Контрольна робота з "Соціальної психології"

Міністерство освіти та науки України

Запорізький національний технічний університет

Інститут управління і права

 

Гуманітарно правовий факультет

Кафедра психології

 

 

Самойлова Євгена Геннадійовича

Група ГПз-227

вул. Панфіловців б.27а, к.123

 

 

 

 

 

Контрольна робота з соціальної психології

 

 

Варіант№4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                   

 

 

 

 

                                                                        Виконав:________Є.Г. Самойлов 

 

                              Перевірив: _______С.В. Походенко

 

                                              Запоріжжя  2009

 

 

 

Тематика контрольних  робіт з курсу «Соціальна психологія»

4 варіант

 

1. Хто з авторів  не є представником необіхевіористської  орієнтації в соціальній психології?

А)  А.Бандура.

Б)  У. Шутц.

В) Дж.Хоманс.

Г) Г.Келі.

Обгрунтуйте відповідь.

 

2. Як називається  процес засвоєння індивідом певної  системи знань, норм, цінностей,  що дозволяють йому функціонувати  в якості повноправного члена  суспільства? Обгрунтуйте відповідь.

А) Виховання.

Б)  Інтеріорізація.

В)  Навчання.

Г) Соціалізація.

 

3.  Хто є  автором психологічної «теорії  поля»?

А) П.Я. Гальперін;

Б) Ж.Піаже;

В) К. Роджерс;

Г) К.Левін

В чому сутність теорії?

 

4. Розглянете існуючі підходи до проблеми соціально-психологічного рівня розвитку групи, їх переваги та недоліки.

 

5. Яке співвідношення особистісних і ситуативних факторів у виникненні конфлікту?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1.         Необіхевіоризм напрям в американській психології, який виник у 30-х роках ХХ століття. Сприйняв головне положення біхевіоризму, згідно з яким предметом психології є об'єктивне спостереження реакції організму на стимул зовнішнього середовища (схема S-R). Проте, представники необіхевіоризму ввели в загальну схему "проміжну змінну" сполучну ланку між стимулом і реакцією (S - O - R). Вони вважають, що поняття "проміжна змінна" (О) визначає пізнавальні та мотиваційні компоненти поведінки. Прихильники цього напряму обгрунтували "закон ефекту" ("закон вигоди"), розглядаючи поведінку особистості як сукупність впливів (реакції) за певні нагороди (стимули), які одержує людина. Вони вважають, що середня ланка (О) не піддається аналізу за допомогою об'єктивних методів. 
Один з представників необіхевіоризму, американський психолог Б. Скіннер феномени свідомості, самопізнання, моральні цінності і мотиви, суб'єктивність людини намагається пояснити у поняттях поведінки. Мета людської діяльності, стверджує він, лежить поза індивідом, у сфері об'єктивованих надособистісних структур.

СОЦІАЛЬНО-КОГНІТИВНА ТЕОРІЯ – теорія особистості другої половині XX ст., разроблюєма в творах Бандуры. Незважаючи на те, що ії нерідко відносять к бихевіористським теоріям особистості, вона предлагає принципіально інше, відмінне від біхевіоризма уявлення об особистості. Вона особо підкреслює сумісну взаємодію та взаїмовплив середи, поведінки та особистн. факторов, в яких особе місце відводиться когнитивн. процесам, забезпечующим ментальный самоконтроль та самоэфективність особист. Середа або окружен. в С.-к. т. оказивають вплив на особист. в тій же мірі, в якій особист. впливає на середу та формує середу, а середа формує особист. Це неперервна взаємодія сил создає рівновагу між свободой та детермінізмом в СОЦІАЛЬНО-КОГНіТИВНІЙ ТЕОРІЇ.

 

2. Як називається  процес засвоєння індивідом певної  системи знань, норм, цінностей,  що дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства? Обгрунтуйте відповідь.

 

Соціалізація — це процес, через який безпорадне дитя поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася). Крім того, соціалізацією є також процес пристосування (адаптації) дорослої людини, яка з причини певних обставин (перебування в певній "антисоціальній" групі, довготермінове перебування у в'язниці тощо) довгий час була поза суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше (зміна громадянства тощо).

 

3. Автором психологічної «теорії поля» Є Курт Левін (9.09.1890-12.02.1947) німецько-американський психолог. Начав свою діяльність в рамках гештальтпсихологічної школи, де создав ряд методичних ситуацій для експериментального вивчення мотивационно-потрібностної та вольової сфери людини. Під його керівнитством працювали: Б.В.Зейгарник (проблема забування завершених и незавершених дій), Г.В.Биренбаум (забування намерів), Т.Дембо (фрустрація), А.Карстен (психичне пресищення), Ф.Хоппе (рівень притязань). На основі цих та інших досліджень Левіним була создана концепция топологичної психології. В 1933 г. Левін був примушенний эмигрувати в США, де займався  дослідженням проблем групової динаміки. В психологічній школі, створеною Левиным, були введіни поняття: квази-потребность, психологическая валентность, жизненное пространство, соци-альное поле, временная перспектива, уровень притязаний.  
Теорія поля К. Левина близька к гештальтизму, но розроблялась автором применительно к мотивам поведінки, а не психічним образам (чувственным та розумовим). Під термином поле Левин використовував поняття заімствоване їм, як и другими гештальтистами, в фізиці і використовувалось в якості аналога гештальта. Особистість, по Левну, є система напруг; вона переміщається в среде (жизненном пространстве), одни райони которої ії притягують, другі відталківають. Слідуючи цій моделі, Левин совместно с учнями провів багато досліджень по вивченню динаміки мотивів.

 

4. Розглянете існуючі підходи до проблеми соціально-психологічного рівня розвитку групи, їх переваги та недоліки

 
             У соціальній психології існує чимало класифікацій груп, але найзагальнішою з них є класифікація груп на умовні та реальні, малі й великі.

Спілкування і взаємодія  людей відбувається в різноманітних  формуваннях і об’єднаннях, які  в соціальній психології визначаються як групи. Група – це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів.

У вітчизняній та зарубіжній соціальній психології проблема групи  розроблена на досить глибокому науково-методичному  рівні. Дослідження Б. Паригіна, Я. Коменського, А. Петровського, Л. Уманської зосереджуються на соціально-психологічних факторах формування та розвитку груп, визначенні специфіки впливу на особистість конкретної соціальної групи, а також питань групових взаємин.

Продуктивними з точки  зору методологічного підходу слід вважати соціометричний метод Д. Морень, який дозволяє визначити структуру міжособистісних взаємин членів групи; школи “групової динаміки” К. Левіна, де досліджуються групові процеси і його “теорія поля”, яка покладена в основу вивчення малих груп, соціологічний напрям Е. Мейо, відомий під назвою “хотториських експериментів” та ін.

Ці та інші теоретичні підходи до вивчення соціальної психології груп є свідченням загостреної уваги  дослідників даної проблеми і  саме тому вони потребують детального аналізу та наукового обґрунтування.

В соціальній психології насамперед вивчаються деякі елементарні  параметри груп: композиція групи (або  склад групи); структура групи, групові  процеси, групові норми та цінності, групові санкції. Кожний з цих  параметрів може мати зовсім різне значення в залежності від того загального підходу до групи, який реалізується в дослідженні. Так, наприклад, склад групи може бути в свою чергу описаний по зовсім різним показникам, в залежності від того, чи має значення в кожному конкретному випадку, наприклад. вікові, професійні чи соціальні характеристики членів групи. Очевидно, не може бути даний один рецепт опису складу групи, особливо в зв’язку з багатоманітністю реальних груп. В кожному конкретному випадку починати треба з того, яка реальна група вибирається в якості об’єкта дослідження: шкільний клас, спортивна команда чи виробнича бригада. Іншими словами, ми одразу “задаємо” деякий набір параметрів для характеристики складу групи в залежності від типу діяльності, з якою зв’язана дана група.

 

 

 

5. Слово “конфлікт” походить від латинського (conflictus - зіткнення). Аналіз

визначень конфлікту, що були прийняті в різних сучасних неспеціальних

енциклопедіях, виявляє їх подібність. Загалом, зміст поняття  конфлікту

розкривається через наступні значення:

1. Стан відкритої довгої  боротьби, війни.

2. Стан  дисгармонії у  відношеннях між людьми, ідеями  чи інтересами.

3 Психічна боротьба, що  виникла як результат одночасного  функціонування

імпульсів бажань чи тенденцій, що взаємно виключають один одного .

4. Протистояння характерів  чи сил у літературному чи  сценічному творі, в

особливості головна опозиція, на якій будується сюжет.

Поняття конфлікту почало мати статус терміна дуже пізно. Так, у виданому на

початку століття відомому трьохтомному “Словнику психології і філософії” під редакцією Дж. Болдуїна приводиться тільки поняття “конфлікт законів”. В подальшому проблемне поле поняття конфлікту інтенсивно збільшується.

Наприклад, в “Соціологічному  словнику” , що вийшов у ФРГ  у  період розвитку конфліктології, терміном “конфлікт” позначалися парламентські дискусії і громадянська війна, мирні переговори і страйки, психічні захворювання.

В психології поняття конфлікту  також застосовується недостатньо  широко. Наприклад, конфлікт використовують для опису поведінки груп, що протистоять одна одній, суперництва між індивідами і суб’єктивної  невизначеності індивіда. Аналіз матеріалів першої вітчизняної психологічної конференції по конфліктології  показує, що конфліктом називають міжособистісні та внутрішньо-особистісні  проблеми , переживання і кризові явища.

Р. Дарендорф, найбільш відомий  західний дослідник соціального  конфлікту, визначає його як “будь-яке відношення між елементами, які можна описати через об’єктивні (“латентні”) чи суб’єктивні (“явні”) протилежності.

“Психологічний словник” визначає конфлікт як “протиріччя, що важко вирішити, пов’язане з гострими емоційними переживаннями. При цьому в якості його форм виділяються внутрішньо-особистісні, міжособистісні та групові конфлікти.

Б. І. Хасан, один із відомих вітчизняних дослідників конфлікту, пропонує

наступне визначення: “Конфлікт – це така характеристика взаємодії, в якій

дії, що не можуть існувати в незмінному виді, взаємно  детермінують і

взаємозамінюють одна одну, потребуючи для цього спеціальної організації. При цьому важливо враховувати, що дію можна розглядати і в зовнішньому й у внутрішньому плані. Разом із тим будь-який  конфлікт являє собою протиріччя, що актуалізувалося, тобто втілені у взаємодії цінності, установки, мотиви, що протистоять одна одній.

Таким чином, аналіз цих та інших визначень показує, що при всій подібності характеристик, що описуються в якості компонентів чи ознак конфлікту, ні одне з визначень не може бути прийняте в якості універсального.

Функціональний аспект конфлікту зумовлений потребою змін у людських стосунках. Щодо сутності цих стосунків конфлікт є протиборством, зіткненням протилежних тенденцій, оцінок, принципів, еталонів поведінки щодо предмета конфлікту. З боку цілей конфлікт відбиває прагнення затвердити принцип, вчинок, ідею, чи просто самоствердитися. З точки зору стану міжособистісних стосунків конфлікт є деструкцією цих стосунків на емоційному, пізнавальному та поведінковому рівнях. Якщо у визначенні конфліктів спиратися на його суб’єктів, то він може розглядатися як форма комунікації. Конфлікт як психічний стан є водночас захисною та емоційно забарвленою реакцією, реакцією на ситуації, що психічно травмують людину, на перепони в досягненні певних

цілей.

 

М.  Дойч виділяє  шість типів конфлікту:

1. “Реальний  конфлікт” - це конфлікт, який  об’єктивно існує й адекватно

сприймається.

2. “Випадковий,  або умовний конфлікт” - залежить  від обставин, що можуть

змінюватися, але  ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.

3. “Зміщений  конфлікт” - реальний конфлікт, за яким приховується інший, що є

справжнім чинником конфліктної ситуації.

4. “Помилково  дописаний конфлікт” - конфлікт, що помилково тлумачиться.

5. “Латентний  конфлікт” - конфлікт, який має  відбутися, але не виникає тому,

що не усвідомлюється.

6. “Хибний конфлікт”  - у цьому випадку реальних  підстав для конфлікту не

існує, об’єктивно його немає, але він виникає у  свідомості конфліктуючих

сторін через  помилкове сприймання та розуміння  ситуації.

Під умовами конфлікту  розуміють обставини чи фактори, що визначають його характеристики і можливості його виникнення. Умови конфлікту, що входять в число його структурних характеристик, включають у себе  умови його виникнення і розвитку. Загалом, під умовами виникнення розуміють об’єктивні особливості зовнішньої ситуації, які вважаються суттєвими для виникнення конфлікту. Р. Дарендорф, описуючи причини соціальних конфліктів, пише про “технічні”, “політичні” та  “соціальні” умови  виникнення конфліктів. У виникненні соціальних явищ, як правило, суттєву роль відіграють суб’єктивні фактори, пов’язані з людьми. І в цьому випадку дуже важко чи навіть не можливо визначити ті фактори, які можуть розглядатися як необхідні чи достатні для виникнення конфлікту.

До умов перебігу конфліктів відносять фактори, що впливають на його розвиток. Конфлітологи відносять сюди фактори ситуації – соціокультурний контекст конфлікту, безпосередній ситуативний фон розвитку даної конфліктної ситуації тощо.

К. Хорні так розкриває  внутрішні конфлікти людини. Вона говорить про те, що дуже часто в житті наші інтереси, переконання стикаються з інтересами й переконаннями людей, що нас оточують. А оскільки такі сутички між нами й оточуючими носять повсякденний характер, то  внутрішні конфлікти складають невід’ємну частину людського життя.