Організаторські здібності. Знання,уміння та звички управлінської діяльності й особистісної взаємодії

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ НА НАУКИ  УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

Інститут економіки, менеджменту  та права  будівництві

Кафедра менеджмент організацій

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

З дисципліни  «Психологія  управління»

На тему: «Організаторські здібності. Знання,уміння та звички управлінської  діяльності й особистісної взаємодії»

 

 

 

 

                                                                

Виконала  

Студентка групи МО-16

Стаднова К.В.

Перевірила:

Іляшевіч С.О.

 

 

 

 

Макіївка  2013 р.

Зміст	Стор
Вступ	3
Розділ 1. Організаторські здібності.	4
Типи організаторських здібностей	4
1.2 Особистісні якості керівника	4
Розділ 2. Знання, уміння й звички управлінської діяльності й особистої взаємодії	8
2.1 Знання,уміння та навички управлінця	8
2.2 Автоматизація навичок,знань та умінь управлінської діяльності	10
Висновки	14
Список використаної літератури	15

 

 

Вступ

 

Управлінська діяльність, як і будь-яка інша діяльність, може характеризуватися різним рівнем її якісних параметрів, виконуватися з  більшою або меншою ефективністю. Це визначається багатьма факторами, але  в першу чергу залежить від  тих особистісних і професійних  якостей керівника, необхідність у  які визначається змістом і характером управлінської діяльності. Іншими словами, головними факторами її ефективності виступають специфічні управлінські здібності. Не тільки ефективність, але навіть сама можливість реалізації управлінських  функцій залежить від того, чи володіє  ні людині такого роду здібностями. У  зв'язку з цим поняття здібностей відіграє особливу роль при вивченні управлінської діяльності.

 

 

Розділ 1.Організаторські здібності.

1.1. Типи організаторських  здібностей

Для досягнення високих показників у роботі колективу сучасний керівник потребує ефективних організаторських здібностей, які об'єднуються в три типи:

1. Організаційна проникливість,  що включає: 

- психологічну вибірковість - вміння приділяти увагу тонкощам  взаємин, синхронність емоційних  станів керівника і підлеглих,  здатність поставити себе на  місце іншого;

- практичну спрямованість  інтелекту, тобто прагматичну  орієнтацію керівника на використання  даних про психологічний стан  колективу для вирішення практичних  завдань; 

- психологічний такт - здатність  дотримання почуття міри в  своїй психологічній вибірковості  та прагматичної орієнтованості.

2. Емоційно-вольова результативність - уміння впливати, здатність впливати  на інших людей волею та  емоціями. Вона складається з  наступних факторів:

- енергійність, здатність  направляти діяльність своїх  підлеглих у відповідності зі  своїми бажаннями, заряджати їх  спрямованістю, вірою та оптимізмом  у просуванні до мети;

- вимогливість, здатність  домагатися вирішення своїх завдань  при психологічно грамотної постановці  та реалізації вимог до підлеглих; 

- здатність критично оцінювати  свою діяльність, виявити і адекватно  оцінити відхилення від наміченої  програми в діяльності працівників. 

3. Схильність до організаторської  діяльності, тобто готовність до  організаторської діяльності, починаючи  з мотиваційних чинників і  закінчуючи професійною підготовленістю. 

1.2 Особистісні якості  керівника

Хороший керівник повинен  мати такі особисті якості:

-  широким кругозором, жагою знань, професіоналізмом, новаторством, творчим підходом до роботи;

- почуттям розуміння ситуації;

- творчим ставленням до  роботи, завзятістю, впевненістю в  собі і відданістю справі;

- нестандартним мисленням,  винахідливістю, ініціативністю і  здатністю генерувати ідеї;

- готовністю до змін, відкритістю,  гнучкістю і легкою пристосовністю  до тим, що відбувається змін;

- прагненням до співпраці,  комунікабельністю і почуттям  успіху;

емоційної врівноваженістю  і стресостійкість, психологічними здібностями впливати на людей;

- ситуаційних лідерством  і енергією особистості в корпоративних  структурах;

- здатністю працювати  в колективі і з колективом;

- умінням передбачати  результат; 

- внутрішньої потребою  до саморозвитку і самоорганізації; 

- здатністю і умінням  ризикувати;

- здатністю діяти самостійно;

- відповідальністю за  діяльність і за прийняті рішення; 

- здатністю побачити, виділити  істотне; 

- мистецтвом виконувати  плани. 

В даний час виділяють  наступні зразки навичок керівництва, які необхідні керівнику при  формуванні та управлінні організацією: уміння при управлінні враховувати  поведінку підлеглих; здатність  встановлювати і контролювати дисципліну; прагнення гнучко використовувати  різні стилі керівництва, пристосовуючи  їх до змін; усвідомлення виконуваної  ним ролі та ефективне використання свого становища; розвиток і підтримка  хороших відносин з оточуючими; віддача  чітких однозначних вказівок та розпоряджень; регулярний аналіз роботи підлеглих  і облік його результатів;

стимулювання діяльності підлеглих, заохочення найкращих прикладів  в роботі; системний підхід до аналізу роботи; кваліфіковане делегування повноважень; уникнути створення ефективного зворотного зв'язку; захист персоналу організації від зовнішніх загроз; пошук способів підвищення результативності роботи співробітників; встановлення системи оцінки роботи та критеріїв успіху.

Ефективне керівництво припускає, що люди спільно координують ресурси, визначають завдання, висувають і  підтримують ідеї, планують діяльність і т. д. Колективна робота дозволяє відкрити нові великі можливості, колективний  підхід - вирішувати проблеми спільно. Тим самим виробляється більше ідей, зростає інноваційна здатність, зменшуються можливості для появи  стресових ситуацій.

Вплив різних ділянках. Розстановка  кадрів повинна допомагати розкриттю  особистих здібностей працівників, забезпечувати зростання ефективності сукупного праці всього колективу.

В вирішенні цього завдання велика роль належить керівнику, його вміння враховувати індивідуальні  здібності, інтереси та психологічні особливості  людей при організації їх спільної праці. Керівник повинен вміти аналізувати  і враховувати мотиви поведінки  членів колективу, застосовувати диференційований підхід до людей з урахуванням  їхнього ставлення до позитивних прикладів та наявним недоліків, з урахуванням їхніх особистих  схильностей, інтересів і психології. Успіх керівництва багато в чому залежить саме від того, наскільки  керівник спирається на колектив, на його досвід і знання, наскільки він  підтримує і розвиває ділову ініціативу.

На ефективність діяльності великий вплив має усталений  в колективі психологічний клімат, під яким розуміють характер відносин між людьми, переважна в колективі  настрій, задоволеність працівників  виконуваною роботою і т. д. Психологічний  клімат колективу у чому залежить від психологічної сумісності працівників. Психологічна сумісність - це здатність  членів групи до спільної діяльності, заснована на оптимальному поєднанні  їх психологічних властивостей.

Роль керівника в організації  колективу багато в чому залежить від вдосконалення стилю і  методів його керівництва, від поведінки  керівника, від характеру його взаємин  з людьми. Численні дослідження показали, що керівникові часто заважає  ефективно виконувати свої функції  нездатність співпрацювати з  людьми.

Результатом організаторської роботи повинна виступати тільки виконавча організаційна система. Г. П. Щедровицький звернув увагу  на те, що організація може розглядатися в двох ракурсах:

- як штучне утворення  - штучний погляд на організацію  властивий самому організатору, тому що той, хто цю організацію  конструює і створює, завжди  дивиться на неї як на своє  творіння, яке він зробив і  збирається використовувати як  засіб, як знаряддя для досягнення  своїх цілей (у цьому сенсі  організації можуть бути будь-які  в залежності від цілей і  завдань організатора, при цьому  сама організація своїх власних  цілей не має);

- як природно живе - після  завершення створення організації  організатор йде, залишається  керуючий, а організація трансформується  у форму життя колективу і  починає жити своїм власним  життям, що з природної точки  зору робить можливим поява  інших цілей - цілей того колективу,  який організований. 

Організаторська діяльність синтезує всі види діяльності в системах. Вона дуже трудомістка і має значну питому вагу в праці керівника (до 60-80%). Предмет цієї діяльності - соціально-економічні системи, облік економічних, естетичних, технологічних, професійних та інших  зв'язків і відносин, формування самого колективу як цілісної динамічної та стійкої системи.

 

Розділ 2. Знання, уміння й звички управлінської діяльності й особистої взаємодії

2.1 Знання,уміння та навички управлінця

Переробка чуттєвих даних  у свідомості приводить до утворення  уявлень та понять. Саме в цих  двох формах знання зберігаються в  пам'яті. Головне призначення знань - організовувати і регулювати практичну  діяльність.

Знання - це теоретично узагальнений суспільно-історичний досвід, результат  оволодіння людиною дійсності, її пізнання.

Знання та дія тісно  переплетені. Дії з предметами дають  одночасно знання про їхні властивості  та про можливість використання цих  предметів. Зустрічаючись з незнайомими  предметами, ми прагнемо перш за все  одержати знання про те, як з ними обходитись, як їх використовувати. Якщо ми маємо справу з новим технічним  пристроєм, то насамперед знайомимося  з інструкцією щодо його використання. На підставі інструкції рухи закарбовуються у вигляді рухових уявлень. Однак  рухів зазвичай буває недостатньо  для правильного обходження з  предметом. Необхідні певні теоретичні знання про деякі властивості  пристрою, про закономірності та особливості  явищ, що пов'язані з ним. Ці знання можна набути з спеціальної літератури і використати їх, працюючи з пристроєм.

Знання підіймають діяльність на вищий рівень усвідомленості, підвищують упевненість людини в правильності її виконання. Виконання діяльності неможливе без знань.

Крім знань, необхідними  компонентами діяльності є вміння та навички. Співвідношення цих компонентів  тлумачиться психологами неоднозначно: одні дослідники вважають, що навички  передують умінням, інші вважають, що уміння виникають раніше навичок.

Крім того, неоднозначно тлумачиться і поняття вміння. Так, уміння інколи зводять до знання певної справи, розуміння послідовності  її виконання. Однак це ще не є вміння, а лише передумова для його виникнення. Так, і першокласник, і старшокласник уміють читати, але це якісно відмінні вміння за їх психологічною структурою. Тому слід розрізняти елементарні вміння, які йдуть відразу за знаннями і першим досвідом дій, і вміння, які виявляються як майстерність у виконанні діяльності, яка виникає після вироблення навички. Елементарні вміння - це дії, що виникають на ґрунті знань у результаті наслідування діям або самостійних спроб і помилок в обходженні з предметом. Вони можуть виникати на засадах наслідування, із випадкових знань. Уміння - майстерність виникає на підґрунті вже вироблених навичок і широкого кола знань. Таким чином, необхідною внутрішньою умовою вміння є певна вправність у виконанні тих дій, з яких складається дана діяльність.

Отже, уміння - це заснована  на знаннях і навичках готовність людини успішно виконувати певну  діяльність. Уміння являють собою  свідомо контрольовані частини  діяльності, щонайменше в головних проміжних пунктах і кінцевій меті.

Існування великої кількості  видів діяльності зумовлює існування  відповідної кількості вмінь. Ці вміння мають як спільні риси (те, що необхідно для будь-якого виду діяльності: уміння бути уважним, планувати  та контролювати діяльність тощо), так  і відмінні особливості, що зумовлюються змістом того чи іншого виду діяльності.