  процеси — різні форми динамічного, цілісного відображення об’єктивної  дійсності. Розрізняють такі основні  психічні процеси: відчуття, сприймання, уявлення, пам’ять, мислення, уява, увага, воля. Психічні стани — цілісна характеристика особистості, що відображує її порівняно тривалі душевні переживання і виявляється в підвищеному або зниженому рівні психічної діяльності. Психічні властивості — сталі якості людини, які обумовлюють її поведінку і результативність діяльності. Це темперамент, характер, здібності, світогляд, знання, переконання тощо. Психічні процеси, емоційно-вольова сфера, властивості особистості формують психологічний потенціал працівника.

      Психіка – це особлива форма життєдіяльності, здатність мозку відображати  та моделювати дійсність у формі  відчуттів, уявлень, думок та інших  суб’єктивних образів об’єктивного світу. Інколи психіку називають  внутрішнім світом людини або психічним, душевним життям.

      Основні форми прояву психіки – це психічні процеси, психічні стани та психічні властивості.  
 
 
 
 
 

Список  використаних  джерел

 
      

1. Общая психология //Под ред. В.В.Богословского. –М.: Просвещение, 1981.
2. Кон И.С.   Открытие «Я», М.: Политиздат, 1978.
3. Немов Р.С. Психология. Книга 1. -М.: Просвещение, 1998.
4. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности, Москва,1991.
5. Панферов В.Н. Психология человека. Душа и тело. Организм и психика. Функции психики. Структура психики: Учебное пособие. 2-е изд. СПб. издание Михайлова В.А. 2002.
6. Ганзен В.А. Системные описания в психологии. – Л.: ЛГУ, 1984.
7. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. - М., 1996.
8. Крутецкий В.А. Психология. – М.: Просвещение, 1986.
9. Общая психология. Тексты. - Том 1. «Введение». - М., 2001.
10. Яблонко В.Я. Загальна психологія: Курс лекцій. – М.: Вид-во Південнослов’янського інституту, 2005.