Особливості поведінки особистості в групі

1. Коло спілкування суб’єкта, яке може бути як приватним,  такі службовим. У кожному конкретному  колі спілкування складається  своя мікро етика, яка визначає взаємодію людей. Отже, люди, які працюють у групі, постійно взаємодіють між собою. Для членів однієї групи прийняті загальні норми та цілі; групи виконують неоднакові функції, всі вони більш-менш спеціалізовані. Група є природною й обов'язковою частиною життя людини. Існують постійні, тимчасові та випадкові групи. Всі групи впливають на своїх членів, примушують їх відповідати встановленим нормам групи (норми поведінки, мова, ставлення до роботи та до керівництва).

Поведінка — це реакція  на зміну ситуації з метою задоволення  своїх потреб. Ціль поведінки —  зміна ситуації. Коли ціль не досягнута  і змінити ситуацію не вдалося, то це призводить до нових дій, до об'єднання  в групи.

Група —це сукупність людей, що виникає в результаті їх взаємодії. Вони взаємно зменшують напруження кожного та дозволяють кожному досягнути його власних цілей.

2. Роль — сукупність  дій, яких очікують від людини, відповідно до її індивідуальних  особливостей та місця в управлінській  ієрархії. Роль диктує правила  поведінки та передбачає дії  інших. На рольову поведінку  впливають: характер особистості,  відповідність можливості та  бажань.

3. Статус — це оцінка  особистості групою, яка визначає  її реальне або очікуване місце  в системі соціальних зв'язків,  її ранг, статус, який може бути  формальним та неформальним. Неформальний  статус отримав назву авторитет,  який формується та підтримується  як стихійно, так і цілеспрямовано  за допомогою різних заходів,  ритуалів.

Характеристики особистості  формують три типи поведінки людей  в організації: незалежний, який орієнтується на керівництво, нейтральний та залежний, орієнтований на підпорядкованість. Кожен  тип поведінки характеризується об'єктивними та суб'єктивними мотивами, розумінням його потрібності. Різне  співвідношення цих моментів визначає, що для одних людей необхідність певного типу поведінки є вимушеною, зовнішньо нав'язаною та обумовленою  як нерозумінням важливості і потреби, так і відсутністю певних навиків  та звичок. У таких умовах виконання  функції управління або підпорядкування  сприймаються як пригнічення особистості, обмеження свободи, викликає внутрішній протест, а інколи навіть озлобленість.

Для інших людей керівництво  або підпорядкованість є бажаними, бо приносять певне задоволення. У керівників з'являється можливість проявити себе, продемонструвати власну владу. Підлеглі звільняються від потреби  думати, приймати самостійне рішення, що забезпечує їм свободу. Але за таких  умов навіть активне керівництво  та добросовісність підлеглих не дадуть ефекту, а матимуть небажані наслідки через орієнтацію не на виконання  поставлених завдань, а на досягнення комфортного стану.

Для третіх є усвідомлення необхідності і почуття обов'язку. У цьому випадку вони мають  активний, творчий характер, їх дії  є ефективними і результативними.  

 

3. Суть і різновиди  дисципліни

Дисципліна - це певний порядок  поведінки людей відповідно до норм права і моралі, що склались у  суспільстві чи організації, а поведінка  — це сукупність дій та вчинків  особистості, спосіб її життя. У поведінці  проявляються особливості характеру, темперамент, потреби й уподобання.

Проблема дисципліни включає  ряд як наукових, так і практичних проблем. Комплексність проблем  дисципліни передбачає необхідність залучення  до її вивчення різних наук - права, економіки, соціології, менеджменту, кібернетики, соціальної психології.

Слід зазначити, що на даний  час немає загальновизнаного  поняття дисципліни. Російські вчені  визначають дисципліну як форму зв'язків  між людьми, міру забезпечення організованості  і порядку; співвідношення поведінки  людини з нормою суспільного життя; порядок поведінки людей відповідно до соціальних норм права і моралі.

Дисципліна є важливою загальнолюдською цінністю, що поєднує  людей. Тільки на її основі можливо  побудувати ефективні соціальні  та трудові відносини. Поняття «дисципліни» багатозначне. Найбільш точним може бути визначення російського вченого  В.І. Шкатули: «Дисципліна - це суспільні відносини, які складаються з приводу дотримання соціальних і технічних норм, правил поведінки в сім'ї, організації, суспільстві, державі». В межах різних відносин основними властивостями дисципліни називають різні характеристики.

Дисципліна — це функція, елемент соціальної системи, засіб  ефективного досягнення політичних, соціологічних, технологічних цілей, фактор розвитку системи.

Всі визначення дисципліни, як правило, характеризують певну її сторону або певний її вид. Коли говорять про дисципліновану людину, то перш за все відзначають рівень виконання нею своїх обов'язків, тобто розглядають виконавчу дисципліну. Всі катастрофи, що відбуваються, крім природних, виникли з вини людини, що порушила дисципліну.

Дисципліна — це рівень (високий, середній, недостатній) дотримання норм в організації, суспільстві. Родовою  ознакою дисципліни є порядок—сукупність правил поведінки, дотримання яких вимагається від людини.

В дисципліні виділяють дві  сторони:

—об'єктивну — порядок, без якого не може існувати організація;

—суб'єктивну — виконання обов'язків, дотримання прав.

За способом підлеглості  дисципліна класифікується на примусову  і добровільну, за видами —економічну, політичну, фінансову, трудову і технологічну.

Державна дисципліна передбачає порядок відносин, які встановлені  державою, згідно з якими всі державні органи, організації, посадові особи  і громадяни зобов'язані виконувати покладені на них завдання й обов'язки. Державна дисципліна включає: фінансову, договірну, технологічну, планову, трудову.

Трудова дисципліна — форма  суспільних зв'язків людей у процесі виконання трудових функцій, з обов'язковим підпорядкуванням учасників певному розпорядку. Дисципліна вводить особистість у певний стереотип поведінки, що прийнятий і підтримується даним колективом.

Трудова дисципліна зв'язана-з  виробничою, технічною і виконавчою. Отже, трудова дисципліна - це виконання  кожним працівником своїх функцій  і обов'язків, дотримання встановлених вимог, правил та відповідальність за їх виконання.

Дисципліна на підприємстві є показником рівня організації, управління й морального клімату. На підприємстві виділяють три види трудової дисципліни:

• виконавчу-чітке виконання кожним працівником своїх обов'язків, без прояву ініціативи та активності;
• активну — дотримання прав при виконанні обов'язків за принципом: дозволено все, що не заборонено законом. Тут працівнику надається можливість активно користуватись своїми правами;
• самодисципліну — це виконання своїх обов'язків, можливість проявляти активність, реалізувати свої права на основі самоуправління.

Основним завданням управління є виховання не виконавчої і навіть не активної дисципліни, а самодисципліни. В кожній організації є можливість без особливих матеріальних затрат підвищити дисципліну на всіх рівнях і демократичним, законним шляхом навести  порядок у суспільстві в цілому.

Цього можна досягнути  за допомогою таких заходів:

—змінити погляд на поняття «дисципліна» і «порядок»;

—ефективно використовувати методи управління дисциплінарними відносинами;

—зробити законодавство доступним для всіх працівників;

—підвищити дієвість контролю за виконанням завдань, обов'язків всіма працівниками;

—змістити акцент з примусу на заохочення і переконання, зацікавленість у результатах та мотивації праці;

—виховувати і розвивати самодисципліну як найвищу форму дисципліни;

—порушенням дисципліни вважати не тільки невиконання обов'язків, але й перевищення прав, що веде до порушення прав іншої людини.

Антиподом дисципліни є «хаос» як повна відсутність управління, злагоди і порядку.

Дисциплінарні відносини  — це вторинна форма трудових відносин. За змістом вони поділяються на чотири види: охоронні, заохочувальні, виховні  та організаційні.

Охоронні відносини виникають при наявності одного з двох юридичних факторів: невиконання обов'язків, перевищення права, що приносить шкоду іншій людині. Сторонами виступають адміністрація, громадські організації, які наділені владою, та працівники. Основою цих відносин виступає право і обов'язок застосовувати до порушників певну міру впливу.

Заохочувальні відносини ґрунтуються на застосуванні засобів мотиваційного характеру.

Виховні відносини - це права й обов'язки адміністрації виховувати працівників на принципах переконань, підвищення рівня освіти, формування особистості, її світогляду, удосконалення фізичного розвитку працівника.

Організаційні відносини  — це відносини з питання зміцнення і підтримки бажаних дисциплінарних відносин за допомогою визначення прав, обов'язків і міри відповідальності працівників.

Об'єктом дисциплінарних відносин є поведінка людини, яка  може бути:

— активною, коли працівник виконує свої обов'язки, використовує свої права і проявляє більшу активність, ніж це передбачено нормою, виходячи із принципу: дозволено все, що не заборонено;

— правомірною — виконання обов'язків, використання прав;

— нестандартною (відхилення або невиконання обов'язків, перевищення прав і т.д.).

На основі вивчення поведінки людей можна розробляти заходи впливу на них на основі права та мотивації.

Однією із причин економічної  кризи в більшості підприємств  країни є те, що практично значно погіршилось управління дисципліною. Недисциплінованість стала ніби елементом нашого способу життя, який деякі ідеологи намагаються  виправдати, видані як рису національною характеру слов'ян.

В кінці 90-х років експерти японської фірми „Ніккен Кейка” проаналізували роботу одного хіміко-фармацевтичного заводу в Україні і зробили висновок: наведення порядку на підприємстві, навіть при використанні наявного обладнання, дозволило б підвищити продуктивність праці на 25-30%. Порівняння показників роботи українського підприємства з аналогічним в Японії показало, що випуск продукції в Японії в 2,5  рази більший, а кількість працюючих у три рази менша.

Дисципліна — це виконання  колективом, його членами прийнятих  норм поведінки. Іноді це неписані моральні норми, притаманні тільки цьому колективу. Дисципліна праці є необхідною умовою смільної роботи будь-який виробничий процес вимагає дисципліни його учасників, підпорядкованості існуючому розпорядку і керівництву.

Дисципліна є об'єктивним, динамічним, історично зумовленим соціальним прогресом. На її зміст, форми та методи визначальним вплив справили форми власності, тип розвиткуекономіки.

Дисципліна праці як економічна категорій є системою суспільних відносин з приводу найбільш раціонального  та якісною виконання трудових функцій, закріплених правом та іншими соціальними  нормами, які регламентують субординацію, характер зв'язків і взаємозв'язків  людей у процесі кооперації праці з виробництва продукції, послуг і поза сферою її застосування. Оскільки дисципліна праці становить собою сукупність (систему) суспільних відносин людей у промесі кооперованої праці. її можна характеризувати як дисципліну трудових відносин.

Дисципліна праці містить  технологічну, внутрішню змінну трудову  та виробничу дисципліну, а також  дисципліну поведінки поза сферою застосування праці (робочого місця), які характеризують різноаспектні сторони стосунків  людей у ході виробничого процесу, тобто поєднання матеріальних і  особистих факторів виробництва.

В основу технологічної дисципліни покладений технологічний процес. Як складова виробничих сил людина в  процесі праці взаємодіє із знаряддями та предметами праці, вступає у відповідні стосунки з природою і щоб процес виробництва здійснювався в оптимальних  умовах, працівник повинен керуватися відповідними соціальними нормами, набутими науковими і технічними знаннями, передовим виробничим досвідом. У процесі трудової діяльності виникають  певні зобов'язання щодо дотримання технології виробництва продукції  певної якості. Зобов'язання містять  функції безпосереднього виконання  виробничого процесу, управління та регулювання його ходу, обслуговування, контролю за якістю виготовленого продукту (послуг). Будь-яке відхилення від  прийнятої технології є порушенням технологічної дисципліни, наслідком  чого може бути брак продукції (роботи). Об'єктами технологічних відносин виступають безпосередні виконавці (персонал) на робочих місцях.

Рівень технологічної  дисципліни залежить від кваліфікації безпосередніх виконавців (працівників), керівників і фахівців, і визначати  його доцільно через показник бракованої продукції (послуг) .