Контрольна робота з "Соціальної психології"

Людина має  виключне право вибирати, але іноді  це право стає тяжкою ношею. Ми можемо вибирати між протилежними бажаннями. Наприклад, ми можемо хотіти залишитися одні чи побути з товаришами; можемо хотіти вивчати медицину, а також музику. Також можливий конфлікт між бажаннями й обов’язками: ми можемо хотіти побути з дорогою нам людиною в той час, коли хто–небудь знаходиться в біді, потребує нашої допомоги. Нарешті, можливий конфлікт між двома множинами цінностей. Наприклад, коли ми переконані, що необхідно погодитися на ризиковану роботу у військовий час, і також переконані, що зобов’язані захистити свою родину.

Виділяють п’ять стилів поведінки при вирішенні конфліктів, що включають спільні та індивідуальні дії, а також пасивну  та активну поведінку.

Той , хто використовує стиль конкуренції, завжди активний і прагне

розв’язувати  конфлікти власними способами. Він  не зацікавлений у співпраці з іншими, але здатний до вольових рішень, прагне передусім задовольнити власні інтереси за рахунок інших, нав’язуючи своє рішення. Такий шлях ефективний, коли людина має певну владу. Та проте це дуже неефективний метод розв’язання особистих конфліктів. Стиль конкуренції викликає у інших почуття відчуження Використання цього стилю має сенс, якщо результат для людини дуже важливий, якщо рішення треба прийняти терміново і для цього є достатньо влади, якщо не має іншого шляху і втрачати не має чого, якщо це рішення приведе до виходу з кризи . Цей стиль може привести до визнання, якщо буде досягнуто позитивного

результату.

Стиль  ухилення застосовується у випадках  відсутності достатньої

інформації, хоча дехто вважає цей стиль “втечею” від проблем і відповідальності, така поведінка може бути цілком конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.

Стиль пристосування означає, що ви дієте спільно з іншою людиною, не намагаючись відстояти власні інтереси. Цей стиль застосовується, якщо результати дуже важливі для іншої людини і не дуже суттєві для вас. Іноді людина діє в такому стилі тоді, коли співчуває іншому і намагається підтримати його. Стиль пристосування дещо нагадує стиль ухилення, якщо використовувати його як засіб відкладання вирішення проблеми. Але головна відмінність полягає в тому, що ви дієте разом з іншою людиною, ви робите те, чого вона прагне.

Поступаючись, ви можете пом’якшити конфліктну ситуацію і налагодити стосунки.

Завдяки стилю співпраці людина бере активну участь у розв’язанні

конфлікту й  передусім захищає власні інтереси, але прагне  при цьому до

співпраці з  іншими учасниками конфлікту. Цей стиль  вимагає більшої внутрішньої роботи порівняно з іншими стратегіями. Спочатку треба виявити прагнення, цілі, інтереси обох сторін, а потім обговорити їх. Це найефективніший спосіб для задоволення інтересів обох сторін. Опоненти мають витратити на це певний час, з’ясувати свої реальні бажання, вислухати один одного і звичайно, відпрацювати варіанти вирішення проблеми. Стиль співпраці найважчий, але й найбільш ефективний.

Сутність стилю компромісу полягає у частковому задоволенні власних

інтересів. Людина частково поступається іншим учасникам, але й вони роблять те саме. Такі дії можуть нагадувати співпрацю, але задоволення обопільних потреб відбувається на поверхневому рівні. Тут не аналізуються  приховані внутрішні потреби. Стиль компромісу найбільш ефективний тоді, коли обидві сторони прагнуть одного і того ж самого, хоча розуміють, що одночасно задовольнити їхні інтереси неможливо. Найпоширеніше випадки його застосування: обидві сторони мають однакову владу та протилежні інтереси; треба швидко досягти рішення і не має часу для обговорення; інші шляхи не ефективні; компроміс дає   змогу

зберегти нормальні  стосунки.

Звичайно, кожний з перерахованих стилів є ефективним тільки за певних умов.

Важливо вміти адекватно  і правильно використовувати  кожен із них і робити свідомий вибір, враховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід визначається конкретною ситуацією.

Наведу приклад декількох  неусвідомлених внутрішніх конфліктів та як вони впливають на міжособистісні стосунки. Іноді люди мають несвідоме бажання принижувати інших, але цей імпульс настільки неприємний для них, що вони ховають його за маскою доброзичливості та любові до оточуючих. Бувають й інші випадки, коли людина дуже потребує підтримки,

розуміння, але коли їй пропонують це, вона відмовляється. І взагалі, в житті

така людина тримає себе відчужено, не заводить друзів. Це трапляється

,насамперед, через надмірну  гордість людини та возвеличення  самої себе. Така людина вважає, що отримати від неї допомогу велика перевага, але прийняти допомогу вона не може, бо це її принижує. Також, бувають випадки, коли людина із різноманітними комплексами прагне принизити іншого, бо за рахунок цього самостверджується. Прикладом цього може

бути вчитель, який постійно принижує дітей, намагається довести  їм, що вони нікчеми, тим самим стверджуючі своє “Я” в собі самому. Такі випадки дуже поширені, і тому дуже важливо не допускати подібних людей до роботи з колективом, групою чи класом, так як це впливатиме на їх роботу. Також можна розглянути принципово протилежний випадок, коли людина визнає свою беззахісність, слабкість і тому тягнеться до більш сильних людей, намагається завоювати їх любов, спертися на них, знайти підтримку і допомогу.

Іншим прикладом можна  вважати людину із внутрішнім (часто  неусвідомленим) бажанням страждати, тому вона або буде провокувати інших погано ставитися до себе, або ж безпідставно оцінювати їх поведінку як образливу для себе.

Цікавим прикладами внутрішніх конфліктів є суперечність між внутрішніми прагненнями слідувати набутим та знайомим з дитинства ролям поведінки (наприклад, дівчинка несвідомо прагне поводитися як її мати) та реально існуючою ситуацією.

Це лише декілька випадків наших внутрішніх конфліктів на міжособистісні стосунки. Звичайно, є й багато інших, але найважливішим є те, що потрібно вчасно виявити і вирішити той чи інший конфлікт, доки він не став для людини занадто гострим або навіть фатальним, що також може бути.